Справа № 120/16644/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Крапівницька Н. Л.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
17 лютого 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Вінницька установа виконання покарань №1» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,
ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань №1" про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Вінницька установа виконання покарань №1» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді разом з доданими до неї матеріалами повернуто особі, яка її подала.
Не погоджуючись з судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення норм процесуального права, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення процесуального питання.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.
Так, ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 08.12.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання обґрунтованого клопотання про поновлення строку звернення до суду, із доказами поважності причин його пропуску.
До суду першої інстанції надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви, в якій позивача зазначила, що строк звернення до суду пропущено з підстав належної підготовки повноцінної, юридично обґрунтованої, доказової та процесуально правильно оформленої позовної заяви. Вказала, що представником позивача при поданні позовної заяви 30.11.2025 застосовано норму процесуального права, яка не підлягає застосуванню в даних правовідносинах. Зазначила, що під час звільнення 31.10.2025 позивачу не було оголошено зміст наказів про звільнення, не було запропоновано отримати їх копії та не було надано накази на ознайомлення. Фактично представник позивача та позивач отримали копії матеріалів службового розслідування та ознайомились із змістом Наказу від 31.01.2025 №151/ОС-25 лише 17.11.2025 р. при особистому відвідування установи відповідача. Також вказала, що після звільнення позивач перебувала у стані стресу, захворіла, була позбавлена єдиного джерела доходу та не мала засобів найняти адвоката і не мала права на отримання безоплатної правової допомоги.
Повертаючи позову заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, пропустивши строк звернення до суду, не наводить жодних причин пропуску строку звернення до суду, які були об'єктивно непереборними, не залежали від його волевиявлення чи пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. А тому наведені позивачем підстави визнані неповажними.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частинами 2, 5 ст.44 КАС України визначено, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на звернення з позовом у публічно-правових відносинах.
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним, воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Так, поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Між тим, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Так, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 (затверджений Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022), в Україні введено воєнний стан з 24.02.2022, який триває і по сьогоднішній день.
Законом України від 15.03.2022 № 2123-IX «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану» (далі за текстом - Закон №2123-IX) було внесено зміни до указаних нормативно-правових актів. Зокрема, Дисциплінарний статут доповнено розділом V «Особливості проведення службового розслідування в період дії воєнного стану», яким з 01.05.2022, зокрема, запроваджено інші строки звернення до суду.
Тож спірні правовідносини належить розглядати під кутом норм права, які визначені у зазначеному розділі Дисциплінарного статуту Національної поліції України, на час воєнного стану в державі.
Преамбулою Дисциплінарного статуту Національної поліції України передбачено, що цим Статутом, зокрема, визначені види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2123-IX "Про внесення змін до законів України "Про Національну поліцію" та "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану" (далі - Закон № 2123-IX) внесено зміни до указаних нормативно-правових актів. Зокрема, Дисциплінарний статут НП України доповнено розділом V "Особливості проведення службового розслідування в період дії воєнного стану", яким з 01 травня 2022 року, запроваджено іншу процедуру ознайомлення поліцейського з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності та інші строки звернення до суду.
Зокрема, частиною четвертою статті 31 Дисциплінарного статуту НП передбачено, що поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення, звернувшись до адміністративного суду протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності. У разі застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь або звільнення зі служби в поліції поліцейський має право оскаржити таке стягнення протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.03.2024 у справі № 420/22052/23, в контексті питання щодо строків звернення до суду підлягають застосуванню положення Дисциплінарного статут Національної поліції України, як спеціальних норм, якими передбачені порядок та строки оскарження дисциплінарного стягнення.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 08 лютого 2023 року у справі № 120/7567/22, від 31 жовтня 2023 року у справі № 400/5692/22, від 31 жовтня 2023 року у справі № 340/4394/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 500/1224/23 та інших.
Таким чином до правовідносин, які склалися у цій справі потрібно застосовувати положення частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту, які передбачають оскарження наказу про звільнення у 15-ти денний термін з дня ознайомлення з відповідним наказом.
Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач оскаржує висновок про результати службового розслідування від 31.10.2025 та наказ від 31.01.2025 №151/ОС-25 про звільнення зі служби в ОСОБА_1 .
Відповідно до оскаржуваного наказу позивача було звільнено зі служби в поліції з 31.10.2025.
Слід звернути увагу, що приймаючи Закон №2123-ІХ та доповнюючи Дисциплінарний статут розділом V «Особливості проведення службового розслідування в період дії воєнного стану», зокрема щодо встановлення такого короткого строку на оскарження дисциплінарного стягнення, законодавець мав на меті оптимізувати діяльність поліції, у тому числі, під час дії режиму воєнного стану, та врегулювати питання діяльності поліції передусім в умовах воєнного стану.
Тобто, внесення відповідних змін до Дисциплінарного статуту спрямовані на забезпечення діяльності поліції та ефективного виконання нею завдань в умовах воєнного стану, а також задля швидкого та оперативного реагування на дії (бездіяльність) посадової особи, у разі кваліфікування їх як такі, що можуть виразитися у грубому порушенні службової дисципліни в умовах посиленого варіанту службової діяльності.
Відтак, спір заявника виник у публічній службі, де строк звернення до суду складає 15 днів згідно зі статтею 31 Дисциплінарного статуту. Такі скорочені строки встановлені не для обмеження доступу до правосуддя, а для забезпечення оперативності та стабільності функціонування органів Національної поліції в умовах воєнного стану.
Законодавець, установлюючи 15-денний строк для звернення до суду, виходив із потреби швидкого вирішення дисциплінарних спорів, що мають безпосередній вплив на службову дисципліну, керованість підрозділів поліції та дотримання публічного порядку в період воєнної агресії.
Таким чином, скорочення строків оскарження дисциплінарних стягнень у період воєнного стану є виправданим і пропорційним заходом, спрямованим на забезпечення балансу між правом посадової особи на судовий захист та публічним інтересом у безперебійному функціонуванні органу.
Так, апелянт наполягає на тому, що під час звільнення 31.10.2025 їй не було оголошено зміст наказів про звільнення, не було запропоновано отримати їх копії та не було надано накази на ознайомлення. Проте, судо першої інстанції обґрунтовано зауважено, що матеріали позовної заяви містять сторінки аркушів із записами про ознайомлення та не погодженням із документами від імені позивача, що свідчить про обізнаність позивача із змістом оскаржуваних наказів.
Позивач вказує, що в матеріалах справи міститься Акт від 31.10.2025 згідно якого зазначено, що позивач відмовилась отримати трудову книжку та обхідний лист при звільненні.
Водночас, судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що позивач не була позбавлена можливості своєчасно ознайомитися з матеріалами службового розслідування, отримати їх копії та підготувати належну позовну заяву у межах установленого законом строку. Доказів на підтвердження того, що реалізація цих прав була фактично унеможливлена або істотно ускладнена, до суду не подано, а акт від 31.10.2025 лише свідчить про небажання позивача отримати трудову книжку та обхідний лист при звільненні.
Між тим, оскаржуваний наказ про звільнення винесено 31.10.2025.
При цьому, позивач вказує, що позивач отримала копії матеріалів службового розслідування та ознайомились із змістом наказу від 31.01.2025 №151/ОС-25 лише 17.11.2025 при особистому відвідування установи відповідача, при цьому жодних доказів на підтвердження вказаної обставини не долучає.
Аргументи позивача щодо необхідності належної підготовки повноцінної, юридично обґрунтованої, доказової та процесуально правильно оформленої позовної заяви не можуть розцінюватися як поважна причина пропуску встановленого законом строку звернення до суду. Здійснення адвокатських запитів, збір доказів та опрацювання правової позиції це процесуальні дії, які здійснюються стороною за її власною ініціативою та не позбавляють її можливості подати позов у встановлений законом строк, а за необхідності - доповнити чи уточнити його пізніше, відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, доводи позивача про те, що після звільнення позивач перебувала у стані стресу, захворіла, оцінюються критично, адже жодних доказів щодо хвороби позивача, остання суду також не надала.
Також колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що позивач чи її представник міг звернутися до суду із цим позовом вчасно та заявити клопотання про витребування у відповідача матеріали службового розслідування, якими на момент подачі позову останній не володів.
Окрім того, отримавши відповідні докази вже після подання позовної заяви, позивач вправі змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог тощо.
Вищенаведені позивачем підстави пропуску строку звернення до суду мають виключно суб'єктивний характер та вочевидь не позбавляли останнього можливості звернутись до суду з вказаним позовом у встановлені строки.
В даному випадку, маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності, позивач чи його представник не міг не усвідомлювати, що зволікання зі зверненням до суду із позовною заявою, невчинення ним дій щодо оскарження спірних наказів відповідача, призведе до порушення строків, встановлених Дисциплінарним статутом та наслідків, визначених КАС України.
В будь-якому випадку, досліджуючи питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку, причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування (постанова Верховного Суду від 02.12.2021 у справі № 640/20314/20).
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, при цьому такі обставини повинні бути підтверджені належним чином.
В даному випадку, позивач, пропустивши строк звернення до суду, не наводить жодних причин пропуску строку звернення до суду, які були об'єктивно непереборними, не залежали від його волевиявлення чи пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. А тому наведені позивачем підстави визнаються неповажними, тому підстав для поновлення строку звернення до суду позивачу немає.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Згідно пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Враховуючи вищевказане, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, а тому позовна заява підлягала поверненню особі, яка її подала.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно із п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Із тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної ухвали дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.