Коростишівський районний суд Житомирської області
Справа № 935/1712/24
Провадження № 1-кп/935/104/26
Іменем України
17 лютого 2026 року м.Коростишів
Коростишівський районний суд Житомирської області
в складі головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судових засідань ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у закритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12024060420000273 стосовно ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.152 КК України,
установив:
У провадженні Коростишівського районного суду Житомирської області перебуває зазначене кримінальне провадження.
У судовому засіданні прокурор заявила клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, не змінились. Обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення , яке є особливо тяжким злочином, вчиненим стосовно малолітньої, стійких соціальних зв'язків не має, не працює, неодружений, утриманців не має, може чинити протиправний вплив на малолітню потерпілу та свідків, з метою змінення ними своїх показань, а крім того має можливості переховуватись від суду чи перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, наприклад неявкою у судові засідання.
Обвинувачений ОСОБА_6 поклався на розсуд суду.
Захисник ОСОБА_7 заперечив проти клопотання прокурора, просив змінити запобіжний на домашній арешт.
Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали клопотання про продовження запобіжного заходу, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Цією ж нормою на суд покладено такий самий обов'язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно ч.1 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно ст.178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що обвинувачений вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Тому суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти дійсно обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи.
Міра запобіжного заходу ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою обґрунтовано обиралась під час досудового розслідування, надалі продовжувалась під час судового розгляду, останній раз відповідно до ухвали суду від 24.12.2025, строк дії закінчується 21.02.2026.
Обвинуваченому ОСОБА_6 інкримінується вчинення особливо тяжкого злочину, вчиненого проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, покарання за злочин, у разі визнання його винуватим, передбачає позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.
Обвинувачений ОСОБА_6 стійких соціальних зв'язків не має, неодружений, утриманців не має, не працює, законного джерела доходу не має, раніше не судимий.
Міцність соціальних зв'язків, майновий стан обвинуваченого, стан здоров'я не змінилися з часу попереднього продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Тому, суд дійшов висновку про відсутність зменшення ризиків, передбачених п.1,3,4 ч.1 ст.177 КПК України, а саме те, що перебуваючи на волі, під загрозою можливого покарання, існує висока ймовірність переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на малолітню потерпілу та її законного представника, свідків у цьому кримінальному провадженні, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у своєму рішенні від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Крім цього, вирішуючи питання необхідності продовження запобіжного заходу, суд враховує, що судове рішення повинно забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як потерпілої сторони, так і суспільства загалом.
Згідно ст.183 ч.1 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
У відповідності до положень ч.4 ст.183 КПК України, суд не визначає альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Враховуючи положення ч.1 ст.194 КПК України, колегія суддів дійшла висновку, що прокурором доведено, що жоден з альтернативних запобіжних заходів, передбачених ч.1 ст.176 КПК України, на даний час не може запобігти встановленим в судовому засіданні ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, тому обвинуваченому необхідно продовжити обрану міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою
Наявність достатніх стримуючих факторів, у разі застосування до обвинуваченого менш суворих запобіжних заходів, а також наявність будь-яких застережень, які б унеможливлювали перебування його під вартою, суду не надано та стороною захисту не доведено.
Продовження строку тримання під вартою не є значним в розумінні встановлення балансу інтересів судового розгляду й обмежень прав особи на вільне пересування. Такий строк тримання під вартою суд вважає прийнятним і виправданим для втручання в права і свободи обвинуваченого ОСОБА_6 .
Вимогами ст.197 КПК України передбачено, що строк дії ухвали слідчого судді, суду про триманння під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
На підставі викладеного, керуючись ст. 331,177, 178, 197 КПК України, суд
постановив:
Клопотання прокурора Коростишівської окружної прокуратури Житомирської області задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк тримання під вартою, на 60 днів, тобто до 17 квітня 2026 року включно.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду через Коростишівський районний суд Житомирської області протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3