Справа № 161/20292/25
Провадження № 2/161/409/26
06 лютого 2026 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Смоковича М.В.,
при секретарі судового засідання - Хилько О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, -
01.10.2025 року, позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області із позовною заявою до відповідача, ОСОБА_2 , про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що 08.07.2022 року, близько 16 год. 20 хв., він виконував службові обов'язки голови ОСББ «Рівненська, 7», де у нього виникла конфліктна ситуація з ОСОБА_2 , під час якої останній наніс йому один удар кулаком правої руки в ділянку носа, чим спричинив тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому кісток носа без зміщення кісток, садна в ділянці спинки носа, які згідно висновку судово-медичного експерта за № 294 від 11.07.2022 року за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, оскільки для загоєння перелому необхідний час більше шести діб. Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12.10.2022 року ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 60 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1020, 00 грн. Зазначає, що внаслідок неправомірних дій відповідача йому було завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях та психічних переживаннях, тяжкому фізичному болі, отриманні негативних емоцій внаслідок завдання тілесних ушкоджень, порушенні звичного устрою і ритму життя, сильному емоційному потрясінні, постійному стресовому стані, усвідомленні неправомірності дій обвинуваченого, погіршенні психо-емоційного здоров'я, втраті стану спокою, пригніченні, роздратованості.
З урахуванням викладеного, просить суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн., а також понесені ним судові витрати у справі.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15.10.2025 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
16.12.2025 року до суду від відповідача, ОСОБА_2 , надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що позивач, заявляючи до відшкодування 50000,00 грн. моральної шкоди, не обґрунтував своєї вимоги, не надав розрахунку чи критеріїв, з яких він виходив при визначенні заявленої до стягнення суми та не підтвердив наявність такої шкоди належними та допустимими доказами. Крім цього зазначає, що шкода, яка спричинена позивачу, мала місце внаслідок його ж неправомірних дій, так як він наніс йому (позивачу) удар, захищаючи свого батька похилого віку, якого бив позивач та за ці неправомірні дії (нанесення побоїв), останній вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.10.2022 року був притягнутий до кримінальної відповідальності.
15.01.2026 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначає, що розмір спричиненої йому моральної шкоди полягає у тому, що він не міг спокійно спати від сильного нервового стану, оскільки кожен раз вимушений згадувати неприємну для нього ситуацію, був вимушений їздити до експертів, в поліцію, відвідувати лікарів та залишати місце роботи. В результаті нападу він до цього часу відчуває наслідки завданих тілесних ушкоджень, що спричиняє дискомфорт у повсякденному житті. Також зазначає, що ОСОБА_2 вчинив кримінальний проступок в присутності свідків та неповнолітніх дітей, зокрема його неповнолітньої доньки, що спричинило додаткові моральні переживання, так як наруга над батьком викликала у неї негативні емоції та додаткові моральні страждання з його боку. Вважає позов підставним та таким, що підлягає задоволенню.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, так як розгляд справи, відповідно до вимог ст. 279 ЦПК України, здійснювався судом за відсутності учасників справи, що не суперечить вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Судом встановлено та вказане стверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 , 08.07.2022 року, близько 16 год. 20 хв., перебуваючи поблизу будинку АДРЕСА_1 , діючи з прямим умислом, керуючись метою нанесення тілесних ушкоджень іншій людині, усвідомлюючи значення та кримінально-протиправний характер своїх дій, в ході словесного конфлікту, який виник на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин із потерпілим ОСОБА_1 , умисно наніс останньому один удар кулаком правої руки в ділянку носа, чим спричинив тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому кісток носа без зміщення, садна в ділянці спинки носа, які згідно висновку судово-медичного експерта за № 294 від 11.07.2022 року за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, оскільки для загоєння перелому носа необхідний час більше шести діб.
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12.10.2022 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
Крім цього, судом встановлено, що ОСОБА_1 , 08.07.2022 року, близько 16 год. 20 хв., перебуваючи поблизу будинку АДРЕСА_1 , діючи з прямим умислом, з метою нанесення удару іншій людині, усвідомлюючи протиправність та суспільну небезпеку своїх дій, в ході словесного конфлікту, який раптово виник на ґрунті тривалих особистих неприязних відносин із потерпілим ОСОБА_3 , який є особою похилого віку, умисно наніс один удар кулаком лівої руки у ділянку правого вуха останнього, чим завдав ОСОБА_3 фізичного болю і не спричинив тілесних ушкоджень.
Відповідно до вимог ч. 6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. А тому обставини стосовно винуватості відповідача і спричинення майнової шкоди позивачу доказуванню не підлягають.
У відповідності до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У п. 9 Постанови Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ від 25.05.2001 року № 5 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди» остаточне рішення щодо розміру відшкодування моральної шкоди приймає суд. При визначенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен враховувати в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Як зазначено в Постанові КЦС ВС у справі № 447/2015/16-ц від 02.10.2019 року наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що внаслідок заподіяння позивачу тілесних ушкоджень, він зазнав фізичного болю (позивачу було зламано ніс), а також певні моральні страждання, які виразилися у переживаннях, дискомфорті, порушенні звичайного устрою життя, прикладенні додаткових зусиль для відновлення свого стану після отриманих травм.
Крім цього, при визначенні розміру моральної шкоди, якої було завдано позивачу, суд бере до уваги й неправомірні дії самого позивача, які виразилися у завданні удару батьку відповідача, що й призвело до агресії з боку останнього. Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, шкода, завдана позивачу, була здійснена при самозахисті від протиправних посягань у стані необхідної оборони, так як протиправні дії позивачем вчинялися не до нього безпосередньо, а до його батька ОСОБА_3 та не звільняє його від обов'язку відшкодування шкоди позивачу, ОСОБА_1 , в тому числі і моральної, однак, на переконання суду, це є підставою для зменшення розміру такої шкоди.
А тому, дотримуючись засад розумності і справедливості, зважаючи на спричинення завданих моральних страждань, що проявилися в докладанні позивачем значних зусиль для відновлення свого стану, враховуючи поведінку позивача, при обставинах, які викладені у вироках Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12.10.2022 року та від 31.10.2022 року, суд приходить до висновку про можливість стягнення у відшкодування моральної шкоди у розмірі 7000,00 грн.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За подання позовної заяви майнового характеру позивач мав би сплатити 1 % ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).
Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2025 року, становив 3028,00 грн (абзац четвертий статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік»).
Оскільки ціна позову становила 50000,00 грн., то позивач мав би сплатити його у розмірі 1211,20 грн. (3028,00*0,4 = 1211,20).
Із 50000,00 грн. загальної суми вимог до відповідача звернуті вимоги на 7000,00 грн. (14,00 %).
Відповідно до встановленого вище, з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме у розмірі 169,57 грн. (що становить 14,00 % від 1211,20 грн.).
Крім цього, як вбачається з матеріалів справи позивачем, ОСОБА_1 , було сплачено судовий збір у розмірі 3025,00 грн., що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № 2.334251823.1 від 01.10.2025 року.
Враховуючи те, що позивач мав би сплатити судовий збір у розмірі 1211,20 грн., суд приходить до висновку, що судовий збір останнім був сплачений у більшому розмірі, ніж це передбачено Законом України «Про судовий збір» (переплата складає 1813,80 грн. (3025,00 - 1211,20)).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином, суд позбавлений можливості вирішення питання про повернення позивачу з державного бюджету судового збору у розмірі 1813,80 грн., так як матеріали справи не містять клопотання останнього, як цього вимагає п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір». Суд роз'яснює, що в такому разі позивач не позбавлений права звернутися до суду з клопотанням про повернення надмірно сплаченого судового збору вже після винесення даного рішення.
Вивчивши заяву позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо (постанова ВС від 01.10.2018 у справі №569/17904/17).
Від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова ВС від 13.12.2018 у справі №816/2096/17).
У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Із наведеного вище слідує, що сторона, яка заявляє вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, зобов'язана надати відповідні докази, які у причинно-наслідковому зв'язку підтверджують затрачений час на правову допомогу, надану в справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги та фактичну передачу виконаних адвокатом робіт, які, зокрема, можуть міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Щодо змісту детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Під час розгляду справи у встановлений процесуальним законодавством строк позивач не надав суду ні доказів надання правничої допомоги, ні доказів на підтвердження витрат, понесених на надання правничої допомоги.
Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 178, 247, 261, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у розмірі 7000 (сім тисяч) грн. 00 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 169 (сто шістдесят дев'ять) грн. 57 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Дата складення повного тексту рішення - 13 лютого 2026 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області М.В. Смокович