Справа № 320/10405/24 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.
17 лютого 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних сил України, в якому просила суд:
- визнати бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України протиправною щодо відмови в видані ОСОБА_1 довідки головного спеціаліста про складові заробітної плати (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), а саме за 01.05.2016;
- зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України видати довідку ОСОБА_1 головного спеціаліста про складові заробітної плати (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), а саме за 01.05.2016.
Позов мотивовано тим, що позивачка звернулася до Міністерства оборони України з заявою, в якій просила направити на адресу для листування довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця провідного спеціаліста загального відділу Головного оперативного управління (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за листопад 2023 рік та довідку про складові заробітної плати (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), а саме за 01.05.2016. 06.02.2024 Фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України було надано довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця провідного спеціаліста загального відділу Головного оперативного управління (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за листопад 2023 рік та лист яким надано відповідь, в якій зазначалось, що довідку про складові заробітної плати (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), а саме за 01.05.2016 не має законних підстав оскільки ці дані відсутні. Вважає вказану бездіяльність щодо невидачі довідки протиправною.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задовольнити позовні вимоги.
Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданого 05 жовтня 1995 року.
Позивач 24.09.2013 була призначена на посаду провідного спеціаліста загального відділу Головного оперативного управління Генерального штабу Збройних Сил України на час відпустки по догляду за дитиною основного працівника без конкурсного відбору після успішного проходження стажування за переведенням з ІНФОРМАЦІЯ_2 , наказ начальника Генерального штабу-головнокомандувача Збройних Сил України від 24.09.2013 № 58.
21 квітня 2015 року позивача було звільнено з роботи за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію відповідно до статті 38 КЗпП України, наказ начальника Генерального штабу-головнокомандувача Збройних Сил України від 20.04.2015 № 21.
18 листопада 2023 року позивачка через свого представника звернулася до Міністерства оборони України з заявою, в якій просила направити на адресу для листування довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця провідного спеціаліста загального відділу Головного оперативного управління (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за листопад 2023 рік та довідку про складові заробітної плати (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), а саме за 01.05.2016.
Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України надало довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця провідного спеціаліста загального відділу Головного оперативного управління (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за листопад 2023 рік.
Листом від 06.02.2024 за вих. № 305/369 Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України вказало про неможливість надання запитуваної довідки про складові заробітної плати (за будь-які 60 календарних місяців роботи перед зверненням за пенсією), а саме за 01.05.2016, оскільки інформація про проведені державним службовцям виплати по 31 грудня 2018 року у Фінансовому управління Генерального штабу Збройних Сил України відсутня. Відповідно до Переліку документів, що утворюються в діяльності Міністерства оборони України та Збройних Сил України, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 28 серпня 2019 року № 474, картки особистих рахунків на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України та органів військового управління (установ), які зараховані на фінансове забезпечення до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, по 31 грудня 2018 року включно встановленим порядком передано на зберігання до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України.
Вважаючи, бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо надання ОСОБА_1 довідки головного спеціаліста про складові заробітної плати (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), а саме за 01.05.2016 протиправною, позивач звернулась до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Право кожної особи на отримання інформації гарантовано статтею 5 Закон України «Про інформацію», згідно з якою кожному забезпечується право на інформацію. Це право включає можливість вільно одержувати, використовувати, поширювати, зберігати та захищати інформацію, що є необхідною для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Механізм реалізації та гарантії права кожного на доступ до інформації, яка перебуває у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, а також до інформації, що становить суспільний інтерес, встановлено Закон України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VI від 13.01.2011 (далі - Закон № 2939-VI).
Відповідно до статті 1 зазначеного Закону публічна інформація - це будь-яка інформація, що відображена та зафіксована будь-якими способами й на будь-яких носіях, яка була отримана або створена суб'єктами владних повноважень під час виконання ними своїх обов'язків, визначених чинним законодавством, або яка перебуває у володінні таких суб'єктів чи інших розпорядників публічної інформації, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 19 Закону № 2939-VI, запит на інформацію є зверненням особи до розпорядника інформації з проханням надати публічну інформацію, яка знаходиться у його володінні. Особа має право подати такий запит незалежно від того, чи стосується запитувана інформація її особисто, і без обов'язку обґрунтовувати причини звернення. Запит може бути як індивідуальним, так і колективним. Він подається в усній, письмовій чи іншій формі (зокрема поштою, факсом, телефоном або електронною поштою) за вибором запитувача. Письмовий запит оформлюється у довільній формі.
Запит на інформацію повинен містити:
ім'я (найменування) запитувача, його поштову або електронну адресу, а також номер засобу зв'язку, якщо такий наявний;
загальний опис інформації або, якщо відомо, її вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого подано запит;
підпис і дату - у разі подання письмового запиту.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник зобов'язаний надати відповідь на інформаційний запит не пізніше ніж через п'ять робочих днів з моменту його отримання.
Якщо ж запит стосується значного обсягу інформації або потребує пошуку серед великої кількості даних, розпорядник має право продовжити строк його розгляду до двадцяти робочих днів, обґрунтувавши причини такого продовження. Про продовження строку розгляду запиту розпорядник зобов'язаний повідомити запитувача у письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Суд зазначає, що у цій справі предметом спору є визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо ненадання запитуваної інформації, у зв'язку з чим питання дотримання строків надання відповіді в межах цього провадження не досліджується.
Закон України «Про звернення громадян» № 393/96-ВР від 02.10.1996 (далі - Закон № 393/96-ВР) визначає, що громадяни України мають право звертатися до органів державної влади та місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, засобів масової інформації та посадових осіб відповідно до їхніх повноважень із зауваженнями, пропозиціями, заявами або клопотаннями щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів, а також зі скаргами про їх порушення.
Закон № 2939-VI регламентує порядок реалізації та гарантування права кожного на доступ до інформації, що перебуває у володінні суб'єктів владних повноважень та інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, а також до інформації, що становить суспільний інтерес.
Під публічною інформацією слід розуміти будь-яку інформацію, яка зафіксована та задокументована у будь-який спосіб і на будь-якому носії, була отримана або створена під час виконання суб'єктами владних повноважень своїх функцій, передбачених законодавством, або перебуває у їх володінні чи у володінні інших розпорядників, визначених цим Законом.
Специфіка цього Закону полягає в тому, що його дія не поширюється на правовідносини у сфері звернень громадян, які врегульовані окремим спеціальним законом.
Слід зазначити, що право на звернення та право на доступ до публічної інформації є взаємопов'язаними правовими інститутами. Право на звернення передбачає можливість подання у письмовій чи усній формі пропозицій (зауважень), заяв (клопотань) і скарг (стаття 3 Закону № 393/96-ВР) до суб'єктів владних повноважень, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та засобів масової інформації.
Натомість запит на інформацію - це звернення особи до розпорядника з вимогою надати публічну інформацію, яка вже існує та перебуває у його володінні (стаття 19 Закону № 2939-VI). Тобто йдеться саме про раніше створену інформацію, якою володіє відповідний розпорядник. При цьому розпорядник не зобов'язаний створювати нову інформацію, готувати аналітичні матеріали чи надавати роз'яснення для відповіді на запит.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 9901/390/21.
Крім того, суд наголошує, що з аналізу норм чинного законодавства випливає: розпорядник публічної інформації має (і зобов'язаний) надавати не лише ту інформацію, яку він створив відповідно до свого правового статусу, а й ту, яку було отримано ним у процесі здійснення визначених законом повноважень або яка перебуває у його володінні, зокрема через систему обліку публічної інформації.
Подібна за змістом правова позиція міститься також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 9901/275/20.
Звернення не вважається інформаційним запитом у випадку, якщо для надання відповіді на нього необхідно створювати нову інформацію, за винятком ситуацій, коли розпорядник фактично не володіє запитуваною інформацією, однак відповідно до пункту 1 частини першої статті 22 Закон України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VI зобов'язаний нею володіти в межах своєї компетенції.
Ключовою ознакою публічної інформації є те, що вона має бути попередньо зафіксованою будь-яким способом і на будь-якому носії, тобто відповідати критеріям відображеності та задокументованості, а також перебувати у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації.
Отже, Законом № 2939-VI передбачено такі можливі дії розпорядника інформації у разі отримання запиту:
надання відповіді на запит у строки, встановлені статтею 20 Закону № 2939-VI;
ухвалення рішення про відстрочку у задоволенні запиту на інформацію (частини шоста та сьома статті 22 Закону № 2939-VI);
прийняття рішення про відмову в задоволенні запиту;
переспрямування запиту належному розпорядникові з одночасним інформуванням про це запитувача.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VI, рішення про відмову у задоволенні запиту на інформацію повинно бути належним чином обґрунтованим і містити мотиви такої відмови.
Суд звертає увагу, що статтею 22 Закону № 2939-VI визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких розпорядник має право відмовити у задоволенні запиту, а саме:
якщо розпорядник не володіє запитуваною інформацією та відповідно до своєї компетенції, визначеної законодавством, не зобов'язаний нею володіти;
якщо запитувана інформація належить до категорії інформації з обмеженим доступом згідно з частиною другою статті 6 цього Закону;
якщо особа, яка подала запит, не відшкодувала фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком документів, передбачені статтею 21 цього Закону;
якщо запит оформлено з порушенням вимог, встановлених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідач у своїй відповіді на запит зазначив, що документи, які стосуються позивача, були передані 30.08.2018 та 16.12.2021 до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України відповідно до описів справ, зокрема йдеться про документи фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України. Про зазначені обставини позивача було належним чином повідомлено.
В матеріалах справи наявні копії актів приймання-передавання документів фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України від 30.08.2018 № 102 та від 16.12.2021 № 261.
З огляду на наведені обставини, у відповідача були відсутні документи, необхідні для оформлення запитуваної довідки, оскільки відповідні матеріали були передані до архівної установи у зв'язку із завершенням установленого строку їх зберігання.
Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а тому не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Л.В. Бєлова
А.Ю. Кучма