П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/27739/25
Перша інстанція: суддя Єфіменко К.С.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року по справі за адміністративним позовом Державної судової адміністрації України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, за участі третьої особи: ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови,
14 серпня 2025 року Державна судова адміністрація України звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просила визнати протиправними та скасувати постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладання штрафу від 28.07.2025 року ВП № 77401114.
В обґрунтування позовних вимог ДСА вказала, що відповідач протиправно прийняв оскаржувану постанову. Позивач наголосив, що Одеського окружного адміністративного суду від 24.09.2024 у справі № 420/23735/24 можливо виконати лише шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України визначеної (перерахованої) суми коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя». Однак бюджетні кошти програми 0501150 розподілені повністю між судами та територіальними управліннями.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що рішення по справі 420/23735/24 позивачем не виконано повторно, що на підставі приписів ст. 72 Закону України «Про виконавче провадження» має наслідком накладення штрафу у розмірі 10 200 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що виділення коштів із державного бюджету на фінансування бюджетної програми не залежить від волі ДСА, тому у діях позивача відсутні ознаки вини та умислу щодо невиконання у повному обсязі судового рішення.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів виходить з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.09.2024 року у справі №420/23735/24 визнано протиправними дії Івано-Франківського окружного адміністративного суду щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди з 29.04.2024 року по 24.09.2024 року та допомоги на оздоровлення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102 грн.
Зобов'язано Івано-Франківський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 з 29.04.2024 року по 24.09.2024 року та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної судді ОСОБА_1 суддівської винагороди з 29.04.2024 року по 24.09.2024 року та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.09.2024 року у справі №420/23735/24 набрало законної сили.
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладення штрафу від 11.04.2025 ВП№77401114 на Державну судову адміністрацію України за невиконання рішення суду без поважних причин накладено штраф у розмірі 5100,00грн.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем постанови від 11.04.2025 ВП 77401114, позивач звернувся з позовом до суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року по справі № 320/23541/25 відмовлено позивачу у задоволенні заявленого позову.
В подальшому, вимогою державного виконавця від 18.07.2025 року ВП № 77401114, зобов'язано ДСА України повідомити про стан виконання рішення вищезазначеного рішення суду.
На виконання вимог статті 75 Закону України “Про виконавче провадження» 28.07.2025 року державним виконавцем винесено постанову ВП 77401114 про накладення на боржника штрафу у сумі 10200,00 грн.
ДСА України листом від 31.07.2025 року (з додатками) повідомила Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про те, що виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.09.2024 року у справі № 420/23735/24 можливо виконати лише шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України визначеної (перерахованої) суми коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя».
Крім того, вищезазначеним листом ДСА України роз'яснила, що бюджетні кошти програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя».
Позивач, вважаючи протиправною постанову про накладення штрафу, звернувся з даним позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ДСА рішення Одеського ОАС від 24.09.2024 року у справі № 420/23735/24 повністю не виконало, ОСОБА_1 суддівську винагороду з 29.04.2024 року по 24.09.2024 року та допомогу на оздоровлення за 2024 рік, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн, не виплачено, що свідчить про невиконання рішення без поважних причин.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України “Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктами 1 та 16 частини 3 статті 18 Закону України “Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Згідно ч. 5 ст. 26 Закону України “Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Відповідно до абз. 1 ч. 6 ст. 26 вказаного Закону за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
За правилами ч. 1 ст. 63 цього ж Закону за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
В свою чергу, у відповідності до ч.ч. 2, 3 ст. 63 Закону України “Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 75 вказаного Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Водночас визначальною умовою для накладення зазначеного штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин.
У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічні праві висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 року по справі № 360/3573/20, від 13.10.2021 року по справі № 360/4705/20 та по справі № 360/4708/20.
Як вже зазначалося, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.09.2024 у справі № 420/23735/24 зобов'язано ДСА України здійснити фінансування виплати належної судді ОСОБА_1 суддівської винагороди з 29.04.2024 по 24.09.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень.
Відповідно до обставин даної справи ДСА України листами від 30.04.2024 року № 11-10400/24, від 22.07.2024 року № 11-14862/24, від 11.10.2024 року № 11-19998/24, від 03.02.2025 року № 11- 2404/25, від 12.05.2025 року №11-9437/25, від 17.06.2025 року №11-12025/25, від 16.07.2025 року №11-14135/25 неодноразово зверталась до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету із пропозицією щодо внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» у частині збільшення бюджетних призначень за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя».
Однак Міністерством фінансів України зазначені пропозиції не були підтримані, так як у період дії воєнного стану наявні фінансові ресурси держави насамперед спрямовуються на виконання завдань щодо відсічі збройної агресії, забезпечення недоторканості державного кордону та захисту держави, забезпечення життєво необхідних потреб жителів, реалізації заходів територіальної оборони та захисту безпеки населення.
ДСА України листом від 31.07.2025 року №10-15474/25 (з додатками) повідомила відповідача про відсутність об'єктивної можливості виконання судового рішення у справі № 420/23735/24 у спосіб, який визначений у ньому, та просила утриматися від накладення штрафу. У цьому листі ДСА України вказувала, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється ДСА України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів суддів та працівників органів і установ системи правосуддя» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період. Також у вказаному листі зазначено, що Законами України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та «Про Державний бюджет України на 2025 рік» за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів суддів та працівників органів і установ системи правосуддя» затверджені видатки в розмірі 10,0 млн грн, що розподілені між судами, органами та установами системи правосуддя.
За таких обставин, судом першої інстанції не надана належна правова оцінка тому факту, що відповідними листами ДСА України неодноразово зверталась до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету із пропозицією щодо внесення змін до Законів України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та «Про Державний бюджет України на 2025 рік» у частині збільшення бюджетних призначень за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів суддів та працівників органів і установ системи правосуддя».
Однак Міністерством фінансів України зазначені пропозиції не були підтримані, з аргументуванням того, що у період дії воєнного стану наявні фінансові ресурси держави насамперед спрямовуються на виконання завдань щодо відсічі збройної агресії, забезпечення недоторканості державного кордону та захисту держави, забезпечення життєво необхідних потреб жителів, реалізації заходів територіальної оборони та захисту безпеки населення.
Отже, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що ДСА України не мала об'єктивної фінансової можливості виконати судове рішення, яке набрало законної сили, адже Державою не профінансовано виконання рішень на користь суддів, працівників апаратів суддів та працівників органів і установ системи правосуддя у 2024-2025 роках у належному розмірі.
За наведених обставин застосування до апелянта заходів юридичної відповідальності у формі накладення штрафу за невиконання судового рішення (в частині здійснення фінансування виплати належної суддівської винагороди) не призведе до позитивних наслідків, спрямованих на дійсне та фактичне виконання судового рішення - виділення коштів. А тому, накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
На підставі вище наведеного колегія суддів дійшла висновку про те, що невиконання судового рішення апелянтом в частині виділення грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Суд першої інстанції на наведені обставини уваги не звернув, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Державної судової адміністрації України та скасування оскаржуваної постанови державного виконавця про накладення штрафу.
Відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, враховуючи приписи ст.139 КАС України та правову позиція викладену Верховним Судом у постанові від 31.05.2023 року по справі №815/4246/17, колегія суддів зазначає, що за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, апелянту мають бути відшкодовані понесені ним судові витрати, витрати на сплату судового збору в суді першої інстанції в сумі 2422,40 грн (а.с.27), та в суді апеляційної інстанції в сумі 3633,6 грн (а.с.82), всього - 6056 грн.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - задовольнити, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року - скасувати.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладання штрафу від 28.07.2025 року ВП №77401114.
Стягнути з Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Державної судової адміністрації України судові витрати - витрати зі сплати судового збору всього в сумі 6056 грн (шість тисяч п'ятдесят шість гривень).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко