П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/7891/24
Перша інстанція: суддя Василяка Д.К.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Херсонської обласної державної адміністрації на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної державної адміністрації про стягнення середнього заробітку,
11 березня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просила стягнути з Херсонської обласної державної адміністрації середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.001.2022 року по 09.03.2024 року у розмірі 608 670,01 грн та моральну шкоду у розмірі 90 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року по справі №540/7297/21, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2024 року, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 2 наказу Херсонської обласної державної адміністрації «Про ОСОБА_1 » від 18 жовтня 2021 року № 275-Ос. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного управління апарату Херсонської обласної державної адміністрації з 19 жовтня 2021 року. Стягнуто з Херсонської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 жовтня 2021 року по 17 січня 2022 року включно в сумі 70802 (сімдесят тисяч вісімсот дві) грн 14 коп. з відрахуванням податків та зборів.
Однак, вказане рішення, не зважаючи на набрання ним законної сили, не виконане відповідачем, тому позивач звернулась до суду з даним позовом.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що після звільнення ОСОБА_1 отримала свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю, отже виконує іншу оплачувану роботу, однак не надала до суду відповідних доказів щодо розміру заробітної плати, яку вона отримувала за час вимушеного прогулу, що позбавляє відповідача можливості здійснити розрахунок середнього заробітку за цей період за вирахуванням такої суми. Також відповідач вказує на наявний факт несумісності статусу державного службовця з можливістю заняття адвокатською діяльністю, відповідно до статті 25 Закону України «Про запобігання корупції».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Херсонської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в період з 18.01.2022 по 29.10.2025 у розмірі 1120272,57 грн з вирахуванням з цієї суми роботодавцем податків та обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права та недотримання вимог процесуального закону, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Апелянт наголошує, що суд першої інстанції залишив поза увагою суттєві обставини, які мають вплив на вирішення даного спору. Зокрема вказує на факт окупації м. Херсон у період з 01.03.2022 року по 11.11.2022 року, що у контексті спірних правовідносин доводить неможливість виконання позивачем своїх посадових обов'язків, та, як наслідок, отримання заробітної плати.
Також вказує, що 04.10.2022 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю, відповідно з вказаної дати є самозайнятою особою та отримує дохід. В аспекті наведеного відповідач вказує на неможливість поновлення на посаді, оскільки, відповідно до статті 25 Закону України «Про запобігання корупції», статус державного службовця є несумісним з можливістю заняття адвокатською діяльністю.
Крім того відповідач вважає, що суд першої інстанції протиправно вийшов за межі позовних вимог та стягнув середній заробіток поза межами періоду, який заявлений у позові.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти її задоволення та просить залишити без змін оскаржуване рішення.
Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Колегія суддів з матеріалів справи вбачає наступні обставини.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року по справі №540/7297/21, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2024 року та постановою Верховного Суду від 04.08.2025 року, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 2 наказу Херсонської обласної державної адміністрації "Про ОСОБА_1 " від 18 жовтня 2021 року № 275-Ос. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного управління апарату Херсонської обласної державної адміністрації з 19 жовтня 2021 року. Стягнуто з Херсонської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 жовтня 2021 року по 17 січня 2022 року включно в сумі 70802 (сімдесят тисяч вісімсот дві) грн 14 коп. з відрахуванням податків та зборів.
Оскільки вказане рішення, не зважаючи на набрання ним законної сили, не виконане відповідачем, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на виконання рішення суду не поновлена на посаді, тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 18.01.2022 року по 29.10.2025 року (дату винесення рішення суду першої інстанції).
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
За приписами статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Водночас, у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (ст.236 КЗпП України).
Як вже зазначалось раніше, рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року по справі №540/7297/21, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2024 року та постановою Верховного Суду від 04.08.2025 року, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 2 наказу Херсонської обласної державної адміністрації "Про ОСОБА_1 " від 18 жовтня 2021 року № 275-Ос. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного управління апарату Херсонської обласної державної адміністрації з 19 жовтня 2021 року. Стягнуто з Херсонської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 жовтня 2021 року по 17 січня 2022 року включно в сумі 70802 (сімдесят тисяч вісімсот дві) грн 14 коп. з відрахуванням податків та зборів.
В той же час, відповідно до ст.255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Крім того пп.2,3 п.1 ст.371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Отже, рішення у справі №540/7297/21 в частині поновлення позивача на посаді набрало законної сили з моменту ухвалення постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2024 року, а виконанню у вказаній частині підлягало одразу ж з прийняттям рішення суду першої інстанції.
Водночас колегія суддів зазначає, що нормами КЗпП України чітко розмежовано підстави стягнення "середнього заробітку за час вимушеного прогулу", який згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України стягується одночасно із ухваленням рішення про поновлення незаконно звільненого працівника, та підстави стягнення "середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі", який за нормами статті 236 КЗпП України стягується за період затримки виконання рішення уповноваженого органу про поновлення на роботі.
Поновлення на роботі - це повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, а тому правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи (посади), з тими ж функціональними обов'язками, які мали місце до звільнення. Обов'язком боржника є не лише видання наказу (розпорядження) про поновлення працівника на роботі, а й фактичний допуск поновленого працівника до виконання попередніх обов'язків.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акту органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.
Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18) зазначив, що КЗпП України не містить поняття "поновлення на роботі", як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України "Про виконавче провадження". Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов'язків, тобто, створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов'язків".
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18).
Відповідно до обставин даної справи, рішення у справі №540/7297/21 в частині поновлення позивача на посаді начальника юридичного управління апарату Херсонської обласної державної адміністрації з 19 жовтня 2021 року у відповідній частині відповідачем не виконано, оскільки жодного розпорядчого документу з цього приводу не видано, а ОСОБА_1 до фактичного викання посадових обов'язків не допущено.
Відповідачем зазначено про неможливість виконання рішення у справі №540/7297/21 у зазначеній частині з огляду на окупацію м. Херсона у період з 01.03.2022 року по 11.11.2022 року.
Колегія суддів не приймає відповідні доводи відповідача, оскільки, як вже зазначалось, обов'язок поновлення позивача на посаді виник разом з ухваленням Херсонський окружним адміністративним судом рішенням у справі №540/7297/21 - 17.02.2022 року, тобто до окупації міста Херсона.
Досліджуючи доводи відповідача щодо неможливості поновлення позивача на посаді як державного службовця, оскільки остання з 04.10.2022 року займається адвокатською діяльністю, суд акцентує увагу на нетотожності поняттів «зайняття діяльністю» та «отримання права на зайняття діяльністю», які необхідно відрізняти у контексті наявних обмежень, встановлених Законом України «Про запобігання корупції», так як провадження спеціальної діяльності передбачає отримання доходу.
Норми закону Закону України «Про запобігання корупції» не містять застережень щодо неможливості поновлення на посаді незаконно звільненого працівника на підставі судового рішення у разі, якщо він перебуває на іншій службі або провадить адвокатську діяльність. В такому випадку питання щодо несумісності має бути вирішено після виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді.
У постанові Верховного Суду від 24 вересня 2021 року у справі №640/755/19 вказано, що добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. У таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.
В аспекті дослідження питання з приводу відповідальності роботодавця у трудових спорах через постійно існуючу проблему в Україні щодо невиконання судових рішень, Верховний Суд зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово указував на порушення норм Конвенції, які ЄСПЛ найчастіше виявляв у справах проти України, так як більше ніж половина рішень, винесених Судом у таких справах, стосувалися саме питання тривалого невиконання остаточних судових рішень, відповідальність за що несуть органи влади України.
Такий стан справ породжував питання відповідальності держави за виконання судового рішення, а тому ЄСПЛ неодноразово повторював, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. У таких справах відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання.
Отже, аналіз положень статті 236 КЗпП України свідчить про те, що цією нормою закону установлено фінансову санкцію у вигляді виплати середнього заробітку за невиконання рішення про поновлення на роботі через бездіяльність роботодавця. При цьому законодавець, з огляду на імперативний припис щодо негайного виконання судового рішення, установлений статтею 235 КЗпП України і одночасно закріплений у статті 371 КАС України, виходив з того, що будь-яка бездіяльність з боку роботодавця є підставою для здійснення таких виплат незаконно звільненому працівнику, незалежно від причин невиконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі.
Щодо факту працевлаштування позивача у період невиконання відповідачем обов'язку щодо виконання рішення суду про поновлення його на попередній роботі, відповідна обставина не може бути розтлумачена на користь відповідача задля уникнення чи зменшення встановленої законом відповідальності.
Таку правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 05 жовтня 2023 року у справі №340/693/22, від 25 липня 2024 року у справі №360/6493/21, від 05.12.2024 року у справі №360/4354/21, від 10.04.2025 року у справі №280/5280/23.
Отже, відповідачем не наведено жодних об'єктивно непереборних підстав, які б свідчили про неможливість фактичного виконання рішення суду та поновлення позивача на раніше займаній посаді, що є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Обчислення середньої заробітної плати для оплати вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі здійснюється відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Згідно з пунктом 1 Порядку № 100 цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року у справі № 540/7297/21 вбачається, що середньоденна заробітна плата складає 1141,97 грн.
Згідно інформації Мінекономіки України розрахунку норми тривалості робочого часу з 18 січня 2022 року по 29 жовтня 2025 року судом встановлено, що кількість робочих днів становить 241 робочий день за 2022 рік, 260 робочих днів за 2023 рік, 262 робочих днів за 2024 рік, 218 робочих днів за 2025 рік дні.
Таким чином, суд першої інстанції вірно визначив, що сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 18.01.2022 року по 29.10.2025 року становить 1120272,57 грн (1141,97 грн х 981 дні) та належить стягненню з Херсонської обласної державної адміністрації з вирахуванням з цієї суми роботодавцем податків та обов'язкових платежів.
Щодо доводів апелянта з приводу того, що у провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває справа №420/1626/25 за позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної (військової) державної адміністрації про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10.03.2024 року по 17.01.2025 року у сумі 255801,28 грн, колегія суддів зауважує, що відповідно до ухвали від 23.12.2025 року за клопотанням позивача зупинено провадження у справі №420/1626/25 до набрання законної сили рішенням у даній справі №420/7891/24.
Отже, хоча у справі №420/1626/25 заявлені позовні вимоги, які у певних періодах (з 10.03.2024 року по 29.10.2025 року) співпадають з даною справою, проте рішення у справі №420/1626/25 ще не ухвалено та суд першої інстанції обізнаний про наявність даної справи. За таких обставин вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог та стягнення середнього заробітку по дату ухвалення судового рішення направлено на захист прав позивача, тому є правомірним.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 18 березня 2024 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу Херсонської обласної державної адміністрації - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко