П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/15444/25
Перша інстанція: суддя Потоцька Н.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання здійснити виплату компенсації втрати частини доходів,
16 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів за період з 10.12.2021 року по 14.05.2025 року у зв'язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 10.12.2021 року по 19.05.2023 року виплаченого 14.05.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 року у справі №420/30187/24;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 10.12.2021 року по 14.05.2025 року у зв'язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 10.12.2021 року по 19.05.2023 року виплаченого 14.05.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 року у справі №420/30187/24.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 по 12.11.2023 року. Лише 14 травня 2025 року, на виконання судового рішення у справі № 420/30187/24, відповідачем виплачене перераховане позивачу грошове забезпечення за період проходження служби, тобто з порушенням строків виплати більше на один місяць, однак без компенсації втрати частини доходів.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що сума виплаченого перерахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 , які виплачені за рішенням суду в порядку виконання, не є об'єктом для компенсації в розумінні чинного законодавства, та не може нараховуватися компенсація згідно з Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів» у зв'язку з порушенням строків їх виплати, оскільки норми цього Закону на цю виплату не поширюються.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовні вимог. Зокрема, апелянт зазначає, що в даному випадку, кошти нараховані і виплачені на виконання рішення суду, є разовою виплатою, а тому відсутні підстави для задоволення вимог позивача. Апелянт наголосив, що сума перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 , виплачена за рішенням суду в порядку виконання, не є об'єктом для компенсації та на неї не може нараховуватися компенсація згідно з Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів» у зв'язку з порушенням строків їх виплати, оскільки норми цього Закону на цю виплату не поширюються.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив військову службу з 10.12.2021 по 12.11.2023 у військовій частині НОМЕР_1 .
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 у справі №420/30187/24, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 10.12.2021 р. по 19.05.2023 р., а також виплаченої грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб ряд рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум.
14 травня 2025 року, на виконання цього рішення відповідачем виплачено позивачу грошове забезпечення у розмірі 140 561,48 грн.
Компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення позивачу не виплачена, що не заперечується відповідачем.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати на користь позивача компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-II та постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, якою затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, які не мають разового характеру, у тому числі сум грошового забезпечення. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі страхові виплати, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Згідно із частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Предметом спору у справі, що розглядається, є нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням виплати грошового забезпечення позивача, що передбачено Законом № 2050-ІІІ та Порядком №159
Так, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 у справі №420/30187/24 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 10.12.2021 р. по 19.05.2023 р., а також виплаченої грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб ряд рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум.
Саме на виконання цього рішення, відповідач 14 травня 2025 року, тобто із затримкою більше ніж на один місяць, виплатив позивачу належне грошове забезпечення.
Викладене є підставою для отримання позивачем компенсації втрати частин доходу.
Зазначене судове рішення є преюдиційним для справи, що розглядається.
У контексті обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
Відповідно приписів ст. 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.
Отже законодавець передбачив можливість прийняття рішення по стягненню суми компенсації окремо від стягнення суми основного боргу.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частин доходу у зв'язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення за 2020-2023 роки.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 200/15033/21 від 06 березня 2024 року.
Судова колегія враховує, що Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 зазначив, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості.
Щодо доводів апелянта, що виплата на виконання рішення суду є одноразовою виплатою та не підпадає під суми, за які нараховується компенсація втрати частини доходів, то варто наголосити, що в даному випадку позивач просить виплатити компенсацію саме за несвоєчасно нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 10 грудня 2021 року по 19 травня 2023 року.
Оскільки кошти, нараховані на виконання рішення суду є грошовим забезпеченням, своєчасно не виплаченим позивачу, вказана виплата є доходом в розумінні ст.2 Закону №2050-III.
Компенсація, передбачена Законом №2050-ІІІ і Порядком №159, виплачується у разі порушення строків виплати доходу (грошового забезпечення), а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, тому доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.
Верховний Суд у постанові 20 травня 2020 року №815/2454/18 зазначив, що компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат. Разом з тим Верховний Суд наголосив, що за приписами Конституції України та КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Таким чином, Верховний Суд зазначив, що позивач має право на компенсацію втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.
Крім того, Верховний Суд вказав, що згідно з правовою позицією Верховного Суду України у постанові від 11 липня 2017 року № 2а-1102/09/2670, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
За таких обставин Верховний Суд констатував, що право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
На аналогічну правову позицію Верховного Суду, викладену в п.35 постанови по справі № 440/2166/23 від 15 травня 2025 року посилається апелянт.
Разом з тим, зазначені висновки стосуються питання наявності права на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення суду, а не конкретного періоду, за який така компенсація підлягає нарахуванню, як помилково вважає апелянт.
Зазначені висновки підтримані Верховним Судом в постанові по справі № 420/16557/24 від 04 вересня 2025 року.
У наведеній постанові Верховний Суд зазначив, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення за період з моменту порушення строку виплати грошового забезпечення, що встановлено судовим рішенням по дату фактичної виплати заборгованості з грошового забезпечення на виконання рішення суду.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 26 травня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко