18 лютого 2026 року Справа № 480/10582/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Глазька С.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/10582/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), у якій просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 №287 від 30.11.2024 «Про результати службового розслідування»;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 належне грошове забезпечення, щомісячне преміювання за листопад 2024 року та додаткову грошову винагороду, передбачену постановою КМУ від 28.02.2022 №168, за листопад 2024 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, за наслідками службового розслідування відповідачем прийнято наказ від 30.11.2024 № 287 "Про результати службового розслідування", згідно з яким позивача, притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення - " сувора догана" з позбавленням премії за листопад 2024 року в повному обсязі, та додаткової винагороди за листопад 2024 року.
Позивач не погоджується з правомірністю оскаржуваного наказу з огляду на порушення порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності останнього.
Зокрема, представник позивача зазначає, що позивачу інкримінується факт відмови від виконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 від 25.11.2024 № 1378.
Разом з тим, згідно встановлених обставин, про що зазначено у акті службового розслідування, капітан ОСОБА_1 доповів про причини неможливості виконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 від 25.11.2024 №1378 , а саме: у зв'язку з нестабільним психо-емоційним станом, відсутністю протидії БпЛА дієвими засобами РЕБ, відсутністю КББ, замінюванням шляхів пересування дистанційно ворожими БпЛА мінами ПФМ та ПНМ, ненаданням броньованої техніки для евакуації. Крім того, позивач зазначив, що бойове розпорядження нестиме тяжкі наслідки і втрати всього особового складу, що може призвести до не уможливлення виконання подальші бойові завдання по утриманню вогневих рубежів. У поясненнях позивач зазначив, що 25.11.2024 року скидами з БпЛА і мінометом знищували групу, що заходила, позивач звертався до відповідача щодо забезпечення БМП на евакуацію, але йому було відмовлено. Однак, обставини щодо неможливості виконати бойове розпорядження, зазначені позивачем, відповідачем не досліджені.
Також, зауважує, що матеріали службового розслідування не містять негативної службової характеристики на позивача, як і не містять жодних доказів чи підтверджень про те, що позивач мав намір ухилитися від військового обов'язку та відмовитись від виконання бойового розпорядження без аргументованих причин.
На переконання представника, під час проведення службового розслідування відповідачем використано формалізований підхід до встановлення дійсних обставин подій, а оскаржуваний наказ командира військової частини НОМЕР_2 № 287 від 30.11.2024 року прийнятий не на підставах, та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що є підставою для визнання його протиправним і скасування.
Ухвалою суду від 13.12.2024 позовну заяву було залишено без руху.
Ухвалою суду від 18.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, витребувано у відповідача додаткові докази.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав, зазначивши, що 25.11.2024 позивачу було доведено бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 від 25.11.2024 №1378. Пункт 3.2. бойового розпорядження передбачав: Командиру 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 капітану ОСОБА_1 у складі групи з 2 нижчепойменованих військовослужбовців висунутись у визначений район ВОП «ГЕОЦИНТ» позиції відділень ПВ21, ПВ22, для супроводу на вказані позиції відділень приданого особового складу НОМЕР_3 через проміжну позицію «Кут лісу» (…) та повернутися в район розташування свого підрозділу.
Бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 від 25.11.2024 №1378 було законним (віддане відповідною особою, в належному порядку, не виходило за межі повноважень командира військової частини НОМЕР_2 , за своїм змістом не суперечило чинному законодавству, не було пов'язане з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина). Крім того, бойове розпорядження було сформульовано виразно, чітко й зрозуміло, не допускало подвійного тлумачення або чи було перешкодою для виконання наказу іншого начальника.
Разом з тим, стверджує, що позивач відкрито відмовився виконати зазначений наказ начальника, чим підірвав бойову готовність та боєздатність підрозділу, що могло призвести до прориву російсько-окупаційними військами оборони Збройних Сил України на зазначеній ділянці оборони. Факт відмови від виконання бойового розпорядження підтверджується у поясненнях, що були відібрані представником ВСП в/ч НОМЕР_3 у позивача 25.11.2024.
Зазначає, що причини відмови від виконання бойового розпорядження, вказані позивачем, військова частина вважає не об'єктивними.
Представник наголошує, що відкрита відмова виконати наказ начальника - найбільш зухвала форма непокори і в даному випадку передбачає наявність письмового пояснення позивача про його відмову виконувати наказ.
Стверджує, що при визначенні вчинення дисциплінарного правопорушення військова частина НОМЕР_2 приймала до уваги конкретні обставини, ступінь тяжкості вчиненого дисциплінарного правопорушення та сукупність усіх характеризуючих його обставин.
Відтак, на думку представника, Військова частина НОМЕР_2 діяла в межах чинного законодавства, на підставі «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, тому відсутні причини вважати наказ командира військової частини НОМЕР_2 №287 від 30.11.2024 року «Про результати службового розслідування» протиправним та безпідставним.
Ухвалою суду від 25.10.2025 замінено в адміністративній справі № 480/10582/24 відповідача - Військову частину НОМЕР_2 на правонаступника, яким є Військова частина НОМЕР_1 .
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судом, наказом Військової частини НОМЕР_2 від 22.08.2023 № 234 (а.с.59) ОСОБА_1 призначено на посаду командира 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 .
За фактом відмови ОСОБА_1 виконувати бойове розпорядження від 25.11.2024 № 1378 наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 26.11.2024 № 409 (а.с. 12), було призначено службове розслідування, за результатами якого затверджено акт службового розслідування від 30.11.2024 № 344 (а.с. 13-18).
Так, у ході проведення службового розслідування встановлено, що 25.11.2024 ОСОБА_1 було доведено бойове розпорядження від 25.11.2024 №1378 відповідно до якого наказано у складі групи висунутись у визначений район ВОП «ГЕОЦИНТ» позиції відділень ПВ21, ПВ22, для супроводу на вказані позиції відділень приданого особового складу НОМЕР_3 через проміжну позицію «Кут лісу» (…) та повернутися в район розташування свого підрозділу.
Факт доведення, під підпис, бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 від 25.11.2024 № 1378 до ОСОБА_1 у своїх поясненнях підтвердив заступник начальника штабу військової частини капітан ОСОБА_2 .
У присутності командира військової частини НОМЕР_2 капітана ОСОБА_3 , командира військової частини НОМЕР_3 підполковника ОСОБА_4 , капітан ОСОБА_1 відмовився виконувати бойове розпорядження від 25.11.2024 № 1378 у зв'язку з нестабільним психо-емоційним станом, відсутністю протидії БпЛА дієвими засобами РЕБ, відсутністю КББ, замінюванням шляхів пересування дистанційно ворожими БпЛА мінами ПФМ та ПНМ, ненаданням броньованої техніки для евакуації. У поясненнях капітан ОСОБА_1 зазначив про неодноразові спроби пошукових дій та заходу на попередні вогневі рубежі, які були невдалим, у зв'язку з постійними масивними артилерійськими обстрілами та ураженнями БпЛА (скидами різних невідомих вибухових, запальних пристроїв). Вважає, що бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 від 25.11.2024 № 1378 нестиме тяжкі наслідки і втрати всього особового складу, що може привести до неуможливлення виконання подальших бойових завдання по утриманню вогневих рубежів.
26.11.2024 тимчасово виконуючим обов'язки заступника командира батальйону військової частини НОМЕР_2 разом зі заступником командира батальйону з психологічної підтримки персоналу в/ч НОМЕР_2 повторно, під відео-зйомку, було доведено бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 від 25.11.2024 № 1378.
Після повторного доведення бойового розпорядження відмовився виконувати наказ, повторно вказавши про не можливість виконання бойового розпорядження з об'єктивних, на його думку, причин, що були ним названі 25.11.2024.
На підставі акту службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_2 прийнято наказ від 30.11.2024 № 287 "Про результати службового розслідування" (а.с. 60-61), відповідно до якого за результатами службового розслідування наказано:
- за порушення вимог абзаців 1, 4 статті 11 (необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців обов'язки свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України) Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 1 (військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України), абзацу 1 статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (щодо додержання Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів), що полягає у невиконанні бойового розпорядження командира батальйону, ОСОБА_1 притягнути до дисциплінарної відповідальності та накласти дисциплінарне стягнення «сувора догана»;
- начальнику фінансово-економічної служби щомісячне преміювання капітана ОСОБА_1 за листопад 2024 здійснювати з урахуванням п. 5 Розділу ХVІ Порядку № 260 від 07.06.2018;
- начальнику групи персоналу штабу, відповідно до положень п. 15 Розділу ХХХVІ Порядку № 260 від 07.06.2018 не включати до наказу про виплату додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 № 168, капітана ОСОБА_1 за листопад 2024 року;
- помічнику командира з правової роботи направити копію матеріалів службового розслідування до відповідного підрозділу Державного бюро розслідування;
- капітану ОСОБА_1 повернутися до виконання службових обов'язків за посадою командира 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 (додаток 6).
Незгода позивача з наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 30.11.2024 № 287 стала підставою для звернення останнього до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні відносини, що склались між сторонами, врегульовані Законами України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу", від 24.03.1999 № 551-XIV "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України", від 24.03.1999 № 548-XIV "Про статут внутрішньої служби Збройних Сил України", від 24.03.1999 № 550-XIV "Про Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України", Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).
Згідно із частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частинами другою-четвертою статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Відповідно до пункту 4 розділу І Положення № 1153/2008 громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби ЗСУ).
Відповідно до правових норм, зазначених в статтях 4, 6 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, повсякденне життя і службова діяльність військовослужбовців регулюються Конституцією України, законами України, цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами. Вимоги цього Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.
Внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами. Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров'я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.
Відповідно до статті 26 Статуту внутрішньої служби ЗСУ військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Разом з тим, сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ, у редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Приписами статей 1 та 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Військова дисципліна досягається, зокрема, й шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України (стаття 3 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".
Згідно із частиною першою статті 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Положеннями статті 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Порядок накладення дисциплінарних стягнень визначений статтями 83-95 Дисциплінарного статуту ЗСУ.
Відповідно до вимог статті 83 Дисциплінарного статуту ЗСУ на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Частиною першою статті 84 Дисциплінарного статуту ЗСУ встановлено що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу (частина перша статті 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць (частина третя статті 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування (частина четверта статті 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Порядок проведення службового розслідування врегульований нормами розділу ІІІ Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 (далі - Порядок № 608, у редакції на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування.
Особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об'єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування.
Відповідно до пункту 1 розділу ІV Порядку Порядок № 608 особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника.
Згідно вимог пункту 9 розділу ІІІ Порядку № 608 посадові (службові) особи Збройних Сил зобов'язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов'язків.
В свою чергу, згідно пункту 3 розділу ІV військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
Правовими нормами розділу V Порядку № 608 визначено, що за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування.
В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв'язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв'язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.
У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.
Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.
Відповідно до пунктів 1 та 2 розділу VІ Порядку № 608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.
Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Аналогічні норми закріплені також і в статті 86 Дисциплінарного статуту ЗСУ, яка окрім права командира прийняти рішення про накладення дисциплінарного стягнення на військовослужбовця, вину якого повністю доведено, також передбачає, що під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Згідно із пунктом 2 розділу VІ Порядку № 608 наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. Доведення здійснює безпосередній командир (начальник) військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або старший (за підпорядкуванням) командир (начальник). У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.
За приписами статті 87 Дисциплінарного статуту ЗСУ дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення. При цьому, з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення та визначення ступеня вини, прийняттю рішення про накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення може передувати проведення службового розслідування.
З матеріалів справи вбачається, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 30.11.2024 № 287 "Про результати службового розслідування" за порушення вимог абзаців 1, 4 статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 1 абзацу 1 статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано стягнення у вигляді суворої догани.
Притягненню позивача до дисциплінарної відповідальності передувало службове розслідування, яке призначено наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 26.11.2024 № 409 та за результатами якого складено акт службового розслідування (а.с. 46-51).
Так, з матеріалів справи вбачається, що підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності стало порушення ним військової дисципліни, яке, згідно висновку службового розслідування, виявилось у відмові виконати бойове розпорядження від 25.11.2024 № 1378, відповідно до якого наказано у складі групи висунутись у визначений район ВОП «ГЕОЦИНТ» позиції відділень ПВ21, ПВ22, для супроводу на вказані позиції відділень приданого особового складу НОМЕР_3 через проміжну позицію «Кут лісу» (…) та повернутися в район розташування свого підрозділу.
Факт доведення до позивача вимог бойового розпорядження від 25.11.2024 № 1378, підтверджується актом службового розслідування. Вказані обставини не є спірними.
Разом з тим, заперечуючи проти наявності підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності, позивач, звертаючись із даним позовом до суду, посилався на те, що мав об'єктивні підстави для невиконання наказу, про що ним було подано рапорт.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Статтею 11 Статуту внутрішньої служби зокрема передбачено обов'язок військовослужбовця беззастережно виконувати накази командирів (начальників),
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (стаття 16 Статуту внутрішньої служби).
Статтею 28 Статуту внутрішньої служби передбачено, що одним із принципів будівництва та керівництва Збройними Силами України вважається єдиноначальність. Цей принцип полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази.
Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання.
Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою (ст. 30 Статуту внутрішньої служби).
Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку (ст. 35 Статуту внутрішньої служби).
Статтею 37 Статуту внутрішньої служби передбачено, що про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
Аналізуючи системно процитовані норми Дисциплінарного статуту та Статуту внутрішньої служби суд зауважує, що відносини між командуванням військових частин Збройних Сил України та підлеглими будується за принципом єдиноначальності. Зміст цього принципу полягає у наділенні командира повнотою розпорядчої влади проявом чого є право віддавати накази та розпорядження, вимагати їх виконання та застосовувати дисциплінарні санкції у разі невиконання наказів. Цьому праву командирів кореспондує обов'язок підлеглих беззастережно, своєчасно та у повному обсязі виконувати накази.
Водночас, обов'язок виконання наказів не є абсолютним адже нормами Дисциплінарного статуту та Статуту внутрішньої служби із нього передбачено виключення. Таким винятком є право військовослужбовця відмовитися від виконання явно злочинного наказу (розпорядження) командира. В іншому випадку, у разі невиконання наказу (розпорядження) командира без достатніх на це законних підстав, дії (бездіяльність) підлеглого військовослужбовця можуть бути кваліфіковані як дисциплінарний проступок та слугувати підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до позиції позивача він відмовився від виконання бойового розпорядження від 25.11.2024 № 1378 з огляду на нестабільний психо-емоційний стан, відсутність ефективних засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ) для протидії БпЛА, відсутність комплектів бойового забезпечення, дистанційним мінуванням шляхів пересування ворожими БпЛА (мінами типу ПФМ та ПНМ), а також ненадання броньованої техніки для евакуації особового складу. У поясненнях позивач зазначив про неодноразові спроби здійснення пошукових дій та висування на попередні вогневі рубежі, які виявилися безрезультатними у зв'язку з постійними масованими артилерійськими обстрілами та ураженнями БпЛА (скиданням вибухових і запалювальних пристроїв). На його думку, виконання бойового розпорядження командира військової частини могло спричинити тяжкі наслідки та значні втрати серед особового складу, що унеможливило б подальше виконання бойових завдань щодо утримання вогневих рубежів.
Оцінюючи наведені доводи, суд враховує, що Статут внутрішньої служби Збройних Сил України наділяє командира військової частини повнотою розпорядчої влади щодо підлеглих військовослужбовців з метою забезпечення військової дисципліни, належного управління підрозділами та організації взаємодії між ними під час виконання бойових завдань. Саме командир, приймаючи управлінські рішення, зобов'язаний оцінити стан особового складу, достатність сил і засобів, необхідних для виконання завдань, та на підставі проведеного аналізу ухвалити відповідний бойовий наказ.
У цьому контексті слід зауважити, що при прийнятті відповідних наказів командир наділений певною свободою розсуду, яка, зокрема, ґрунтується на його професійних знаннях у військовій сфері та набутому досвіді. Суд, у свою чергу, не наділений повноваженнями здійснювати переоцінку тактичної чи стратегічної доцільності виконання конкретних бойових завдань. Такі рішення приймаються з урахуванням сукупності розвідувальної інформації, оцінки обстановки, співвідношення сил і засобів.
Сам по собі ризик для життя і здоров'я військовослужбовців, складна оперативна обстановка, інтенсивні бойові дії, недостатність окремих видів забезпечення або суб'єктивна оцінка доцільності бойового завдання не свідчать про злочинний характер наказу, оскільки виконання бойових завдань за своєю природою пов'язане з підвищеним ризиком.
Разом із тим, досліджуючи зміст бойового розпорядження від 25.11.2024 № 1378 (а.с. 52-53), суд зазначає, що воно не містить очевидних ознак злочинності, не спрямоване на вчинення протиправних дій та не передбачає дій, які б явно виходили за межі повноважень командира чи суперечили вимогам чинного законодавства. Доказів визнання зазначеного бойового розпорядження незаконним або злочинним у встановленому законом порядку матеріали справи не містять.
Крім цього, обставини, що встановлені при розгляді цієї справи не є достатніми для того аби судом був зроблений висновок про військову доцільність чи недоцільність бойового розпорядження від 25.11.2024 № 1378, як і висновок про достатність сил та засобів для його виконання.
Натомість, стверджуючи про відсутність належного матеріально-технічного забезпечення, засобів РЕБ, броньованої техніки та про небезпечність виконання завдання, позивач не надав доказів належного інформування старшого командування про критичність ситуації у встановленому порядку, а також не довів вжиття всіх можливих заходів для отримання додаткових сил та засобів.
Доводи позивача про недостатність засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ) та іншого технічного оснащення суд розцінює як суб'єктивне сприйняття обставин, що не звільняє військовослужбовця від обов'язку виконання бойового розпорядження. В умовах воєнного стану та ведення активних бойових дій, забезпечення підрозділів може бути обмеженим, проте це не надає право командиру підрозділу (позивачу) самовільно приймати рішення про невиконання завдання, що ставить під загрозу обороноздатність держави на конкретній ділянці
Суд наголошує, що згідно зі ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, військовослужбовець зобов'язаний беззастережно виконувати накази командирів. Право підлеглого на оцінку наказу з точки зору його "доцільності" чи "можливості виконання" статутами не передбачено. Оцінка спроможності підрозділу виконати поставлене завдання належить виключно до компетенції командира, який віддає наказ, оскільки саме він несе персональну відповідальність за наслідки його виконання або невиконання.
Надаючи оцінку наданій позивачем характеристиці-висновку від 27.11.2024 року, суд зазначає, що вказаний документ не може бути підставою для задоволення позовних вимог. Судом встановлено, що бойове розпорядження №1378 не було виконано позивачем 25.11.2024 року, тоді як бесіда з психологом та складання висновку відбулися лише 27.11.2024 року, тобто через дві доби після вчинення дисциплінарного проступку. Таким чином, вказаний висновок не фіксує психоемоційний стан особи безпосередньо в момент отримання та відмови від виконання наказу, а відображені у ньому скарги на тривожність можуть бути наслідком стресу від самої конфліктної ситуації з командуванням та початку службового розслідування.
Суд звертає увагу на конкретні результати тестової діагностики, наведені у вказаному документі. Зокрема, за методикою САН (Самопочуття-Активність-Настрій) показник «активність» позивача становить 7.0 балів, що офіційно оцінюється фахівцем як «вище середнього». Такий високий рівень активності прямо спростовує твердження позивача про його неспроможність керувати підрозділом чи виконувати бойові завдання через пригнічений стан.
Вирішальним для суду є підсумковий висновок начальника групи психологічного супроводу та відновлення військової частини НОМЕР_2 , у якому чітко зазначено, що загальні показники позивача перебувають «у межах норми». Дана обставина у сукупності з показником активності вище середнього підтверджує, що позивач за своїми психологічними характеристиками був повністю здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. З огляду на це, посилання позивача на психоемоційний стан як на причину невиконання наказу суд розцінює як безпідставне. Оцінка можливості виконання наказу є прерогативою командира, а суб'єктивні судження позивача щодо технічного забезпечення, за умови його перебування у межах психологічної норми, не звільняли його від обов'язку безумовного виконання бойового розпорядження
На переконання суду, відсутність чіткого волевиявлення виконати розпорядження командира військовослужбовцем під час дії воєнного стану є несумісною із загальноприйнятими вимогами військової служби та підриває авторитет Збройних Сил України. Позивач, у порушення вимог Військової присяги, ігноруючи обов'язки військовослужбовця щодо неухильного додержання актів, що регламентують проходження військової служби, знехтував принципами військової дисципліни та службового підпорядкування, які є невід'ємною складовою виконання військового обов'язку.
Виходячи з правового регулювання спірних відносин, військова присяга зобов'язує позивача обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність. Сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок. За нормами Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України позивач повинен виконувати військовий обов'язок та накази командира.
Суд зауважує, що законодавець висуває підвищені вимоги до військовослужбовців в умовах воєнного стану, що обумовлено особливим характером військової служби, її спрямованістю на захист суверенітету та територіальної цілісності держави, а також необхідністю забезпечення обороноздатності України. У свою чергу, недотримання військовослужбовцем зазначених вимог є дисциплінарним проступком, за вчинення якого до порушника застосовуються заходи дисциплінарного стягнення.
Відтак, підсумовуючи встановлені при розгляді справи обставини та надану їм оцінку суд дійшов висновку, що факт невиконання позивачем бойового розпорядження від 25.11.2024 № 1378, а із цим і службових обов'язків був доведений під час проведення службового розслідування та задокументований у належний спосіб актом службового розслідування.
Обставин, які б вказували на неповноту, необ'єктивність чи поверхневість службового розслідування судом не встановлено, тому відповідач дійшов обґрунтованого висновку про порушення позивачем вимог Дисциплінарного статуту та Статуту внутрішньої служби, що кваліфіковано як дисциплінарний проступок вчинення якого є підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Визначаючи вид дисциплінарного стягнення, відповідач діяв у межах дискреційних повноважень та з дотриманням принципу пропорційності. Суд враховує, що за невиконання бойового наказу в умовах воєнного стану Дисциплінарний статут ЗСУ передбачає значно суворіші санкції, зокрема пониження у посаді або у військовому званні та інше (ст. 48 Статуту). Застосування до позивача стягнення у вигляді "суворої догани" є доцільним заходом впливу, спрямованим на зміцнення військової дисципліни, та є цілком співмірним із характером вчиненого правопорушення, яке могло призвести до тяжких наслідків для фронту.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, у тому числі і аргументи учасників справи щодо прийняття спірних наказів, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Таким чином, наказ Військової частини НОМЕР_2 від 30.11.2024 № 287 "Про результати службового розслідування", згідно з яким позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення - "сувора догана" з позбавленням премії за листопад 2024 року в повному обсязі, та додаткової винагороди за листопад 2024 року є правомірним та не підлягає скасуванню, відтак підстави для задоволення позовних вимог в цій частині - відсутні.
При цьому, з огляду на правомірність накладеного на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани у зв'язку із наявністю факту вчиненого ним діяння, позбавлення додаткової винагороди та премії є правомірним наслідком накладення дисциплінарного стягнення згідно з Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного адміністративного позову.
У зв'язку з тим, що у задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат, понесених позивачем, відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Глазько