18 лютого 2026 року м. Рівне№460/12661/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді С.М. Дуляницька, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач) в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 07.07.2025 №172050007449 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку на шість років відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, яка є постраждалою внаслідок аварії на ЧАЕС.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на шість років у відповідності до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з 27 червня 2025 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що досягнувши 58-річного віку звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, як потерпілому від Чорнобильської катастрофи 3 категорії відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак відповідач відмовив у призначенні даного виду пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного періоду постійного проживання (постійної роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993. На думку позивача, вказана відмова є протиправною та такою, що порушує гарантоване державою право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою суду від 23.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач відзив на позов у строк встановлений судом (п'ятнадцять днів з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі) не подав, як і будь-які докази у спростування позовних вимог.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 25.05.1993 та довідкою від 01.04.2025 №2838, виданою Рівненською обласною державною адміністрацією.
30.06.2025 позивач звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області та 07.07.2025 прийнято рішення №172050007449 про відмову у призначенні пенсії.
У рішенні вказано, що пенсійний вік, відповідно до ст. 55 Закону України “Про соціальний статус громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» становить 54 роки. Вік заявника 54 роки 0 місяців 4 дні. Страховий стаж особи становить 33 роки 10 місяців 10 днів. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди. Згідно наданої довідки від 07.06.2025 №203 заявниця була зареєстрована з 20.06.1988 по 15.08.1990 в с. Озерці Вараського (Володимирецького) району Рівненської області, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Згідно диплому НОМЕР_2 заявниця навчалась з 01.09.1988 по 01.03.1990 в Острозькому ПТУ №13, яке не відноситься до території радіоактивного забруднення. Інші довідки про періоди проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не надано. Відповідно, вищезазначений період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення з 20.06.1988 по 31.08.1988 та з 02.03.1990 по 15.08.1990 становить 7 місяці 26 днів, що не дає права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як потерпілій від аварії на Чорнобильській АЕС, оскільки станом на 01.01.1993 не підтверджено, що заявниця постійно проживала в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років. Водночас, рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 21.01.2025 у справі № 556/3580/24 встановлено факт проживання в зоні гарантованого добровільного відселення в с. Озерці Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області з 26.04.1986 по 31.08.1988, з 02.03.1990 по 01.01.1993, однак, зобов'язання щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на органи Пенсійного фонду України, не покладено.
Як встановлено судом з позовної заяви та оскаржуваного рішення, спір у даній справі фактично виник щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років. Спору між сторонами щодо наявності у позивача необхідного страхового стажу немає, відповідач не заперечує обставин щодо того, що позивач має понад 33 роки страхового стажу.
Вважаючи відмову у призначенні пенсії протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу своїх дій, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає таке.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.03.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Частиною першою статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).
Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення. Так, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років пенсійний вік знижується на 3 роки* та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку (3 роки*) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше.
Тобто, для зниження пенсійного віку на 6 років слід перевірити дотримання умов: 1) чи є особа потерпілою від Чорнобильської катастрофи; 2) чи особа постійно проживала або постійно проживає чи постійно працювала або постійно працює в зоні гарантованого добровільного відселення; 3) чи станом на 1 січня 1993 року особа прожила або відпрацювала у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років; для розрахунку кількості років зниження пенсійного віку слід встановити: 4) чи проживала або постійно працювала особа в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії по 31 липня 1986 року; та 5) загальну кількість років проживання особи в зазначеній зоні.
Згідно оскаржуваного рішення, позивач станом на 01.01.1993 прожила в зоні гарантованого добровільного відселення менше 3 років.
Щодо періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993, то суд зазначає, що згідно довідки №203 від 07.06.2025 ОСОБА_2 дійсно була зареєстрована і проживала в с.Озерці Враського (Володимирецького) району Рівненської області з 20.06.1988 по 15.08.1990 роки.
Однак, згідно з записами диплому НОМЕР_2 від 01.03.1990 , ОСОБА_3 у період з 01.09.1988 по 01.03.1990 навчалась в Острозькому ПТУ №13, яке не належить до зони гарантованого добровільного відселення.
Суд погоджується з доводами відповідачів щодо не зарахування до періоду проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення періодів навчання в місті Острог, оскільки норма статті 55 Закону № 796-ХІІ чітко передбачає постійне проживання/працю у відповідній зоні, а навчання/робота в певному населеному пункті передбачає постійне проживання в ньому.
Відповідну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23.
Відтак, вказаний період навчання не підлягає врахуванню в період постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення
Однак, рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 21.05.2025 року в справі №556/3580/24, було встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , постійно проживала в с.Озерці Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області з 26 квітня 1986 року по 31 серпня 1988 року та з 02 березня 1990 по 01 січня 1993 року.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, судом встановлено, що позивач прожив та працював в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, а саме 5 років 2 місяці 6 днів.
Крім того суд зауважує, що при видачі позивачу посвідчення громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи категорії 3 уповноваженими органами було перевірено та достовірно встановлено факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 року не менше 3 років.
Щодо застосування початкової величини зниження пенсійного віку.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 25.05.1993 та довідкою від 01.04.2025 №2838, виданою Рівненською обласною державною адміністрацією.
Згідно з рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 21.05.2025 року в справі №556/3580/24, було встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , постійно проживала в с.Озерці Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області з 26 квітня 1986 року по 31 серпня 1988 року та з 02 березня 1990 по 01 січня 1993 року.
Зважаючи, що рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 21.05.2025 року в справі №556/3580/24, підтверджено, що з 26.04.1986 по 31.08.1986 проживала с. Озерці, яке відповідно до примітки до частини першої ст.55 Закону № 796-ХІІ, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період, суд дійшов висновку, що позивачу повинна встановлюватися початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки, оскільки вона в період з 26.04.1986 по 31.07.1986 проживала в населеному пункті, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення.
Таким чином, наявні в матеріалах справи документи в їх сукупності дають підстави для висновку, що позивач має право на застосування початкової і додаткової величини зниження пенсійного віку (3 роки + 2 роки за 5 років проживання), оскільки станом на 1 січня 1993 року проживала і працювала у зоні гарантованого добровільного відселення 5 років 2 місяці 6 днів, що є підставою для додаткового зменшення пенсійного віку позивачу, передбаченого положеннями статті 55 Закону №796-ХІІ, на 5 років.
Однією з обов'язкових умов призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону №796-ХІІ є наявність у особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідач у рішенні про відмову у призначенні пенсії вказав, що страховий стаж позивача становить 33 років 10 місяців 10 днів.
Таким чином, у позивача наявний необхідний страховий стаж, у т.ч. з урахуванням зменшення, а тому вказана умова є дотриманою.
Водночас, у даному випадку вирішальною обов'язковою умовою для призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону №796-ХІІ є досягнення особою відповідного віку.
Відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років.
Оскільки, позивач має право на зниження пенсійного віку на 5 роки, достатній вік для призначення пенсії має становити 55 років (60-5).
Відповідач у рішенні про відмову у призначенні пенсії вказав, що станом на дату звернення 30.06.2025, вік заявниці 54 років 0 місяців 4 дні.
З огляду на те, що 55 річного віку позивач досягне у 2026 році, суд звертає увагу, що для призначення пенсії у 2025 році підстави відсутні.
Отже, хоча позивач є особою, яка станом на 01.01.1993 проживала/працювала на території зони гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, однак має право на зниження пенсійного віку лише на 5 роки. Відтак, вона набуде право на призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з досягненням 55 років.
Тому, доводи позивача про те, що вона має право на призначення та виплату пенсії з 27.06.2025 є помилковими.
З огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним рішення від 07.07.2025 №172050007449 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не підлягає скасуванню. Водночас в даному рішенні суду надано оцінку доводам позивача та відповідача щодо наявності у позивача права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частин 1, 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки, факт наявності у позивача порушеного права не знайшов своє підтвердження у ході розгляду справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 18 лютого 2026 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Суддя С.М. Дуляницька