18 лютого 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/5965/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сич С.С., розглянувши в порядку письмового провадження заяву військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі №440/5965/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
02 лютого 2026 року до суду через систему "Електронний суд" надійшла заява військової частини НОМЕР_1 , у якій боржник просить відстрочити виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі №440/5965/24 до 01 червня 2026 року, але в будь-якому випадку не пізніше ніж в термін 10 робочих днів після отримання фінансування на зазначені напрямки. /а.с. 127-130/.
В обґрунтування заяви боржником зазначено, що військова частина НОМЕР_1 є бюджетною установою, яка утримується за рахунок Державного бюджету, згідно частини 1 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснює лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Відповдіно до статті 51 Бюджетного кодексу України взяття зобов'язань та сплата коштів на видатки, які не мають кошторисних призначень, містять склад правопорушення. Фінансово-економічною службою військової частини НОМЕР_1 вчинено всі необхідні дії, спрямовані на отримання кошторисних призначень за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" за напрямом грошового забезпечення для добровільного та повного виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 у справі 440/5965/24, зокрема, неодноразово направлялися до фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_1 заявоки на отримання коштів. Однак, станом на день подання даного клопотання на рахунках військової частини НОМЕР_1 відсутні кошти за кодом економічної класифікації видатків 2800, необхідні для виконання рішення суду у цій справі.
Згідно з приписами частини 2 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року призначено заяву військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі №440/5965/24 до розгляду у судовому засіданні на 09:40 18 лютого 2026 року.
У судове засідання 18 лютого 2026 року стягувач та боржник не з'явилися, про дату, час та місце розгляду заяви повідомлені в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України, про причини неявки не повідомили.
Відповідно до приписів частини 2 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Зважаючи на викладене вище, суд вирішив розглянути заяву військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі №440/5965/24 за відсутності стягувача та боржника.
Вирішуючи заяву військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі №440/5965/24, суд дійшов наступних висновків.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі №440/5965/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 23 червня 2021 року із застосуванням щомісячної індексації-різниці відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 23 червня 2021 року відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням виплачених сум та висновків суду, наведених в цьому судовому рішенні. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 07 січня 2025 року у справі №440/5965/24 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 по справі №440/5965/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії повернуто скаржнику.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Отже, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі №440/5965/24 набрало законної сили 07 січня 2025 року.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року у справі №440/5965/24 заяву Військової частини НОМЕР_1 про відстрочку виконання судового рішення у справі №440/5965/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено. Відстрочено виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 у справі №440/5965/24 до 01.02.2026.
Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
У пункті 40 рішення Європейського Суду з прав людини по справі Горнсбі проти Греції суд наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до приписів частин 1, 3 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Частиною 4 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім'ї, її матеріальне становище; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Водночас, частиною 5 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення, ухвали, постанови.
Кодекс адміністративного судочинства України не містить жодних виключень із загального правила, встановленого вказаною імперативною нормою закону.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі №440/5965/24 ухвалено 23 жовтня 2024 року та набрало законної сили 07 січня 2025 року, тоді як боржник звернувся до суду із заявою про відстрочення його виконання 02 лютого 2026 року /а.с. 127-130/, тобто боржник звернувся до суду із заявою про відстрочення виконання рішення суду вже після закінчення одного року з дня ухвалення рішення суду та після закінчення одного року з дня набрання цим рішення законної сили.
З огляду на викладене вище, оскільки відповідно до частини 5 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення, у задоволенні заяви військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі №440/5965/24 слід відмовити.
В аспекті оцінки інших аргументів заяви суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах Beyeler v. Italy № 33202/96, Oneryildiz v. Turkey № 48939/99, Moskal v. Poland № 10373/05).
На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 248, 256, 294, 378 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у задоволенні заяви військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі №440/5965/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення ухвали до Другого апеляційного адміністративного суду, в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.С. Сич