17 лютого 2026 року м. ПолтаваСправа №440/15833/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у якому просив:
визнати неправомірними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо внесення інформації до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо наявного порушення правил військового обліку та інформацію щодо розшуку ТЦК;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести зміни щодо ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, та військовозобов'язаних та резервістів шляхом вилучення інформації про порушення правил військового обліку та розшук ТЦК;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 звернутись до органів Національної поліції з повідомленням щодо відсутності підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до органів ТЦК та СП.
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що в його особистому кабінеті в застосунку “Резерв+» ним було виявлено запис про порушення ним правил військового обліку. За твердженням позивача, ним не отримана повістка про виклик до ТЦК та СП, щодо нього ТЦК та СП не складалась постанова про притягнення до адміністративної відповідальності, а тому відповідний запис є безпідставним.
2. Позиція відповідача.
Відповідач копію ухвали про відкриття провадження у цій справі отримав 01.12.2025 /а.с. 11 - зі звороту/, однак правом на подання відзиву на позов не скористався.
За змістом частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
А відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
3. Процесуальні дії у справі, заяви по суті справи.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику часників справи (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Обставини справи
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України.
Позивач, як військовозобов'язаний, перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_1 ) /а.с. 3/.
До військово-облікового документа ОСОБА_2 внесено запис, що 03.06.2015 позивач ВЛК визнаний непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатним у воєнний час /а.с. 3/.
Крім того, у військово-обліковому документі застосунку "Резерв+" міститься запис про порушення позивачем правил військового обліку /а.с. 3/.
Позивач не погодився з діями відповідача щодо внесення відомостей про порушення правил військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (АІКС "Оберіг", застосунок "Резерв+") та звернувся до суду з цим позовом.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Поряд з цим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє донині.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Водночас, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.
Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (надалі - Закон №3543-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Відповідно до частин першої - третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
У силу частини дев'ятої статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 2 Закону України №2232-XII виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актам.
Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону №2232-ХІІ, військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Частиною п'ятою статті 33 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Персонально-якісний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина перша статті 34 Закону №2232-ХІІ).
На виконання частини п'ятої статті 33 Закону №2232-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 30.12.2022 №1487 затвердив Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності, а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном" (далі - Порядок №1487).
Згідно з пунктом 2 Порядку №1487, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 16.03.2017 №1951-VIII “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» (далі - Закон №1951-VIII), Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону №1951-VII основними завданнями Реєстру є: ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку.
За приписами частин восьмої, дев'ятої статті 5 Закону № 1951-VIII, органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону №1951-VIII до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Процедуру оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів урегульовано Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (надалі - Порядок №560).
Відповідно до підпункту 1 пункту 27 Порядку №560 під час мобілізації громадяни викликаються з метою: до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів: взяття на військовий облік; проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки); призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.
За змістом пункту 34 Порядку №560 повістка про виклик резервіста або військовозобов'язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ може бути надіслана зазначеними органами військового управління (органами) засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з повідомленням про вручення на адресу його місця проживання після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, у тому числі адреси місця проживання.
У разі коли резервіст або військовозобов'язаний уточнив свої облікові дані після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, повістка може надсилатися на адресу місця проживання, зазначену резервістом або військовозобов'язаним під час уточнення облікових даних.
У разі неуточнення протягом 60 днів резервістом або військовозобов'язаним своєї адреси місця проживання повістка може надсилатися на його адресу зареєстрованого/задекларованого місця проживання.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі спір стосується правомірності відображення в інформаційній системі ТЦК та СП даних про порушення позивачем правил військового обліку.
Суд враховує, що з моменту затвердження Верховною Радою України Указу Президента України від 24.02.2022 №65/2022 "Про загальну мобілізацію" у громадян України виникла підстава для реалізації конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, передбаченого статтями 17, 65 Конституції України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 25.04.2019 №1-р(II)/2019 зазначив, що зі змісту статей 17, 65 Конституції України вбачається, що захист держави, забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов'язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов'язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).
У силу вимог частини десятої статті 1 Закону №2232-ХІІ громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
- прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
- проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України;
- проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі;
- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
До обов'язків громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, визначених у статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", належить обов'язок з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Отже, виконання громадянами України, придатними до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, військового обов'язку під час мобілізації, складові якого визначені законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" та "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", безумовно вимагає від них готовності в будь-який час з'явитися за викликом до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з метою підготовки до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Домінування публічного інтересу при здійсненні втручання держави у визначену сферу свобод особи обумовлене безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету і територіальної цілісності України та покликане забезпечити реалізацію громадянами конституційного обов'язку захисту Вітчизни, а тому є справедливим балансом/компромісом між захистом національної безпеки та потребою забезпечити індивідуальні права особи.
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, слід зауважити, що переданим на розгляду суду спірним питанням є правомірність відображення в інформаційній системі ТЦК та СП даних про порушення позивачем правил військового обліку.
Порушення правил військового обліку позивачем відповідач вбачав в неявці ОСОБА_1 до ТЦК та СП за повісткою для проходження медичного огляду на 23.04.2025.
У матеріалах справи наявна повістка від 04.04.2025 № 3076102, за якою ОСОБА_1 належало з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) 23.04.2025 о 09:00 для проходження медичного огляду /а.с. 16/.
Згадана повістка надіслана позивачу за адресою: АДРЕСА_1 (аналогічна адреса зазначена позивачем у позовній заяві), однак не вручена з огляду на відсутність адресата за вказаною адресою /а.с. 16, зокрема зі звороту/.
Перелік випадків, коли військовозобов'язаний вважається належним чином оповіщеним про виклик до ТЦК та СП у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку визначено у пункті 41 Порядку №560.
Так, належним підтвердженням оповіщення військовозобов'язаного про виклик до ТЦК та СП у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку є:
- день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Оскільки повістка від 04.04.2025 № 3076102 надіслана позивачу за адресою, повідомленою ним ТЦК та СП /а.с. 3/, та не вручена адресату з огляду на його відсутність за відповідною адресою, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 належним чином повідомлено про необхідність з'явитись до ТЦК та СП.
Щодо підстав надсилання позивачу повістки від 04.04.2025 № 3076102 суд враховує, що ОСОБА_1 03.06.2015 ВЛК визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час /а.с. 3, 14 - зі звороту/.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21.03.2024 № 3621-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» (зі змінами, внесеними Законом України від 12.02.2025 №4235-ІХ) установлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов'язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов'язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов'язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.
Оскільки позивач самостійно не звернувся до ТЦК та СП з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду йому надіслана повістка від 04.04.2025 № 3076102 для проходження медичного огляду.
Обов'язок військовозобов'язаних осіб з'являтись за викликом до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки передбачено, зокрема, абзацом третім частини десятої статті 1 Закону №2232-ХІІ, частинами першою, третьою статті 22 Закону №3543-XII.
Матеріали справи не містять доказів наявності поважних причин для неявки позивача до ІНФОРМАЦІЯ_7 за повісткою від 04.04.2025 № 3076102.
За наведених обставин, позивач, будучи військовозобов'язаним та перебуваючи на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_1 ), не з'явився до ТЦК та СП за повісткою, що вважається врученою йому у силу приписів пункту 41 Порядку №560.
Про наявність поважних причин неявки до ТЦК та СП за повісткою позивач не повідомив.
Пункт 79 Порядку №1487 передбачає, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема, організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; виявляють призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку; організовують оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям; звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку (додаток 20); виключають з військового обліку на підставі відповідних підтвердних документів осіб, які за рішенням суду визнані недієздатними, оголошені померлими (такими, що пропали безвісти), засуджені до позбавлення волі або померли; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Порядком ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 28.03.2022 №94 (пункт 12 розділу III «Відомості, що вносяться до Реєстру») передбачено, що отримання призовником, військовозобов'язаним та резервістом інформації про своє включення (не включення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, здійснюється після особистого звернення та письмового запиту (в якому вказується прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), місце проживання (місце перебування) і реквізити документа, що посвідчує особу, яка подає запит) до органу ведення Реєстру або в електронному вигляді через Єдиний державний веб-портал електронних послуг, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері цифровізації.
Відповідно до відкритої інформації, яка міститься на офіційному веб-сайті Міністерства оборони України, застосунок Резерв+ надає можливість оперативного оновлення даних та доступу до інформації у реєстрі Оберіг.
При цьому, відповідно до статті 14-1 Закону №1951-VІІІ електронний кабінет - це персональний кабінет (захищений відокремлений веб-сервіс), за допомогою якого призовнику, військовозобов'язаному, резервісту, який пройшов електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації про його персональні та службові дані, а також до послуг. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.
Вказаний кабінет реалізовано у форматі застосунку Резерв+.
Так, позивач перебуває на обліку як військовозобов'язаний у першому відділі ІНФОРМАЦІЯ_3 ; в Реєстрі містяться відомості про порушення правил військового обліку позивачем /а.с. 3/.
Позивач не прибув за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_5 у дату, яка зазначені у повістці від 04.04.2025 № 3076102, чим порушив вимоги пункту другого частини першої Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (зі змінами)).
З моменту виявлення даних про порушення ним правил військового обліку позивач до ІНФОРМАЦІЯ_5 не з'явився.
Матеріали справи не містять доказів виконання позивачем вимог пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №3621-IX (зі змінами, внесеними Законом України від 12.02.2025 №4235-ІХ) та проходження ним медичного огляду з метою визначення ступеня придатності до військової служби у воєнний час.
Суд визнає безпідставними посилання позивача на непритягнення його до адміністративної відповідальності за статтями 210, 210-1 КУпАП, як на підставу для зобов'язання відповідача виключити з Реєстру відомості про порушення позивачем правил військового обліку.
Так, позивач помилково ототожнює поняття "порушення правил військового обліку" та "притягнення до адміністративної відповідальності".
Дійсно, особа вважається притягнутою до адміністративної відповідальності з моменту набрання законної сили постановою про накладення адміністративного стягнення.
Водночас статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Так, відповідно частини шостої статті 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), якщо особа не з'явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України підтвердних документів про отримання особою виклику.
Статтею 210 КУпАП передбачена відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Виходячи з наведених вище положень КУпАП, порушенням правил військового обліку є факт неявки без поважних причин або не повідомлення причин неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Своєю чергою, прийняття уповноваженою особою постанови про накладення адміністративного стягнення є притягненням до адміністративної відповідальності.
Суд зауважує, що сама по собі наявність в застосунку "Резерв+" примітки "Порушення правил військового обліку" не свідчить про вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за яке встановлено статтями 210, 210-1 КУпАП.
Питання вчинення позивачем адміністративного правопорушення та притягнення його до адміністративної відповідальності не є предметом розгляду у цій справі.
Вищевказана примітка свідчить лише про те, що у зв'язку з неприбуттям позивача за повісткою до ТЦК, відповідач шляхом електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов'язаних та резервістів та єдиною інформаційною системою МВС автоматично сформував звернення до поліції щодо доставки позивача до ТЦК та СП в зв'язку з фактичним недотриманням ним правил військового обліку.
У силу пункту 15 Порядку №560 керівники районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки наділені повноваженнями звертаються до територіального органу (підрозділу) поліції для адміністративного затримання та доставлення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
За змістом пункту 56 Порядку №1487 Національна поліція за зверненням районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (яке має містити прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності), адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), дату народження, інші дані (за наявності), передбачені статтею 7 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», підставу (порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку; порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію), унікальний вихідний номер та кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи), надісланим у вигляді набору даних шляхом електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов'язаних та резервістів та єдиною інформаційною системою МВС, здійснює адміністративне затримання та доставлення призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до найближчого районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
У матеріалах справи наявна картка відомостей щодо ОСОБА_1 , зі змісту якої суд встановив, що з огляду на неявку позивача до ІНФОРМАЦІЯ_5 (Гадяч) відповідач сформував електронне звернення від 02.05.2025 №Е2048257 щодо адміністративного затримання позивача з огляду не неприбуття вчасно за повісткою до ТЦК та СП (ст. 22 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію") /а.с. 14/.
Аргументи позивача про неотримання повістки про виклик до ТЦК та СП спростовані доказами, наданими відповідачем, що оцінені судом вище.
Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб'єктів владних повноважень.
При цьому, адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. Відсутність порушення суб'єктивних прав особи, навіть у разі, коли рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень містять ознаки протиправності, унеможливлює досягнення завдань адміністративного судочинства.
Отож адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв'язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.
Право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А оскільки в ході розгляду справи позивач не спростував доводи відповідача про недотримання ним правил військового обліку, що полягають у невиконанні приписів пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3621-IX (зі змінами, внесеними Законом №4235-ІХ) та неявці до ТЦК та СП за повісткою від 04.04.2025 № 3076102 для проходження медичного огляду, суд дійшов висновку, що автоматичне внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (система "Оберіг", застосунок "Резерв+") інформації про порушення позивачем правил військового обліку є обґрунтованим.
Щодо не подання відповідачем відзиву на позов суд зауважує, що передбачена у частині четвертій статті 159 КАС України можливість кваліфікувати неподання відзиву суб'єктом владних повноважень, як визнання позову, є правом, а не обов'язком суду.
До того ж, суд зауважує, що в адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи з метою ухвалення справедливого та об'єктивного рішення. Закріплений у статті 9 КАС України принцип офіційного з'ясування обставин справи, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з'ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
Тож сам по собі факт не подання відповідачем відзиву на позов не утворює правових наслідків, що були б обов'язковими для учасників справи та/або суду, зокрема не є підставою для безумовного задоволення позовних вимог.
Зважаючи на встановлені у ході розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 968,96 грн, що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України /а.с. 7, 8/.
Відповідач доказів понесення судових витрат не надав.
З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, підстав для стягнення на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн немає.
Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Судові витрати не розподіляються.
Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_8 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ; АДРЕСА_3 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Олександр КУКОБА