18 лютого 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/16718/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В. розглянувши у порядку скороченого провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кобеляцького сектору Управління Державної міграційної служби України у Полтавській області, Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Кобеляцького сектору Управління Державної міграційної служби України у Полтавській області, Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, в якій просить: визнати бездіяльність органів міграційної служби та зобов'язати Кобеляцький сектор Управління державної Міграційної служби України в Полтавській області та Управління державної міграційної служби України в Полтавській області застосувати та провести процедуру ( надати статус біженця) ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно чинного законодавства України для легального перебування на території України.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду по справі 532/824/25 від 13.08.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 09.07.2025 по справі № 532/824/25 скасовано. Прийнято постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнано протиправним та скасувати рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 21.03.2025 № 5325130100018025. ОСОБА_1 зазначає, що намагається реалізувати своє право для легального перебування на території України. Але на день подання позову не отримав жодного рішення від відповідача.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
08 січня 2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позов, посилаючись на те, що , встановлено, що заявником не подано повний пакет документів, що передбачений пунктом 45 Порядку, в тому числі не надано засвідчену в установленому законом порядку копію паспорта громадянина російської федерації з перекладом на українську мову, що є обов'язковим документом для встановлення особи та підтвердження громадянства іншої держави. З урахуванням викладеного, громадянину ОСОБА_1 роз'яснено про необхідність подання заяви про набуття громадянства України (форма якої затверджена Наказ МВС України № 715) та документів відповідно до пункту 45 Порядку. Станом на момент звернення до суду позивачем не подано до УДМС в Полтавській області заяв з питань громадянства України відповідно до Закону України "Про громадянство України", Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, який затверджено Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, та Наказу МВС України № 715.
16 січня 2026 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримує позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідно до приписів статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
Позивач є громадянином рф, що підтверджується копією його паспорту НОМЕР_1 , виданий 17.01.2007 відділом внутрішніх справ октябрського району міста калінінграда.
Позивач має закордонний паспорт громадянина рф НОМЕР_2 , на підставі якого 21.10.2020 в'їхав на територію України через КП "Гоптівка".
Позивачеві 06.03.2020 терміном до 16.10.2021 було видане тимчасове посвідчення громадянина України, серія НОМЕР_3 .
Листом від 01.12.2022 №5325-730/5325-22 позивача повідомлено про скасування рішення про набуття позивачем громадянства України та необхідність звернутися до Кобеляцького сектору УДМС в Полтавській області для отримання довідки про припинення громадянства України.
15.12.2022 за №5325-769/5325-22 позивачеві видана довідка про припинення громадянства України відповідно до ст. 21 Закону України "Про громадянство України"...
20.03.2025 щодо позивача винесена постанова ПН МПТ 003311 про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 3417,00 грн за порушення ч.1,3 ст.3, ч.3 ст. 9, ст.17 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", п.2 Порядку, затвердженого ПКМУ №150 від 15.02.2012 на підставі протоколу про адміністративне правопорушення ПР МПТ 003314 від 20.03.2025 за ч.2 ст. 203 КУпАП, яка позивачем виконана 20.03.2025.
21.03.2025 за № 5325130100018025 відповідачем винесене рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, яким вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина російської федерації ОСОБА_1 та зобов'язати його покинути територію України у термін до 19.04.2025. Роз'яснено право на оскарження рішення в суді. Рішення отримане позивачем 21.03.2025 під підпис із зробленою ним власноручно відміткою "на даний час оскаржувати дане рішення не планую".
Позивач звернувся до Кобеляцького районного суду Полтавської області з позовом, у якому прохає визнати протиправним та скасувати рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 21.03.2025 за № 5325130100018025.
Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 09.07.2025 по справі № 532/824/25 відмолено у задоволенні позову.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду по справі 532/824/25 від 13.08.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 09.07.2025 по справі № 532/824/25 скасовано. Прийнято постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнано протиправним та скасувати рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 21.03.2025 № 5325130100018025.
ОСОБА_1 зазначає, що намагається реалізувати своє право для легального перебування на території України. Але на день подання позову не отримав жодного рішення від відповідача
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів щодо не проведення процедури надання статусу біженця, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень п.п. 1, 2, 3 Положення про Державну міграційну службу України (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №360 від 20.08.2014 року, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Основними завданнями ДМС є, зокрема, реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Згідно ч. 3 ст. 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", 10) іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, або якщо строк їх тимчасового проживання на території України продовжено в установленому порядку, якщо інше не встановлено законом; 14) нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звернувся до Кобеляцького сектору УДМС у Полтавській обалсті із заявою про набуття громадянства україни на підставі ч.1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України" та рішення УДМС України у Полтавській області від 16.10.2019 набув громадянство України за територіальним походженням на підставі ч. 1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України" та був документований довідкою про реєстрацію особи громадянином України та тимчасовим посвідченням громадянина України.
Оскільки, позивач у встановлений термін не виконав взяті на себе зобов'язання, то рішенням УДМС у Полтавській області від 23.11.2022 було скасовано рішення про набуття громадянства України.
В подальшому порушивши терміни перебування в Україні, передбачені і ч.3 ст.9 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", пунктом 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою КМУ від 15.02.2012 №150, продовжив перебувати на території України, не подав документів для оформлення законності перебування в Україні, не виїхав за І межі України і на даний момент вищевказаний громадянин проживає без документів на право проживання в Україні та ухиляється від виїзду.
20.03.2025 Кобеляцьким сектором УДМС у Полтавській області відносно гр. російської федерації ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МПТ № 003314 за виявлене порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 203 КУпАП.
20.03.2025 Кобеляцьким сектором УДМС у Полтавській області в результаті розгляду матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно громадянина російської федерації ОСОБА_1 винесено постанову серії ПН МПТ № 003311 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3417,00 грн. Постанова іноземним громадянином виконана.
21.03.2025 Кобеляцьким сектором УДМС у Полтавській області прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та зобов'язати його покинути територію України у термін до 19.04.2025 року.
13.08.2025 постановою Другого апеляційного адміністративного суду у справі №532/824/25 рішення Кобеляцького сектору від 21.03.2025 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , скасовано.
Як встановлено матеріалами справи, позивач звертався до УДМС та його територіального підрозділу з питань отримання роз'яснення відносно порядку та способів легалізації свого перебування на території України лише після прийняття відносно нього рішення про примусове повернення.
30.04.2025 позивач звернувся до Кобеляцького сектору з листом (зареєстровано №217/5325-25) додавши декларацію про відмову від іноземного громадянства. 20.05.2025 за вихідним номером №5325-376/5325-25 надано відповідь по суті поданих документів відповідно до Закону України "Про громадянство України" та Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, який затверджено Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215.
У відповіді підрозділом УДМС зазначено, що відносно позивача 23.11.2022 року на підставі статті 21 Закону № 2235-ПІ УДМС в Полтавській області прийнято рішення про скасування рішення від 16.10.2019 про оформлення громадянства України громадянину російської федерації ОСОБА_1 з підстав невиконання поданого зобов'язання про припинення громадянства російської федерації протягом двох років з моменту реєстрації громадянином України. Роз'яснено, що чинне законодавство України надає право на звернення з декларацією про відмову від іноземного громадянства виключно іноземцям, які перебувають в процедурі прийняття до громадянства України відповідно до Закону № 2235-ІІІ.
Під час подання позивачем декларації встановлено, що додана до листа декларація про відмову від іноземного громадянства затверджена наказом Міністерства закордонний справ України від 23.11.2022 №389 "Про затвердження зразків документів, які подаються за кордоном для встановлення належності до громадянства України, перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України" та відповідно подається до закордонних дипломатичних установ України за кордоном.
Враховуючи викладене, Кобеляцький сектор залишено без розгляду подану декларацію про відмову від іноземного громадянства, як таку, що не відповідає вимогам Закону України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ. Кобеляцьким сектором роз'яснено позивачу наслідки прийнятого відносно нього рішення, щодо припинення громадянства України та порядок поновлення в громадянстві України. Відповідно до статті 21 Закону України "Про громадянство" особа може бути поновлена у громадянстві України у разі втрати громадянства України або скасування рішення про оформлення набули громадянства України з підстав невиконання поданого зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство) за наявності документально підтверджених і поважних причин для невиконання такого зобов'язання. Повторне поновлення у громадянстві України з таких причин не допускається.
Громадянство було скасоване з підстав визначених, статтею 21 Закону України "Про громадянство". Однак, позивач маєте право подати нову заяву на відновлення громадянства згідно зі статтею 10 Закону. Позивачу роз'яснено, що за наявності доказів здійснення ним дії щодо виходу з громадянства російської федерації, однак через незалежні від нього причини не отримання відповідь відносно розгляду його клопотання про вихід з громадянства рф він може звернутися з заявою про поновлення в громадянстві України відповідно до статті 10 Закону
23.05.2025 громадянин ОСОБА_1 звернувся до Кобеляцького сектору з листом (зареєстровано №К-1/6/5325-25) додавши: копію свідоцтва про і народження; копія довідки про реєстрацію місця проживання; копію паспорта громадянина російської федерації; копія тимчасового посвідчення громадянина України; скрін відправленої заяви по електронній пошті про відмову від громадянства рф.
17.06.2025 Кобеляцьким сектором надано відповідь по результатам розгляду заяви №К-1/6/5325-25 за вихідним №К-1/6/5325-25/5325/1-25. У відповіді зазначено, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16 серпня 2012 року № 715 (далі - Наказ МВС України № 715) затверджено зразки документів, які подаються для встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, та журналів обліку. За правилами пункту 94 Порядку № 215 Державна міграційна служба України, зокрема, перевіряє: відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України; підтвердження документами виконання умов прийняття до громадянства України або виходу з громадянства України.
Встановлено, що заявником не подано повний пакет документів, що передбачений пунктом 45 Порядку, в тому числі не надано засвідчену в установленому законом порядку копію паспорта громадянина російської федерації з перекладом на українську мову, що є обов'язковим документом для встановлення особи та підтвердження громадянства іншої держави. З урахуванням викладеного, громадянину ОСОБА_1 роз'яснено про необхідність подання заяви про набуття громадянства України (форма якої затверджена Наказ МВС України № 715) та документів відповідно до пункту 45
Порядку.
Станом на момент звернення до суду позивачем не подано до УДМС в Полтавській області заяв з питань громадянства України відповідно до Закону України "Про громадянство України", Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, який затверджено Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, та Наказу МВС України № 715.
Позивачем подавалися до УДМС заяви щодо надання додаткового захисту відповідно до Закону України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту".
03.06.2025 ОСОБА_1 звернувся з заявою до Кобеляцького сектору (зареєстрована №275/5325-25) про отримання тимчасового захисту.
13.06.2025 заявнику надано відповідь та роз'яснено, що відповідно до статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Положенням про сектор з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, яке затверджено 13.04.2024 року наказом УДМС в Полтавській області №38 встановлено, що прийом заяв від іноземців та осіб без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на території Полтавської області здійснюється сектором з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції.
Враховуючи викладене, рекомендовано звернутися до сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УДМС в Полтавській області за адресою: м.Полтава, вул..Шевченка 7.
03.07.2025 ОСОБА_1 звернувся до УДМС з заявою про надання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захист (зареєстрована за вхідним №К-20/6/5301-25) до заяви додав копію закордонного паспорта громадянина рф; копія довідки про реєстрацію місця проживання; копію свідоцтва про народження; копію картки платника податків; докази направлення пакету документів про вихід з громадянства рф.
21.07.2025 громадянину ОСОБА_1 надано відповідь за результатами розгляду вказаної вище заяви. Частинами 1, 2, 5 статті 5 Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено, що особа, яка має намір бути визнаною в Україні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту:
протягом п'яти робочих днів, якщо перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України;
без зволікань, якщо під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України;
до закінчення дозволеного строку перебування на території України, якщо під час тимчасового перебування особи на законних підставах в Україні, в країні її громадянської належності чиї попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження.
Під час опрацювання звернення від 03.07.2025 з'ясовано, що громадянин ОСОБА_1 порушив порядок та строк звернення за захистом в Україні, передбачений статтею 5 Закону. У дозволений проміжок часу за захистом в і Україні не звертався. Прийняття рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється відповідно до частини 6 статті 5 Закону, за умови дотримання заявником порядку звернення із заявою, передбаченою вказаною статтею Закону.
29.08.2025 ОСОБА_1 звернувся повторно до УДМС з аналогічною заявою про надання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захист (зареєстрована за вхідним №К-33/6/5301-25) до заяви додав копію закордонного паспорта громадянина рф; копія довідки про реєстрацію місця
проживання; копію свідоцтва про народження; копію картки платника податків; копія постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 13.08.2025.
18.09.2025 року громадянину ОСОБА_1 надано відповідь УДМС за результатами розгляду вказаної вище заяви, що підтверджується матеріалами справи.
Посилання позивача на бездіяльність УДМС є безпідставними. УДМС в Полтавській області здійснено розгляд всіх звернень громадянина ОСОБА_1 та надано відповіді в строки та порядку встановленому законом.
Матеріали справи та відомості надані самим позивачем підтверджують те, що громадянин ОСОБА_1 є громадянином російської федерації та документований відділом внутрішніх справ Октябрського району міста Калінінград паспортом НОМЕР_1 та паспортом НОМЕР_2 , виданому 10.10.2014 Федеральною міграційною службою терміном дії до 10.10.2024.
Відповідності до пункту 13 Порядку громадянину ОСОБА_1 необхідно надати документи, які свідчать про припинення статусу громадянина російської федерації.
Твердження позивача про наявність у Кобеляцького сектору УДМС в Полтавській області копій заяв про вихід з громадянства рф, наданих до посольства рф в Республіці Молдова не підтверджуються матеріалами справи.
Щодо тверджень позивача про наявність у нього в Україні житла, сформованих соціальних зв'язків та проживання продовж тривалого часу суд зазначає наступне.
Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 10 жовтня 2019 року у справі N 2340/2910/18, від 18 березня 2021 року у справі № 522/1441/18 та від 29 травня 2023 року у справі № 522/5683/22, неодноразово наголошував на тому, що сам по собі факт наявності у іноземця на території України дружини та дітей, як і відсутність у країні походження близьких родичів, а також будь-якого майна, не спростовує порушення з боку іноземця та не є підставою для перебування на території України без документів на право перебування, адже чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України.
При цьому бажання іноземця чи особи без громадянства зберегти свої сімейні права покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов'язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення будь-яких дій такої особи з метою легалізації на території України, вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства (постанови Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 343/2242/16, від 10 жовтня 2019 року у справі № 2340/2910/18, від 12 серпня 2020 року у справі № 755/14023/17, від 13 жовтня 2021 року у справі № 263/14519/20, від 13 квітня 2021 року у справі № 211/1113/18 (2-а/211/91/18), від 26 січня 2022 року у справі № 200/9761/20-а).
Отже, саме по собі проживання особи на території України протягом тривалого часу та факт наявності дружини та дітей, не означає автоматично, що особа абсолютно захищена від примусового повернення до країни походження міркуваннями збереження її приватного життя, внаслідок зобов'язань держави відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Тобто мова йде про відповідальність самого позивача, який був свідомий того, що його міграційний статус робить збереження сімейного життя сумнівним з огляду на перебування його на території України нелегально.
На даний момент громадянин ОСОБА_1 не позбавлений можливість звернутися до консульства чи посольства російської федерації в третій країні та отримати довідку про вихід з громадянства рф.
Суд зазначає, Україна перебуває в умовах воєнного стану, введеного та продовженого відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ (зі змінами) у зв'язку із повномасштабною збройною агресією з боку Російської Федерації. А відтак повідомляємо, що пунктом 12. Позиції УВКБ ООН щодо повернення в Україну (березень 2022 року) визначено, що за нинішніх обставин УВКБ ООН не вважає Україну безпечною країною для проживання та рекомендує направляти іноземців, які проживали на території України, і не встигли подати заяви про надання міжнародного захисту, для проходження національної процедури надання захисту в третій безпечній країні. На сьогоднішній день Україна не може гарантувати безпеку для життя і здоров'я особам, які проживають в країні, в період проведення повномасштабних бойових дій та невибіркових ракетних обстрілів території з боку країни-агресора.
Статтею 15 Європейської Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Україною 17.07.1997 р.) визначено, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов'язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням згідно з міжнародним правом.
Статтею 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, до якої Україна приєдналася 10.01.2002, визначено, що ніщо не позбавляє Договірну Державу права під час війни вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Держава з'ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки.
Відповідно до позиції, викладеної Верховним Судом в постанові від 16.02.2018 по справі №825/608/17 (№К/9901/5193/17), значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, а отже і підстав звертатися за захистом.
Зазначені висновки є аналогічними з висновками суду у справах: № 802/1350/17, № 813/1468/17.
Отже, звернення позивача із заявою про отримання міжнародного захисту лише в 2025 році може свідчити про те, що обумовлено воно лише потребою у легалізації на території України.
23.09.2025 громадянин ОСОБА_1 звернувся до Кобеляцького сектору з заявою щодо роз'яснення процедури легалізації свого статусу на території України.
21.10.2025 за результатами розгляду його звернення йому надано відповідь за вихідним №5325-787/5325-25. Територіальним підрозділом УДМС надано роз'яснення відповідно до Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Відповідно до Закону легалізація перебування в Україні для іноземців можлива через отримання посвідки на тимчасове або постійне проживання. Для короткострокового перебування, якщо країна має безвізовий режим, термін обмежений 90 днями протягом 180 днів в інших випадках відповідно до оформленої візи.
Також, заявнику (позивачу) роз'яснено основні вимоги Закону для легалізації перебування на території України шляхом отримання посвідки на тимчасове або постійне проживання (за наявності відповідних підстав) та необхідність надання документів на підтвердження підстав перебування на території України відповідно до статті 4 Закону.
Стаття 26 Конституції України встановлює, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Законодавство України передбачає вчинення активних дій від іноземця не лише в фактах звернення до органів міграційної служба, але й надання пакету документів встановленого законом.
Щодо посилання позивача про неможливість перетину державного кордону по пастору строк дії якого закінчився суд зазначає наступне.
На сьогодні громадяни російської федерації можуть звернутися до організації Національного комітету Товариства Червоного Хреста України для оформлення документів на право перетину кордону.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №160/6885/19 дійшов таких висновків: визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків.
Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Крім того колегія суддів вказує, що бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом, лише у випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноваження та за умови наявності правових підстав для вчинення таких Дій.
Верховний Суд в постанові від 29.05.2023 по справі № 522/5683/22 зазначив, що "З огляду на те, що на території України з 24.02.2022 триває військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, здійснення міграційним органом посиленого контролю у сфері дотримання іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства України є необхідним, виправданим, таким, у якому існує нагальна потреба та, що відповідає легітимній меті його здійснення - ефективного реагування держави на загрози її безпеці''.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Стаття 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначає, що "нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню".
Директива 2011/95/EU Європейського Парламенту і Ради ЄС від 13.12.2011 "Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту" 31 (далі - Кваліфікаційна директива) у статті 15 визначає підстави для надання додаткового захисту як ризик отримання серйозної шкоди у формі: (а) смертна кара або приведення її у виконання; (b) катування чи нелюдське або таке, що принижує гідність поводження чи покарання заявника в країні походження та (с) серйозна і індивідуальна загроза життю або особистості цивільних осіб з причин повального насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту.
Формування статті 3 Європейської Конвенції та статті 15 КД співпадають з підставами для надання додаткового захисту у відповідності до пункту 13 частини першої статті 1 Закону.
Отже, якщо повернення до країни походження вважається таким, що може порушувати статтю 3 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, то особа, якій загрожує повернення до країни походження, може вважатися такою, що потребує додаткового захисту.
Вище було з'ясовано, що заявник не довів можливість зазнати переслідування з боку влади країни громадянської належності за політичними мотивами та бути ув'язненим останньою.
Відповідно до постанови Верховного суду України від 06.09.2019 р. у справі №826/15903/16, посилання на загальну ситуацію щодо стану дотримання прав людини в певній країні не може само по собі слугувати підставою для однозначного висновку про те, що у випадку повернення до країни громадянської належності заявнику буде загрожувати індивідуальна серйозна шкода у вигляді тортур, нелюдського, або принизливого поводження чи покарання.
Заявник не надав документів, які б свідчили про його переслідування або загрозу переслідування в країні походження за ознаками, викладеними у пункті 13 частини першої статті 1 Закону.
Заявник в країні громадянської належності до адміністративної або кримінальної відповідальності не притягався, з цих приводів державними органами не переслідувався.
Отже, загроза життю, безпеці чи свободі заявнику в країні громадянської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, з цих приводів відсутня.
Майже вся територія російської федерації характеризується відсутністю міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту.
Заявник перебуває за межами країни своєї громадянської приналежності та не бажає повертатись через побоювання вказані у пункті 2 цього Висновку, які повністю спростовуються всіма наведеними фактами у пункті 3 цього Висновку.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 р. № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" (редакція від 15.05.2014 р.): "значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність уособи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому мотив звернення з вищезгаданою заявою може бути іншим…".
У постанові Верховного суду від 24.01.2020 р. у справі № 420/2921/19 (адміністративне провадження №К/9901/31878/19) зазначено, що факт тривалого зволікання із зверненням за міжнародним захистом ставить під сумнів реальність загрози життю і вказує на те, що звернення до міграційного органу обумовлене потребою у легалізації на території України.
Таким чином, підстави для визнання заявника особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до умов, передбачених пунктом 13 частини першої статті 1 Закону, відсутні.
Відповідно до позиції Управління Верховного комісара ООН у справах біженців щодо України від березня 2022 року38 та червня 2023 року39, останнє не вважає Україну «безпечною країною походження» поки триває військова агресія Російської Федерації та рекомендує направляти іноземців та осіб без громадянства, які проживали на території України і не встигли подати заяви про надання міжнародного захисту, для проходження національної процедури надання захисту в третій безпечній країні.
Статтею 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, до якої Україна приєдналася 10.01.2002, визначено, що ніщо в цій Конвенції не позбавляє Договірну Державу права під час війни або за інших надзвичайних і виняткових обставин вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Держава з'ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки40.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню заявлені позовні вимоги.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень тау спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, протягом розумного строку.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина,її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Проаналізувавши наведене, суд вважає за необхідне вказати, що позовні вимоги є не обґрунтованими, не підтверджені нормативно та документально, а тому є такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) до Кобеляцького сектору Управління Державної міграційної служби України у Полтавській області (вул. Шевченка 13, м.Кобеляки, Полтавська область), Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (вул. Юліана Матвійчука, 63, м. Полтава, Полтавська область, код ЄДРПОУ 37829297) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Головуючий суддя Г.В. Костенко