17 лютого 2026 року м. Київ справа №320/16490/25
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до третя особаВійськової частини НОМЕР_1 Військова частина НОМЕР_2
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_2 (далі - третя особа), в якому просить суд:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) зниклого безвісти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII в редакції Закону від 01.02.2025 року;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснювати нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) зниклого безвісти ОСОБА_2 , згідно пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII в редакції Закону станом на дату призначення грошового забезпечення, а також здійснити повний розрахунок та виплату всіх належних сум грошового забезпечення, які підлягали виплаті, але не були виплачені.
Аргументуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що ОСОБА_1 є законним представником малолітнього, спільно з ОСОБА_2 , сином - ОСОБА_3 . У зв'язку із зникненням безвісти ОСОБА_2 , позивачу здійснювалося нарахування та проводилася виплата грошового забезпечення, як законному представнику малолітньої дитини зниклого безвісти відповідно до п.4,7 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016р. №884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісті відсутніх. 20.11.2024р. офіційним виданням Верховної Ради України «Голос України» було опубліковано Закон України №3995-ІХ від 08.10.2024р. «Про внесення змін до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», щодо грошового забезпечення військовослужбовців, який вступив в дію 01.02.2025р. Згідно нових положень Закону №3995-ІХ, у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (залежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовця (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань. Позивач вважає ці зміни суттєвим звуженням його прав у зв'язку із цим направив адвокатський запит з проханням залишити розмір та порядок виплати грошового забезпечення в порядку п.4,7 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016р. №884.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.04.2025р. відкрито провадження у справі №320/16490/25, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Даною ухвалою суд витребував від відповідача засвідчені належним чином у відповідності до вимог ст.94 КАС України копії всіх матеріалів, що були або мали бути взяті до уваги при прийнятті спірного рішення, вчинення бездіяльності/дій.
Відповідачем, 05.05.2025р. подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі з підстав того, що ОСОБА_2 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 , відповідно всі документи для прийняття рішення про виплату грошового забезпечення не надходили до Військової частини НОМЕР_1 , а були отримані військовою частиною НОМЕР_2 , як і рішення стосовно здійснення вказаних виплат, також приймалося за наказом командира військової частини НОМЕР_2 .
Третьою особою, 28.04.2025р. подано до суду пояснення стосовно позовних вимог, відповідно до яких проти задоволення позову заперечує з наступних підстав.
Відповідно до частини 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Законом України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх №3995-ІХ від 08.10.2024р. (далі - Закон № 3995-ІХ) зазначену правову норму викладено в такій редакції:
«За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.
Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).
Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п'ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.
Зазначений закон прийнято саме згідно вимог принципу соціальної справедливості, оскільки 50% його грошового забезпечення повністю розподіляється між найближчими родичами зниклого безвісти військовослужбовця та 50% залишається на його рахунках з метою забезпечення йому гідного рівня для життя після повернення додому та забезпечення його базових потреб. Тобто, у разі виплати 100% грошового забезпечення його найближчим родичам, військовослужбовець залишається ні з чим по поверненню додому. Водночас, родичі та сім'я зберігають за собою право на спадщину збережених на рахунках військовослужбовця грошові кошти у разі визнання його загиблим.
16.06.2025р. представником позивача через систему «Електронний суд» подано відповідь на відзив, відповідно до якої підтримує позовні вимоги у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві, та додатково зазначає, що до внесення змін до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військослужбовцю права на особисте розпорядження надано законодавством не було, тому військовослужбовець не є таким, що згідно пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», не скористався своїм правом на особисте розпорядження.
09.01.2026р., представником позивача через систему «Електронний суд» подано клопотання про прискорення розгляду справи.
З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, пояснення третьої особи, відповідь на відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кулеметник 1 відділення 3 взводу 2 спеціальної роти військової частини НОМЕР_2 , призваний на військову службу 27.07.2022р. 6 відділом ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час виконання бойового завдання зник безвісти 16.09.2024р. біля н.п. Гірник, Покровського району, Донецької області.
ОСОБА_1 , є законним представником малолітнього, спільного з ОСОБА_2 , сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що не заперечується сторонами.
18.03.2024р., представником позивача направлено адвокатський запит на адресу військової частини НОМЕР_2 з проханням залишити розмір та порядок виплати грошового забезпечення, у відповідності до п.4,7 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016р. №884 в редакції, що діяла на момент подання відповідної заяви та виникнення відносин, які стали підставою для здійснення виплат.
24.03.2025р., Військовою частиною НОМЕР_2 надано відповідь №668, у якій зазначено, що у зв'язку із прийняттям Закону України від 08 жовтня 2024 року №3595-ІХ «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, з 01.02.2025р. запровадився новий підхід до розподілу грошового забезпечення. Також зазначено, що старший солдат ОСОБА_2 не передавав командиру військової частини НОМЕР_2 особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором для засвідчення справжності підпису. У військовій частині відсутня реєстрація особистого розпорядження від зниклого безвісти старшого солдата ОСОБА_2 .
11.03.2025р. та 21.03.2025р. на банківський рахунок позивача проведено виплату грошового забезпечення, зниклого безвісти військовослужбовця в розмірі 5 368, 83 грн., та 24 625, 00 грн., що підтверджується випискою про надходження на картковий рахунок. Позивач наголошує на тому, що виплати грошового забезпечення здійснювалися саме відповідачем - Військовою частиною НОМЕР_1 .
Не погоджуючись із отриманням грошового забезпечення у меншому розмірі, позивачка, звернулася до суду.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається із Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-XII) та інших нормативно-правових актів.
Відповідно до частини 6 статті 9 Закону №2011-ХІІ, за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Законом України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх №3995-ІХ від 08.10.2024р (далі - Закон № 3995-ІХ) зазначену правову норму викладено в такій редакції:
«За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.
Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).
Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п'ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення.».
Дані зміни до пункту 6 статті 9 Закону частини Закону №2011-ХІІ, введені в дію 01 лютого 2025 року.
Пунктом 3 розділу ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260) визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, зокрема, безвісно відсутніми (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.
Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 (далі - Порядок № 884) визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці).
Пунктом 3 Порядку № 884 передбачено, що виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, визначеним особам за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
Також пунктом 3 Порядку № 884 визначений перелік докуменів, які додаються до заяви про виплату грошового забезпечення. Заява про виплату та додані до неї документи подаються у паперовій формі особисто чи на поштову адресу або в електронній формі (за технічної можливості) на адресу електронної пошти чи засобами інформаційно-комунікаційних систем.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає заяву про виплату та додані до неї документи і приймає рішення про виплату належної частки грошового забезпечення заявникам або про відмову у виплаті грошового забезпечення.
Рішення про виплату належної частки грошового забезпечення заявникам приймається на підставі:
документів, визначених у пункті 3 цього Порядку;
інформації, отриманої з державних реєстрів;
копії особистого розпорядження на випадок полону (за наявності).
Рішення про виплату або відмову у виплаті грошового забезпечення у письмовій формі доводиться до відома заявника протягом 15 календарних днів з дня подання заяви про виплату з обов'язковим зазначенням підстави у разі відмови у такій виплаті.
Від виплати грошового забезпечення можуть відмовитися визначені особи, зазначені:
в абзаці четвертому пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», - на користь інших визначених осіб, зазначених в такому абзаці;
в абзаці п'ятому пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», - на користь інших визначених осіб, зазначених в такому абзаці.
Такі визначені особи подають відповідну заяву, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально, в якій зазначається інформація про іншу визначену особу і розмір належної їй частки грошового забезпечення.
У разі подання заяви про відмову від виплати грошового забезпечення без зазначення в ній інформації про іншу визначену особу, на користь якої відмовляється визначена особа, належна їй частка грошового забезпечення рівномірно розподіляється між іншими особами, зазначеними в абзаці четвертому або п'ятому пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Пунктом 5 Порядку № 884 встановлено, що виплата визначеним особам грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) щодо:
військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня з'ясування в установленому порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовців у полон або до дня їх звільнення з полону (дати складення актового запису про смерть) включно;
військовослужбовців, зниклих безвісти, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або дати складення актового запису про смерть включно.
В усіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовців із списків особового складу військової частини (установи, організації).
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) з метою здійснення контролю:
за виплатою (збереженням належних, але не виплачених сум) грошового забезпечення - організовує облік та звітність нарахованих, виплачених (не виплачених) сум грошового забезпечення згідно із законодавством;
за продовженням виплати грошового забезпечення визначеним особам (які отримують таку виплату понад шість місяців підряд) - щороку станом на 1 липня та 1 січня уточнює інформацію про таких визначених осіб щодо права на подальшу виплату грошового забезпечення. Під час здійснення зазначених заходів виплата грошового забезпечення визначеним особам не припиняється.
За результатами здійснення контролю за продовженням виплати грошового забезпечення визначеним особам командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) оголошує:
наказ про продовження виплати грошового забезпечення - у разі, коли у визначених осіб право на таку виплату залишилося незмінним;
наказ про припинення виплати грошового забезпечення - у разі, коли визначені особи втратили право на таку виплату.
У разі коли в ході здійснення контролю за продовженням виплати грошового забезпечення встановлено нових осіб, які набувають право на таку виплату, виплата грошового забезпечення здійснюється згідно з цим Порядком.
Пунктом 6 Порядку № 884 встановлено, що виплата грошового забезпечення здійснюється:
особам, визначеним в особистому розпорядженні на випадок полону, відповідно до зазначеного розміру частки у відсотках після здійснення встановлених законом відрахувань. У разі відсутності в особистому розпорядженні на випадок полону стовідсоткового розподілу грошового забезпечення нерозподілена частка грошового забезпечення зберігається за військовослужбовцями;
у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені);
у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.
У разі неподання визначеними особами заяв про виплату належне не виплачене грошове забезпечення визначеним особам та військовослужбовцям:
виплачується військовослужбовцям з дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах;
включається до складу спадщини з дати складення актового запису про смерть.
Отже, зазначеними положеннями чітко визначений порядок звернення до військової частини з заявою про виплату грошового забезпечення військовослужбовця зниклого безвісти та встановлений перелік документів, необхідних для здійснення такої виплати.
Суд зазначає, що Закон №3995-ІХ був прийнятий на виконання Конституції України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і його метою є удосконалення норми та порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей, з урахуванням численних запитів від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, народних депутатів України, командирів військових частин та особисто від членів сімей військовослужбовців.
Проект Закону розроблено на виконання доручення Віце-прем'єр міністра України - Міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 13.10.2023 №8785/8/1-23, оскільки норма щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей була неефективною, зокрема у визначеному колі членів сімей та чинного порядку черговості отримання ними грошового забезпечення. Оскільки, коло членів сімей військовослужбовця у діючій раніше редакції Закону обумовлює ситуацію, коли батьки та інші особи, основне джерело спільних доходів у яких, - грошове забезпечення військовослужбовця та які потребують його захисту, втрачають право на отримання зазначеного грошового забезпечення, а сам військовослужбовець, повернувшись із полону, залишається без необхідних засобів для відновлення, реабілітації та інколи з боргами (комунальні послуги, орендна плата).
Нова редакція повністю узгоджується із Конституцією України та правовим висновкам Конституційного Суду, адже завдяки цьому законопроекту після повернення зниклий безвісти військовослужбовець зберігає за собою 50% належного йому грошового забезпечення, яке він набув, виконуючи конституційний обов'язок із захисту Батьківщини, надважкі завдання із відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, захисту суверенітету та територіальної цілісності України.
Зазначений закон прийнято саме згідно вимог принципу соціальної справедливості, оскільки 50% його грошового забезпечення повністю розподіляється між найближчими родичами зниклого безвісти військовослужбовця та 50% залишається на його рахунках з метою забезпечення йому гідного рівня для життя після повернення додому та забезпечення його базових потреб. Тобто, у разі виплати 100% грошового забезпечення його найближчим родичам, військовослужбовець залишається ні з чим по поверненню додому. Водночас, родичі та сім'я зберігають за собою право на спадщину збережених на рахунках військовослужбовця грошові кошти у разі визнання його загиблим.
Отже, зазначене свідчить, що жодного звуження прав позивача не відбувається.
Закон України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №3995-ІХ від 08.10.2024 не визнано неконституційним у встановленому законом порядку, не скасовано, є чинним, а отже, обов'язковим до виконання на всій території України.
Суд зазначає, що питання щодо призначення виплати грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця членам його родини віднесено виключно до компетенції командира військової частини, який відповідно до вищезазначених положень законодавства здійснює контроль за правильністю таких виплат та щомісячно приймає відповідний наказ.
Щодо посилань представника позивача на статтю 58 Конституції України, суд зазначає, що дійсно Закон №3995-ІХ не має зворотної дії в часі та 01.02.2025 вступив в дію, а тому, починаючи саме з 01.02.2025 призначення, нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу як законному представнику малолітньої дитини зниклого безвісти військовослужбовця має проводитися з урахуванням вказаних норм.
Суд звертає увагу, що наказ про виплату грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця приймається командиром військової частини щомісячно, тобто, фактично рішення щодо позивача про здійснення такої виплати приймається щомісячно. Отже рішення про виплату належної суми грошового забезпечення особам, які на це мають право, командир приймає на підставі норм законодавства, чинного на час прийняття відповідного наказу.
З урахуванням вищенаведеного законодавства, командир зобов'язаний враховувати зміни, які мали місце з 01.02.2025. Як наслідок, для вирішення питання про здійснення виплати грошового забезпечення командир зобов'язаний отримати визначені чинним законодавством документи, а позивач, якщо бажає отримати відповідні виплати, зобов'язаний надати такі документи.
Як встановлено судом, на виконання норм чинної редакції Закону №2011-ХІІ (з 01.02.2025 року), з відповіді військової частини НОМЕР_2 , яка надійшла позивачці 26.03.2025 року, вбачається, що з моменту, коли вступили в дію зміни передбачені Законом України 3995-ІХ від 08.10.2024 Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» здійснення нарахування та проведення виплат грошового забезпечення призначено, як законному представнику малолітньої дитини зниклого безвісти здійснюватимуть з урахуванням положень Закону №3995-ІХ від 08.10.2024 року.
В березні 2025 року на банківський рахунок позивачки, відкритий в АТ КБ ПРИВАТБАНК було проведено виплату грошового забезпечення за березень 2025 року, як законному представнику малолітньої дитини зниклого безвісти військовослужбовця, в меншій сумі відповідно до попередніх виплат, що підтверджується самою позивачкою.
Згідно ч. 6 ст.9 Закону №2011-ХІІ, в редакції на час вчинення спірних дій, грошове забезпечення військовослужбовця зниклого безвісті виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач діє на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.
Крім того, суд зазначає, що ОСОБА_2 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 , відповідно всі документи для прийняття рішення про виплату грошового забезпечення не надходили до військової частини НОМЕР_1 , а були отримані військовою частиною НОМЕР_2 , як і рішення стосовно здійснення вказаних виплат, також приймалося за наказом командира військової частини НОМЕР_2 , а тому відповідачем жодних прав позивача не порушено.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Верховний суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 31.03.2021 року у справі №803/1541/16 сформував правовий підхід у питанні вибору правового регулювання у випадку його зміни за час розгляду компетентним органом відповідної заяви. У разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Якщо під час розгляду заяви особи суб'єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
У теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - "переживаючої" (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб'єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.
Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абз. 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018 №5-р/2018).
З огляду на наведене, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у цій справі вважає правильним підхід, застосований у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 826/10971/16, за яким рішення за результатами розгляду заяви про надання спеціального дозволу на користування надрами приймається за законодавством, що діє на час прийняття рішення про надання чи відмову у наданні дозволу (а не на час звернення з заявою).
Аналогічна правова позиція наведена Верховним судом в постановах від 25.01.2023 року у справі № 640/17787/20, від 11.06.2020 року у справі № 826/15114/17.
За ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України в рішенні від 05.05.2001 року № 3-рп/2001 зазначив, що Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Аналогічні висновки наведені в рішенні Конституційного Суду України від 02.07.2002 13-рп/2002.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку суду, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування був виконано з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
З огляду на відмову у задоволенні позову, розподіл судових витрат у відповідності до положень ст.139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи, не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
2. Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.