про відмову у вжитті заходів забезпечення позову
17 лютого 2026 року Київ Справа № 320/63221/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Сас Є.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою, якою просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про мій фактичний статус.
2. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до ЄДРПВР такі відомості щодо мене, ОСОБА_1 :
- статус: «непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку»;
- категорія обліку: «виключений»;
- рішення ВЛК № 957 від 24.04.2023; · військове звання: старший лейтенант;
- військово-облікова спеціальність (ВОС): 041900,6.
3. Зобов'язати Відповідача надати мені офіційний витяг з ЄДРПВР у паперовій або електронній формі, що підтверджує внесення зазначених відомостей.
14 лютого 2026 року, позивачем через підсистему "Електронний суд" подано заяву про забезпечення позову (зареєстрована канцелярією суду 16.02.2026), якою просить суд вжити заходів забезпечення позову, шляхом:
1. Заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також органам та підрозділам Національної поліції України у межах взаємодії з ТЦК та СП:
- здійснювати примусове затримання;
- доставлення до ТЦК;
- призов на військову службу за мобілізацією щодо ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням суду у справі №320/63221/25.
Позивач у заяві про забезпечення позову зазначає, що фактичною підставою для звернення до суду стало виявлення позивачем 13.02.2026 року через мобільний застосунок «Резерв+» інформації про перебування його в розшуку.
Позивач стверджує, що є офіцером запасу (звання - старший лейтенант) та має висновок ВЛК про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку. Зазначені обставини підтверджуються військовим квитком офіцера запасу та довідкою ВЛК №957 від 24.03.2023. Проте у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів (за даними застосунку «Резерв+») відображається як «рядовий», відомості про ВЛК та ВОС відсутні.
Дослідивши подану позивачем заяву та доводи, наведені в ній, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до частин першої та другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частин першої та другої статті 151 КАС позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Інститут забезпечення позову є інструментом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову при існуванні очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, а також застосовані у дозволений законодавством спосіб.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року по справі №160/7350/19.
Отже, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен переконатися, що спірне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
Таким чином, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Таким чином, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Сама ж лише незгода заявника із діями суб'єкта владних повноважень та подальше можливе звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов'язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
За наслідками аналізу поданої заяви про забезпечення позову на предмет ймовірності спричинення невідворотних наслідків та порушення прав та інтересів заявника суд дійшов висновку, що відсутні підстави вважати, що їх невжиття може потягнути наслідок про, який зазначає позивач - його мобілізацію, оскільки такій передує вивчення військово-облікових даних військовозобов'язаних, зокрема, і довідки про непридатність, на яку покликається позивач.
Хоч, рішення, дії або бездіяльність суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів правовідносин. Це може завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 800/521/17 зазначила, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Ініційовані заходи забезпечення позову не можуть бути спрямовані на фактичне вирішення спору по суті поза межами судового розгляду справи у встановленому процесуальним законом порядку.
Натомість вжиття судом заходів забезпечення позову у спосіб, ініційований позивачем ототожнюватиметься з фактичним вирішенням спору, що є неприпустимим.
Таким чином, дослідивши вказані обставини, суд встановив, що такі заходи забезпечення позову, про які просить заявник є неспівмірними, оскільки є фактичним вирішенням спору по суті.
Також суд звертає увагу, що здійснення доставлення, примусового приводу Національною поліцією осіб на підставі звернень ТЦК та СП пов'язане із здійсненням провадження у справі про вчинення визначених адміністративних правопорушень та законодавством прямо не пов'язано із мобілізаційними заходами.
В буль-якому разі вимога у заяві в частині заборони проводити мобілізаційні заходи щодо позивача фактично виходить за межі позовних вимог.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки заявником не доведено дійсну наявність обставин, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС, для вжиття заходів забезпечення позову.
Керуючись ст. 150, 151, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. У задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовити.
2 Копію ухвали про забезпечення позову надіслати всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя Сас Є.В.