ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"18" лютого 2026 р. справа № 300/2039/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє Тараненко Ярослав Юрійович (далі - представник позивача) звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1, ВЧ НОМЕР_1 ) про визнання протиправною відмову у звільненні з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зобов'язання прийняти рішення про звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір'ю, яка є особою з інвалідністю II групи.
Позові вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 проходить військову службу у складі Військової частини НОМЕР_1 . Матір позивача - ОСОБА_2 (далі - матір позивача, ОСОБА_2 ) є особою з інвалідністю ІІ групи. 29.01.2025 позивач звертався до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, до яких долучав документи, що засвідчують право на звільнення останнього. Втім, листом від 02.03.2025 № 1472/2/196 позивачу було повідомлено, оскільки підстав для звільнення з лав Збройних Сил України відповідно до пункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не встановлено, посилаючись на те, що до рапорту не додано документів, що підтверджують відсутність у матері позивача інших членів сім'ї 1-го чи І1-го ступеня споріднення (як в особи з інвалідністю II групи) та документів, що остання потребує постійного догляду. Однак, за доводами представника позивача, додані позивачем до рапорту документи підтверджують, що його мати має II групу інвалідності та потребує сторонньої допомоги та догляду, а до рапорту на звільнення надано докази, що ОСОБА_1 є єдиною особою, хто може здійснювати догляд за матір'ю, оскільки інший син матері має III групу інвалідності та перебуває у складі ЗСУ, інших осіб, які можуть доглядати особу немає. Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.04.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України.
Відповідач 1 скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 17.04.2025 та міститься в матеріалах справи. Щодо заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, вказавши, що заявник, фактично, звернувся з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 на заявлені ним неправомірні дії військової частини НОМЕР_2 у зв'язку з наданим листом №1472/2/196 від 02 березня 2025 року. Крім того, виходячи зі змісту позовної заяви неможливо чітко встановити, яку саме протиправну відмову як стверджується позивачем, у звільненні з військової служби заявник вважає протиправною. Так, військова частина НОМЕР_1 наполягає на тому, що заявлені до неї позовні вимоги, зважаючи на фактичні обставини, є необґрунтованими та безпідставними. Відтак, аналізуючи наявні обставини адміністративної справи та норми чинного законодавства України, правові підстави для задоволення позову відсутні, оскільки заявником не наведено об'єктивних обставин протиправної бездіяльності відповідача. В зв'язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити повністю.
Згідно, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду 23.10.2025 залучено до участі у справі №300/2039/25 як співвідповідача Військову частину НОМЕР_2 (далі - відповідач 2, ВЧ НОМЕР_2 ) та розпочато розгляд справи спочатку.
Військова частина НОМЕР_2 скористалась правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 13.11.2025. Щодо заявлених позовних вимог заперечила, зазначивши, що відповідно до рапорту, ОСОБА_1 виявив бажання звільнитися з військової служби під час воєнного стану за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232- XII через такі сімейні обставини або інші поважні причини - необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю з І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, а саме - за матір'ю. Однак, до рапорту не додано документів, які б підтверджувати, відсутність у матері військовослужбовця інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення або що інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. В зв'язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши адміністративний позов, відзив на позов, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 , згідно наказу № 155 від 24.08.2022 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 24.08.2022, що підтверджується довідкою від 29.04.2024 та не заперечується сторонами (а.с.18).
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 позивач ІНФОРМАЦІЯ_3 є сином ОСОБА_2 (а.с.20).
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 є сином ОСОБА_2 (а.с.30).
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу від 20 січня 1993 року Серія НОМЕР_5 , розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , прізвище після розірвання шлюбу ОСОБА_5 (а.с.29).
Син ОСОБА_3 , є особою з інвалідністю ІІІ групи, згідно довідки до акту МСЕК серії 12ААВ № 692682, та перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_6 , що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_6 від 08.01.2025 № 80А (а.с. 38, 36).
Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 852640 від 19.09.2024 ОСОБА_2 є особою з інвалідністю другої групи, інвалідність встановлена довічно (а.с.26).
Як вбачається із протоколу № 43/3 заключення ЛКК від 15.10.2024 ОСОБА_2 потребує догляду (а.с.18).
05.02.2025 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю II групи, оскільки відсутні інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, до якого були долучені документи згідно додатку до вказаної заяви, в яких надав докази відсутності у матері позивача інших членів сім'ї 1-го чи ІІ-го ступеня споріднення, як в особи з інвалідністю II групи. До рапорту позивачем було додано: нотаріально завірену копію паспорту та коду позивача; нотаріально завірену копію посвідчення НОМЕР_7 ; нотаріально завірену копію свідоцтва про народження; оригінал характеристики позивача; нотаріально завірену копію паспорту та коду ОСОБА_2 ; нотаріально завірену копію довідки до акту МСЕК серії 12 АГГ № 852640; нотаріально завірену копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_8 ; нотаріально завірену копію індивідуальної програми реабілітації інваліда № 1338; нотаріально завірену копію протоколу заключення ЛКК № 43/3 від 15.10.2024; нотаріально завірену копію свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 ; нотаріально завірену копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_9 ; нотаріально завірену копію паспорту та ідентифікаційного номеру ОСОБА_3 ; нотаріально завірену копію довідки до акта огляду МСЕК ОСОБА_3 серії 12ААВ№ 692682; нотаріально завірену копію довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серп 12ААА № 052666; нотаріально завірену копію довідки форми 5 № 699А; оригінал витягу з реєстру ТГ № 2025/001167664; оригінал витягу з реєстру ТГ № 2025/001217517; нотаріально завірену копію відповіді № 210 на звернення про видачу довідки; нотаріально завірену копію довідки №1361; нотаріально завірену копію Акту про обстеження житлового приміщення та матеріально-побутових умов від 24.01.2025; оригінал відповіді Броварського РТЦК № НЮА-251 від 28.01.2025 (а.с.70-100).
Листом від 02.03.2025 № 1472/2/196 відповідачем 2, було повідомлено позивачу, що підстав для звільнення з лав Збройних Сил України відповідно до пункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не встановлено, оскільки до рапорту не додано документів, що підтверджують відсутність у матері позивача інших членів сім'ї 1-го чи ІІ-го ступеня споріднення, як в особи з інвалідністю II групи та документів, що остання потребує постійного догляду (а.с.101).
Вважаючи протиправною відмову у звільненні з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", представник позивача звернулася з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.
Відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд, при вирішенні даної справи, керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України Про військовий обов'язок і військову службу від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Згідно з частинами 1 та 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
Суд зазначає, що на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено та діє.
Згідно вимог статей 20, 22 Закону № 2232-XII на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (для вищого офіцерського складу до 65 років).
Статтею 24 Закону №2232-ХІІ унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону № 2232-XII.
За змістом підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
В свою чергу, абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі - Положення №1153/2008).
Відповідно до пунктів 6, 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Згідно з пунктом 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Відповідно до пункту 112 Положення №1153/2008 військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення.
Військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом, переміщується у зв'язку із службовою необхідністю та за станом здоров'я на нове місце військової служби без його згоди.
У пункті 116 Положення №1153/2008 наведені випадки, за яких допускається зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання.
Військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади.
Військовослужбовці, які зараховані в розпорядження відповідно до підпунктів 1 - 12-1 цього пункту, продовжують проходити військову службу згідно з цим Положенням, виконуючи обов'язки військової служби в межах, визначених посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають.
Військовослужбовець, якого звільнено з посади, вважається таким, що перебуває у розпорядженні відповідного командира (начальника) військової частини, у списках якої він перебуває, з дня, що настає за днем звільнення, та до дня, з якого він приступив до виконання обов'язків за новою військовою посадою, на яку його призначено (до дня зарахування у розпорядження посадової особи, яка має право призначення на посаду).
Згідно з пунктом 117 Положення №1153/2008 призначення на посади військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), проводиться в якомога коротший строк, але не пізніше ніж через два місяці з дня звільнення з попередньої посади, за винятком випадків, передбачених підпунктами 12 - 16 пункту 116 цього Положення.
Пунктом 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється:
2) під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зокрема, - у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
- підстави звільнення з військової служби;
- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з пунктом 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 року за №438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII, зокрема через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено наявність у матері позивача ОСОБА_2 інвалідності II групи, інвалідність встановлена на строк до довічно згідно довідки до акта МСЕК серії 12 ААГ № 852640 від 19.09.2024 (а.с.26). Даний факт є встановленим, відповідачем не оспорюється.
Так, 05.02.2025 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю II групи, оскільки відсутні інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, до якого були долучені документи згідно додатку до вказаної заяви, в яких надав докази відсутності у матері позивача інших членів сім'ї 1-го чи ІІ-го ступеня споріднення, як в особи з інвалідністю II групи. До рапорту позивачем було додано: нотаріально завірену копію паспорту та коду позивача; нотаріально завірену копію посвідчення НОМЕР_7 ; нотаріально завірену копію свідоцтва про народження; оригінал характеристики позивача; нотаріально завірену копію паспорту та коду ОСОБА_2 ; нотаріально завірену копію довідки до акту МСЕК серії 12 АГГ № 852640; нотаріально завірену копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_8 ; нотаріально завірену копію індивідуальної програми реабілітації інваліда № 1338; нотаріально завірену копію протоколу заключення ЛКК № 43/3 від 15.10.2024; нотаріально завірену копію свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 ; нотаріально завірену копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_9 ; нотаріально завірену копію паспорту та ідентифікаційного номеру ОСОБА_3 ; нотаріально завірену копію довідки до акта огляду МСЕК ОСОБА_3 серії 12ААВ№ 692682; нотаріально завірену копію довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серп 12ААА № 052666; нотаріально завірену копію довідки форми 5 № 699А; оригінал витягу з реєстру ТГ № 2025/001167664; оригінал витягу з реєстру ТГ № 2025/001217517; нотаріально завірену копію відповіді № 210 на звернення про видачу довідки; нотаріально завірену копію довідки №1361; нотаріально завірену копію Акту про обстеження житлового приміщення та матеріально-побутових умов від 24.01.2025; оригінал відповіді Броварського РТЦК № НЮА-251 від 28.01.2025 (а.с.70-100).
Однак, листом від 02.03.2025 № 1472/2/196 відповідачем, було повідомлено позивачу, що підстав для звільнення з лав Збройних Сил України відповідно до пункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не встановлено, оскільки до рапорту не додано документів, що підтверджують відсутність у матері позивача інших членів сім'ї 1-го чи ІІ-го ступеня споріднення, як в особи з інвалідністю II групи та документів, що остання потребує постійного догляду (а.с.101).
При цьому, відповідачем не заперечується обставина подання позивачем вищезазначеного рапорту від 05.02.2025 та долучених до нього документів у відзиві на позовну заяву, вказана обставина додатково підтверджується проставленим військовою частиною штампом із датою прийняття рапорту із додатками та реєстраційним вхідним номером (а.с.21).
Надаючи оцінку вищенаведеним доводам відповідача, суд зазначає наступне.
Так, обов'язковими умовами для отримання права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами у цьому випадку є:
- наявність члена сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи;
- необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи;
- відсутність інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Зазначені обставини мають існувати в сукупності та бути підтвердженими доданими до рапорту доказами.
Визначення поняття «інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення» міститься в підпункті 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, згідно якого членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу ІV цього Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.
Членами сім'ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
Водночас, підпункт 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України містить застереження про те, що таке визначення поняття «інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення» використовуються лише для цілей розділу ІV Податкового кодексу України «Податок на доходи фізичних осіб».
Визначення поняття «сім'я» міститься в пункті 1 частини другої статті 3 Сімейного кодексу України, згідно якого сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно з абзацом другим резолютивної частини рішення Конституційного суду України №5-рп/99 від 03.06.1999 року (справа про офіційне тлумачення терміну «член сім'ї»), до кола членів сім'ї військовослужбовця, працівника міліції, особового складу державної пожежної охорони належать його (її) дружина (чоловік), їхні діти і батьки. Щодо них ознака (вимога) ведення спільного господарства з суб'єктом права на пільги в оплаті користування житлом і комунальними послугами застосовується лише у передбачених законом випадках.
Житлове законодавство також широко використовує поняття «член сім'ї». Так, відповідно до частини другої статті 64 Житлового кодексу України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Окрім кодифікованих нормативно-правових актів, законодавець застосовує поняття «член сім'ї» і в інших правових документах, де висловлені різні підходи до його розуміння.
Так, частиною першою статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено, що члени сім'ї:
а) особа, яка перебуває у шлюбі із суб'єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону, та діти зазначеного суб'єкта до досягнення ними повноліття - незалежно від спільного проживання із суб'єктом;
б) будь-які особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки із суб'єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону (крім осіб, взаємні права та обов'язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Як вбачається з витягів з реєстру територіальної громади ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_1 (а.с.39-40).
Згідно акту депутатів Калинівської територіальної громади VIII скликання від 24.01.2025 проведено обстеження житлового приміщення та матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 і зафіксовано, за вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В даний час ОСОБА_1 , перебуває у лавах ЗСУ, а його хвора мати ОСОБА_2 проживає одна, хворіє невиліковною хворобою та має II групу інвалідності загального захворювання на довічно. Крім сина ОСОБА_1 здійснювати догляд за нею немає кому взагалі, лише син може надати мамі допомогу як фізично так і матеріально, а саме: супровід її до лікарів, придбання важливо-необхідних ліків, продуктів харчування та загальний фізичний догляд (а.с.43).
Також суд звертає увагу, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 є сином ОСОБА_2 (а.с.20).
Таким чином, суд зазначає, що членами сім'ї ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , є два сини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3
Однак, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_6 з 24.02.2024 року по теперішній час, що підтверджується довідкою від 08.01.2025 №80/А (а.с.38).
При цьому, ОСОБА_3 згідно довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААВ № 692682 з 14.03.2023 є особою з інвалідністю 3 групи безстроково, з травмою, отриманою у зв'язку із захистом Батьківщини. Йому протипоказана важка фізична праця. Ступінь втрати його професійної працездатності - 60 %, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК та довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках (а.с.36-38).
Відтак, ОСОБА_3 , не може доглядати ОСОБА_2 , оскільки проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_6 з 24.02.2024 року та є особою з інвалідністю 3 групи безстроково, з травмою, отриманою у зв'язку із захистом Батьківщини.
На переконання суду, перебування брата позивача ОСОБА_3 на військовій службі унеможливлює його участь у здійсненні постійного догляду за матір'ю ОСОБА_2 .
Крім того, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які відомості, що брат позивача ОСОБА_3 звертався до керівництва Військової частини НОМЕР_6 , в якій він проходить військову службу, із рапортом про звільнення його з військової служби на тій же підставі, яку позивач зазначив у своєму рапорті у спірних правовідносинах.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що у даному випадку відсутні інші члени першого чи другого ступеня споріднення окрім позивача, які виявили бажання та мають реальну можливість здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , яка є інвалідом ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду.
Також, суд вважає необґрунтованими є доводи відповідачів про те, що позивач не надав доказів відсутності членів сім'ї другого ступеня споріднення, оскільки судом таких не встановлено, а згідно з процесуальним законодавством, обов'язок доказування належить стороні, яка стверджує обставини, що мають юридичне значення, однак відповідачі не надали докази наявності у ОСОБА_2 членів сім'ї другого ступеня спорідненості та довели можливість їх участі у здійсненні догляду.
Крім того, відмовляючи у задоволенні рапорту позивача від 05.02.2025, Військова частина НОМЕР_2 у своєму рішенні від 02.03.2025 № 1472/2/196 зазначила, що до рапорту додано довідку до акта огляду медико-соціальної комісії серії 12ААГ №852640 від 19.09.2024, виданої Броварським міськрайонним бюро МСЕК, згідно з якою матері військовослужбовця - ОСОБА_2 встановлено інвалідність II групи загального захворювання безстроково, однак не зазначено, що вона потребує постійного догляду і дана обставина не підтверджується висновком ЛКК.
Однак, на переконання суду, сам факт видачі лікарсько-консультативною комісією висновку за формою №080-4/о № 43/3 від 15.10.2024, затвердженою наказом МОЗ України від 09.03.2021 за №407, є офіційним підтвердженням наявності у особи порушень функцій організму, внаслідок яких вона не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребує стороннього догляду. Зазначена форма є уніфікованою первинною обліковою медичною документацією, зміст якої вже за своєю правовою природою передбачає встановлення саме такої потреби, а тому не потребує додаткового або дублюючого формулювання щодо наявності постійного догляду.
Вимога відповідача щодо обов'язкового окремого зазначення у висновку формулювання "потребує постійного догляду" фактично зводиться до висування умов, не передбачених ані формою документа, ані нормативно-правовими актами, що регулюють порядок його видачі. Такий підхід суперечить принципу правової визначеності та виходить за межі дискреції суб'єкта владних повноважень.
Отже, посилання військової частини на відсутність у акті огляду медико-соціальної комісії серії 12ААГ №852640 від 19.09.2024 прямої вказівки на "постійний догляд", є формальними, такими, що ґрунтуються на хибному тлумаченні змісту та правової природи медичного документа, і не спростовують встановленого лікарсько-консультативною комісією факту потреби ОСОБА_2 у сторонньому догляді.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що наявними в матеріалах даної судової справи доказами підтверджується необхідність та факт постійного догляду ОСОБА_1 за своєю матір'ю ОСОБА_2 яка є особою з інвалідністю ІІ групи та членом сім'ї першого ступеня споріднення по відношенню до позивача, і, при цьому, відсутні інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення, які можуть здійснювати такий догляд.
У цьому випадку, хоча формально існує інший член сім'ї першого ступеня споріднення (брат позивача), його неможливість здійснювати догляд за матір'ю через проходження військової служби є не лише об'єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов'язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд.
Проходження військової служби накладає на військовослужбовця суворі обмеження щодо свободи пересування та виконання будь-яких додаткових обов'язків, не пов'язаних із військовою діяльністю. Відтак сама його фізична присутність в Україні не свідчить про можливість здійснення догляду за непрацездатним членом сім'ї.
З огляду на це, проходження військової служби братом позивача не може бути достатньою підставою для відмови у звільненні іншого військовослужбовця, оскільки такий член сім'ї не може взяти на себе фактичну опіку і здійснювати необхідний догляд.
Звільнення одного з військовослужбовців для забезпечення належного догляду за особою з інвалідністю ІI групи у цьому випадку є правомірним також з точки зору дотримання принципів соціальної справедливості та гарантій соціального захисту.
Отже, відмова у звільненні позивача за наявності в нього обов'язку щодо догляду за особою з інвалідністю та відсутністю іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд особі з інвалідністю в ситуації, що склалася, суперечить принципам: державних гарантій соціального захисту (стаття 46 Конституції України); недопущення перешкод у реалізації прав людини (стаття 21 Конституції України); пріоритетності прав осіб з інвалідністю на отримання належного догляду (Закон № 875-XII).
Таким чином, при ухвалені рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби повинно бути забезпечено належний баланс між інтересами держави та правами людини.
Аналогічні правові висновки наведені у постанові Верховного Суду від 27.02.2025 по справі № 380/16966/24, які підлягають врахуванню судом відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України.
Суд зазначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 2, 4, 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 КАС України).
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах, визначає Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 за №548-XIV (надалі по тексту - Статут внутрішньої служби Збройних Сил України).
Так, за нормами статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (стаття 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).
Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 за №40 (далі - Інструкція №40), рапорт (заява) - це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Кожен військовослужбовець має право, щоб його звернення було розглянуто в межах розумних термінів, а відтак має бути належний доказ отриманням військовою частиною такого рапорту/заяви військовослужбовця чи його представника (в порядку звернення громадян), який може бути направлений рекомендованим листом із повідомленням про вручення та описом вкладення на адресу військової частини.
Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 за №735 (далі - Інструкція №735) визначений порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України, у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України, а також визначає порядок контролю за його дотриманням.
Відповідно статті 117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді.
Пунктом 6 розділу ІІІ ''Розгляд звернень громадян'' Інструкції №735 також передбачено те, що звернення вважається вирішеним, якщо розглянуто всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжито потрібних заходів щодо його виконання і заявника повідомлено про результати розгляду звернення і прийняте рішення.
Отже, розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином. Відповідь на рапорт має містити рішення з посиланням на акти законодавства та роз'ясненням порядку оскарження.
Відповідно до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року за №548-XIV, Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, з метою впорядкування та належної організації роботи з рапортами військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 за №531 затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (далі - Порядок №531).
Цей Порядок №531 визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.
За змістом пункту 1 розділу 1 Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.
У паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок "Рапорт"; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис (пункт 1 розділу 3 Порядку №531).
Пунктом 4 розділу 3 Порядку №531 унормовано, якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.
Приписами пункту 3 Розділу 3 Порядку №531 передбачено, що непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
З огляду на наведене правове регулювання, рапорт військовослужбовця з обґрунтуванням відмови у будь-якому випадку має передаватися вищому командуванню. Остаточне рішення має прийматися саме тією посадовою особою, яка наділена правом вирішувати питання по суті.
Відповідно до пункту 2 Розділу 3 Порядку №531 командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.
Так, Додатком 1 до Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України(пункт 2 розділу III, пункти 12,17 розділу IV) затверджено Вимоги до оформлення резолюції (рішення) до рапорту військовослужбовця.
Згідно вказаних Вимог до оформлення резолюції (рішення) до рапорту військовослужбовця, а саме для рапорту, поданого в паперовій формі, резолюція повинна містити відомості про погодження / не погодження, шляхом проставлення напису "ПОГОДЖЕНО" або "НЕ ПОГОДЖЕНО" із зазначенням правової підстави та обґрунтування, посади безпосереднього/прямого командира (начальника), військове звання, підпис та Ім'я ПРІЗВИЩЕ.
В силу вимог частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Водночас, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 2 статті 9 КАС України).
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 КАС України).
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, зважаючи на встановлення у справі не виконання відповідачем при розгляді заяви позивача власних повноважень в належному і повному обсязі, суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде:
- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_2 у звільненні ОСОБА_1 , згідно поданого рапорту від 05.02.2025 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 , з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір'ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи.
Відтак, належним відповідачем у справі є військова частина НОМЕР_2 , оскільки саме командир цієї військової частини уповноважений на прийняття рішення щодо звільнення позивача з військової служби, тоді як у задоволенні вимог до військової частини НОМЕР_10 слід відмовити.
Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач під час розгляду справи не надав.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню частково.
З огляду на те, що позивач не поніс судових витрат по сплаті судового збору, за відсутності доказів понесення сторонами інших судових витрат у справі, у суду відсутні підстави для розподілу судових витрат у справі.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_2 у звільненні ОСОБА_1 , згідно поданого рапорту від 05.02.2025 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 , з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір'ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи.
В задоволенні вимог до Військової частини НОМЕР_1 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_11 , АДРЕСА_1 );
відповідачі - Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_12 , АДРЕСА_3 ).
Військова частина НОМЕР_2 - (ЄРДПОУ НОМЕР_13 , АДРЕСА_4 ).
Суддя Микитин Н.М.