Справа № 538/1612/25 Номер провадження 22-ц/814/1333/26Головуючий у 1-й інстанції Бондарь В. А. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В.
17 лютого 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Дряниці Ю.В.
суддів: Пилипчук Л.І., Чумак О.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 11 листопада 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У вересні 2025 року ТОВ "Фінансова компанія "ЕЙС" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором в розмірі 29390,00 грн, судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 05.11.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено кредитний договір № 959315523 на суму 8000,00 грн. Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV49EE5. Згідно умов кредитного договору, первісний кредитор виконав свій обов'язок та перерахував відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер грошові кошти у розмірі 8000,00 грн 05.11.2021 року на банківську карту відповідача, яку вона вказала у заявці при укладенні кредитного договору.
У подальшому від первісного кредитора право вимоги було передано ТОВ «Таліон Плюс», яке передало ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а останнє ТОВ «ФК «ЕЙС». Позичальник кредит не погашає, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем на момент подання позовної заяви становить 29390,00 грн, що змусило позивача звернутись до суду з даним позовом.
Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 11 листопада 2025 року позовні вимоги ТОВ «ФК «ЕЙС» задоволено.
Стягнуто ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс" заборгованість за Кредитним договором № 959315523 від 05.11.2021 року у розмірі 29390 грн 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс" сплачений судовий збір у розмірі 2422 грн 40 коп та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.
Рішення міськрайонного суду вмотивовано тим, що відповідач, будучи обізнаним із умовами кредитування, допустив його неналежне виконання внаслідок чого утворилася заборгованість за тілом кредиту та відсотками, які підлягають стягненню на користь позивача, як правонаступника кредитора.
Не погодившись із таким рішенням відповідачка оскаржила його в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Зокрема зазначає, що під час розгляду справи суд не витребував від позивача додаткові докази, отримання кредитних коштів; докази підписання відповідачем договору кредитної лінії № 959315523 (подання підписаного відповідачем договору власноруч у паперовому вигляді чи сертифікат електронного підпису).
Розглядаючи справу суд першої інстанції не застосував до правових відносин Закон України «Про споживче кредитування», згідно з частиною першою статті 18 якого визначено, що відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Кредитодавець, який відступив право вимоги за договором про споживчий кредит новому кредитору або залучив колекторську компанію до врегулювання простроченої заборгованості, зобов'язаний протягом 10 робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит новому кредитору або залучення колекторської компанії до врегулювання простроченої заборгованості повідомити споживача у спосіб, визначений частиною першою статті 25 цього Закону та передбачений договором про споживчий кредит, про такий факт та про передачу персональних даних споживача, а також надати інформацію про нового кредитора або колекторську компанію відповідно (найменування, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, місцезнаходження, інформацію для здійснення зв'язку - номер телефону, адресу, адресу електронної пошти). Зазначений обов'язок зберігається за новим кредитором у разі подальшого відступлення права вимоги за відповідним договором.
Вказує, що позивач жодним чином не повідомляв про факт відступлення права вимоги у спосіб, визначений ч. 1 ст. 25 Закону України «Про споживче кредитування».
Крім того, зауважує, що суд першої інстанції погодився із позивачем, що під час воєнного стану позичальник має сплачувати нараховані проценти за кредитом, що на думку відповідача суперечить вимогам пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Відповідач також не згодна зі стягненням витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн. виходячи з того, що позивачем не наданий підтвердний платіжний документ про перерахування ним 7000,00 грн. адвокатському бюро «Тараненко та партнери».
Від позтвача надійшов відзив на апеляційну скаргу, яку просить залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як законне та обґрунтоване.
Перевіряючи законність та обґрунтованість судового рішення в межах вимог апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 05.11.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено кредитний договір № 959315523 на суму 8000,00 грн.
Даний кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV49EE5.
Згідно умов кредитного договору, первісний кредитор ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконав свій обов'язок та перерахував відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер грошові кошти у розмірі 8000,00 грн 05.11.2021 року на банківську карту № НОМЕР_1 відповідача, яку вона вказала у заявці при укладенні кредитного договору.
28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ "Таліон плюс" було укладено Договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до Договору факторингу 1 укладалися Додаткові угоди, у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу 1.
Первісний кредитор та ТОВ "Таліон плюс" на виконання Договору факторингу підписали Реєстр прав вимоги № 172 від 08.02.2022 року, за яким від первісного кредитора відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі, визначеному у Реєстрі прав вимоги.
30.10.2023 року між ТОВ "Таліон плюс" та ТОВ "Фінансова компанія "Онлайн фінанс" укладено Договір факторингу № 30/1023-01. Сторони на виконання Договору факторингу 2 підписали Реєстр прав вимоги № 2 від 20.12.2023 року до Договору факторингу 2, за яким від ТОВ "Таліон плюс" до ТОВ "ФК "Онлайн фінанс" відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.
08.07.2025 року між ТОВ "Фінансова компанія "Онлайн фінанс" та позивачем укладено Договір факторингу № 08/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.
Відповідно до Реєстру боржників № б/н від 08.07.2025 року за Договором факторингу 3 від ТОВ "ФК "Ондайн фінанс" до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 29390,00 грн.
Відповідачка кредит не погашає, загальна сума заборгованості перед позивачем на момент подання позовної заяви становить 29390,00 грн, яка складається з:
- 8000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту;
- 21390,00 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
ТОВ «Фінансова компанія "Ейс» має право вимоги до відповідача за кредитним договором № 959315523 від 05.11.2021 року, на підставі укладеного договору факторингу № 08/07/25-Е від 08.07.2025 року.
Судом встановлено, що розрахунок заборгованості за кредитним договором №959315523 від 05.11.2021 року, наданий суду позивачем, є належним та допустимим доказом, стосовно надання кредитних коштів клієнту, отримання і використання таких коштів клієнтом, нарахування відсотків.
При постановленні рішення районний суд виходив із підстав доведеності укладення між первинним кредитором та позичальником договору кредитної лінії шляхом його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію».
Доказів виконання умов договору та погашення заборгованості повністю або частково відповідачкою до суду не надано. Тому встановивши, що відповідач не здійснив погашення заборгованості за кредитним договором, право вимоги за яким, на підставі договору факторингу, перейшло до ТОВ «ФК «ЕЙС», суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду з огляду на наступне.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
У частині другій статті 639 ЦК України зазначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
У справі, яка переглядається, апеляційним судом установлено, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Так, на підтвердження факту укладення кредитного договору позивачем надано до суду Алгоритм дій за яким можливе оформлення кредиту, платіжне доручення про перерахування грошових коштів з указаними персональними даними відповідача, договір кредиту №959315523 від 05.11.2021 року, який містить відмітку про накладення ОСОБА_1 електронного цифрового підпису з одноразовим ідентифікатором та зазначеними персональними даними, заявку на отримання грошових коштів від 05.11.2021 року, яка містить персональні дані відповідача.
З наданого позивачем кредитного договору вбачається, що він містить детальні умови щодо нарахування відсотків та порядку їх погашення.
Отже, колегія суддів доходить висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт укладення кредитного договору між первісним кредитором та відповідачем ОСОБА_1 .
Посилання відповідача у апеляційній скарзі на те, що суд не витребував докази отримання відповідачем кредитних коштів не заслуговують на увагу суду, оскільки відповідач мала змогу самостійно довести факт неотримання нею кредитних коштів, надавши суду банківську інформацію про наявність/відсутність у неї відповідних карткових рахунків, на які здійснювався переказ кредитних коштів згідно представлених позивачем платіжних інструкцій, чи інформацію про рух коштів на них.
В той же час, доводи апеляційної скарги не містять жодних аргументів стосовно того, що саме перешкоджає відповідачу довести факти неотримання нею кредитних коштів у наведений вище спосіб.
При цьому колегія суддів зауважує, що сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Щодо неповідомлення відповідача про відступлення права вимоги за кредитним договором колегія суддів зазначає, що згідно позиції ВСУ в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 «...боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. ... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі».
Зважаючи на відсутність сплати заборгованості як первісному кредитору, так і новим, місцевий суд дійшов вірного висновку про стягнення заборгованості на користь нового кредитора, яким є позивач.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Посилання відповідачки у доводах апеляційної скарги на безпідставність нарахування відсотків за користування кредитом у період воєнного стану колегія суддів не бере до уваги, оскільки у цій справі питання стягнення нарахувань у порядку частини другої статті 625 ЦК України не вирішувалося.
Так, згідно із Законом №2120-IX від 15.03.2022 Прикінцеві та Перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 18, за яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у 30-ти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Проте, проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами.
Вимог щодо стягнення штрафів та пені та нарахувань у порядку статті 625 ЦК України позовна заява не містить, а тому підстав для відмови у позові у зв'язку із п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, колегія суддів не вбачає.
Апеляційний суд перевіряючи належність розрахунку заборгованості за процентами, дійшов висновку щодо його відповідності умовам кредитування.
Доказів на спростування належності такого розрахунку, включно із періодом нарахування, відповідачем не надано. Тоді як правонаступником кредитора пред'явлено вимоги щодо стягнення процентів за користування кредитними коштами, що були обумовлені договором.
При вирішенні питання розподілу судових витрат районний керувався положеннями статті 141 ЦПК України, віднісши понесені позивачем витрати зі сплати судового збору та на правничу допомогу за рахунок відповідача.
Доводи апеляційної скарги про необгрунованість стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу з підстав відсутності доказів оплати не заслуговують на увагу суду, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Інших доводів на спростування висновків суду першої інстанції апеляційна скарга не містить. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Із огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 11 листопада 2025 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач Ю. В. Дряниця
Судді Л. І. Пилипчук
О. В. Чумак