Справа № 344/6943/25
Провадження № 33/4808/34/26
Категорія ст.130 ч.1 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції Андрусів Л. М.
Суддя-доповідач Васильєв
13 лютого 2026 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,
розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Пинчук Н.В. на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительку АДРЕСА_1 ,
визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік, стягнуто судовий збір в розмірі 605,60 гривень,
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Судом першої інстанції встановлено, що 12 квітня 2025 року о 01 год. 51 хв. по вул. Надрічна, 223 в м. Івано-Франківськ, водій ОСОБА_1 керувала транспортним засобом марки «Mitsubishi Mirage» номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі відмовилась, що підтверджується довідкою лікаря нарколога номер 140. Своїми діями водій ОСОБА_1 порушила п.п. 2.5 ПДР України.
Не погодившись із висновками суду захисник адвокат Пинчук Н.В. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2025 року та прийняти нову постанову, якою закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Вказує, що судом першої інстанції не було враховано усіх в сукупності письмових та усних заперечень та він дійшов необґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення.
Вважає оскаржувану постанову прийнятою з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що потягло за собою однобічне та не повне з'ясування судом усіх фактичних обставин справи, їх не дослідження та не надання їм належної оцінки, а також, що суд першої інстанції формально підійшов до встановлення обставин справи, тому постанова підлягає скасуванню з наступних підстав.
Зазначає, що до протоколу про адміністративне правопорушення від 12.04.2025 серії ЕПР1 №297972 додано довідку лікаря №140, однак вказує, що особа, яка склала даний протокол не могла фізично приєднати дану довідку до протоколу, оскільки остання була видана 15.04.2025 року, а тому посилання на таку довідку, як на підставу притягнення до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, не відповідає об'єктивній стороні правопорушення.
Звертає увагу, що до протоколу не долучено матеріали відеозапису, а саме на оптичному носію міститься кілька окремих файлів, які неможливо з'єднати в одне ціле. Дані відеозапису перериваються, є уривчастими та не повними у зв'язку з чим вважає, що дані відеозаписи слід визнати неналежними та недопустимими доказами по справі.
Вказує, що між часом складення направлення, який вказаний на відеозаписі та часом вказаним на самому направленні містяться розбіжності. Крім того, у направленні відсутній підпис ОСОБА_1 про отримання такого направлення або відмітка працівника поліції про її відмову від отримання направлення.
Стверджує, що згідно відеозапису у приміщенні медичного закладу охорони здоров'я не видно жодних дій лікаря нарколога, як б свідчили про здійснення медичного огляду. ОСОБА_1 не було запропоновано здати біоматеріал для лабораторного дослідження, а саме: слину, змиви з поверхні губ, шкірного покриву обличчя і рук. Крім того, лікарем наркологом не проводився зовнішній огляд ОСОБА_1 , її поведінки, рухи, мовна здатність, що суперечить вимогам діючого законодавства щодо проведення такого огляду.
В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та її захисник адвокат Пинчук Н.В. повторно не з'явилися, хоча в установленому законом порядку неодноразово повідомлялися про розгляд апеляційної скарги, однак подали клопотання про відкладення судового розгляду.
Захисником адвокатом Пинчук Н.В. подано клопотання в якому вона просить відкласти розгляд провадження на інший час, оскільки ОСОБА_1 не має можливості взяти участь у судовому засіданні у зв'язку з тим, що перебуває у щорічній відпустці з 04.02.2026 року по 13.02.2026 року.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що справа про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності тривалий час перебувала на розгляді в суді апеляційної інстанції, що дозволяло особі, яка притягається до адміністративної відповідальності організувати ефективний захист своїх інтересів в суді.
Зокрема вищевказане провадження неодноразово призначалося до розгляду в суді апеляційної інстанції, а саме на 15.10.2025 року, 21.11.2025 року, 12.12.2025 року, 09.01.2026 року, 04.02.2026 року та 13.02.2026 року.
Крім того, в матеріалах справи наявні клопотання захисника про відкладення розгляду провадження від 14.10.2025 року (а.с. 75-76), 20.11.2025 року (79-82), 11.12.2025 року (а.с. 85-89), 05.01.2026 року (а.с. 92-94), 03.02.2026 року (а.с. 97-99), 12.02.2026 року (а.с. 102-104).
Апеляційний суд вважає, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності та його захисник дійсно мають право просити суд відкласти розгляд справи, якщо існують поважні причини, які не дозволяють їм приймати участь у судовому засіданні.
Апеляційний суд неодноразово зазначав, що поважними причинами, які не дозволяють учаснику судового розгляду приймати участь у судовому засіданні необхідно визнавати наявність конкретних обставин, які об'єктивно перешкоджали участі у судовому засіданні апеляційної інстанції, виникли раптово, носили несподіваний характер і не могли бути контрольовані.
Усталена судова практика суду апеляційної інстанції свідчить, що такими обставинами визнаються хвороба, відрядження, стихійне лихо, хвороба близьких родичів тощо.
Разом з тим, посилання на неможливість приймати участь у судовому засіданні у зв'язку з тим, що особа, яка звинувачується у вчинені правопорушення перебуває у відпустці не може бути визнано обставиною, яка унеможливлює участь у судовому засіданні та є правовою підставою для відкладення розгляду провадження.
Апеляційний суд неодноразово зазначав, що клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливість приймати участь у судовому засіданні не є безумовною правовою підставою для відкладення розгляду справи і сторона, яка просить відкласти розгляд справи повинна довести реальну наявність обставин на які вона посилається, обґрунтувати поважність причин, які не дозволяють їй приймати участь у судовому засіданні.
Апеляційний суд вважає, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності та її захисник повинні добросовісно використовувати надані процесуальні права, не зловживати ними та зобов'язані демонструвати готовність брати участь у судовому розгляді і утримуватися від використання методів, які пов'язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби, передбачені законом для прискорення процедури слухання.
Під зловживанням правом, як матеріальним, так і процесуальним, Європейський Суд з прав людини у своїй практиці розуміє таке його використання, яке спрямоване на боротьбу із закладеним у ньому ж позитивним регулятивним потенціалом, в тому числі, що суперечить принципу правової визначеності.
За своєю суттю дії, спрямовані на зловживання процесуальними правами, хоч і виглядають як дії, спрямовані на повне та всебічне дослідження обставин справи або захист порушеного права стороною процесу, однак по суті вони направлені на деструктивність судового розгляду.
Апеляційний суд вважає, що дії ОСОБА_1 та її захисника адвоката Пинчук Н.В. свідчать про те, що останні явно не бажають скористатись своїм правом на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції та зловживаючи своїми процесуальними правами неодноразово без достатніх на це правових підстав, з метою затягування розгляду апеляційної скарги, зверталися з в відповідними клопотаннями про відкладення судового розгляду, внаслідок чого порушуються розумні строки розгляду провадження.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність підсудного під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).
Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у зв'язку з чим участь цієї особи в суді апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Апеляційний суд, приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 та її захисник адвокат Пинчук Н.В. знають про наявність відповідного провадження в суді апеляційної інстанції, повідомлялися про розгляд апеляційної скарги в установленому законом порядку, враховуючи що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та її захисника не є обов'язковою під час розгляду справи в апеляційній інстанції, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_1 та її захисника адвоката Пинчук Н.В.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.
Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з'ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.
Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов'язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.
Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.
Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення.
Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв'язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.
Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов'язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття провадження суд не закрив провадження по справі, або коли рішення було ухвалено незаконним складом суду.
Зокрема, підлягає обов'язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.
Так, враховуючи, що в своїх доводах захисник адвокат Пинчук Н.В. посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне у повному обсязі перевірити вищевказані доводи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю доводиться зібраними та дослідженими судом доказами.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №297972 від 12.04.2025 року, вбачається, що ОСОБА_1 12.04.2025 року 01 год. 51 хв. в м. Івано-Франківськ, вул. Надрічна, 223 керувала ТЗ Mitsubishi Mirage д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки та в медичному закладі відмовилася, що підтверджується довідкою лікаря-нарколога №140, чим порушила п. 2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. (а.с. 1).
Протокол складений уповноваженою особою - інспектором 2 взводу 2 роти 1 бат. ПОЛК-1 УПП в Івано-Франківській області сержанта поліції Стойка А.М., із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний ним. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 від підпису відмовився.
Виклад обставин в протоколі цілком відповідає вимогам Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України 07 листопада 2015 року № 1395.
ОСОБА_1 була присутня при складанні вказаного протоколу, була ознайомлена з його змістом, їй були роз'яснені права та обов'язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, вона повідомлена про те, що розгляд справи відбудеться в Івано-Франківському міському суді, про що свідчить відеозапис із нагрудної камери працівників поліції.
Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст. 63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У графі протоколу, де передбачені пояснення особи, зазначено, що ОСОБА_1 відмовилася від надання будь-яких письмових пояснень.
Проте заборона притягнення до відповідальності особи на підставі її відмови давати пояснення не свідчить про неможливість використання у доказуванні факту мовчання особи в ситуаціях, які чітко вимагають необхідність надання таких пояснень.
Зокрема, відповідно до практики розгляду справ Європейським судом з прав людини право на мовчання та право не давати свідчення проти себе не є абсолютними правами «не можна сказати, що рішення обвинуваченого мовчати впродовж усього кримінального провадження обов'язково не повинно мати наслідків, коли суд, що розглядає справу, намагатиметься оцінити докази проти нього. Питання, чи порушують статтю 6 негативні висновки, зроблені з мовчання обвинуваченого, має вирішуватися у світлі всіх обставин справи»
Право особи не давати пояснення не повинно перешкоджати «тому, щоб мовчання обвинуваченого в ситуаціях, які чітко вимагають його пояснення, бралося до уваги при оцінюванні переконливості доказів наведених обвинуваченням (справа «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства»):
Апеляційний суд вважає, що гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом.
Зокрема, апеляційний суд звертає увагу на те, що у вказаному протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не висловила заперечення щодо керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння та не надала змістовних пояснень стосовно обставин, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 254 КУпАП, у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.
Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП звинувачується у відмові від проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння та порушенні вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України.
При цьому, даними відеозаписів підтверджено, що працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 зі змістом протоколу та висунутим звинуваченням, з правами та обов'язками, які передбачені законом, повідомив про можливість надати пояснення щодо висунутого обвинувачення та ознайомитись з матеріалами справи.
До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння в КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР», складене 12.04.2025 року о 01 год. 55 хв. (а.с. 3), у результаті огляду, проведеного поліцейським, виявлені ознаки сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці. Від огляду у КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР» ОСОБА_1 відмовилася.
Наведені в апеляційній скарзі доводи щодо розбіжностей між часом складання направлення на медичний огляд, зафіксованим на відеозаписі, та часом, зазначеним у самому направленні, не мають принципового характеру, оскільки не спростовують правильність висновків суду щодо винуватості у вчиненні правопорушення.
Посилання захисника адвоката Пинчук Н.В. на те, що довідка лікаря №140 від 15.04.2025 року безпідставно приєднана до протоколу, складеного 12.04.2025 року, не свідчить про недопустимість та неналежність вищевказаного доказу.
Так, в матеріалах справи наявна довідка №140 від 15.04.2025 року, видана КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР», про те, що ОСОБА_1 під час медичного огляду лікарем ОСОБА_2 з метою виявлення ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, або перебування під впливом лікарських засобів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «ПОУ ЦПЗ ІФ ОР» 12.04.2025 р., від огляду відмовилася. (а.с. 9)
Вищевказана довідка долучена до матеріалів провадження у встановленому законом порядку, особою, яка склала протокол про адміністративне правопорушення та мала відповідні повноваження.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність правопорушення. Закон не містить вимоги про обов'язкове одночасне складання протоколу та долучення до нього всіх доказів саме в день його оформлення.
Матеріали справи можуть формуватися та доповнюватися після складання протоколу до моменту розгляду справи судом.
До матеріалів справи також долучено: зобов'язання до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №297972 щодо відсторонення від керування транспортним засобом ОСОБА_1 (а.с. 4), копія постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4480244 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.5 ст. 121 КУпАП, ксерокопія посвідчення водія ОСОБА_1 (а.с. 6), заявка про отримання судової повістки в електронній формі за допомогою SMS-повідомлення (а.с. 7).
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.
Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.
Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об'єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб'єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. (а.с. 8).
Зокрема, відеозаписом зафіксовано рух транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 та його зупинку на вимогу працівників поліції. Відеозаписом зафіксовано як працівник поліції повідомляє ОСОБА_1 , що її зупинено у зв'язку із комендантською годиною, також повідомляє, що ведеться відеофіксація їхньої розмови. Водій ОСОБА_1 на вимогу працівників поліції надає своє посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб. Після цього водію повідомляють, що вона не була належним чином пристебнута ременем пасивної безпеки. Далі відеозаписом зафіксовано, як працівник поліції здійснює розгляд справи за ч. 5 ст. 121 КУпАП, ОСОБА_1 роз'яснили права, передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України. Згодом працівники поліції запитали у водія чи вживала вона алкогольні чи наркотичні речовини та повідомили, що у неї вбачають неприродну блідість та розширені зіниці, як ознаки сп'яніння. Далі водію пропонують проїхати до лікаря-нарколога та повідомляють, що у разі відмови відносно неї буде складено протокол про адміністративне правопорушення. Після в розмові ОСОБА_1 повідомила, що випила два бокали вина. Працівник поліції повідомила, що ОСОБА_1 може пройти огляд на місці за допомогою приладу Драгер. Водій погодилася пройти огляд у медичному закладі, після цього разом із працівниками поліції направилася до медичного закладу. У медичному закладі ОСОБА_1 відмовилася в категоричній формі продувати прилад Драгер, моивубючи свою відмову посилання на наявність в неї відповідної фобії та вимагала від лікаря медичного закладу взяти в неї біоматеріал (кров) для аналізів. Лікар повідомив, що відмова від проходження огляду за допомогою спеціального технічного приладу Драгер свідчить про відмову від проходження огляду. Після ОСОБА_1 повідомили, що огляд завершений у зв'язку із відмовою від огляду, далі вона разом із працівниками поліції повернулася на місце зупинки транспортного засобу для складання адміністративних матеріалів. Відеозаписом зафіксовано, як працівники поліції ознайомлюють ОСОБА_1 зі складеними адміністративними матеріалами, постановою за ч.5 ст. 121 КУпАП та протоколом за ч.1 ст. 130 КУпАП, однак остання відмовляється підписувати будь-які документи та отримувати копію протоколу про адміністративне правопорушення під підпис.
Відеозаписи отримані у встановленому законом порядку і здійснені працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, а відтак є належним та допустимим доказом факту відмови водія ОСОБА_1 , пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на неї, як на правопорушницю, яка керувала транспортним засобом та відмовилася від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов'язки, які пов'язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.
Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що правомірність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу не знаходиться у причинному зв'язку з обов'язком водія транспортного засобу пройти відповідний медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп'яніння.
Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов'язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Перевіряючи доводи щодо неправомірності зупинки транспортного засобу, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 24 лютого 2022 року запроваджено воєнний стан на всій території України який неодноразово продовжувався та діє на сьогодні.
У зв'язку із запровадженням в Україні воєнного стану тимчасово обмежуються конституційні права і свободи людини та громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також впроваджуються тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб.
За змістом ст. 15 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455 «Про затвердження Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан» (далі - Постанова КМУ) патрулям на території, де встановлено особливий режим, в установленому законодавством порядку надано право перевіряти в осіб документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, та перепустки, а в разі їх відсутності - затримувати відповідних осіб та доставляти до органів або підрозділів Національної поліції для встановлення особи; у разі потреби проводити огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, які перевозяться зазначеними особами. Крім того, тимчасово обмежувати або забороняти на вулицях та дорогах, окремих ділянках місцевості та в інших громадських місцях перебування або пересування осіб, рух транспортних засобів, зокрема транспортних засобів іноземних, консульських установ чи представництв міжнародних організацій; виводити осіб з окремих ділянок місцевості та об'єктів, евакуйовувати транспортні засоби, та ін..
Приписами ст. 20 Постанови КМУ визначено, що заходи з контролю в'їзду/виїзду поза межами блокпостів включають: виявлення порушення встановленого порядку переміщення осіб, транспортних засобів, вантажів (товарів) на територію, де встановлено особливий режим; затримання осіб, транспортних засобів, вантажу (товару), проведення їх огляду та передачу їх уповноваженим представникам правоохоронних органів.
Передбачено, що під час здійснення заходів з обмеження свободи пересування громадян України, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України, та повинні бути дотримані вимоги статей 12 і 13 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (ст. 21 Постанови КМУ).
Апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що при оформленні поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху патрульна поліція керується Конституцією України, КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою спільним наказом МВС, МОЗ України від 09 листопада 2015 року № 1452/735, іншими нормативно правовими актами, що набули чинності в умовах введення на території України воєнного стану.
Крім того, зі змісту відеозапису вбачається, однією з правових підстав для зупинки транспортного засобу було керування водієм ОСОБА_1 автомобілем з порушенням правил користування ременем безпеки.
Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ПДР України водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп'яніння, а виконати вимоги поліцейського, які спрямовані на забезпечення проведення огляду на стан сп'яніння у медичному закладі.
Таким чином, водій транспортного засобу повинен не тільки погодитись на проходження огляду на стан сп'яніння у медичному закладі, а і своєю процесуальною поведінкою забезпечити можливість проведення такого огляду і не створювати перешкод щодо реальної можливості його проведення в установленому законом порядку.
Відмова водія виконувати вимоги лікаря, намагання самостійно контролювати порядок проведення огляду на стан сп'яніння та керувати лікарем і давати йому вказівки щодо визначення певних методів проведення обстеження, безпідставна відмова від проходження огляду на стан сп'яніння за допомогою спеціального технічного приладу та інші дії, які спрямовані на ускладнення виконання лікарем своїх обов'язків щодо огляду на стан сп'яніння свідчать про те, що водій транспортного засобу фактично відмовляється від проходження огляду на стан сп'яніння і не бажає проходити такий огляд добровільно.
У разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Так, факт відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп'янінням щодо її бажання проходити огляд на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Відмова виконувати вимогу поліцейського пройти у встановленому законом порядку огляд на сп'яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, яке передбачено ч.1 ст.130 КУпАП та полягає у відмові виконувати вимоги п.2.5 ПДР України.
За таких обставин, доводи про те, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності була позбавлена права отримати відповідну правову допомогу від адвоката або іншого фахівця у галузі права, який за законом мав можливість надати таку правову допомогу є неспроможними, оскільки відмовляючись виконувати вимоги працівника поліції щодо проходження огляду на стан сп'яніння водій транспортного засобу не може не розуміти, що порушує вимоги п.2.5 ПДР України та своїми діями вчиняє відповідне правопорушення.
Водій транспортного засобу повинен виконати вимоги п.2.5 ПДР України, а свідоме невиконання вищевказаних вимог утворює склад правопорушення.
Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що своїми діями ОСОБА_1 порушила вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинила адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, що і покладено останній у вину.
Доводи апелянта з приводу того, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не знайшли свого підтвердження та повністю спростовуються сукупністю досліджених судом доказів, яким суд дав належну оцінку у відповідності до вимог ст. 252 КУпАП.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП є закінченим з моменту відмови водія пройти огляд на стан сп'яніння в медичному закладі.
Апеляційний суд неодноразово вказував на те, що згода водія транспортного засобу пройти огляд на стан сп'яніння під умовою виконання працівниками поліції непередбачених законом вимог, повинна розглядатися судом як фактична відмова від проходження такого огляду.
Апеляційний суд звертає увагу, що факт відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп'янінням щодо її бажання проходити огляд на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку.
Факт відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою технічного засобу поліцейським або в медичному закладі встановлюється судом на підставі доказів, які досліджені та оцінені судом за внутрішнім переконанням.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О'Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов'язки, які пов'язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.
Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Апеляційний суд вважає, що дії працівників поліції не порушували права та свободи ОСОБА_1 , а наявні у справі докази, отримані у встановленому законом порядку і не здобуті завдяки інформації, яку було отримано внаслідок істотного порушення прав та свобод.
Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов'язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно, на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп'яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп'яніння.
Разом з тим, відмова від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку є порушенням вимог п. 2.5 ПДР України та утворює склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд вважає, що законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп'яніння.
Відтак вимога працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння була аргументованою, вмотивованою та ґрунтувалась на правових підставах.
Таким чином, сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння, відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп'яніння пов'язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров'я громадян.
При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами.
Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.
Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.
З огляду на наведене, підстав для скасування постанови не вбачається.
Керуючись ст. 294 КУпАП,-
Апеляційну скаргу захисника адвоката Пинчук Н.В. залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.
Суддя Івано-Франківського
апеляційного суду О.П. Васильєв