Справа №: 486/1735/23 Провадження № 1-кп/486/160/2026
13 лютого 2026 року м. Південноукраїнськ
Південноукраїнський міський суд Миколаївської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12023152120000322 за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в Федераційній республіці Нiгерiя, громадянина Федеративної республiки Нiгерiя, з вищою освiтою, офiцiйно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого в орендованому житлi за адресою: АДРЕСА_2 , ранiше не судимого, маючого посвiдку на постiйне проживання в Україні N900023861 вiд 25.10.2019 (дата закінчення строку: 25.10.2029),
у вчиненні кримiнального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 187 КК України,
за участю: прокурора ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 (в режимі відеоконфенцзв'язку), обвинуваченого ОСОБА_3 ,
У провадженні Південноукраїнського міського суду Миколаївської області перебуває кримінальне провадження №12023152120000322 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
09.02.2026 від прокурора надійшло письмове клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів з утриманням його в Державній установі «Миколаївський слідчий ізолятор» без визначення застави.
Клопотання мотивує тим, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні правопорушення, яке відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, відповідальність за вчинення якого передбачена ч. 4 ст. 187 КК України у виді позбавленням волі на строк від восьми до п?ятнадцяти років із конфіскацією майна. Ухвалою слідчого судді Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 08.09.2023 ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів з утриманням в ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор» без визначення розміру застави, який неодноразово продовжувався. Постановою Верховного Суду від 18.12.2025 вирок Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20.05.2024 та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 16.04.2025 стосовно ОСОБА_3 скасовано та призначено новий розгляд в суді І інстанції з обранням запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 14.02.2026 включно. Разом з тим, на даний час, як зазначає прокурор, продовжують існувати ризики того, що обвинувачений може переховуватися від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України) та незаконно впливати на свідків та потерпілу у цьому кримінальному провадженні (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України). Вказує, що доказами ризику щодо переховування від суду являється те, що обвинувачений ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п?ятнадцяти років з конфіскацією майна, а тому під тяжбою отримання покарання, останній може переховуватись від суду, чим унеможливить виконання завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України, якими є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Крім того, ОСОБА_3 є громадянином Федеративної республіки Нігерія та має посвідку на постійне проживання в Україні N900023861 від 25.10.2019 (дата закінчення строку: 25.10.2029), постійного місця проживання на території України не має, до моменту затримання проживав в орендованій квартирі, не має міцних соціальних зв?язків на території України таких як діти або дружина, які є громадянами України. Таким чином, останній у випадку не застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою матиме безперешкодну можливість покинути територію України тим самим ухилитись від органів досудового розслідування та суду, оскільки не має заборон щодо виїзду за її межі в період воєнного стану. Щодо ризику незаконно впливати на потерпілу у даному кримінальному провадженні, прокурор зазначає, що допитано потерпілу ОСОБА_6 , яка повідомила обставини, що мають значення для досудового розслідування, а тому під тяжбою можливого отримання покарання обвинувачений, у випадку не обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, матиме змогу здійснювати вплив на потерпілу з метою зміни її показів на такі, що не відповідають дійсності та виправдовують його як обвинуваченого.
Таким чином, підставою для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_3 , прокурор зазначає наявність обгрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_3 може здійснити дії, передбачені п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Між тим, вік, стан здоров?я ОСОБА_3 є тими факторами, які надають змогу безперешкодно обрати щодо нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Більш м?які запобіжні заходи не можуть бути застосовані, оскільки: згідно з ч. 1 ст. 179 КПК України сутність особистого зобов?язання полягає у виконанні обов?язків, передбачених ст. 194 КПК України, проте, застосування особистого зобов?язання щодо ОСОБА_3 жодним чином не сприятиме запобіганню ризикам, передбаченим п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України; для застосування особистої поруки згідно зі ст. 180 КПК України потрібна наявність поручителів, що заслуговують на довіру, та які поручаються за виконання покладених на ОСОБА_3 обов?язків відповідно до ст. 194 КПК України, але жодна особа не виявила намір бути поручителем обвинуваченого. Крім того, навіть у випадку застосування вказаного запобіжного заходу до ОСОБА_3 це не зможе запобігти вказаним вище ризикам, а обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту неможливе оскільки обвинувачений не має постійного місця проживання на території України, проживав до моменту затримання в орендованій квартирі. Запобігти ризикам шляхом обрання щодо ОСОБА_3 більш м?якого запобіжного заходу не є можливим, у зв'язку з тим, що такі не є достатніми для забезпечення належної процесуальної поведінки. Також прокурор зазначив, що вiдповiдно до п. l ч. 4 ст. 183 КПК України слiдчий суддя, суд при постановленнi ухвали про застосування запобiжного заходу у виглядi тримання пiд вартою, враховуючи пiдстави та обставини, передбаченi статттями l77 та l78 цього Кодексу, має право не визначати розмiр застави у кримiнальному провадженнi щодо злочину, вчиненого iз застосуванням насильства або погрозою його застосування.
13.02.2026 від захисника обвинуваченого надійшли заперечення на клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 з посиланням на те, що в процесі перегляду вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду у даному кримінальному провадженні Верховним Судом встановлено, що переконливих аргументів на спростування тверджень сторони захисту про відсутність корисливого мотиву в діях обвинуваченого, судові рішення не містять, а висновок про кваліфікацію дій ОСОБА_3 за встановлених обставин за ч. 4 ст. 187 КК України є сумнівним та суперечливим, оскільки не узгоджується повною мірою з доказами, на які послалися у своїх рішеннях суди. Такий підхід судів попередніх інстанцій не сприяв досягненню завдань кримінального провадження і перешкодив постановленню законних та обґрунтованих судових рішень, а висновок про винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, є передчасним. Сторона захисту зазначає, що обвинувачений ОСОБА_3 з 06.09.2023 перебуває під вартою та подальше його тримання не є виправданим та очевидною обставиною, яка, на думку сторони захисту, могла бути підставою для формування висновку про наявність ризику переховування від слідства та суду є лише тяжкість покарання. На думку сторони захисту, наявність вищевказаного повинно носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами. Проте, стороною обвинувачення ризик переховування обґрунтовано не було та відповідних доказів його існування не наведено. Зазначає, що ОСОБА_3 є особою яка раніше не притягувалась до кримінальної відповідальності, тривалий час проживав на території України на законних підставах, був студентом, має зареєстроване місце проживання на території України за адресою АДРЕСА_1 . Окремої уваги заслуговує той факт, що ОСОБА_3 немає жодного документу який встановлює його особу, паспорт, посвідка на проживання, диплом були вилучені у останнього під час досудового розслідування, де наразі і перебувають. У разі звільнення з-під варти ОСОБА_3 має місце для постійного проживання на території Миколаївської області за адресою: квартира АДРЕСА_3 , власником якої є ОСОБА_7 , що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав, та який надав свою письмову згоду для проживання ОСОБА_3 за вказаною адресою, про що підтвердить безпосередньо в судовому засіданні. Сторона захисту констатує те, що тримання особи під вартою у порядку застосування запобіжного заходу не ставить на меті покарання особи, а застосовується виключно з метою попередити існуючі ризики, перелік яких визначений ч.1 ст. 177 КПК України. Сторона захисту зауважує, що відсутній ризик впливу з боку ОСОБА_3 на потерпілу ОСОБА_6 (п.3 ч. 1 ст. 177 КПК України), так як на протязі досудового розслідування, тривалого судового розгляду від неї не надійшло повідомлень або заяв про вчинення таких дій. Не надійшло жодного повідомлення про побоювання зі сторони потерпілої. Окрім того, потерпіла ОСОБА_6 надавала свої покази не тільки під час досудового розслідування, а і під час судового розгляду. Враховуючи те, що ОСОБА_3 з 06.09.2023 року перебуває під вартою, останньому взагалі не відомо дані місця проживання та інші контактні дані потерпілої. Вказаний ризик відсутній. Жоден з заявлених прокурором ризиків не знаходить підтвердження. На підставі викладеного, просить постановити ухвалу про відмову в продовженні запобіжного у вигляді тримання під вартою, застосувати до обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді особистого зобов?язання з покладанням обов?язків прибувати за кожною вимогою до суду та прокурора.
В судовому засіданні прокурор підтримав клопотання та просив його задовольнити, зазначив, що ВС вважав за доцільне продовжити обвинуваченому строк дії запобіжного заходу, крім того, вказує про те, що відсутні підтверджуючі відомості щодо наявності у обвинуваченого постійного житла, заперечував проти клопотання сторони захисту.
Захисник обвинуваченого заперечувала проти клопотання прокурора та просила застосувати до обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді особистого зобов?язання з покладанням обов?язків прибувати за кожною вимогою до суду та прокурора.
Обвинувачений просив обрати йому запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, пояснив, що йому не відоме місце перебування потерпілої та він не має наміру на неї впливати. Зазначив, що його батьки проживають за межами України, коло його знайомих в Україні вузьке. Він отримав вищу освіту в Україні та не офіційно працював у сфері ІТ, володіє англійською та французькою мовами, надавав індивідуальні заняття дітям з англійської мови. Пояснив, що присутній в судовому засіданні ОСОБА_7 є його знайомим, сину якого він надавав індивідуальні заняття з англійської мови, та який здійснював йому передачі до СІЗО, що підтвердив в судовому засідання особисто ОСОБА_7 , а також зазначив, що має у власності квартиру, яку бажає надати для проживання обвинуваченому.
Суд, заслухавши думку сторін кримінального провадження, дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 обвинуваується у вчиненні кримiнального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Ухвалою слідчого судді Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 08.09.2023 ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів з утриманням в ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор» без визначення розміру застави, який неодноразово продовжувався.
Постановою Верховного Суду від 18 грудня 2025 року касаційну скаргу прокурора у даному кримінальному провадженні було задоволено частково. Вирок Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 травня 2024 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року щодо ОСОБА_3 скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції. Продовжено обвинуваченому строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.
Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого, а вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу та до спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу, наряду з іншим, є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватись від суду; незаконно впливати на потерпілих, свідків кримінального провадження; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або продовжувати злочинну діяльність.
З огляду на ст.178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності обставини, у тому числі вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання її винною у кримінальному правопорушенні, вік та стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців, наявність постійного місця роботи та репутацію обвинуваченого, його майновий стан та наявність судимостей, дотримання умов попередньо застосованих запобіжних заходів, розмір майнової шкоди та інше.
Пунктом 4 ч.2 ст.183 КПК України регламентовано, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Прокурор у своєму клопотанні наводить два основних ризики, які на його думку дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може вчинити дії передбачені ч.1 ст.177 КПК України, а саме: переховуватися вiд суду та незаконно впливати на потерпiлу у цьому кримiнальному провадженнi.
Водночас суд враховує, що ОСОБА_8 з 06.09.2023 року перебуває під вартою, отже зі спливом значного проміжку часу ризики, зазначені прокурором, зменшилися. Потерпіла у даному кримінальному провадженні була допитана. Як зазначив обвинувачений, будь-який зв'язок з нею він не підтримує понад три роки, місце її перебування йому наразі взагалі не відоме.
Суд також приймає до уваги посилання сторони захисту щодо наявності у обвинуваченого тимчасового житла, яким має можливість забезпечити його знайомий ОСОБА_7 та яке територіально наближене до м. Південноукраїнська, разом з тим суд також враховує відсутність доказів офіційного оформлення проживання обвинуваченого у цьому житлі, в тому числі відсутність договору оренди, а також й відсутність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків.
Тому, на думку суду за даних обставин продовжує існувати ризик, передбачений ч.1 ст.177 КПК України, а саме переховуватися вiд суду, що унеможливить виконання завдань кримiнального провадження щодо забезпечення швидкого, повного судового розгляду.
Вказана обставина свідчить про необхідність продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, при цьому обрання більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою наразі не зможе забезпечити належної поведінки обвинуваченого в процесі розгляду кримінального провадження в суді.
Разом з тим п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК України визначено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідча суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "с" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Neumeister v. Austria (Ноймайстер проти Австрії), § 10). Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу (рішення «Єлоев проти України», «Фельдман проти України»).
Отже, зі спливом часу суд повинен більш ретельно розглядати підстави для тримання особи під вартою та надавати додаткову оцінку можливості застосуванню альтернативних запобіжних заходів у співставленні з гарантіями презумпції невинуватості.
Розглядаючи можливість застосування альтернативних більш м'яких запобіжних заходів, суд враховує, що обвинувачений вже тривалий час перебуває під вартою, він є раніше не судимим, має вищу освіту, місце реєстрації та діючу посвідку на постійне проживання в Україні, доказів негативної репутації суду не надано.
При цьому у клопотанні прокурора не наведено достатніх аргументів або доказів щодо неможливості на даній стадії кримінального провадження визначити обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у виді застави. Суд відхиляє заперечення прокурора в цій частині, оскільки вони стосуються виключно тяжкості кримінального правопорушення та його виду, а саме, застосування насильства, що з урахуванням наведених судом обставин не є достатнім аргументом.
Тому, хоча положення статті 183 КПК України дають суду право не призначати розмір застави у цьому випадку, враховуючи наведені доводи, суд вважає можливим на даному етапі визначити обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Вирішуючи питання в частині альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченими покладених на них обов'язків та не може бути завідомо непомірним для них.
Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину визначається від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з ч. 7 ст. 182 КПК України у випадках, передбачених частинами 3 або 4 ст. 183 цього Кодексу обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Для того, щоб можна було вважати заставу такою, яку обвинувачений здатен внести та яка може забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, суд повинен урахувати положення статей 177, 178 КПК України, а також раціонально співставити її розмір з доведеними у справі ризиками, даними про особу обвинуваченого, тяжкістю вчиненого злочину, як і матеріальним станом обвинуваченого.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право визначити або не визначати розмір застави.
За скоєння кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 187 КК України передбачено покарання у вигляді позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна, що відповідно до ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжкого злочину.
Разом з тим, визначаючи розмір застави, суд враховує викладені у постанові Верховного Суду колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 18 грудня 2025 року висновки у даному кримінальному провадженні, які є обов'язковими для суду першої інстанції про те, що «Під час судового провадження в судах попередніх інстанцій сторона захисту послідовно обстоювала позицію про те, що обвинувачений не мав на меті заволодіти майном потерпілої, в його діях не було корисливого мотиву, а тому їх слід кваліфікувати за ст. 125 КК України як заподіяння легкого тілесного ушкодження. Наведені показання обвинуваченого та потерпілої викладені в мотивувальній частині вироку, на них також послався у своїй ухвалі апеляційний суд, однак вони залишені без належної перевірки та відповідної оцінки з боку судів. Переконливих аргументів на спростування тверджень сторони захисту про відсутність корисливого мотиву в діях обвинуваченого судові рішення не містять, а висновок про кваліфікацію дій обвинуваченого за встановлених обставин за ч. 4 ст. 187 КК України є сумнівним та суперечливим, оскільки не узгоджується повною мірою з доказами, на які послалися у своїх рішеннях суди. Такий підхід судів попередніх інстанцій не сприяв досягненню завдань кримінального провадження і перешкодив постановленню законних та обґрунтованих судових рішень, а висновок про винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, є передчасним».
За таких обставин з урахуванням викладених у даному кримінальному провадженні висновків Верховного Суду у постанові від 18.12.2025, суд, враховуючи майновий стан обвинуваченого, а також те, що вирішення питання застосування альтернативного запобіжного заходу у виді застави є правом суду, вважає можливим при постановленні ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого застосувати альтернативний запобіжний захід у вигляді застави саме у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 99840 грн., внесення якої зможе забезпечити його належну процесуальну поведінку, запобігти ризику та не буде завідомо непомірним для нього.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з принципу правової визначеності, з урахуванням часу, потрібного для судового розгляду кримінального провадження в розумні строки, суд приходить до висновку, що клопотання прокурора про продовження ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає частковому задоволенню з продовженням строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою терміном 60 (шістдесят) днів з застосування до обвинуваченого в якості альтернативного триманню під вартою запобіжного заходу з визначенням застави у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що станом на 01.01.2026 складає 99 840 грн. з покладенням у випадку внесення застави відповідних обов'язків.
У задоволенні клопотання захисника про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 217, 314-316, 331,336 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити частково.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на термін 60 (шістдесят) днів по 14.04.2026 включно.
Визначити відносно обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що станом на 01.01.2026 складає 99 840 грн.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у разі внесення застави наступні обов'язки: прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання.
У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений буде вважатись таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
В задоволенні клопотання захисника про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим, що перебуває під вартою, з моменту отримання копії ухвали.
Повний текст ухвали проголошено 18.02.2026
Суддя ОСОБА_1