Справа № 143/1087/25
12.02.2026 року м. Погребище
Погребищенський районний суд Вінницької області в складі:
головуючого - судді Гуцола М.П.,
з участю секретаря судових засідань Москаленко С.П.,
представника відповідача- адвоката Жовтої А. С.,
розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
встановив:
короткий зміст позовних вимог.
14.11.2025 до Погребищенського районного суду Вінницької області через систему «Електронний суд» надійшов позов ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивований тим, що 21.12.2023 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4233473, відповідно до якого ОСОБА_1 наданий кредит у сумі 4 000,00 грн на строк 360 днів, шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 , зі сплатою відсотків 1,75% (понижена відсоткова ставка) у день на пільговий строк 20 днів та повна ставка кредитування у розмірі 2,5%.
Відповідно до умов договору сума кредиту складає 4 000 грн, строк кредиту складає 360 днів (з 21.12.2023 по 15.12.2024), періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 20 днів.
У період з 21.12.2023 по 23.09.2024 включно первісним кредитором було нараховано проценти за користування грошовими коштами в сумі 20 437,50 грн.
Згідно укладеного Договору факторингу № 23/09/2024 від 23.09.2024 право вимоги за кредитним договором №4233473 від 21.12.2023 перейшло від ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» до ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ».
В межах строку дії договору у період з 24.09.2024 по 14.12.2024 (82 календарних дні) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою у сумі 8 200 грн (4 000 грн *2,5%=100 грн *82 календарних дні=8 200 грн).
Враховуючи викладене, в зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 4 000 грн, нарахованих процентів первісним кредитором - 20 437,50 грн, відсотки нараховані ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» - 8 200 грн, а також судові витрати у розмірі 2422,40 грн; витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Також в прохальній частині заяви міститься вимога в порядку ч.ч.10, 11 ст.265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України за формулою:
Розрахунок інфляційних втрат: І =((si*s):100) -s, де І-сума інфляційних втрат; si-індекс інфляції за певний період; s-сума заборгованості; 100-переведення відсотків, Розрахунок 3% річних:С*3:100:365*Дн., де С сума основного боргу; 3 - 3%річних; 100-переведення відсотків; 365 кількість днів уроці; Дн. - кількість днів прострочення, починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3%річних з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ»;
- роз'яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування.
Процесуальні дії у справі, аргументи учасників справи та позиція суду.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2025 справу передано на розгляд судді Гуцолу М.П (а.с. 121).
З метою визначення підсудності суддею здійснено запит до Єдиного державного демографічного реєстру та Погребищенської міської ради про реєстрацію місця проживання відповідача ОСОБА_1 (а.с. 122-123).
25.11.2025 судом отримана відповідь, відповідно до якої за відомостями Реєстру територіальної громади ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 124).
Ухвалою суду від 25.11.2025 відкрито провадження у справі, призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін,витребувано з АТ "УНІВЕРСАЛБАНК" інформацію щодо підтвердження належності платіжної картки № НОМЕР_1 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), щодо підтвердження або спростування факту зарахування (надходження) коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 банком-емітентом якої є АТ "УНІВЕРСАЛБАНК" за період з 21.12.2023 та протягом наступних 5 календарних днів у сумі 4 000 грн за ініціативою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІНЕУРА УКРАЇНА" (код ЄДРПОУ 42753492) через платіжного провайдера (платіжну систему) ТОВ "УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ" (а.с.125).
04.12.2025 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 130-134), відповідно до якого представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову, оскільки, на думку представника відповідача, до матеріалів справи не додано доказів видачі кредиту, а доданий розрахунок заборгованості за кредитним договором не є належним доказом, який підтверджує розмір заборгованості за кредитним договором. Також представник відповідача вважає суму нарахованих відсотків несправедливими та такими, що суперечать принципу розумності та добросовісності, оскільки вони є непропорційно великими щодо самого тіла кредиту. Представник відповідача зауважує, що стягнення 3% річних та інфляційних втрат є незаконними, а судові витрати на правничу допомогу - завищеними. Також представник відповідача просила суд відмовити у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, оскільки збирання доказів не є обов'язком суду. Також представником відповідача подано клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 136-137), відповідно до якого просила зменшити суму витрат на правничу допомогу до 3 000 грн.
15.12.2025 на адресу суду надійшла витребувана ухвалою суду інформація, з якої слідує, що ОСОБА_1 банком було емітовано банківську картку № НОМЕР_3 , на яку 21.12.2023 було зараховано кошти у сумі 4 000 грн (а.с. 113-115).
17.12.2025 розгляд справи відкладено за заявами сторін (а.с. 143, 146).
22.12.2025 через систему «Електронний суд» подано відповідь на відзив на позовну заяву, у якому представник позивача зазначає, що відповідачем не подано до суду жодних розрахунків, що б спростовували правильність розрахунків заборгованості, долучених до матеріалів справи, хоча спростування доказів позивача є процесуальним обов'язком саме відповідача. Щодо розміру нарахованої заборгованості за відсотками, представник позивача вказує на те, що саме з такими умовами договору відповідач погодилась добровільно, усвідомлюючи наслідки їх невиконання.
21.01.2026 розгляд справи відкладено за заявою представника відповідача - адвоката Жовтої А.С. (а.с. 190).
Ухвалою суду від 03.02.2026 задоволено заяву представника відповідача - адвоката Жовтої А.С. про розгляд справи в режимі відеоконференції (а.с. 206).
28.01.2026 через систему «Електронний суд» подано заперечення на відзив, де представник відповідача - адвокат Жовта А.С. вказувала на несправедливість умов договору, оскільки внаслідок порушення принципу добросовісності наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків за шкоду споживача (а.с. 207-209).
06.02.2025 розгляд справи відкладено у зв'язку з неявкою сторін.
26.02.2025 суд ухвалив проводити заочний розгляд за наявними матеріалами справи.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, 12.02.2026 через систему «Електронний суд» надіслав заяву про розгляд справи у його відсутності, не заперечував проти ухвалення заочного рішення у справі (а.с. 216-218).
Представник відповідача- адвокат Жовта А. С. в судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог, у задоволенні позову просила відмовити.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши у сукупності надані докази, суд дійшов наступного висновку.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Суд встановив, що 21.12.2023 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4233473, відповідно до якого ОСОБА_1 наданий кредит у сумі 4 000,00 грн на строк 360 днів, шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 , зі сплатою відсотків 1,75% (понижена відсоткова ставка) у день на пільговий строк 20 днів та повна ставка кредитування у розмірі 2,5% (а.с. 22-31).
Вказаний договір підписано сторонами відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» електронним підписом 71948.
Відповідно до п.п. 1.5.1 договору, орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає 185 488,02 % річних за стандартною ставкою.
Згідно з п.п. 1.5.2 договору, орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає 101 373,55 % річних з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки.
Відповідно до п.п. 2.1 п. 2 договору, товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № № НОМЕР_1 .
Зарахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача відбулось через платіжну систему, на підставі укладеного Договору № РК-П-19/03-01 про переказ коштів від 12.03.2019 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (а.с. 98-100).
За інформацією в листі ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення» №260-0310 від 03.10.2024, відповідно до зазначеного договору 21.12.2023 було успішно перераховано грошові кошти у сумі 4 000 грн на платіжну карту НОМЕР_1 (а.с. 40).
В порядку виконання ухвали суду про витребування доказів 15.12.2025 АТ «УНІВЕРСАЛБАНК» повідомило, що на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 , на яку здійснено переказ коштів: дата платежу - 21-12-2023, сума - 4 000,00 грн (а.с. 149).
23.09.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» було укладено договір факторингу №23/09/2024 (а.с. 89-97), за яким право вимоги за кредитним договором №4233473 було відступлено новому кредитору, що підтверджується витягом з реєстру боржників (а.с. 53-54).
За даними поденного розрахунку заборгованості, сформованого первісним кредитором, вбачається, що у період з дати укладання договору, а саме: з 21.12.2023 року по 23.09.2024 року, відповідачем здійснено оплату на рахунок первісного кредитора в розмірі 7 362,50 грн, які спрямовані оплату процентів за користування грошовими коштами.
Загалом, за цей період у відповідача перед первісним кредитором утворилась заборгованість за нарахованими процентами за користування грошовими коштами у межах погодженого строку дії договору у розмірі 20 437,50 грн (а.с. 57-62).
Станом на дату укладання договору факторингу від 23.09.2024 №23/09/2024, строк дії договору № 4233473 від 21.12.2023 не закінчився. А тому, в межах строку дії договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «Українські фінансові операції» у період з 24 вересня 2024 року по 14.12.2024 (82 календарних днів) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, у сумі 8 200 грн (а.с. 55-56).
Отже, згідно з розрахунками заборгованості, наданими позивачем, відповідач має заборгованість у розмірі 32 637,5 грн, яка складається з суми заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) у розмірі 4 000 грн, суми заборгованості за процентами нарахованих процентів первісним кредитором - 20 437,50 грн, суми заборгованості за процентами нарахованих ТОВ «Українські фінансові операції» за 82 календарних днів - 8 200 грн.
З наданих позивачем розрахунків вбачається, що умови договору №4233473 від 21.12.2023, відповідачем виконані не були.
Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов'язань позичальником.
Мотиви, з яких виходить суд і застосовані норми права.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За нормою статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 628 ЦК України).
Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої, третьої, четвертої, сьомої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частин першої, третьої статті 512 ЦК України, передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Матеріалами справи підтверджується, що 21.12.2023 між ОСОБА_1 та ТОВ «Лінеура Україна» був укладений Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4233473 в електронній формі, шляхом надсилання позикодавцем електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію».
У договорі сторонами погоджено всі його істотні умови щодо суми і строку кредиту сплати відсотків за користування позикою, розмір і тип процентної ставки.
Договір про надання кредиту є дійсним, у судовому порядку не оскаржувався. Розрахунок заборгованості, відповідачем не спростовано.
Відповідач була вільною в укладанні зазначеного договору та була обізнана із умовами кредитування, в тому числі з нарахуванням відсотків за користування кредитними коштами, з чим погодилась, підписавши електронним підписом кредитні документи. Своїми діями ОСОБА_1 погодилась з умовами сплати процентів за користування кредитними коштами.
Посилання представника відповідача на правову позицію, викладену у постанові Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 в якій викладено, що встановлений сторонами договору розмір процентів за несвоєчасно виконане зобов'язання за кожен день прострочення у розмірі 2,5% є несправедливим у розумінні положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», порушує принципи розумності та добросовісності суд не приймає до уваги, оскільки відносини у ній не є релевантними із відносинами, які склалися між сторонами у цій справі.
У вищезазначеній справі, як було встановлено судом, позичальник на виконання умов договору ще в перші місяці строку дії договору сплатив грошові кошти, що перевищували розмір тіла кредиту, натомість у цій справі ОСОБА_1 сплатила лише 475 грн 18.01.2024, 150 грн 22.01.2024 та 6 737,50 06.03.2024, тоді як згідно з таблицею обчислення загальної вартості кредиту для клієнта платежі були передбачені 09.01.2024, 29.01.2024, 18.02.2024, що свідчить про фактичне ухилення відповідача від виконання взятих на себе договірних зобов'язань. Така поведінка боржника не може розцінюватися як добросовісна, а тому застосування положень Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставним.
На відміну від справи № 679/1103/23, де суд встановив істотну диспропорцію у взаємних правах та обов'язках сторін, що поставила споживача у явно невигідне становище, у даній справі відсутні ознаки зловживання кредитодавцем своїм становищем чи нав'язування несправедливих умов договору. Натомість підвищений розмір процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання був прямо передбачений умовами договору, з якими відповідач погодився добровільно, усвідомлюючи наслідки їх невиконання.
Отже, встановлений сторонами розмір відповідальності не суперечить принципам справедливості, розумності та добросовісності, а є наслідком договірної свободи сторін, гарантованої ст. 627 Цивільного кодексу України, та спрямований на стимулювання належного виконання зобов'язань. У зв'язку з цим підстав для зменшення розміру відсотків суд не вбачає. Вказаний висновок узгоджується з позицією Вінницького апеляційного суду у справі №131/803/25 від 23.10.2025.
Посилання представника відповідача на те, що в матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, які б підтвердили виникнення грошового зобов'язання, суд вважає необґрунтованими, з огляду на таке.
Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно з указаним положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта.
При цьому, згідно з п. 3 вказаного Положення, клієнтські рахунки, за якими обліковуються кошти, розпорядником яких є клієнти банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу), розрахункові рахунки. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц.
Водночас, ТОВ «« Українські фінансові операції» як фінансова установа, не є банком, та не може мати доступу до карткового рахунку відповідача і формувати відповідні виписки по рахунку, що є первинними документами бухгалтерського обліку, оскільки не є його власником та вказана інформація є банківською таємницею, доступ до якої має лише відповідач, як клієнт банку.
Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
У такій категорії справ встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що відповідач не отримував кредитних коштів. І якщо такі кошти кредитодавцями мали бути перераховані на визначений у договорі картковий рахунок, то єдиним безспірним доказом може бути виписка по картковому рахунку, з якої можливо встановити відсутність або наявність певної банківської операції. І якщо сторона заперечує отримання коштів і має можливість подати такі докази, то тягар доказування таких обставин покладається саме на цю сторону.
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).
В матеріалах справи містяться інформаційна довідка АТ «УніверсалБанк» від 12.12.2025 (що надійшла в порядку виконання ухвали суду про витребування доказів), яка містить відомості щодо суми перерахованих коштів 4 000 грн та номеру банківської картки відповідача (а.с. 149).
При цьому суд звертає увагу, що обов'язок доказування передбачає не лише обов'язок позивача довести свої вимоги, але й обов'язок відповідача спростувати такі вимоги, (частина 1 статті 81 ЦПК України), а не лише покликатися на обов'язок позивача в доведенні.
Водночас відповідач, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, мала можливість звернутися до банківської установи із запитом щодо надання інформації по її рахунку, однак такими правами не скористалась.
Судом враховується, що принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Крім того, суд звертає увагу на те, що представник відповідача у відзиві на позовну заяву просила суд залишити клопотання позивача про витребування доказів без задоволення, стверджуючи, що суд не вправі збирати фактичні докази у справі. Однак суд зауважує, що позивач у разі неможливості отримати докази вправі заявити клопотання про витребування таких. Оскільки інформація, що мав намір витребувати позивач є банківською таємницею, то позивач правомірно заявив вказане клопотання, а суд задовольнив його, реалізуючи принцип змагальності сторін.
З приводу вимоги про нарахування інфляційних витрат та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України в порядку примусового виконання рішення суду, то вона задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до положень пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжено і триває по теперішній час.
Враховуючи зазначені положення закону вимога про нарахування інфляційних витрат та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України в порядку примусового виконання рішення суду задоволенню не підлягає.
Згідно вивчених судом матеріалів справи, з'ясованих обставин справи та досліджених доказів, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову ТОВ «Українські Фінансові Операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в зв'язку з тим, що укладений між сторонами кредитний договір відповідає вимогам закону, зобов'язання по договору відповідачем у встановлений строк не виконані, сума заборгованості підтверджена документально і підлягає стягненню на користь позивача.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частинами 1 та 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При зверненні до суду з цим позовом ТОВ "Українські фінансові операції" сплачено 2422,40 грн. судового збору за подання позову, що підтверджується платіжною інструкцією №11796 від 06.11.2025.
Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволено, витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Статтею 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч.1, 2 ст.15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.
Відповідно до частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (частина 2 статті 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (частина 3 статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 137 ЦПК України).
У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 137 ЦПК України).
В позовній заяві представник позивача також просив стягнути з відповідача, крім судового збору, 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, надавши відповідні докази таких витрат, зокрема: договір про надання юридичних послуг №01/08/2024-А від 01.08.2024 (а.с. 71-72), акт прийому-передачі виконаних робіт від 03.11.2025 (а.с. 33), детальний опис робіт (наданих послуг) №4233473 від 03.11.2025 (а.с. 34), заявка на виконання доручення до договору №01/08/2024-А від 01.08.2024 (а.с. 35).
Разом з цим представником відповідача - адвокатом Зачепіло З.Я. подано клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 136-140), яке мотивоване тим, що стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн є необґрунтованими, оскільки не відповідають критеріям розумної необхідності та реальності судових витрат. Враховуючи викладене, представник відповідача просить суд зменшити розмір витрат ТОВ «Українські фінансові операції» на професійну правничу допомогу адвоката до розміру 3 000 грн.
Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.
При цьому, суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною.
Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» понесені у даній справі витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в розмірі 3 000 грн.
Керуючись ст.ст.4, 10-13, 76-81, 263-265, 268, 273, 280-283 ЦПК України, суд
ухвалив:
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» заборгованість за договором №4233473 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 21.12.2023 у розмірі 32 637 (тридцять дві тисячі шістсот тридцять сім) грн 50 к.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 к та витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) грн 00 к.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлено 17.02.2026.
Учасники справи (сторони):
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», місце знаходження: вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, приміщення 2, м. Київ, 03045, код ЄДРПОУ 40966896.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Суддя