Житомирський апеляційний суд
Справа №286/4685/24 Головуючий у 1-й інст. Гришковець А. Л.
Категорія 39 Доповідач Борисюк Р. М.
17 лютого 2026 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М.,
з участю секретаря
судового засідання Смоляра А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 286/4685/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 08 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Гришковець А.Л. у місті Овручі,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з даним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 10 червня 2023 року у розмірі 80 000 доларів США та судові витрати.
Позов мотивувався тим, що 10 червня 2023 року між сторонами було підписано договір позики, згідно якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняв у власність 80 000 доларів США. Дані кошти відповідач отримав, що підтверджується проставленням його підпису на договорі. На день звернення до суду борг не повернуто. Положеннями п. п. 5-6 договору визначено, що у разі коли позичальник не поверне позику у встановлений термін, позикодавець має право стягнути заборгованість у беззаперечному порядку. Сума позики вважається повернутою у момент передачі позикодавцю грошей готівкою, або за домовленістю сторін - зарахування грошової суми, що займалася, на його банківський рахунок. Вказував, що грошові кошти готівкою не передавалися та на банківський рахунок не перераховувалися, у зв'язку з чим він звернувся до суду. Тобто, на день звернення до суду борг не повернуто, що порушує законні права Позивача.
Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 08 травня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі, позивач просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.
Вказує, що Договір є чинним, 80 000 доларів США ОСОБА_2 отримав, що підтверджується проставленням його підпис на Договорі.
Звертає увагу, що відповідач не спростував презумпцію правомірності правочину, а навіть навпаки визнав позовні вимоги, подавши до суду відповідну заяву, яка судом першої інстанції була не врахована.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи учасники в судове засідання не з'явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 та частини 2 статті 247 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що зважаючи на різницю в підписах, факт отримання позики і момент отримання коштів не є підтвердженими належним чином. Тобто, зі змісту вказаного договору не можливо встановити справжню правову природу його укладення.
Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.
Судом установлено, що у матеріалах справи наявна копія договору позики від 10 червня 2024 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.4).
Згідно пункту 1 цього Договору позивач передав, а відповідач прийняв у власність 80 000 доларів США.
У пункті 1.1. правочину зазначено: «Факт отримання позики підтверджується підписанням цього Договору».
Відповідно до пункту 1.2 Договору, Позикодавець має право отримати від Позичальника відсотки від суми позики у вигляді 5% річних.
Пунктом 2 Договору позики передбачено, що позику, а також відсотки Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцю готівкою у строк до 10 грудня 2024 року.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Згідно із частинами першою та третьою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (стаття 1047 ЦК України).
Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №629/5364/13-ц зазначено, договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови, договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей. Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд в справах цієї категорії. При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним. У разі встановлення отримання позичальником меншої кількості грошей або речей, ніж вказано в договорі, вважається, що договір був укладений на фактично одержану ним кількість грошей або речей. Законодавством визначено, що момент переходу права власності на предмет позики залежить від того, що саме передається позичальникові за договором. Право власності на готівкові грошові кошти виникає у позичальника в момент фактичної передачі йому таких коштів позикодавцем.
Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі №161/11436/21, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, або інший документ, який є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Відповідно до статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Згідно частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, мають враховуватися іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц зазначила, що «досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов». Така правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду 27 листопада 2019 у справі № 752/19567/14-ц
У постанові від 07 червня 2023 у справі №522/19653/21 Верховний Суд звернув увагу, що Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Верховний Суд, Велика Палата Верховного Суду тривалий час неодноразово наголошували на тому, що, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
Це, зокрема, постанови Верховного Суду України: від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16; постанови Великої Палати Верховного Суду: від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16, провадження № 14-465цс18, від 03 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, провадження № 14-360цс19; постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 308/3824/16, провадження № 61-24543св18, від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20, провадження № 61-14052св21 та багато інших.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, і його умови.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
Якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина другої статті 640 ЦК України.
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору без передання грошей або речей не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.
У разі встановлення факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19), від 26 червня 2024 року у справі № 758/5328/22 (провадження № 61-3560св24), від 27 листопада 2024 у справі № 5/3127/22.
Отже, саме в обов'язок позивача входить довести не лише факт підписання договору, а і факт передачі грошей. Тобто, судова практика зі спірних правовідносин є сталою і незмінною.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22) зазначено, що за змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті).
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).
За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - покладається на відповідача.
Суд першої інстанції звернув вірно увагу, на ту обставину, що відповідачем беззаперечно визнано позов, але при цьому відповідно подана заява останнім, а також заяви сторін про розгляд справи без їх участі мають різні підписи, які є відмінними від тих, що містяться у Договорі позики. Позивач, відповідач, або їх представники жодного разу не з'явилися у судове засідання, не надали пояснення щодо підтвердження факту виникнення спору, що є передумовою звернення до суду.
Крім того, позивачем не доведено належними доказами у справі чи була ця сума грошових коштів передана відповідачу згідно умов договору позики від 10 червня 2023 року.
Доводи апеляційної скарги про доведеність позовних вимог належними доказами у справі не підтверджуються.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)).
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом при ухваленні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.
Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи, немає.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 08 травня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді