Справа № 761/14460/25
Провадження № 2/761/2070/2026
(заочне)
20 січня 2026 року
Шевченківський районний суд м. Києва
в складі:
головуючого - судді: Кондратенко О.О.
при секретарі: Кузніцова Я.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ?1 Безпечне агентство необхідних кредитів?до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
В квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю ?1 Безпечне агентство необхідних кредитів? (надалі - ТОВ ?1 Безпечне агентство необхідних кредитів?) звернулось до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом, в якому просило суд:
-стягнути з ОСОБА_1 на його (ТОВ ?1 Безпечне агентство необхідних кредитів?) користь заборгованість за договором позики №75465983 (з комісією за надання позики на умовах повернення позики в кінці строку позики) від 01 жовтня 2024 року, яка складає на 13 лютого 2025 року складає 20 352, 00 грн., а також понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028, 00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 100, 00 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 01 жовтеня 2024 року між ТОВ ?1 Безпечне агентство необхідних кредитів? та ОСОБА_1 укладено Договір позики №75465983 (з комісією за надання позики на умовах повернення позики в кінці строку позики), відповідно до умов якого, позикодавець надав позичальнику грошові кошти строком на 30 днів в сумі 12 000, 00 грн. зі сплатою процентів у розмірі 0,200% в день, а позичальник в свою чергу зобов'язався повернути кошти на умовах встановлених договором у строк до 30 жовтня 2024 року.
ТОВ ?1Безпечне агентство необхідних кредитів? взяті на себе зобов?язання виконало в повному обсязі та надало ОСОБА_1 позику, відповідно до умов укладеного договору позики. Однак, відповідач, взяті на себе зобов?язання в частині повернення грошових коштів не виконує, в строки, визначені договором позики, грошові кошти не повертає.
Звертаючись до суду з вищезазначеною позовною заявою, позивачем зазначено, що станом на 13 лютого 2025 року, відповідач має заборгованість за Договір позики №75465983 від 01 жовтня 2024 року у розмірі 20 352, 00 грн., з яких: 12 000, 00 грн. - заборгованість за основним боргом (тіло); 720, 00 грн. - заборгованість за несплаченими базовими процентами; 5 832, 00 грн. - заборгованість за несплаченими процентами на прострочену позику, 1 800, 00 грн. - заборгованість за комісією.
А тому, для захисту порушеного права позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом.
Відповідач, своїм правом щодо направлення відзиву на позовну заяву не скористався; відзив на позовні вимоги до суду не надіслав.
Представник позивача в судове засідання не з?явився; про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином; у прохальній частині позовної заяви просив суд, провести розгляд справи за його відсутності; на задоволенні позовних вимог наполягали в повному обсязі з підстав, викладених у позові; проти проведення заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з?явився; про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку; причини неявки суду не сповістив; письмовий відзив на позов не надіслав, як і не направив свого представника для прийняття участі у розгляді справи.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки, позивач не заперечував проти проведення заочного розгляду справи, суд, відповідно до ст.ст. 223, 280 ЦПК України постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Перевіряючи обставини по справі, судом встановлено, що 01 жовтня 2024 року між ТОВ ?1 Безпечне агентство необхідних кредитів? та ОСОБА_1 було укладено Договір позики №75465983 (з комісією за надання позики на умовах повернення позики в кінці строку позики). Договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Згідно із істотних умов Договору, сума позики становить 12 000, 00 грн, строком на 30 днів, процентна ставка (базова) 0,200% в дань (фіксована). Дата повернення позики 30 жовтня 2024 року. Процентна ставка за понадстрокове користування 2,70% в день. Пеня 2,7% в день. Орієнтовна реальна річна процентна ставка 1001,42%.
Згідно умов договору позики, зарахування коштів (позики) має місце на банківський картковий рахунок позичальника (п.1 договору).
Рахунок позичальника № НОМЕР_1 (вказаний відповідачем в договорі) зазначено у додатку №1 до Договору, який є його невід?ємною частиною (п.3 договору).
Довідкою Онлайн кредити на картку підтверджено ідентифікацію ОСОБА_1 в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ ?1 Безпечне агентство необхідних кредитів?
Як вбачається із довідки АТ ?Таскомбанк? №5942/47.1 від 19 лютого 2025 року, АТ ?Таскомбанк? підтвердило здійснення переказу грошових коштів 01 жовтня 2024 року 19:44:15 на рахунок одержувача НОМЕР_1 у розмірі 12 000, 00 грн., одноразовий ідентифікатор - 01111.
Згідно із ч.1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.1-3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв?язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Відповідно до ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З урахуванням вищезазначеного, судом встановлено, що ТОВ ?1 Безпечне агентство необхідних кредитів? свої зобов?язання за договором позики, відповідно, виконало у повному обсязі, шляхом надання у розпорядження відповідача грошових коштів у розмірі 12 000, 00 грн., шляхом їх перерахуванням на карту позичальника.
Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ст. 629 ЦК України, договір є обов?язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов?язків.
Зміст статей 610, 612 ЦК України регламентує, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Стаття 652 ЦК України, дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст.639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, які, відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України, суд ураховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Крім того, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України ?Про електронну комерцію?.
Відповідно до ст. 3 Закону України ?Про електронну комерцію?, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до ст. 11 Закону України ?Про електронну комерцію? електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз?яснення логічно пов'язані з нею.
Окрім того, відповідно до ч. 12, 13 ст. 11 Закону України ?Про електронну комерцію?, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із ст. 64 ЦПК України.
Положеннями статті 12 Закону України ?Про електронну комерцію? визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України ?Про електронний цифровий підпис?, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов?язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму та укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України ?Про електронну комерцію? моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Також визнано, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах та паперових носіях, крім того підтвердив, що всі наступні правочини (у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень) можуть вчинятися мною та/або банком з використанням електронного цифрового підпису. Усе листування щодо цього договору просив здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали, відповідно до умов договору.
Отже, підписанням кредитного договору відповідач підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що договір позики підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов?язання, на вимогу кредитора зобов?язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч.1 ст.1048 ЦК України і охоронна норма ч.2 ст.625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч.1 ст.1048 ЦК України, як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов?язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов?язання.
Вказані висновки щодо застосування ч.1 ст.1050 та ст.625 ЦК України у їх взаємозв?язку викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018р. у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018р. у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018р. у справі № 202/4494/16-ц, від 04 лютого 2020р. у справі № 912/1120/16.
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором, станом на 13 лютого 2025 року, заборгованість відповідача за договором позики складає 20 352, 00 грн., з яких: 12 000, 00 грн. - заборгованість за основним боргом (тіло); 720, 00 грн. - заборгованість за несплаченими базовими процентами; 5 832, 00 грн. - заборгованість за несплаченими процентами на прострочену позику, 1 800, 00 грн. - заборгованість за комісією
Як передбачено в п.2.2 Договору, строк позики 30 днів, тобто з 01 жовтня 2024 року по 30 жовтня 2024 року.
Суду не було надано доказів пролонгації строку користування кредитом (додаткової угоди), як і не надано оновлених графіків платежів, що складаються у зв?язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією).
Отже, за таких умов договору, які були погоджені сторонами, кредитор має право нараховувати відсотки за договором лише 30 днів, починаючи з дня укладення договору.
Даним договором не передбачено нараховування відсотків після закінчення терміну дії договору, який складає 30 днів.
Посилання позивача на те, що п.6.6. Правил надання грошових коштів у позику перебачено нарахування відсотків в якості процентної ставки на позику за понадстрокове користування, висновків суду про те, що відсотки у розмірі 0,200% в день можуть нараховуватися лише до 30 жовтня 2024 року, не спростовують. Суд вважає недоведеними позивачем ті обставини, що позивач був ознайомлений з Правилами на сайті кредитора саме у такій редакції.
Матеріали справи не містять доказів про те, що позивач був ознайомлений саме з цими Правилами надання грошових коштів у позику, з огляду на їх мінливий характер, які долучені позивачем до позовної заяви. Правила не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов?язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені у договорі. Факт підписання договору позики не може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому додаткових умов кредитування за Правилами надання грошових коштів у позику.
А тому, судом не встановлено підстав для нарахування відсотків за понадстрокове користування коштами.
Отже, оскільки, умовами договору позики №73465983, було визначено строк кредитування - 30 днів з 01 жовтня 2024 року по 30 жовтня 2024 року, а тому, позивач має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 30 жовтня 2024 року, судом не встановлено, що строк кредитування сторонами було продовжено в установленому законом порядку.
Відповідачем не було спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості. Відповідач не оспорював даний кредитний договір у судовому порядку та не надав суду доказів належного виконання зобов?язань за договором.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості у розмірі 14 520, 00 грн. (12 000, 00 грн. - заборгованість за основним боргом (тіло); 720, 00 грн. - заборгованість за несплаченими базовими процентами за період часу з 01 жовтня 2024 року по 30 жовтня 2024 року; 1 800, 00 грн. - заборгованість за комісією.
Що стосується позовних вимог ТОВ ?1 Безпечне агентство необхідних кредитів?в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 100, 00 грн., то вони підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв?язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п?яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат і передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. У свою чергу, одним з видів витрат, пов'язаних з розглядом справи є витрати на професійну правничу допомогу, які несуть сторони судової справи (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави).
Суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.
Також судом мають бути враховані критерії об?єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв?язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому суд не зобов?язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно із ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до статті 17 Закону України ?Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини?, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі ?Двойних проти України? (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі ?Гімайдуліна і інших проти України? (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі ?East/WestAllianceLimited? проти України?, від 26 лютого 2015 року у справі ?Баришевський проти України? (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі ?Лавентс проти Латвії? зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На думку суду, розмір заявлених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7 100, 00 грн. є завищеним, не співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.
Отже, суд вважає за необхідне стягнути із відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу, оскільки, стороною позивача було надано суду достатні докази їх фактичного понесення позивачем, однак, враховуючи часткове задоволення позову, на переконання суду, розумним та справедливим розміром зазначених витрат з огляду на перелік наданих послуг та їх вартість буде сума в розмірі 4 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 028, 00 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 536, 549, 598, 599, 610, 611, 624, 625, 629, 1049, 1048, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 77-81, 141, 263, 265, 280-283 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю ?1 Безпечне агентство необхідних кредитів?(код ЄДРПОУ 39861924, місцезнаходження: м. Київ, площа Арсенальна, 1-Б) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ?1 Безпечне агентство необхідних кредитів?заборгованість за договором позики №73465983 від 01 жовтня 2024 року у розмірі 14 520 (чотирнадцять тисяч п?ятсот двадцять) грн. 00 коп., судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю ?1 Безпечне агентство необхідних кредитів?відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: