СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 2-з/759/39/26
ун. № 759/3910/26
18 лютого 2026 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Бабич Н.Д. розглянувши заяву ОСОБА_1 (представник заявника ОСОБА_2 ), подану до подання позовної заяви, про забезпечення доказів, -
11.02.2026 року ОСОБА_1 через свого представника звернулася до суду із заявою про забезпечення доказів до подання позовної заяви.
17.02.2026 р. здійснено автоматизовний розподіл заяви між суддями та цього ж дня заяву передано головуючому у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч. 4 ст. 116 ЦПК України забезпечення доказів до подання позовної заяви здійснюється судом першої інстанції за місцезнаходженням засобу доказування або за місцем, де повинна бути вчинена відповідна процесуальна дія. Забезпечення доказів після подання позовної заяви здійснюється судом, який розглядає справу.
В заяві ОСОБА_1 просить забезпечити докази способом шляхом їх витребування з Головного центру обробки спеціальної інформації (ГЦОСІ) Державної прикордонної служби України (розташований за адресою: вул. Володимирська, 26, м. Київ, 01601), а саме: довідок, що містять інформацію щодо перетину державного кордону України громадянами: 1. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянство України; 2. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянствоУкраїни; 3. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянство України;4. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянство України.
Таким чином, як вбачається з поданої заяви місцезнаходженням засобу доказування та місцем вчинення процесуальної дії є АДРЕСА_1 (Головний центр обробки спеціальної інформації (ГЦОСІ) Державної прикордонної служби України), що територіально не підсудне Святошинському районному суду м. Києва, а підсудне Шевченківському районному суду м. Києва.
Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист. Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист правлюдини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), а також практики Європейського суду з прав людини, які, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як роз'яснив Європейський суд з прав людини у справах «Верітас проти України» та «Сокуренко та Стригун проти України», суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п.1 ст.6 Конвенції у разі перевищення ним своїх повноважень, визначених процесуальним законодавством. Зокрема, повноваження суду на розгляд конкретної справи, заяви або скарги визначається правилами підвідомчості та підсудності.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Під підсудністю у цивільному процесуальному праві розуміють інститут (тобто сукупність правових норм), який регулює віднесення справ, які підлягають розгляду судами цивільної юрисдикції, до відання конкретного суду судової системи України для розгляду по першій інстанції. Тобто, визначити підсудність цивільної справи означає встановити компетентний, належний суд у цій справі.
Згідно БД КП Д-3, станом на 18.02.2026 року заявницею ОСОБА_1 не подано до Святошинському районному суду м. Києва позовної заяви, а тому заява про забезпечення доказів має розглядатись судом першої інстанції за місцезнаходженням засобу доказування або за місцем, де повинна бути вчинена відповідна процесуальна дія.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, Закону України "Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини", інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки, за його допомогою визначається "належний суд", тобто суд, уповноважений розгядати конкретну справу.
Згідно ст. 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Таким чином заяву слід передати за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва, за місцем вчинення процесуальної дії у відповідності до ч. 4 ст. 116 ЦПК України.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 31, 116 ЦПК України, -
Заяву ОСОБА_1 , подану через представника - адвоката Комолова Дмитра Олеговича, подану до подання позовної заяви, про забезпечення доказів, - передати за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва (вулиця Дегтярівська, 31А, Київ, 03057).
Передача справи на розгляд іншого суду за підсудністю здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя: Бабич Н.Д.