печерський районний суд міста києва
Справа № 757/11748/22-ц
пр. № 2-10542/25
"19" січня 2026 р.
Печерський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Головко Ю. Г.,
за участі секретаря судових засідань Сіренко С. О.,
представників позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
представника відповідача1 ОСОБА_3 ,
представників відповідача2 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні клопотання про закриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання недійсним правочину,
У провадженні Печер ського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання недійсним правочину.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.10.2025 справу № 757/11748/22 в частині позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя від 16.08.2017 та договору від 17.08.2017 про внесення змін до договору про поділ майна подружжя від 16.08.2017 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2025 для розгляду вищевказаної справи визначено суддю Головко Ю. Г.
Ухвалою суду від 17.11.2025 справа прийнята до провадження судді, розгляд вирішено проводити за правилами загального позовного провадження, призначене підготовче засідання.
14.01.2026 до суду надійшло клопотання представника відповідача2 ОСОБА_8 - ОСОБА_9 про закриття провадження у справі, оскільки спір у справі №757/38771/17-ц, рішення в якій набрало законної сили, та спір у справі № 757/11748/22-ц, що розглядається, виникли між тими ж самими сторонами, про той самий предмет - визнання недійсним договору про поділ майна подружжя, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О. В. 16.08.2017 № 1915, з тих самих підстав - на думку позивача сторони уклали договір з метою приховання майна від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення з ОСОБА_7 грошових коштів за договорами позики на користь ОСОБА_6 .
При цьому договір про внесення змін до договору про поділ майна подружжя від 16.08.2017, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округ Голубничою О. В. 17.18.2017 та зареєстрований за № 1923, який позивач просить визнати недійсним, згідно п. 2 цього договору є складовою частиною договору про поділ майна подружжя від 16.08.2017, тому повністю поглинається спором у справі № 757/38771/17-ц, рішення в якій набрало законної сили.
15.01.2026 до суду надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_3 про закриття провадження у справі, оскільки наявне рішення суду, яке набуло законної сили у справі 757/64782/17-ц між тими ж сторонами про той же предмет та з тих же підстав.
Зазначила, що посилання на різні норми матеріального права в позовних заявах не свідчать про обґрунтування позову різними підставами (обставинами), а додаткові обставини, на які посилається позивач, при збереженні тих саме підстав, про які зазначалось в попередній справі, не вважаються зміною підстав позову.
15.01.2026 до суду надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_8 - ОСОБА_5 про закриття провадження у справі, оскільки Печерським районним судом м. Києва вже була розглянута цивільна справа № 757/64782/17-ц за позовом того самого позивача до тих самих відповідачів про визнання недійсним того самого договору про поділ майна з тих самих підстав.
Вказує, що позов у цій справі спрямований на фактичний перегляд справи № 757/64782/17-ц та на нівелювання ухваленого у справі рішення, що є неприпустимим.
У підготовчому засіданні представники відповідача2 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 підтримали заявлені клопотання про закриття провадження у справі із зазначених у них підстав.
Представник відповідача1 ОСОБА_3 , підтримала заявлені клопотання про закриття провадження у справі.
Представник позивача ОСОБА_1 , заперечував щодо задоволення заявлених клопотань про закриття провадження у справі, посилаючись на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.10.2025, у якій встановлено, що предметом спору у даній справі є не лише договір про поділ майна, а й договір про внесення змін до нього, тому предметом позову є два договори. Щодо підстав позову, то у своїй постанові Верховний Суд зазначив, про необхідність дослідженням судом позовної заяви у справі № 757/64782/17-ц, на предмет встановлення дійсного предмету доказування у справах.
Представника позивача ОСОБА_2 , заперечував проти заявлених представниками відповідачів клопотань про закриття провадження, зазначив, що підстави позовних заяв не є тотожними.
Суд, заслухавши думку представників сторін та дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
Проаналізувавши подані представниками відповідачів клопотання про закриття провадження у справі з додатковими письмовими поясненнями, пояснення представників відповідачів у підготовчому засіданні, можна зробити висновок, що вони зводяться до ствердження сторони відповідачів про тотожність справ №757/64782/17-ц та 757/11748/22-ц, адже є однаковими сторони у справі, предмет та підстави позову, що згідно процесуального закону є підставою для закриття провадження у справі.
Зі змісту постанови Верховного Суду від 29.10.2025 вбачається, що Верховний Суд не вказав на помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанції щодо нетотожності предмета та підстав позову, а виключно на помилковість висновку щодо нетотожності сторін.
Верховний Суд не вказав на помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанції щодо нетотожності позовів зроблених на підставі аналізу судових рішень у справі №757/64782/17-ц, а вказав що для повноти судового розгляду потрібно додатково дослідити позов та відповідь на відзив у справі №757/64782/17-ц.
Верховний Суд вказав, що саме зміст позовної заяви (т. 3, а.с. 68-74) та відповіді на відзив (т. 3, а.с. 177-181) у справі № 757/64782/17-ц є об'єктом додаткового дослідження при новому розгляді справи. Проблемне питання тотожності позовів лежить саме в площині «посилання позивача в обох справах на намагання відповідачів відчужити майно під час дії ухвали Печерського районного суду міста Києва від 26 липня 2017 року».
Тому посилання відповідачів у клопотаннях про закриття провадження на інші аспекти позовів, які вони вважають тотожними, є недоречними.
Верховний Суд у постанові від 29.10.2025 зазначає «проте суди не врахували, що предметом оспорювання у межах цієї справи є договір про поділ майна подружжя від 16.08.2017, який укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а також договір від 17.08.2017 про внесення змін до договору про поділ майна подружжя від 16.08.2017».
Отже, предметом позову у даній справі є як договір від 16.08.2017, так і договір від 17.08.2017, копія якого взагалі була відсутня в матеріалах справи та не досліджувалася, як вказано Верховним Судом.
Такий висновок є логічним з огляду на те, що підставами позову в даному випадку є зокрема безпідставне порушення подружжям принципу рівності часток подружжя при поділі майна та відповідно не співмірність поділу.
Така співмірність вимагає дослідження та власне оскарження обох договорів, які і визначають остаточну волю сторін. Відповідачі ОСОБА_7 та його дружина ОСОБА_8 могли передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення про стягнення заборгованості, зокрема втратити об'єкти житлової та комерційної нерухомості внаслідок примусової реалізації майна.
У справі ж № 757/64782/17-ц предметом спору був виключно договір про поділ майна подружжя від 16.08.2017, який укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , про що свідчить зміст відповідної позовної заяви (т. 3, а.с. 68-74).
З урахуванням викладеного, суд приходить висновку, що відсутні підстави вважати, що предмети позову у справах №757/64782/17-ц та №757/11748/22-ц є тотожними.
Щодо нетотожності підстав позову суд зазначає наступне.
Виходячи із загальних положень ЦПК України, підстави позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.
Підстави позову - це обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки.
Отже, підстави позову це не просто обставини/припущення/мотиви, які згадані або перелічені у позові, а саме ті обставини, з якими позивач саме пов'язує недійсність договору.
У справі №757/64782/17-ц підставою позову є порушення сторонами спірного договору про поділ майна заборони відчуження такого майна накладеної судом згідно ухвали Печерського районного суду міста Києва від 26.07.2017.
Тобто підстава позову лежить у формальній площині чи могли взагалі сторони укласти договір з огляду на існуючу заборону. Позивач оспорював саме право сторін на відчуження майна як таке у період дії судової заборони.
У справі № 757/64782/17-ц договір оскаржувався через недотримання заборони відчуження накладеної судом. В позовній заяві, яка досліджена судом, зазначається, що в порушення вимог закону відповідач ОСОБА_7 вчинив дії по відчуженню належного йому майна на користь своєї дружини ОСОБА_8 задля уникнення цивільно-правової відповідальності та невиконання грошового зобов'язання перед позивачем у період дії заборони розпоряджатися цим майном, в тому числі відчужувати, навіть, якщо запис про арешт відсутній у відповідному державному реєстрі.
Також в позові є посилання на підставу для визнання договору недійсним, оскільки укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону (у період наявності заборони на відчуження майна), не спрямований на настання обумовлених ним правових наслідків.
Аналіз же позовної заяви у даній справі свідчить про відмінні підстави позову.
Так, позивач в даному випадку взагалі не торкається формальної сторони питання, не оспорює право на укладення договору сторонами у відповідний період часу.
Позивач вказує на дефекти волі та волевиявлення сторін та змісту договору як такого. Саме недобросовісність сторін та зловживання ними правом на уникнення відповідальності перед кредитором, є підставою позову у даному спорі.
Позивач в даному випадку не оспорює право сторін на відчуження майна як таке, однак вказує на те, що таким правом сторони зловживали. Сторони скористалися зловживанням правом («право на зло»), дійсним мотивом укладення договору є убезпечення майна від подальшого звернення стягнення на нього.
Щодо посилання на ухвалу Печерського районного суду м. Києва про забезпечення позову від 26.07.2017 у справі №757/38773/17.
Виходячи з підстав позовів 2017 року та 2022 року викладених вище, а також самого інституту фраудаторного правочину, вбачається і суть посилання на таку ухвалу у позовах.
У справі №757/64782/17-ц посилання на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 26.07.2017 має вирішальне значення, оскільки саме порушення заборони встановленої даною ухвалою є підставою позову 2017 року.
Так, дата постановлення такої ухвали, її зміст, перелік об'єктів, що були під забороною, стан виконання ухвали (реєстрація заборони в реєстрі прав) тощо, мали вирішальне значення для вирішення спору 2017 року, що і відображено в судових рішеннях за результатами розгляду справи.
На противагу цьому, у даній справі №757/11748/22-ц, ухвала Печерського районного суду м. Києва від 26.07.2017 має значення письмового доказу.
Так, ухвала Печерського районного суду м. Києва від 26.07.2017 є першим документом у справі №757/38773/17-ц, офіційні відомості про отримання якого ОСОБА_7 , були наявні у позивача. Зміст даної ухвали не має значення для вирішення справи.
Отримання даної ухвали відповідачем ОСОБА_7 вказує лише на момент отримання інформації, що відносно нього порушено провадження у справі №757/38773/17-ц про стягнення коштів.
Отже, посилання позивача у справі 2022 року на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 26.07.2017 має значення виключно як на письмовий доказ обізнаності ОСОБА_7 про існування відкритого судового провадження про стягнення коштів.
Наявність чи відсутність заборони встановленої даної ухвалою, а також інші положення ухвали, не мають значення для даної справи.
Відповідно посилання на таку ухвалу не є підставами позову.
Щодо посилання відповідачів на тотожність категорій фіктивний та фраудаторний правочин, суд вважає такі посилання необґрунтованими, з огляду на наступне.
Так, на відмінності цих категорій наголошує судова практика. Фіктивний договір не має на меті створити жодних правових наслідків (сторони просто створюють видимість угоди).
Натомість, фраудаторний договір (вчинений на шкоду кредиторові) має на меті створити реальні, але шкідливі для третіх осіб наслідки, щоб ухилитися від виконання зобов'язань, хоча це не є єдиною метою угод.
Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивний договір має на меті створити видимість правовідносин, але без реального наміру настання прав та обов'язків (наприклад, фіктивний продаж, щоб уникнути конфіскації). Не породжує жодних правових наслідків, визнається недійсним. Усі сторони обізнані про фіктивність угоди.
Фраудаторний договір (вчинений на шкоду кредитору): має на меті завдати шкоди кредитору (зменшити платоспроможність боржника) шляхом відчуження майна, приховавши це під виглядом нібито реального правочину (наприклад, продаж майна родичу за заниженою ціною). Може призвести до визнання договору недійсним, часто в рамках справ про банкрутство боржника.
Ознаки (за судовою практикою): вчинення у «підозрілий період», продаж родичам чи пов'язаним особам, неринкова ціна.
Відмінність від фіктивного: він не є безцільним. Боржник бажає настання певних майнових наслідків (переходу майна), але для досягнення злої мети - ухилення від обов'язків перед кредитором.
Отже судова практика виокремлює такі види правочинів, адже такі правовідносини регулюються різними нормами законодавства.
Щодо фраудаторності правочину, суд зазначає, що категорія фраудаторний правочин була введена в судову практику вже після 2017 року. Можливість визнання правочину з підстав наявності ознак фраудаторності не визнавалася.
Тому, позов 2017 року очевидно не міг бути обґрунтований фраудаторністю.
Отже, позов 2022 року обґрунтований фраудаторним характером правочину, використання відповідачами «права на зло».
При цьому фраудаторність як підстава позову має складові або ознаки фраудаторності: період укладення договору; наявність грошових зобов'язань, особи яка відчужує майно; сторони договору; неплатоспроможність.
З цього суд робить висновок, що обставини з якими позивач у даному позові 2022 року пов'язує недійсність договору, тобто підстави позову, виникли у 2021-2022 роках, отже відбулась зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Оскільки саме неспроможність боржника виконати свої грошові зобов'язання, яка є наслідком укладення правочину, є вирішальним елементом, ознакою фраудаторності.
Обставини неспроможності боржника виникли у 2021-2022 роках, коли внаслідок набрання рішенням про стягнення законної сили було встановлено суму заборгованості, приватним виконавцем встановлено недостатність активів майна для задоволення вимог кредитора, внаслідок укладення спірного правочину.
Тому саме обставини неплатоспроможності ОСОБА_7 як вирішальна підстава позову лягла в основу позовних вимог ОСОБА_6 в даній справі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто, коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
У рішенні Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 року щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.
У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
При цьому суд зазначає, що захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі шляхом звернення з позовом до суду.
Підстави позову, тобто обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, не збігаються у вказаних вище справах, тоді як нетотожність хоча б одного з елементів позову не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованої особи за вирішенням спору, а відтак, відсутні правові підстави для закриття провадження у цій справі за положеннями п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
З огляду на те, що підстави позову у даній справі та у справі №757/64782/17-ц є різними суд вважає, що відсутні підстави для її закриття, тому вважає за доцільно відмовити у задоволенні клопотань сторони відповідачів про закриття провадження у справі.
Керуючись ст. 255, 197, 353-355 ЦПК України, суд,
Клопотання представників відповідача ОСОБА_8 - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , представника відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_3 , про закриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання недійсним правочину - залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Головко Ю. Г.