Справа №949/199/26
про відмову у відкритті провадження у справі
17 лютого 2026 року суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Тарасюк А.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про встановлення факту проживання в селі Удрицьк Сарненського району Рівненської області,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та просить встановити факт, що він проживає в с. Удрицьк Сарненського району Рівненської області, території, яка відноситься до зони гарантованого добровільного відселення з 15 травня 1986 року по сьогоднішній день.
Вивчивши позовну заяву та додані до неї матеріали, приходжу до наступного висновку.
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 26 серпня 1993 року Рівненською облдержадміністрацією.
Разом з тим, з довідки Миляцької сільської ради №1250.02-17 від 14 листопада 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 з моменту аварії на ЧАЕС з 26.04.1986 р. і по 05.09.1987 р. та з 01.05.1990 р. по 31.05.199 р. та з 31.05.1992 р. і по даний час зареєстрований та постійно проживає в с. Удрицьк Сарненського району (перейменовано з Дубровицького району згідно Постанови Верховної ради №807-ІХ від 17.07.2020 р.) Рівненської області, яке віднесено до 3 категорії добровільного (гарантованого) відселення громадян, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС згідно Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС".
У поданій до суду позовній заяві про встановлення факту проживання позивача ОСОБА_1 в с. Удрицьк Сарненського району Рівненської області, тобто на території, яка відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, з 15 травня 1986 року по сьогоднішній день має для нього юридичне значення, оскільки, відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" він має право на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку.
Отже, позивачу ОСОБА_1 встановлення факту його проживання в с. Удрицьк Сарненського району Рівненської області з 15 травня 1986 року по сьогоднішній день на території, що віднесена до зони гарантованого добровільного відселення, необхідно для призначення йому пенсії на пільгових умовах.
Перелік підвідомчих суду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, наведений у ч. 1 ст. 315 ЦПК України. Встановлення факту проживання особи на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, до цього переліку не віднесено.
Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави зробити висновок про те, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; - чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; - заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; - встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Особам, яким встановлено статус потерпілого відповідної категорії, призначається пенсія на пільгових умовах, визначених розділом VIII Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Статтею 11 зазначеного Закону передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 14 зазначеного Закону, категорія 3 особі, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлюється особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
Так, ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років пенсійний вік зменшується на 3 роки* та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років (* Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період).
Із аналізу наведених правових норм вбачається, що право на пільгове зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та працювали або проживали визначену кількість років у зоні гарантованого добровільного відселення.
Водночас, законодавець встановив перелік документів, що подаються до органу пенсійного фонду для призначення пенсії особі, яка є потерпілою від Чорнобильської катастрофи.
Відповідно ст. 65 зазначеного Закону, документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
Згідно із ч.ч. 3, 4 ст. 15 цього Закону, підставами для визначення статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Отже, Законом передбачено позасудовий порядок встановлення юридичного факту, про який просить позивач, а рішення відповідного органу може бути оскаржене в судовому порядку.
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Процедуру видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи визначає Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року №551.
Пунктом 6 вказаного Порядку визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 р. прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (категорія 3) серії Б зеленого кольору.
Згідно п. 11 вказаного Порядку, посвідчення видаються уповноваженими органами за зареєстрованим або фактичним місцем проживання особи на підставі рішень комісій з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, утворених уповноваженими органами (далі - регіональні комісії), зокрема особам, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 р. прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток 5).
Постановою правління Пенсійного фонду України затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 25 листопада 2005 року № 22-1.
Порядком № 22-1 визначено, що документами, які засвідчують особливий статус особи є: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, в складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування (при призначенні пенсії із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими зазначеним Законом, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи". Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №572/1921/17, від 27 лютого 2018 року у справі № 344/9789/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 152/651/17, 25 листопада 2019 року у справі № 464/4150/17 та від 27 квітня 2020 року у справі № 212/5780/16-а.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Так, у цій справі позивач реалізував своє право та 14 листопада 2024 року у Миляцькій сільській раді Сарненського району Рівненської області отримав довідку про проживання на певній території.
У разі незгоди з виданою довідкою він не позбавлений права оскаржити дії чи бездіяльність сільської ради у судовому порядку. Також позивач має право звернутися до органів Пенсійного фонду України з метою оформлення права на пільгову пенсію.
Згідно позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 09 серпня 2024 року у справі №539/5295/23 (провадження № 61-7455св24), в разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті другої КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.
Так, позивач зазначає, що звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку, як особі, який потерпів вд Чорнобильської катастрофи, втім від Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області отримав відмову в її задоволенні, мотивовану відсутністю станом на 01 січня 1993 року підтвердженого необхідного періоду проживання у зоні радіоактивного забруднення, що оформлено рішенням №172350006132 від 25 листопада 2024 року.
Відмова відповідного органу в призначенні пенсії може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому КАС України, оскільки згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Суд критично відноситься до твердження позивача про те, що дана позовна заява подана в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства на підставі того, що заявлені вимоги не стосуються сфери публічно-правових відносин, а є приватно-правовими, оскільки метою звернення до суду є призначення пенсії із зниженням пенсійного віку та у призначені якої позивачу відмовлено, тобто наявний спір з органом Пенсійного фонду, при тому, що спори з органами Пенсійного фонду це публічно-правові спори, оскільки ПФУ є суб'єктом владних повноважень.
Згідно позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду викладеної у постанові від 09 липня 2025 року у справі №157/1238/24 (провадження №61-6904св24) заява про встановлення факту постійного проживання у визначеному місці не підлягає розгляду у порядку окремого провадження, а спір між заявницею та відповідним управлінням Пенсійного фонду України щодо права на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" може бути вирішений у порядку адміністративного судочинства.
У постанові від 10 квітня 2019 року у цивільній справі № 162/760/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків про те, що при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, крім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у прийнятті заяви, а коли справу вже порушено - закриває провадження в ній.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на вищезазначені обставини, суд дійшов висновку, що вирішення спору з суб'єктом владних повноважень щодо права на отримання пенсії має розглядатись в позовному провадженні за правилами адміністративного судочинства, а тому, враховуючи, що провадження у справі не відкрито, то варто відмовити у відкритті провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 186, 352, 354 ЦПК України, -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про встановлення факту проживання в селі Удрицьк Сарненського району Рівненської області.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: підпис.
Згідно з оригіналом.
Суддя Дубровицького
районного суду Тарасюк А.М.