20.12.10
Справа № 5/26-10нр.
за позовом: дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»
до відповідача: відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз»
про зобов'язання укласти договір
СУДДЯ ЛИХОВИД Б.І.
За участю секретаря судового засідання Є.В. Глущенко
За участю представників сторін:
від позивача: Дудченко В.В., довіреність від 23.12.2009 року.
від відповідача: Шабрикова О.Ю., довіреність №30/302 від 28.12.2009 р.
СУТЬ СПОРУ: позивач в позовній заяві просить суд зобов'язати відповідача укласти договір № 119В-560 від 15.12.09р. на транспортування природного газу для забезпечення потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів на 2010 рік, у редакції, запропонованій позивачем.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд прийняти спірні пункти договору № 119В-560 від 15.12.09р. на транспортування природного газу для забезпечення потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів на 2010 рік, в редакції відповідача.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні докази по справі, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного :
Рішенням господарського суду Сумської області від 19.04.2010 р. по даній справі визнано укладеним між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" договір № 119В-560 від 15.12.2009 р. на транспортування природного газу для забезпечення потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів на 2010 рік; пункти, по яким сторони не могли досягти згоди, а саме: 3.6., 3.10., 3.11., 7.3., викладено в редакції позивача; крім того, вказаний договір доповнено п. 7.4. в редакції відповідача.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.06.2010 р. рішення господарського суду Сумської області від 19.04.2010 р. частково скасовано; пункт 3.6. договору викладено в іншій, ніж у рішенні редакції, пункти 3.10 та 3.11. виключені з договору.
Постановою Вищого господарського суду України від 20.10.2010 р. по даній справі касаційну скаргу позивача - ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.06.2010 р. та рішення господарського Сумської області від 19.04.2010 р. у справі № 5/26-10 скасовано і справу передано на новий розгляд до господарського суду Сумської області.
У своїй постанові Вищий господарський суд вказав, що судові акти першої та апеляційної інстанцій не містять висновків судів з питань дотримання сторонами строків, встановлених ст.. 181 Господарського кодексу України як на прийняття пропозиції укласти договір, так і на неприйняття пропозиції укласти договір в запропонованій редакції та складення протоколу розбіжностей, дослідження яких є обов'язковим під час вирішення переддоговірного спору, виходячи зі змісту вищевказаної норми закону.
Порядок укладення господарських договорів урегульований ст. 181 ГК України, відповідно до приписів якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках (ч. 2 ст. 181 ГК України).
Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору (ч. 3 ст. 181 ГК України).
Як вбачається з матеріалів справи, листом № 15785/11-004 від 18.12.2009 р. позивач направив для підписання на адресу відповідача договір № 119В-560 від 15.12.2009 р. на транспортування природного газу для забезпечення потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів на 2010 рік.
Під час укладення вказаного договору між сторонами виникли розбіжності стосовно його умов.
За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором (ч.4 ст. 181 ГК України).
Як свідчать матеріали справи, між позивачем та відповідачем було вжито заходи щодо урегулювання розбіжностей шляхом обміну протоколами розбіжностей.
Листом № 30/84 від 18.01.2010 р. відповідач повернув позивачу примірник оформленого договору з протоколом розбіжностей до нього.
Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони (ч. 5 ст. 181 ГК України).
Листом № 1133/11-004 від 30.01.2010 р. позивач направив на адресу відповідача протокол узгодження розбіжностей до договору № 119В-560 від 15.12.2009 р.
Як вбачається з копії повідомлення про вручення поштового відправлення 03.02.2010 року відповідач отримав лист № 1133/11-004, а 17.02.2010 року позивач звернувся з позовною заявою до суду.
Враховуючи викладене, господарський суд доходить висновку про дотримання сторонами строків, встановлених ч. 5 ст. 181 Господарського кодексу України, та наявність підстав для звернення до суду з відповідною позовною заявою про вирішення переддоговірного спору.
Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання є господарсько-договірними зобов'язаннями. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язковим для суб'єкта господарювання у випадках передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про трубопровідний транспорт» встановлено, що підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту здійснюють приймання, збереження, перевантаження і транспортування трубопроводами, у тому числі з метою транзиту вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин на основі договорів з урахуванням економічної ефективності та пропускної спроможності магістральних трубопроводів.
Відповідно до ч. 2 п. 10 Порядку забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1729, постачальники природного газу укладають з газотранспортними підприємствами НАК «Нафтогаз України» та суб'єктами господарської діяльності, що мають ліцензію на транспортування природного і нафтового газу розподільними трубопроводами, договори про транспортування природного газу.
Обов'язок укладення договорів у цій сфері обумовлюється також монопольним положенням сторін таких договорів. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про природні монополії» природна монополія - стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги) (далі - товари).
Відповідно до ст. 4 зазначеного Закону регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сферах, визначених у ст. 5 Закону, здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до цього Закону. У випадках, встановлених законом, регулювання діяльності суб'єктів природних монополій може здійснюватися органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Таким чином, законодавство України передбачає обов'язковість укладення договорів між підприємствами з газопостачання та газифікації та газотранспортними організаціями.
Згідно зі ст. 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.
Відповідач не погодився із п.п. 3.6., 3.10, 3.11., 7.3, запропонованої позивачем редакції договору. Також відповідачем запропоновано доповнити договір пунктом 7.4.
Позивач запропонував викласти п. 3.6 договору в наступній редакції: «Виконавець забезпечує на виході з ГРС подачу зазначеної в даному договорі кількості газу з підтриманням робочого тиску згідно з технічними характеристиками регулюючого обладнання ГРС, за умови:
- надходження газу Замовника в магістральні трубопроводи Виконавця в обсягах, зазначених у пункті 2.1 даного договору;
- дотримання Замовником запланованої добової норми відбору газу через ГРС для всіх категорій споживачів, яка відповідає місячному розподілу газу, наданому Замовником Виконавцю до початку місяця транспортування газу, з розбивкою по добах по кожній ГРС;
- 100% оплати наданих Виконавцем послуг по транспортуванню газу.
У випадку якщо кількість відібраного Замовником газу на виході з ГРС перебільшує кількість газу зазначену в місячному розподілі газу по коленій ГРС, наданому Замовником Виконавцю до початку місяця транспортування, а також у випадку недотримання Замовником дисципліни розрахунків за послуги по транспортуванню газу, Виконавець не несе відповідальності за підтримання робочого тиску на виході з ГРС».
Відповідач запропонував викласти даний пункт в наступній редакції: «Виконавець забезпечує на виході з ГРС подачу зазначеної в даному договорі кількості газу з підтриманням робочого тиску згідно з технічними характеристиками регулюючого обладнання ГРС».
Господарський суд, дослідивши п. 3.6. договору прийшов до висновку, що вказаний пункт частково викладено всупереч нормам чинного законодавства, в зв'язку з чим п. 3.6. договору підлягає викладенню в наступній редакції: «Виконавець забезпечує на виході з ГРС подачу зазначеної в даному договорі кількості газу з підтриманням робочого тиску згідно з технічними характеристиками регулюючого обладнання ГРС, за умови:
- надходження газу Замовника в магістральні трубопроводи Виконавця в обсягах, зазначених у пункті 2.1 даного договору;
- 100% оплати наданих Виконавцем послуг по транспортуванню газу. У випадку якщо кількість відібраного Замовником газу на виході з ГРС перебільшує кількість газу зазначену в місячному розподілі газу по кожній ГРС, .наданому Замовником Виконавцю до початку місяця транспортування, а також у випадку недотримання Замовником дисципліни розрахунків за послуги по транспортуванню газу, Виконавець не несе відповідальності за підтримання робочого тиску на виході з ГРС».
Позивач запропонував викласти п. 3.10 спірного договору в наступній редакції: «У випадку отримання Замовником повідомлення від Постачальника про зменшення обсягів поставки газу Замовник зобов'язаний негайно повідомити в письмовій формі про це Виконавця та в установленому порядку вжити заходи по зменшенню подачі газу населенню в межах скоригованих обсягів газу».
Відповідач запропонував взагалі виключити даний пункт з тексту договору.
Враховуючи, що позиція позивача стосовно викладення п. 3.10 в його редакції не відповідає основному принципу виконання зобов'язань та захисту прав і законних інтересів учасників господарських відносин і принципу взаємної відповідальності за порушення зобов'язання, господарський суд вважає, що п. 3.10 договору викладений в редакції позивача є таким, що суперечать нормам чинного законодавства, в зв'язку з чим даний пункт підлягає виключенню із тексу договору.
Позивач запропонував викласти п. 3.11 договору в наступній редакції: «У випадку не виділення Постачальником Замовнику планових обсягів поставки газу або неоплати, несвоєчасної оплати Замовником послуг по транспортуванню газу Виконавець має право здійснювати заходи, спрямовані на обмеження подачі газу Замовнику, про що Виконавець в письмовій формі повідомляє Замовника».
Відповідач запропонував взагалі виключити даний пункт з тексту договору.
Відповідно до п. 5 постанови КМ України від 08.12.2006р. № 1687 «Про затвердження порядку пооб'єктивного припинення (обмеження) газопостачання споживачам, крім населення» припинення (обмеження) газопостачання здійснюється на вихідній засувній арматурі газопроводу споживача або газорозподільного пункту (за його наявності), а у разі коли споживача приєднано прямим газопроводом від газорозподільної станції, припинення (обмеження) може здійснюватися безпосередньо на зазначеній станції.
Враховуючи, що технічно і практично неможливо здійснити припинення (обмеження) природного газу відповідачу в загальному потоці, як Газорозподільній організації, яка транспортує газ без виключення категоріям споживачів, господарський суд вважає вимоги позивача щодо укладення п. 3.11 договору в його редакції такими, що суперечать нормам чинного законодавства, в зв'язку з чим даний пункт підлягає виключенню із тексу договору.
Позивач запропонував викласти п. 7.3 договору в наступній редакції: «У разі не оплати або несвоєчасної оплати послуг по транспортуванню газу в строки, зазначені в пункті 6.2 даного договору, Замовник сплачує на користь Виконавця, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяча у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу».
Відповідач запропонував викласти даний пункт в наступній редакції: абз.2 викласти в наступній редакції: "За несвоєчасне перерахування коштів, які фактично надійшли на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання Замовник сплачує на користь Виконавця, крім суми заборгованості, пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу".
Статтею 511 ЦК України визначено, що зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. Оскільки бюджетні установи не є стороною даного договору, то виконання зобов'язання відповідача перед позивачем за договором не повинно залежати від договірних відносин відповідача з бюджетними установами.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) визнається грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Вказана норма дозволяє зробити висновок, що неустойка відноситься до засобів забезпечення зобов'язань, і за своєю природою є акцесорним зобов'язанням по відношенню до основного зобов'язання за договором. Обов'язковою передумовою застосування неустойки є порушення основного зобов'язання. У тому випадку, якщо порушення зобов'язання не відбувається, підстав для застосування неустойки немає.
Крім того, п. 5 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог ГК України.
У разі виникнення у відповідача заборгованості перед іншими суб'єктами господарювання у процесі ведення господарської діяльності, рівно як виникнення обов'язку сплатити неустойку (штрафні санкції) по такій заборгованості, є не винятковими випадками, а звичайними ризиками підприємницької діяльності відповідача.
Викладене свідчить, що включення до тексту п. 7.3. договору умови про неустойку відповідає загальним принципам забезпечення належного та повного виконання зобов'язань, передбаченого нормами чинного законодавства і є таким, що підлягає викладенню в редакції позивача.
Під час розгляду даної справи відповідач на адресу позивача надіслав лист від 11.03.2010 № 30/476, в якому виклав п. 7.4 договору в наступній редакції: «7.4. Припинення зобов'язань за цим договором у формі заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог здійснюється за взаємною згодою сторін»(т. 1 а.с. 63).
Відповідно до ст. 601 ЦК України та ст. 203 ГК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Вчинення особою у зобов'язанні зустрічних дій для підтвердження правочину про припинення зобов'язання у такий спосіб не вимагається. Разом з тим не буде незаконним оформлення зарахування двостороннім актом. Замість заяви однієї із сторін сторони можуть оформити двосторонній акт зарахування зустрічних однорідних вимог, який також буде легітимним.
З врахуванням вищевикладеного, суд вважає правомірним викладення п. 7.4 договору в редакції відповідача, оскільки він не суперечить нормам чинного законодавства, в зв'язку з чим даний пункт підлягає включенню до тексту договору.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача, пропорційно задоволеним вимогам, підлягають стягненню витрати по державному миту в сумі 42 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. 00 коп.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Вважати укладеним договір № 119В-560 від 15.12.09р. на транспортування природного газу для забезпечення потреб установ та організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів в 2010 році між відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» (40021, м. Суми, вул. Огарьова, 21, код 03352432) та дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (01021, м. Київ, вул. Кловський узвіз, 9/1, код 30019801) стосовно пунктів, по яким між сторонами не було досягнуто згоди, в наступній редакції:
Пункт 3.6. Виконавець забезпечує на виході з ГРС подачу зазначеної в даному договорі кількості газу з підтриманням робочого тиску згідно з технічними характеристиками регулюючого обладнання ГРС, за умови:
- надходження газу Замовника в магістральні трубопроводи Виконавця в обсягах, зазначених у пункті 2.1 даного договору;
- 100% оплати наданих Виконавцем послуг по транспортуванню газу. У випадку якщо кількість відібраного Замовником газу на виході з ГРС перебільшує кількість газу зазначену в місячному розподілі газу по кожній ГРС, наданому Замовником Виконавцю до початку місяця транспортування, а також у випадку недотримання Замовником дисципліни розрахунків за послуги по транспортуванню газу, Виконавець не несе відповідальності за підтримання робочого тиску на виході з ГРС.
Пункт 3.10 - виключити з тексту договору.
Пункт 3.11 - виключити з тексту договору.
3. Доповнити договір № 119В-560 від 15.12.09р. на транспортування природного газу для забезпечення потреб установ та організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів в 2010 році пунктом 7.4 наступного змісту: "Припинення зобов'язань за цим договором у формі заяв про зарахування зустрічних однорідний вимог здійснюється за взаємною згодою сторін."
4. Стягнути з відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» (40021, м. Суми, вул. Огарьова, 21, код 03352432) на користь дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (01021, м. Київ, вул. Кловський узвіз, 9/1, код 30019801) 42 грн. 50 коп. державного мита, 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
СУДДЯ Б.І. ЛИХОВИД
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повне рішення складене 24.12.2010 р.
Суддя Лиховид Борис Іванович