17 лютого 2026 року м. Мукачево Справа №303/8730/25
2/303/3348/25
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
у складі: головуючого - судді Кость В.В.
секретар судового засідання Гангур О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2
до відповідача Органу опіки та піклування виконавчого комітету Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області треті особи: (1) Служба у справах дітей Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області.
(2) комунальне неприбуткове підприємство «Центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям «Діва Марія» Закарпатської обласної ради.
(3) приватна організація «Дитячий будинок «Нове життя»
про повернення дитини матері та припинення стягнення аліментів,
ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом про повернення їй малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та припинення стягнення аліментів на його утримання.
Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про те, що позиввач є матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якого було відібрано від неї на підставі Рішення виконавчого комітету Кольчинської селищної ради № 202 від 05 грудня 2024 р.
Батько дитини, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується даними свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .
Рішенням Мукачівського районного суду від 20 лютого 2025 року у справі №303/10197/24 задоволено позов органу опіку та піклування - виконавчого комітету Кольчинської селищної ради, відібрано дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від матері ОСОБА_1 без позбавлення батьківських прав та стягнуто аліменти на особистий рахунок дитини в розмірі 1281,50 грн. до досягнення дитиною повноліття.
За доводами позивача, на даний час зникли обставини, які були підставою для відібрання у неї сина - ОСОБА_3 . Вона готова виховувати його та піклуватися про нього, виконувати свої обов'язки належним чином.
Позивач у судове засідання не з'явився, натомість від його представника надійшла заява про розгляд справи за їх з довірителем відсутності, позовні вимоги підтримують та просять їх задоволити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, попередньо подав до суду висновок про повернення матері дитини та заяву про розгляду справи за його відсутності, проти задоволення позову не заперечує.
Належним чином повідомлені треті особи або їх представники у судове засідання не з'явилися, натомість подали до суду заяви, якими просить розгляд справи здійснювати за їх відсутності.
Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.
1. Судовим розглядом справи встановлено, що предметом спору, тобто правовим об'єктом з привиду якого виникла конфліктна ситуація між сторонами справи є сімейні правовідносини, пов'язані з виконанням батьківських обов'язків по відношенню до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягненням аліментів на його утримання.
В контексті хронології існуванням спірних правовідносин суд наводить наступні обставини справи.
Позивач є матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_2 , яке повторно видано 12 серпня 2025 р. Мукачівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Мукачівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Рішенням виконавчого комітету Кольчинської селищної ради № 202 від 05 грудня 2024 р. про негайне відібрання малолітньої дитини
ОСОБА_3 відібрали від матері внаслідок залишення її без батьківського
піклування.
На підставі рішення Мукачівського районного суду від 20 лютого 2025 р. у справі №303/10197/24 у позивача відібрано дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 без позбавлення батьківських прав та стягнуто аліменти на особистий рахунок дитини в розмірі 1281,50 грн. до досягнення дитиною повноліття.
ОСОБА_1 є матір'ю також ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 ), ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 ) та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 ).
Ці діти також були відібрані від позивача та перебували у Закарпатському центрі соціально-психологічної реабілітації малолітніх дітей, що опинились у складних життєвих обставинах.
За клопотанням служби у справах дітей Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області від 14.07.2025 №90/01-08 діти ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 18 липня 2025 року відраховано з Закарпатського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та повернуто матері ОСОБА_1 .
За період тимчасового перебування дітей у Центрі, мати - ОСОБА_1 - проходила курс відновлення та соціально-психологічної підтримки у Закарпатському обласному центрі соціально-психологічної допомоги. Згідно з характеристикою №01-09/149 від 19.06.2025 року, наданою Центром, жінка продемонструвала позитивну динаміку у відновленні психоемоційного стану, зниження рівня напруги, агресії, замкненості та зрослу ініціативність. Вона проявляє відповідальність, усвідомлення важливості своєї ролі як матері, має сформовану фінансову мотивацію, демонструє здатність до самостійного функціонування поза колом насильства.
Приватна організація «Дитячий будинок «Нове життя» 02 червня 2025 року прийняла на повне утримання позивачку та її дітей ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які зараз там і проживають.
На виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 лютого 2025 року у справі №303/10197/24, ОСОБА_3 26 грудня 2024 року влаштовано до комунального некомерційного підприємства «Центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям «Діва Марія» Закарпатської обласної ради.
Відповідно до довідки від 21.08.2025 №675 за час перебування дитини в закладі, мати - ОСОБА_1 відвідала сина три рази, а саме: 14.06.2025, 18.07.2025, 21.08.2025.
Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 15.08.2025 року №77361415, позивач регулярно сплачувала присуджені аліменти на утримання дитини.
Орган опіки та піклування виконавчого комітету Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області, у висновку про повернення матері дитини, затвердженого рішенням виконавчого комітету Кольчинської сільської ради від 30.01.2026 року №32, вважає доцільним повернення матері - ОСОБА_1 дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
2. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, суд враховує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».
Виходячи з міжнародно-правових зобов'язань держави, положень ст. 8 Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.
Статтею 8 Конвенції передбачено, що: «Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».
Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11.07.2017 (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
Також у справі «М. С. проти України» у рішенні від 11.07.2017, заява № 2091/13, та у рішенні «Мамчур проти України», № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (§ 76).
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 7 грудня 2006 року за результатами розгляду справи «Хант проти України» (Заява N 31111/04) (п.п. 54-55) зазначив, що: «між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35 - 36, п. 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків».
В іншому своєму рішенні від 18 грудня 2008 року (справа «Савіни проти України», Заява №39948/06, п.п. 47, 48) Європейський суд з прав людини вказав на те, що: «право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (див., зокрема, рішення у справі "МакМайкл проти Сполученого Королівства" (McMichael v. the United Kingdom) від 24 лютого 1995 року, п. 86, серія A, N 307-B).
Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві" (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п. 87).
Визначаючи, чи було конкретне втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (див., наприклад, справи "Кутцнер проти Німеччини" (Kutzner v. Germany), N 46544/99 п. 65, ЄСПЛ 2002-I, та "Зоммерфельд проти Німеччини" (Sommerfeld v. Germany), [GC], N 31871/96, п. 66, ЄСПЛ 2003-VIII).
Також, при вирішенні переданого на розгляд суду позову, слід врахувати те, що в Декларації прав дитини, яка проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, одним з принципових положень визначено те, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Дитина для повного гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові та матеріальної забезпеченості.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.91 №789-XII в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Крім того, в ст. 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-сторони забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
В свою чергу, Конвенцією про контакт з дітьми, яка ратифікована Україною 20 вересня 2006 року (частина перша та друга ст. 4, п. «с» ст.7) передбачено, що дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Забезпечення перед прийняттям рішення наявності достатньої інформації, зокрема від носіїв батьківської відповідальності, для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і, коли необхідно, одержання додаткової інформації від інших відповідних органів чи осіб. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (частина перша статті 151 Сімейного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 155 Сімейного кодексу України,здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
За правилом частини першої статті 170 Сімейного кодексу України, суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім'ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
Згідно з частиною третьою статті 170 Сімейного кодексу України, якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.
Відповідно до наведеного правила для вирішення питання про повернення дитини батькам необхідно довести, що причини, які стали підставою для відібрання дитини відпали.
По відношенню до спірної по справі ситуації слід зазначити, що одним з фундаментальних принципів демократичного суспільства є законність, на яку посилається преамбула до Конвенції. Законність передбачає, серед іншого, що втручання з боку виконавчої влади в права осіб повинне бути предметом ефективного контролю. Цей контроль звичайно здійснюється судовою владою (принаймні, в якості останньої інстанції), оскільки судовий контроль надає найкращі гарантії незалежності, неупередженості і належної правової процедури.
Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов'язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.
У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.
Відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У поданому суду висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Кольчинської селищної ради зазначено, що відповідно до акту обстеження умов проживання від 30.12.2025 року, складеного в с. Мельничне, встановлено, що санітарний стан житла відповідає всім стандартним нормам. Взаємовідносини в сім'ї - родинні. На час обстеження діти перебували на навчанні в Мельничанській гімназії. В кімнатах було чисто, речі знаходились на своїх місцях. ОСОБА_1 офіційно не працевлаштована, займається вихованням дітей. Діти доглянуті, забезпечені посезонним одягом та засобами гігієни. В сім'ї наявні продукти харчування. Утримання сім'ї забезпечується керівником «Дитячого будинку нове Життя».
Враховуючи вищенаведене, керуючись статтями 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ч. 3 ст. 170 Сімейного кодексу України, Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 №866 із змінами, з метою забезпечення найкращих інтересів дитини, орган опіки та піклування Кольчинської селищної ради вважає доцільним повернення матері ОСОБА_1 дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка у судовому порядку була відібрана у неї.
Згідно зі статтею 111 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Відповідно до статті 112 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Держава надає батькам допомогу у виконанні ними своїх обов'язків щодо виховання дітей, захищає права сім'ї.
Відповідно до частини 8 статті 7 Сімейного кодексу України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Конвенція про права дитини, виходячи із рівності прав матері та батька, у пункті першому статті 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.
Також згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Принцип 6 Декларації прав дитини 1959 року проголошує, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.
Європейський суд з прав людини у пункті 52 рішення у справі «Савіни проти України» зазначив, що у будь-якому разі передання дитини під державну опіку слід зазвичай розглядати як тимчасовий захід, здійснення якого має одразу припинятися, коли це дозволяють обставини. Отже, такий захід не може бути санкціонований без попереднього розгляду можливих альтернативних заходів і має оцінюватися в контексті позитивного обов'язку держави вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз'єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер.
При вирішенні спору, суд, передусім, виходить з положень частини першої ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради УРСР № 789-ХХІІ від 21 лютого 1991 року, в яких зазначено, що під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
Враховуючи наявні у матеріалах справи фактичні дані у їх сукупності та взаємозв'язку, в ситуації, що склалася по справі слід констатувати, що після постановлення рішення про відібрання дитини мати усунула причини, які слугували підставою для його відібрання.
Стосовно позовної вимоги про припинення стягнення аліментів на утримання дитини суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 Сімейного кодексу України).
Частинами першою, третьою статті 181 Сімейного кодексу України визначено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до пункту сьомого частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення правовідношення.
Відповідно до статті 188 Сімейного кодексу України батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину тільки за рішенням суду.
Якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них (частина четверта статті 273 Цивільного процесуального кодексу України).
Способи захисту сімейних прав та інтересів регламентовані частиною другою статті 18 Сімейного Кодексу України, згідно з нормами якої способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є припинення правовідношення, а також його анулювання.
Отже, повернення позивачці - ОСОБА_1 дитини - ОСОБА_3 , є підставою для припинення стягнення на її утримання аліментів, присуджених рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 лютого 2025 року у справі №303/10197/24.
Разом з тим, позивач не визначив у позовній заяві дату, з якої слід припинити стягнення аліментів. Однак суд, вирішуючи питання про припинення стягнення аліментів, вважає за необхідне зазначити, що таке припинення, з урахуванням п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», повинно відбуватися за загальними правилами, а саме - з моменту набрання рішенням суду законної сили.
На підставі вищевикладеного, враховуючи висновок органу піки та піклування, встановлені обставини виправлення позивача, суд вважає за доцільне повернення матері дитини, яка була відібрана за рішенням суду та припинення стягнення аліментів на її утримання.
На підставі наведеного та керуючись статтями 8, 124, 129, 1291 Конституції України, статтями ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області,
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволити.
2. Повернути ОСОБА_1 малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був відібраний на підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 лютого 2025 року у справі №303/10197/24.
3. Припинити стягнення аліментів із ОСОБА_1 , які стягуються на підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 лютого 2025 року у справі №303/10197/24 на утримання малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ..
Представник позивача: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 .
Відповідач: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області, 89636, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с-ще Кольчино, вул. Корятовича, 13, ЄДРПОУ 44309893.
Третя особа: (1) Служба у справах дітей Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області, 89600, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, м. Мукачево, пл. Духновича Олександра, 2, ЄДРПОУ 44102906.
(2) Комунальне неприбуткове підприємство «Центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям «Діва Марія» Закарпатської обласної ради, 89300, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, м. Свалява, вул. Б. Хмельницького, 1, ЄДРПОУ 01992660.
(3) Приватна організація «Дитячий будинок «Нове життя», 82542, Львівська обл., Самбірський р-н, с. Мельничне, вул. Середня, 28Б, ЄДРПОУ 34260024.
Суддя В.В. Кость