12 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 317/764/18
провадження № 51-905км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на вирок Запорізького районного суду м. Запоріжжя від 29 грудня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017081020000157, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, зареєстрований та проживає АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Запорізького районного суду м. Запоріжжя від 29 грудня 2023 рокуОСОБА_8 засуджено за ч. 3 ст. 368 КК України і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права здійснювати функції представників влади та місцевого самоврядування, обіймати в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій на строк 3 роки з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності.
Строк відбування покарання ОСОБА_8 визначено обчислювати з моменту фактичного затримання після набрання вироком законної сили; у строк покарання зараховано строк попереднього ув'язнення з 19 по 22 грудня 2017 року включно; строк додаткового покарання визначено рахувати з моменту відбуття основного покарання; запобіжний захід у вигляді застави залишено до набрання вироком законної сили.
Крім цього, вироком місцевого суду вирішено питання щодо долі речових доказів та процесуальних витрат.
За обставин, детально наведених у судовому рішенні, ОСОБА_8 визнано винуватим в одержані службовою особою, яка займає відповідальне становище, з використанням наданого йому службового становища, неправомірної вигоди за вчинення дій в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, поєднаному з вимаганням неправомірної вигоди.
Суд встановив, що ОСОБА_8 , перебуваючи на посаді голови Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, маючи відповідно до своїх службових обов'язків адміністративно-господарські та організаційно-розпорядчі функції, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення 11 грудня 2017 року приблизно об 11:00, перебуваючи біля готелю «Театральний» на вул. Троїцькій, 23 в м. Запоріжжі, повідомив ОСОБА_9 (директору ТОВ «Альфарембудсервіс»), про те, що для підписання актів виконаних робіт по договорам між Григорівською сільською радою Запорізького району Запорізької області та ТОВ «Альфарембудсервіс» на придбання і монтаж футбольного поля у с. Григорівка Запорізького району Запорізької області на суму 170 000 гривень, дитячого майданчика» (грального комплексу) в с. Веселянка Запорізького району Запорізької області на суму 189 000 гривень та дитячого спортивного майданчика в с. Григорівка Запорізького району Запорізької області на суму 197 000 гривень він має надати йому грошові кошти в розмірі 10% від суми зазначених угод, що становить 56 000 гривень.
Крім того, ОСОБА_8 , маючи на меті створити ситуацію, у якій ОСОБА_9 буде вимушений погодитись на його умови, та схилити останнього до надання неправомірної вигоди, повідомив, що вважає виконані на цей час обсяги робіт неповними та в разі ненадання йому вказаної вище суми грошових коштів, ним буде ініційовано питання стосовно залучення до перевірки обсягів виконаних робіт депутатської комісії Григорівської сільської ради, яка відповідно до його службових обов'язків буде підпорядкована йому як сільському голові цієї ради.
Далі, 18 грудня 2017 року, близько 19:00, ОСОБА_8 , перебуваючи біля того ж готелю у ході бесіди із ОСОБА_9 , продовжуючи свій злочинний умисел, повідомив йому, що підпише акти виконаних робіт на вказаних вище об'єктах лише після того, як йому буде надано згадану суму грошових коштів як неправомірну вигоду.
Наступного дня близько 12:00 ОСОБА_8 , перебуваючи в автомобілі «Volkswagen Caddy», д.н.з. НОМЕР_1 , біля адміністративної будівлі Григорівської сільської ради, що на вул. Сточна, 18 у с. Григорівка Запорізького району Запорізької області, діючи умисно, з корисливих мотивів, реалізовуючи свій злочинний умисел, отримав від ОСОБА_9 грошові кошти в розмірі 56 000 гривень, які зберігав до моменту вилучення працівниками поліції з транспортного засобу.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 рокувирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані вирок та ухвалу, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Аргументуючи свої вимоги, зазначає, що пред'явлені стороною обвинувачення докази не доводять як факту вимагання ОСОБА_8 неправомірної вигоди, так і факту її одержання. На переконання захисника, в цьому випадку мала місце провокація злочину.
Вважає, що в основу обвинувального вироку суд поклав недопустимі докази, зокрема результати негласних слідчих (розшукових) дій, які були отримані з істотним порушенням вимог КПК України. Більше того, на її переконання, суд безпідставно не визнав недопустимими доказами низку процесуальних документів, які містили виправлення і суттєві недоліки в оформленні.
Поміж зазначеного захисник ОСОБА_7 наголошує на тому, що під час затримання ОСОБА_8 останньому не було роз'яснено його права, чим порушено право на захист, а обшук транспортного засобу проводився без дозволу слідчого судді.
Крім того, на думку сторони захисту, 20 грудня 2017 року уповноважені особи не повідомляли ОСОБА_8 про підозру у скоєному злочині і ця обставина дає підстави вважати незаконним вручення повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри.
У свою чергу апеляційний суд безпідставно повторно не дослідив обставин кримінального провадження, не надав відповіді на всі доводи апеляційних скарг обвинуваченого та захисника, формально погодився із висновками місцевого суду та ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам статей 370 і 419 КПК України.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить оскаржувані вирок і ухвалу скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.
Крім доводів, які є аналогічними доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_7 , ОСОБА_6 вказує на невиконання місцевим судом вказівок апеляційного суду під час нового судового розгляду цього кримінального провадження.
Зокрема, на його думку, залишилися невирішеними питання щодо законності проведення НСРД та наявності в процесуальних документах слідства суперечностей.
На зазначені касаційні скарги прокурор подав письмові заперечення, у яких указує на безпідставність доводів сторони захисту, у зв'язку із чим просить залишити без змін оскаржувані судові рішення.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 просила задовольнити її касаційну скаргу на викладених у ній підставах та підтримала доводи іншої касаційної скарги.
Захисник ОСОБА_6 підтримав вимоги своєї касаційної скарги і просив її задовольнити. Також вважав слушними доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_7 .
Засуджений ОСОБА_8 підтримав касаційні скарги своїх захисників і просив кримінальне провадження закрити.
Прокурор ОСОБА_5 вважала подані касаційні скарги необґрунтованими, просила залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, при цьому він перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального і процесуального права та правової оцінки з огляду на ті фактичні обставини справи, які встановлені й визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту).
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Під час вирішення питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.
Перевіряючи доводи, наведені у скаргах, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог закону; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно із ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Суд першої інстанції, виконуючи приписи ст. 94 КПК України, ретельно перевірив зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором фактичні дані, на підставі яких ОСОБА_8 було пред'явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв'язку. При цьому констатував, що надані стороною обвинувачення докази поза розумним сумнівом доводять, що ОСОБА_8 , будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, вимагав і в подальшому отримав неправомірну вигоду від ОСОБА_9 .
Суди навели переконливі аргументи на обґрунтування такого висновку, тому Верховний Суд вважає доводи касаційних скарг захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_6 такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи, виходячи з наступного.
Так, постановляючи вирок, суд послався на показання самого обвинуваченого, який хоча й не визнавав своєї вини, проте не заперечував того факту, що між ним, як головою Григорівської сільської ради й ТОВ «Альфарембудсервіс» в особі директора ОСОБА_9 було укладено договори про будівництво дитячого і спортивних майданчиків та футбольного поля. На початку грудня 2017 року ОСОБА_9 просив його підписати акти виконаних робіт, щоб отримати гроші і розрахуватися з будівельниками. Підтвердив, що 19 грудня 2017 року в його автомобілі було виявлено помічені грошові кошти в сумі 56 000 гривень.
Також суд узяв до уваги показання:
- потерпілого ОСОБА_9 , який пояснив, що просив голову сільської ради ОСОБА_8 підписати акти виконаних робіт до 25 грудня 2017 року, аби вчасно отримати гроші за роботу, яку його підприємство зобов'язувалось завершити до кінця року. Один акт ОСОБА_8 підписав, однак потім почав вимагати 10% від суми всіх договорів. 19 грудня 2017 року передав ОСОБА_8 заздалегідь помічені 56 000 гривень, які останній сказав залишити в автомобілі;
- свідка ОСОБА_10 (помічника депутата ОСОБА_11 , який фактично фінансував роботи з будівництва майданчиків), за показаннями якого ОСОБА_9 повідомляв його про те, що ОСОБА_8 не підписує йому акти виконаних робіт і вимагає сплатити 10% від суми договорів. Враховуючи ці обставини, він порадив ОСОБА_9 звернутися до правоохоронних органів;
- свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які були понятими під час огляду, помітки і вручення грошових коштів, а також обшуку та затримання ОСОБА_8 ;
- свідка ОСОБА_14 , будівельника, котрий розповів про виконання робіт на дитячому і спортивному майданчиках та футбольному полі. Зазначив, що станом на 20 грудня 2017 року об'єкти ще дороблювалися, а 30-31 грудня 2017 року із ним вже розрахувалися. Такі ж показання про хід будівництва надав і свідок ОСОБА_15 ;
- свідка ОСОБА_16 , депутата Григорівської сільської ради, який стверджував, що депутати нічого не знали про ведення будівельних робіт. Після затримання ОСОБА_8 акт виконаних робіт затверджувала комісія з п'яти чоловік. Зазначив, що наприкінці грудня 2017 року загалом на об'єктах було багато недоробок і не всі роботи були виконані;
- свідка ОСОБА_17 , депутата Григорівської сільської ради, котра підтвердила, що договори на будівництва майданчиків підписував голова сільської ради ОСОБА_8 . Вона була у складі комісії депутатів і перевіряла стан виконання робіт з будівництва майданчиків. Комісія виключила ті роботи, які не були виконані, і лиш тоді підписала документи щоб будівельники могли отримати гроші;
- свідків сторони захисту ОСОБА_18 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , які не спростували наведених вище показань.
Також суд узяв до уваги низку письмових доказів, зокрема:
- дані заяви ОСОБА_9 про притягнення до кримінальної відповідальності голови Григорівської сільської ради ОСОБА_8 , який вимагав неправомірну вигоду в сумі 56 000 гривень;
- дані протоколу обшуку від 19 грудня 2017 року автомобіля «Volkswagen Caddy», д.н.з. НОМЕР_1 , яким зафіксовано вилучення в ОСОБА_8 56 000 гривень, відібрано контрольні змиви, вилучено два мобільних телефони: «Samsung» та «Nokia», полімерний файл із документами та сам транспортний засіб;
- дані протоколу огляду DVD-R диска, на якому зафіксований обшук автомобіля «Volkswagen Caddy», д.н.з. НОМЕР_1 , і вилучення наведених речей;
- дані протоколу огляду документів вилучених 19 грудня 2017 року під час обшуку автомобіля Volkswagen Caddy, д.н.з. НОМЕР_1 ;
- дані висновку експерта №6-29 від 18 січня 2018 року за результатами судової хімічної експертизи, відповідно до яких на купюрах, вилучених у ОСОБА_8 , виявлено спеціальну хімічну речовину - люмінофор;
- дані протоколу огляду грошових коштів від 20 січня 2018 року;
- дані протоколу про результати контролю за вчиненням злочину від 17 січня 2018 року, якими зафіксовано, як 19 грудня 2017 року ОСОБА_8 вимагав та отримав від ОСОБА_9 неправомірну вигоду в розмірі 56 000 гривень за підписання актів виконаних робіт;
- дані протоколу про результати негласної (розшукової) дії - аудіо, відеоконтроль особи від 18 грудня 2017 року, якими підтверджується зустріч ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ввечері 18 грудня 2017 року в м. Запоріжжі, вимагання грошей ОСОБА_8 шляхом створення перешкод у вигляді непідписання актів приймання робіт, домовленість про передачу ОСОБА_8 грошових коштів у сумі 56 000 гривень 19 грудня 2017 року у с. Григорівка в обмін на підписання актів ОСОБА_8 і направлення ним документів на оплату виконаних підприємством робіт в казначейство;
- дані протоколу про результати негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо-, відеоконтролю особи від 19 грудня 2017 із аудіо- та відеозаписом події, якими підтверджується факт передачі 19 грудня 2017 року в с. Григорівка в автомобілі ОСОБА_8 ОСОБА_9 грошових коштів в сумі 56 000 гривень та прийняття грошей ОСОБА_8 ;
- дані протоколів огляду дитячого спортивного майданчика у с. Григорівка Запорізького району Запорізької області по вул. Степна, біля будинку 17-А дитячого майданчику, розташованого у с. Григорівка Запорізького району Запорізької області по вул. Зарічна, біля будинку 72-А, футбольного поля, розташованого у с. Григорівка Запорізького району Запорізької області по вул. Радісна, буд. 50; дані акту комісійного обстеження від 26 грудня 2017 року; дані посадової інструкції сільського голови Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області; дані рішення першої сесії сьомого скликання Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 09 листопада 2015 №1; дані договору №1 про надання іншої субвенції від 27 червня 2017 року Григорівській сільській раді в особі сільського голови ОСОБА_8 із бюджету розвитку (спеціального фонду) районного бюджету у розмірі 556 000 гривень на встановлення дитячого і спортивного майданчиків, а також на побудову футбольного поля; дані додаткової угоди №1 до договору №1 «Про надання іншої субвенції»; дані договорів №01/11172, №01/11173 і №01/11171 від 01 листопада 2017 року укладених між Григорівською сільською радою Запорізького району Запорізької області в особі сільського голови ОСОБА_8 та ТОВ «Альфарембутсервіс» в особі директора ОСОБА_9 ; дані видаткових накладних №РН-22/11 від 28 листопада 2017 року, №22/1117 від 28 листопада 2017 року, №28/11-1 від 28 листопада 2017 року; дані акту надання послуг №22/1117 від 28 листопада 2017 року; дані платіжних доручень №7 від 29 листопада 2017 року, № 4, № 5 і № 6 від 01 листопада 2017 року; дані листа Управління Державної казначейської служби України в Запорізькому районі Запорізької області № 02-47/51-109 від 24 січня 2018 року; а також процесуальні рішення, які підтверджують належність, допустимість і достовірність наведених доказів.
З вироку вбачається, що суд належним чином обґрунтував, чому бере до уваги ці докази, та оцінив їх із дотриманням ст. 94 КПК України.
При цьому місцевий суд вмотивовано спростував версії захисту про те, що ОСОБА_8 не вимагав у потерпілого грошей, взагалі не отримував будь-яких коштів і загалом у цій справі мала місце провокація з боку органу досудового розслідування з метою притягнення його до відповідальності та усунення від посади. Також сторона захисту протягом усього судового розгляду цього кримінального провадження наголошувала на тому, що ОСОБА_8 діяв законно та з метою забезпечити виконання ОСОБА_9 як контрагентом за цивільно-правовими угодамидоговірних зобов'язань.
Вказані доводи спростовано дослідженими в ході судового слідства доказами, відповідно до яких встановлено, що ОСОБА_8 відмовлявся підписати акти виконаних робіт, погрожував ініціювати питання стосовно залучення до перевірки обсягів виконаних робіт підпорядкованої і підкотрольної йому депутатської комісії Григорівської сільської ради та вимагав за ненастання таких наслідків від ОСОБА_9 неправомірну вигоду.
У примітці до ст. 354 КК України вказано, що у статтях 354, 368, 368-1 і 368-4 цього Кодексу під вимаганням неправомірної вигоди слід розуміти вимогу щодо надання неправомірної вигоди з погрозою вчинення дій або бездіяльності з використанням свого становища, наданих повноважень, влади, службового становища стосовно особи, яка надає неправомірну вигоду, або умисне створення умов, за яких особа вимушена надати неправомірну вигоду з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.
Правильне визначення меж вимагання неправомірної вигоди пролягає через зміст прав та інтересів особи (їх законність чи незаконність), можливість реалізації (захисту) цих прав та інтересів за допомогою неправомірної вигоди, законність чи незаконність дій службової особи, якими вона погрожує, у разі відмови від давання неправомірної вигоди, а також через спрямованість погроз службової особи на заподіяння шкоди правам та законним інтересам особи, яка надає неправомірну вигоду.
Найбільш значущою ознакою вимагання є те, що примушування до надання неправомірної вигоди може бути вчинено тільки за допомогою погрози заподіяння шкоди правоохоронюваним, законним інтересам особи. При цьому під законними інтересами слід розуміти інтереси, які забезпечуються нормами закону (до яких можна застосувати нормативний критерій), а також ті, що не суперечать чинному законодавству. Згідно з роз'ясненнями, які містяться в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004, незаконний інтерес, на відміну від правоохоронюваного, не захищається ні законом, ні правом і не повинен задовольнятись чи забезпечуватись ним.
За законодавчим визначенням, не може розглядатися як вимагання неправомірної вигоди погроза з боку особи, яка одержує неправомірну вигоду, вчинити відносно особи, яка надає неправомірну вигоду, законні дії, хоча вони й зачіпають законні інтереси останнього.
Таким чином, вимагання неправомірної вигоди як ознака може бути поставлена за вину лише в тому випадку, якщо винна особа з метою одержання неправомірної вигоди погрожуючи вчиненням або невчиненням таких дій, які можуть завдати шкоди, що є визначальним, правам чи законним інтересам того, хто дає неправомірну вигоду, або створює такі умови, за яких особа не повинна була, а вимушена дати неправомірну вигоду з метою запобігання шкідливим наслідкам чи законним інтересам.
Тобто законність прав і інтересів, які особа, яка надає неправомірну вигоду, захищає шляхом дачі неправомірної вигоди, має бути однією із основних і обов'язкових ознак вимагання. На відміну цьому, у разі, якщо особа, яка надає неправомірну вигоду, зацікавлена у незаконній, неправомірній поведінці службової особи, прагне обійти закон, домогтися своїх незаконних інтересів, тощо, то вимагання неправомірної вигоди виключається.
З встановлених судом фактичних обставин не вбачається, що ОСОБА_8 , висловлюючи ОСОБА_9 погрозу залучити до перевірки обсягів виконаних робіт підпорядковану йому депутатську комісію Григорівської сільської ради, діяв законно. Із досліджених судами договорів №01/11172, №01/11173 і №01/11171 від 01 листопада 2017 року, випливає, що у наведених цивільно-правових угодах передбачено як відповідальність «Продавця», тобто ОСОБА_9 , за невиконання зобов'язань у виді штрафів або пені, так і дії із урегулювання спірних питань щодо виконання правочинів.
Обґрунтованих підстав вважати, що ОСОБА_8 , як одна із сторін угоди, керувався у своїх діях положеннями наведених угод ,у судів не було, а тому твердження сторони захисту про те, що засуджений діяв правомірно, є непереконливим.
Що стосується провокації злочину, то місцевий суд встановив, що після вимоги ОСОБА_8 надати йому грошові кошти у розмірі 10% від укладених Григорівською сільською радою договорів із ТОВ «Альфарембутсервіс» для уникнення негативних наслідків та пришвидшення підписання актів виконаних робіт, директор товариства ОСОБА_9 звернувся з відповідною заявою до правоохоронних органів.
Оцінюючи подальший характер дій потерпілого, суд вмотивовано вказав, що останній діяв пасивно, не здійснював впливу та наполегливого спонукання, які б викликали у ОСОБА_8 намір вчинити злочин.
Крім цього, суд зазначив, що контроль за вчиненням злочину у формі імітування обстановки злочину із застосуванням грошових коштів було здійснено правоохоронними органами через неможливість отримання відомостей про вчинення злочину ОСОБА_8 в інший спосіб та через те, що будь-яким відкритим шляхом отримати дані для підтвердження обставин, на які вказував потерпілий, здобути було неможливо.
Слід також вказати, що суд правильно послався на практику ЄСПЛ, відповідно до якої у випадку коли заявник заперечує факт вчинення ним злочину та одночасно заявляє про провокацію на його вчинення, то це саме по собі виключає можливість провокації (рішення у справі «Берлізев проти України» від 08 липня 2021 року).
Апеляційний суд перевірив висновки місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 , визнав їх обґрунтованими та вмотивованими і, відповідно до вимог ст. 419 КПК України, навів достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.
Крім наведеного, колегія суддів обґрунтовано звернула увагу на відсутність у матеріалах справи будь-яких даних про те, що під час спілкування обвинувачений висловлював заперечення на пропозицію ОСОБА_9 щодо надання йому неправомірної вигоди та стосовно конкретизації 10% в грошовому еквіваленті в сумі 56 000 гривень.
Також апеляційний суд дійшов до обґрунтованого переконання про дотримання місцевим судом вимог ч. 3 ст. 415 КПК України, оскільки під час нового судового розгляду повною мірою враховано висновки і мотиви, з яких скасовано попередній вирок, усунуто всі сумніви та надано детальні відповіді на аргументи сторони захисту.
Переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність і умотивованість указаних висновків сторона захисту не наводить.
У своїх касаційних скаргах захисники посилаються на неналежність та недопустимість доказів, які було покладено в основу обвинувального вироку, зокрема через недоліки в дорученні старшого слідчого СВ Олександрівського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області, виданому УЗЕ у Запорізькій області ДЗЕ НПУ на проведення огляду, помітки та вручення грошових коштів, які, на їх думку, свідчать про проведення НСРД з істотним порушенням вимог КПК України. Враховуючи цю обставину, сторона захисту вважає, що оперативні працівники не мали повноважень на проведення відповідної НСРД.
Дані доводи були предметом дослідження судів та визнані безпідставними з наведенням відповідних мотивів.
Так, суд встановив, що вказане доручення має виправлення в даті його винесення; вихідний номер та дата не відповідають даті фактичного проведення слідчих дій - огляду, помітки та вручення грошових коштів; мотивувальна частина доручення містить некоректні дані. Крім того, у ньому відсутня пряма вказівка на проведення саме контролю за вчиненням злочину у вигляді спеціального слідчого експерименту і на здійснення в його межах огляду, помітки та вручення грошових коштів, а також не згадано про будь-який дозвільний документ, на підставі якого має бути проведена така НСРД.
У той же час місцевий суд надав оцінку постанові прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту від 18 грудня 2017 року, відповідно до якої прийнято рішення про проведення контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту стосовно ОСОБА_8 з використанням спеціальних імітаційних або заздалегідь ідентифікованих засобів, а також залучено до проведення контролю за вчиненням злочину ОСОБА_9 . Також ця постанова містить фактичне доручення на проведення таких дій уповноваженому оперативному підрозділу Національної поліції - УЗЕ в Запорізькій області ДЗЕ.
Верховний Суд погоджується із висновками місцевого суду про відсутність підстав для визнання доказів, отриманих під час НСРД, недопустимими з указаних стороною захисту мотивів, адже за приписами ч. 6 ст. 246 КПК України закон не виключає можливості доручення проведення певної НСРД, крім слідчого, й уповноваженим прокурором і не вимагає обов'язкового доручення на проведення НСРД саме конкретному працівникові певного оперативного підрозділу, вказуючи, що таке доручення видається уповноваженому оперативному підрозділу як структурній одиниці певного органу чи установи.
Беручи до уваги також ухвалу слідчого судді Апеляційного суду Запорізької області від 18 грудня 2017 року про надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії із втручанням у приватне спілкування, підстав вважати, що органи слідства якимось чином істотно порушили права обвинуваченого, немає.
Поміж наведеного, предметом розгляду судів були й доводи сторони захисту про недопустимість доказів через незаконність походження грошових коштів.
Так, матеріали цього кримінального провадження, зокрема протокол огляду, помітки та вручення грошових коштів від 19 грудня 2017 року, містять посилання на те, що грошові кошти були добровільно надані ОСОБА_9 . Ця обставина підтверджується й іншими процесуальними документами та показаннями ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і понятих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .
Враховуючи зазначені обставини, у суду не було підстав сумніватися в законності НСРД та походженні коштів, які використовувалися. Той факт, що ОСОБА_9 через 6 років після події не міг пригадати точної дати надання органам слідства коштів, також не ставить під сумнів законність проведеної слідчої дії.
У той же час Верховний Суд укотре нагадує, що кримінальний процесуальний закон не містить вимог щодо необхідності підтвердження походження таких коштів. Наведене збігається з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові від 25 вересня 2023 року (справа № 208/2160/18, провадження № 51-1868кмо22).
Що стосується доводів сторони захисту про порушення конституційних прав ОСОБА_8 під час затримання і проведення обшуку транспортного засобу без дозволу слідчого судді, то такі теж є неспроможними.
Суд встановив, що під час цих слідчих дій ОСОБА_8 було роз'яснено його права і безперешкодно допущено захисника, який разом із затриманим після завершення підписали відповідні протоколи без зауважень та скарг на дії працівників правоохоронних органів.
Обшук автомобіля «Volkswagen Caddy», д.н.з НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_8 , проводився уповноваженою на те особою слідчим ОСОБА_20 у зв'язку із безпосереднім переслідуванням особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, тобто через невідкладний випадок, а вилучення наведених у протоколі речей здійснено із дотриманням вимог ст. 233 КПК України.
Надалі ця слідча дія була санкціонована слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя ухвалою від 20 грудня 2017 року, в якій зазначено про надання дозволу саме на фактично проведений 19 грудня 2017 року обшук з метою легалізації доказів. Зміст наведеного процесуального рішення повністю спростовує аргументи сторони захисту про надання слідчим суддею дозволу на проведення обшуку вказаного автомобіля у майбутньому.
Також суди належним чином перевірили і надали вичерпні відповіді на доводи сторони захисту щодо порушення територіальної підслідності, вручення обвинувального акта обвинуваченому та про порушення вимог ст. 481 КПК України (повідомлення про підозру). Аргументованих доводів на спростування таких висновків сторона захисту у поданих касаційних скаргах не наводить.
Слід вказати, що під час касаційного розгляду сторона обвинувачення надала оригінал повідомлення ОСОБА_8 про підозру, який беззаперечно спростовує аргументи захисників, що така 20 грудня 2017 року останньому не вручалася.
Стосовно твердження сторони захисту про недотримання під час апеляційного перегляду вимог ст. 404 КПК України слід вказати таке.
Положеннями вказаної вище норми процесуального закону чітко регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена у випадках, коли під час апеляційного розгляду цей факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено в суді першої інстанції.
Однак, заявляючи клопотання про повторне дослідження доказів, сторона захисту не вказала як ці вимоги кореспондують приписам ч. 3 ст. 404 КПК України та не зазначила обґрунтованих доводів про порушення, допущені судом першої інстанції під час їх дослідження.
Відмова апеляційного суду в частині повторного дослідження показань учасників кримінального провадження є виправданою та відповідає усталеній практиці Верховного Суду, що прослідковується у постановах від 07 жовтня 2021 року (справа № 521/6316/17, провадження, № 51-4669км19), від 23 листопада 2021 року (справа № 752/7624/18, провадження, № 51-10107км18) та від 30 листопада 2021 року (справа № 450/4029/18, провадження, № 51-3776км21).
Таким чином, за результатами кримінального провадження у суді касаційної інстанції встановлено, що матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення.
Призначене ОСОБА_8 покарання є співмірним характеру вчинених ним протиправних дій, тяжкості скоєного правопорушення, даним про особу винного та відповідає принципам справедливості й індивідуалізації.
Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_6 не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
Вирок Запорізького районного суду м. Запоріжжя від 29 грудня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року стосовно ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3