12 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 285/1242/17
провадження № 51-3988км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
представника цивільного відповідача ОСОБА_8 ,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_9 ,
засудженого ОСОБА_10 ,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015060000000151, за обвинуваченням
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Білоскірка Тернопільського району Тернопільської області, мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі -КК),
за касаційними скаргами захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , які діють в інтересах ОСОБА_10 , тимчасово виконуючого обов'язки директора приватного підприємства «Дружба-Нафтопродукт» ОСОБА_11 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 16 липня 2025 року, потерпілої ОСОБА_12 та адвоката ОСОБА_13 , який діє в інтересах ОСОБА_14 , на вирок Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 25 квітня 2025 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 16 липня 2025 року щодо ОСОБА_10 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 25 квітня 2025 року ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Крім того, вирішено питання щодо витрат у провадженні, про обрання запобіжного заходу, вирішено питання щодо цивільних позовів ОСОБА_12 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 .
За вироком суду, 18 липня 2015 року близько 10:10 ОСОБА_10 керував технічно справним автопоїздом DAF р.н. НОМЕР_1 у складі з напівпричепом - цистерною ПП AUREPA р.н. НОМЕР_2 , яким зупинився на 233 км автодороги Київ - Чоп, у місці для розвороту транспортних засобів, зайнявши при цьому крайнє ліве положення на проїзній частині у напрямку м. Києва. Далі ОСОБА_10 в порушення вимог п. 2.3 б) Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - ПДР), проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, перед початком руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, в порушення вимог п. 10.1 цих же Правил, в порушення вимог п. 10.4 ПДР, перед початком маневру розвороту не надав переваги в русі зустрічному транспортному засобу, виїхав на зустрічну смугу руху, де здійснив зіткнення з автомобілем MAZDA CX-7 р.н. НОМЕР_3 , яким у напрямку м. Рівне керував водій ОСОБА_17 , перевозячи пасажирів ОСОБА_18 , ОСОБА_15 , ОСОБА_12 та малолітнього ОСОБА_14 .
Внаслідок порушення пунктів 1.5, 2.3 б), 10.1 та 10.4 ПДР виникла дорожньо-транспортна подія під час якої водій автомобіля MAZDA CX-7 ОСОБА_17 , та пасажир ОСОБА_18 отримали тілесні ушкодження від яких загинули, а пасажир ОСОБА_15 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Житомирський апеляційний суд ухвалою від 16 липня 2025 року залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника ОСОБА_19 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , апеляційну скаргу захисника ОСОБА_20 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 задовольнив частково, вирок Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 25 квітня 2025 року щодо ОСОБА_21 скасував у частині вирішення цивільного позову потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та призначив новий розгляд в цій частині в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства, в іншій частині - залишив без зміни. Ухвалу Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 02 червня 2025 року про відмову у роз'ясненні вироку суду від 25 квітня 2025 року залишив без змін.
Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
Не погоджуючись з постановленою щодо ОСОБА_10 ухвалою апеляційного суду, захисник ОСОБА_6 звернувся до Суду з касаційною скаргою в якій ставить вимогу про скасування ухвали Житомирського апеляційного суду від 16 липня 2025 року та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. На переконання сторони захисту, висновки суду про винуватість ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, не підтверджуються належними та допустимими доказами. При цьому стверджує, що в судових рішеннях не зазначено, чому одні докази взято до уваги, а інші - відкинуто.
Захисник ОСОБА_6 вказує, що вирок базується на недопустимих доказах, на суперечностях, які не були спростовані стороною обвинувачення, стверджує про порушення загальних засад кримінального провадження.
У касаційній скарзі акцентує на тому, що ОСОБА_10 під час досудового розслідування 18 липня 2017 року допитувався як свідок, слідчий експеримент 28 серпня 2015 року було проведено за участі ОСОБА_10 , який перебував у статусі свідка, наведене, на думку захисника, свідчить про порушення загальних засад кримінального провадження, оскільки, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань, ОСОБА_10 у якості свідка надав викривальні показання та не міг скористатися ст. 63 Конституції України.
Захист стверджує, що, допитавши ОСОБА_10 як свідка, здійснивши відтворення обставин ДТП зі свідком, призначивши і провівши всі судові експертизи у справі, досудове слідство отримало докази, які є недопустимими у розумінні ч. 3 ст. 87 КПК.
Також захисник вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився із висновком, який зробив суд першої інстанції, та зазначив, що в оскарженому вироку детально та аргументовано наведено мотиви суду щодо визнання результатів слідчого експерименту за участю ОСОБА_10 та похідних від нього висновків експертів допустимими доказами.
Вважає, що протокол слідчого експерименту від 28 серпня 2015 року є недопустимим з огляду на приписи статей 104, 105 КПК, а слідчу дію проведено з порушенням положень ст. 240 КПК, а тому не може доводити винуватість ОСОБА_10 . При цьому звертає увагу на той факт, що суд апеляційної інстанції не відповів на доводи сторони захисту про недопустимість згаданого протоколу слідчого експерименту.
Крім того, вказує на те, що ні суд першої, ні апеляційної інстанції не врахували висновку експерта № 1139/17-22 від 14 лютого 2018 року, наполягає, що цей висновок не був досліджений ні після його первинної подачі 04 листопада 2024 року, ні після 13 лютого 2025 року. Однак суд апеляційної інстанції зробив висновок, що вказане клопотання не містить: належного обґрунтування для задоволення; даних на підтвердження яких обставин, які підлягають доказуванню, необхідно долучити висновок експерта; прохання дослідити цей висновок. Отже, відмова в задоволенні клопотання судом першої інстанції обумовлена виключно його неналежним обґрунтуванням, а не порушенням судом засади рівності та змагальності сторін.
Крім того, у касаційній скарзі адвокат вказує, що потерпіла ОСОБА_12 вважала ухвалений щодо ОСОБА_10 вирок занадто суворим, не мала ніяких претензій до обвинуваченого, однак суди попередніх інстанцій наведеного не врахували.
Також вказує про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у допуску представника потерпілої до участі у провадженні, хоча той надав усі передбачені законом документи (ордер та свідоцтво), з огляду на що не з'ясував дійсної позиції потерпілого у провадженні.
Не погоджується з мотивами апеляційного суду, які були покладені в основу рішення про відмову у задоволенні клопотання про допит експертів, які склали висновок від 31 травня 2016 року № 182/16-52. Таку відмову захист уважає надмірним формалізмом.
Уважає, що апеляційний суд повинен був безпосередньо дослідити докази, у тому числі шляхом допиту експертів, оскільки висновок викликає сумнів і цього потребує забезпечення права на захист.
Відмовою дослідити висновок експерта від 31 травня 2016 року № 182/16-52 суд апеляційної інстанції діяв у супереч позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 22 січня 2019 року у справі № 697/2272/14-к (провадження № 51-7км17).
Не погоджується з рішенням апеляційного суду щодо скасування вироку Звягельського (Новоград-Волинського) міськрайонного суду Житомирської області від 25 квітня 2025 року в частині вирішення цивільного позову потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та призначення нового розгляду в цій частині в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. Сторона захисту вважає, що, призначаючи справу на новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства, суд апеляційної інстанції перевищив межі своїх повноважень, визначених в ст. 407 КПК, де не йдеться про скасування вироку місцевого суду в частині вирішення цивільного позову і призначення нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Вважає, що потрібно відступити від висновку колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2024 року у справі № 462/2487/22 (провадження № 51-4790км24), де зазначено, що «призначення нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства є законним, оскільки таке рішення суду апеляційної інстанції не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню, не впливає на вирішення питання стосовно кримінально-правової кваліфікації, доведеності винуватості і призначення покарання, а тому, з огляду на положення ст. 424 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК), не може бути предметом касаційного перегляду», наводить обґрунтування своїх вимог у контексті, пов'язаному із застосуванням приписів п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо забезпечення права на розгляд справи судом «встановленим законом».
Захисник ОСОБА_9 просить скасувати ухвалуЖитомирського апеляційного суду від 16 липня 2025 року з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання про перенесення судового засідання через відпустку захисника та розглянув справу без його участі як захисника.
Вказує, що 02 липня 2025 року за клопотанням прокурора суд призначив ОСОБА_10 захисника, якого зобов'язав прибути для участі в апеляційному розгляді 07 липня 2025 року.
03 липня 2025 року йому було надано доручення для захисту за призначенням ОСОБА_10
07 липня 2025 року засідання було перенесено на 09 липня 2025 року за відсутності у захисника достатнього часу для ознайомлення з матеріалами справи.
09 липня 2025 року захисник ОСОБА_9 подав клопотання про перенесення засідання у зв'язку із його завантаженістю по справам та відсутністю достатнього часу зустрітися з обвинуваченим ОСОБА_10 , який знаходився в слідчому ізоляторі, для визначення правової позиції захисту.
Суд апеляційної інстанції засідання, призначене на 09 липня 2025 року, переніс на 10 липня 2025, а крім того, без їх погодження із захисником визначив дати наступних засідань 14, 15 та 16 липня 2025 року.
10 липня 2025 засідання не відбулося через повітряну тривогу, яка тривала до 13:04.
Також 07 липня 2025 року захисник ОСОБА_9 довів до відома апеляційного суду про те, що в нього запланована відпустка з 14 до 30 липня 2025 року. Про це ж він попередив як Раду адвокатів Житомирської області, так і Північний міжрегіональний центр з надання безоплатної правової допомоги.
Захисник з цих підстав завчасно надсилав клопотання про перенесення судових засідань 14, 15 та 16 липня 2025 року.
Однак, в судовому засіданні 16 липня 2025 року апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання захисника і ухвалив проводити апеляційний розгляд без участі сторони захисту, за наслідком чого постановив оскаржене судове рішення.
Висновки суду апеляційної інстанції про те, що обвинувачений та його захисники недобросовісно користуються своїми процесуальними правами, зокрема зловживають правом на відкладення судового розгляду і в такий спосіб бажають затягнути строки апеляційного розгляду, вважає безпідставними.
Вказує, що суд, незважаючи на його зайнятість як захисника та його законну відпустку, за 10 днів призначив 5 судових засідань.
У свою чергу, він як захисник дізнавсяпро те, що строки розгляду даного кримінального провадження закінчуються 17 липня 2025 року лише з ухвали апеляційного суду, постановленої по суті, до того про це ні в ухвалі про призначення, ні в інший спосіб повідомлено не було.
Підсумовуючи, захисник зазначає, що відмовивши у задоволенні клопотання захисника про відкладення судового засідання, апеляційний суд не навів переконливого мотивування, яке б указувало, що подання захисником цього клопотання мало ознаки зловживання своїм правом. 3 матеріалів справи не видно, що апеляційний суд проаналізував і співставив поведінку захисника на більш ранніх етапах кримінального провадження в аспекті того, що дії адвоката мали системний характер, отже не встановив зловживання правом, а тому не мав підстав здійснювати розгляд за відсутності захисника.
Просить скасувати оскаржену ухвалу та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Представник цивільного відповідача приватного підприємства «Дружба-Нафтопродукт» ОСОБА_11 вважає ухвалу Житомирського апеляційного суду від 16 липня 2025 року в частині призначення нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства, такою, що постановлена з неправильним застосуванням матеріального та процесуального закону, просить її скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Указує, що ПП «Дружба-Нафтопродукт» як учасник кримінального провадження не отримувало викликів та повідомлень про судове засідання, не отримувало копії вироку, копії ухвали апеляційного суду про відкриття провадження, у зв'язку з чим, представник підприємства був позбавлений права брати участь у судових засіданнях.
Підсумовуючи, стверджує про те, що судом апеляційної інстанції допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме вимог п. 1 ч. 1 ст. 401, ч. 3 ст. 111, ч. 1 ст.135, ч. 1 ст.136 КПК.
Крім того, усупереч приписам ч. 8 ст. 376 КПК апеляційний суд не направив копії своєї ухвали, постановленої за результатом розгляду провадження по суті, на адресу цивільного відповідача.
Посилаючись на постанову Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 404/5818/17 (провадження № 51-2095км19), такі дії апеляційного суду вважає істотним порушенням приписів КПК.
Крім того, на думку представника, сторона захисту не має права оскаржувати вирок у частині вирішення цивільного позову потерпілих, отже апеляційний суд безпідставно скасував вирок та призначив новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства в цій частині за касаційною скаргою захисника.
Посилаючись на приписи п. 1 ч. 1 ст. 393 КПК, стверджує, що захисник, діючи в інтересах ОСОБА_10 , не був наділений правом на оскарження процесуального рішення щодо розгляду цивільного позову, адже таке право надано лише цивільному позивачу та/чи цивільному відповідачу (пункти 8, 9 ч. 1 ст. 393 КПК), оскільки заявлені у справі цивільні позови не містили вимог до ОСОБА_10 , більш того, він навіть не залучений як третя особа.
Представник уважає, що, з огляду на приписи п. 1 ч. 1 ст. 399 КПК та позицію Верховного Суду у справі № 758/8167/16-к, апеляційний суд зобов'язаний був повернути апеляційну скаргу захиснику як особі, що її подала.
Крім того, вважає, що, враховуючи приписи ст. 129 КПК та те, що скаргу було прийнято до провадження, апеляційний суд був зобов'язаний вирішити цивільний позов у справі чи відмовити у ньому, а не призначати новий судовий розгляд в цій частині в порядку цивільного судочинства.
Звертає увагу, що ч. 3 ст.129 КПК, крім іншого, передбачає обов'язок суду першої інстанції залишити цивільний позов без розгляду у випадках, передбачених ч. 1 ст. 326 КПК, де встановлено, що такі процесуальні наслідки застосовуються якщо в судове засідання не прибув цивільний позивач, його представник чи законний представник, крім випадків, встановлених цією статтею. Цивільний позов може бути розглянутий за відсутності цивільного позивача, його представника чи законного представника, якщо до суду надійшло клопотання про розгляд позову за його відсутності або якщо обвинувачений чи цивільний відповідач повністю визнав пред'явлений позов.
У цьому провадженні, окрім цивільних позовів ОСОБА_12 та ОСОБА_16 , було заявлено ще цивільні позови ОСОБА_15 та ОСОБА_22 в інтересах малолітнього (на день ДТП) сина, однак позиції щодо інших цивільних позивачів апеляційний суд не висвітлив в оскарженій ухвалі, хоча прийняте рішення стосується їхніх прав та обов'язків.
Звертає увагу, що у провадженні відсутні клопотання усіх цивільних позивачів щодо розгляду позовів без їхньої участі, а доказів, що обвинувачений чи цивільний відповідач повністю визнали позови не здобуто.
Крім того, представник вказує, що, враховуючи приписи ч. 1 ст. 1172 та ч. 2 ст. 1187 ЦК, визнання винуватим ОСОБА_10 має наслідки для ПП «Дружба-Нафтопродукт». Водночас дії іншого учасника ДТП - водія автомобіля MAZDA CX-7, також не відповідність вимогам п. 12.6 ґ) ПДР, оскільки той рухався з перевищенням дозволеної швидкості руху (147-156 км/год), отже шкоду потерпілим завдано як діями ОСОБА_10 , так і діями водія MAZDA CX-7, натомість суди не врахували цю обставину, оскільки в порушення вимог статей 7, 22 КПК не забезпечили принципу змагальності.
На переконання представника, вина водія автомобіля MAZDA CX-7 об'єктивно доведена за висновком експерта за результатом проведення автотехнічної експертизи від 14 лютого 2018 року № 1139/17-22, який необґрунтовано був відкинутий судами, як доказ у справі.
Відсутність у судовому рішенні апеляційної інстанції чіткої позиції щодо того чи порушив водій ОСОБА_17 вимоги п. 12.6 ґ) ПДР не дає можливості встановити розмір реальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, що становитиме перешкоди суду у вирішенні питання щодо застосування вимог ст.1188 ЦК.
Звертає увагу на позицію Великої Палати ВС, у постанові від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс2І) щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки третім особам та вважає, що відсутність у оскарженому рішенні апеляційного суду позиції щодо того чи порушив водій ОСОБА_17 вимоги ПДР, і якщо так, то в якій частині, і в чому виявились ці порушення, не дає можливості встановити розмір реальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, що становитиме відповідні перешкоди місцевому суду при вирішення питання щодо застосування вимог ст. 1188 ЦК при розгляді цивільного позову і встановлення вини всіх осіб та відшкодування шкоди пропорційно їх частці у скоєному.
Потерпіла ОСОБА_12 у касаційній скарзі не погоджується з вироком Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 25 квітня 2025 року та ухвалою Житомирського апеляційного суду від 16 липня 2025 року.
Доводи її касаційної скарги зводяться до тверджень про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Потерпіла вважає, що при призначені покарання ОСОБА_10 суд мав застосувати положення ст. 75 КК, однак, залишив поза увагою дані про особу винного, який раніше не судимий, має постійне місце проживання, був офіційно працевлаштований, має поважний вік, одружений, не зважив на стан його здоров'я та проходження лікування, позитивну характеристику, на те, що останній не перебуває на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра, на утриманні має неповнолітню дитину, та не застосував зазначену норму закону.
Враховуючи викладене потерпіла просить змінити оскаржені судові рішення та звільнити засудженого від відбування покарання.
Адвокат ОСОБА_13 у касаційній скарзі, поданій в інтересах ОСОБА_14 , просить скасувати вирок Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 25 квітня 2025 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 16 липня 2025 року та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Адвокат вказує, що малолітній (на момент ДТП) ОСОБА_14 є потерпілим, однак ні місцевий суд, ні суд апеляційної інстанції, не надсилали повідомлення на його адресу.
Вказує, що 03 квітня 2017 року було подано заяву про залучення як потерпілого (малолітнього на той час) ОСОБА_14 , він є правнуком загиблого ОСОБА_17 та перебував у автомобілі під час ДТП, однак судові рішення не згадують його як потерпілого. Вважає, що оскільки в матеріалах провадження немає ухвали про відмову у визнанні потерпілим, то відсутні підстави вважати, що він не є такою особою, з огляду на положення ч. 2 ст. 55 КПК, за якою права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.
ОСОБА_13 вказує, що ОСОБА_14 не надсилалися повідомлення та виклики, судове провадження здійснено за його відсутності, отже наявне істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки справа розглянута за відсутності належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання потерпілого, що є безумовно підставою до скасування оскарженого рішення апеляційного суду.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_10 та його захисники ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 підтримали касаційні скарги сторони захисту і просили їх задовольнити. Також підтримали касаційні скарги представника цивільного відповідача, потерпілої ОСОБА_12 та адвоката ОСОБА_13 , подану в інтересах ОСОБА_14 , вважали, що їх вимоги є обґрунтованими.
Представник цивільного відповідача підтримав вимоги касаційної скарги, поданої в інтересах Приватного підприємства «Дружба-Нафтопродукт», а також вимоги касаційних скарг захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , потерпілої ОСОБА_12 , адвоката ОСОБА_13 , в інтересах ОСОБА_14 , вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Прокурор ОСОБА_5 вважала вимоги касаційних скарг захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , представника цивільного відповідача, потерпілої ОСОБА_12 , адвоката ОСОБА_13 , в інтересах ОСОБА_14 , необґрунтованими, оскаржені судові рішення просила залишити без зміни.
Від потерпілої ОСОБА_12 надійшли заперечення на касаційну скаргу представника цивільного відповідача Приватного підприємства «Дружба-Нафтопродукт» ОСОБА_11 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 16 липня 2025 року, в яких вона виклала мотиви незгоди з доводами касаційної скарги представника ПП «Дружба-Нафтопродукт» та просила відмовити у задоволенні вимог цієї скарги.
Також потерпіла ОСОБА_12 подала заперечення на касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 , де зазначила про безпідставність викладених в касаційній скарзі доводів, вказувала про те, що сторона захисту затягувала слухання справи в судах, крім того стверджувала про те, що адвокат ОСОБА_9 не повідомляв суд про причини, які унеможливлюють надання ним правової допомоги в суді. Також вказала, що не погодилася з доводами касаційної скарги захисника ОСОБА_6 , ухвалені щодо ОСОБА_10 судові рішення просила залишити без зміни.
Представник ОСОБА_12 просив проводити судове засідання за його відсутності.
Адвокат ОСОБА_13 подав заяву, де просив судовий розгляд проводити за його відсутності.
Інші учасники кримінального провадження повідомлялись про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з'явилися, клопотань про відкладення судового розгляду, особисту участь чи забезпечення їх участі в режимі відеоконференції від них не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи у такій спосіб судову практику на однакове застосування норм права.
Частиною 2 ст. 434-1 КПК передбачено, що суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає кримінальне провадження на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи іншої об'єднаної палати.
Розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_10 колегія суддів дійшла висновку про наявність підстави до передачі цього провадження на розгляд об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, передбаченої ч. 2 ст. 434-1 КПК.
У справі № 722/889/21 (провадження № 51-2038км23) 20 грудня 2022 року до апеляційного суду надійшло клопотання захисника, в якому він просив відкласти судове засідання, призначене на 27 грудня 2022 року на іншу дату, та повідомив суд про те, що перебуватиме у відпустці з 21 по 30 грудня 2022 року. Апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання, ухвалив проводити апеляційний розгляд без участі сторони захисту і за наслідком цього розгляду постановив судове рішення. Своє рішення апеляційний суд мотивував тим, що захисник у судове засідання не з'явився без поважних причин, хоча був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, а оскільки в апеляційній скарзі не ставилося питання про погіршення становища обвинуваченого, суд не вважав, що є підстави для відкладення розгляду справи, оскільки перебування захисника у відпустці не є поважною причиною неявки, отже відкладення судового засідання призведе до невиправданого та безпідставного затягування судового розгляду.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - ККС) у складі Верховного Суду (далі - ВС) у постанові від 05 липня 2023 року, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції приписів кримінального процесуального закону в тій справі, дійшла висновку про необґрунтовану відмову суду у задоволенні клопотання захисника про відкладення судового засідання з причини його перебування у відпустці, не погодилася з висновком апеляційного суду, за яким в розумінні ст. 138 КПК адвокат не з'явився без поважних причин, з огляду на що скасувала ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2022 року і призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Перша судова палата ККС ВС у постанові від 10 вересня 2024 року у справі № 452/2866/22 (провадження № 51-7624км23) застосувала відмінний підхід щодо вирішення аналогічного питання.
Так, в касаційних скаргах захисник та прокурор вказували про недотримання судом апеляційної інстанції приписів ч. 4 ст. 405 КПК з тих підстав, що апеляційний суд, попри заявлене захисником клопотання про відкладення судового засідання через його відпустку на іншу дату, необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання і розглянув кримінальне провадження за відсутності сторони захисту, чим порушив права його підзахисного на захист та справедливий судовий розгляд.
Колегія суддів Першої судової палати ККС ВС щодо оцінки таких доводів виходила із того, що за відсутності обґрунтованих висновків про зловживання стороною захисту своїми правами, відмова у задоволенні клопотання захисника про відкладення судового засідання у зв'язку з відпусткою останнього є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки апеляційний суд не навів переконливого мотивування, яке б указувало, що подання захисником клопотання було направлено на затягування судового розгляду, що дії захисника мали системний характер, що апеляційний суд проаналізував і зіставив поведінку захисника на більш ранніх етапах кримінального провадження і це дозволяло йому дійти таких висновків.
Дотичний підхід застосовано колегією суддів Другої судової палати ККС ВС у постанові від 15 травня 2025 року у справі № 278/3104/17 (провадження № 51-5320км24), де Суд відхилив подібні доводи сторони захисту з тих підстав, що остання зловживає своїми процесуальними правами щодо відкладення апеляційного розгляду, серед іншого, з огляду на перебування захисника у відпустці до моменту закінчення строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності, що, зокрема, призведе до порушення прав інших учасників процесу.
Щодо обставин цього провадження.
Колегія суддів апеляційного суду в мотивах постановленого рішення обґрунтовано зауважила, що на стадії апеляційного розгляду, на якій це провадження перебувало із 11 червня 2025 року, основною його складністю для суду був не обсяг матеріалів, які підлягали дослідженню, чи процесуальних дій, які необхідно було вчинити суду, а саме неналежна процесуальна поведінка обвинуваченого та його захисників, яку апеляційний суд визнав зловживанням процесуальними правами.
Перевіряючи перебіг судового розгляду, послідовність і порядок вчинення процесуальних дій, добросовісність здійснення учасниками кримінального провадження наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов'язків задля виконання завдань кримінального судочинства, колегія суддів Верховного Суду вважає такі висновки вмотивованими.
З матеріалів справи вбачається, що на етапі апеляційного перегляду за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_20 та ОСОБА_19 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 правову допомогу обвинуваченому надавали четверо захисників за договором: ОСОБА_20 , ОСОБА_19 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та захисник за призначенням - ОСОБА_9 .
Серед іншого Суд бере до уваги, що захисник ОСОБА_19 діяв на підставі договору про надання правової допомоги від 09 травня 2025 року. На участі цього адвоката наполягав обвинувачений ОСОБА_10 , однак захисник ОСОБА_19 в судові засідання 30 червня та 02 липня 2025 року не з'явився, при цьому був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, жодних доказів на підтвердження поважності причини своєї неявки в судове засідання не надав.
Враховуючи позицію обвинуваченого та з метою забезпечення участі захисника ОСОБА_19 у судовому засіданні, апеляційний суд 03 липня 2025 року звернувся до в.о. голови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Тернопільської області з листом, у якому просив забезпечити участь ОСОБА_19 під час апеляційного розгляду кримінального провадження (т. 9 а.с.113). Натомість 04 липня 2025 року захисник ОСОБА_19 повідомив про розірвання договору про надання правової допомоги ОСОБА_10 .
Також захист ОСОБА_10 на підставі ордеру на надання правничої допомоги від 02 травня 2025 року здійснював адвокат ОСОБА_7 (т. 8 а.с. 230), який 02 травня 2025 року ознайомився з матеріалами кримінальної справи.
Судове засідання з розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу, призначене на 18 червня 2025 року, захисник ОСОБА_7 просив проводити за його відсутності (т.8 а.с. 51), а 01 липня 2025 року повідомив апеляційний суд про розірвання договору про надання правничої допомоги.
Проте в подальшому 11 лютого 2026 року адвокат ОСОБА_7 на етапі касаційного перегляду подав заяву до ККС ВС про допуск його в якості захисника засудженого ОСОБА_10 та ордер на надання правничої допомоги, де вказано, що адвокат діє на підставі договору про надання правничої допомоги від 10 лютого 2026 року.
Адвокат ОСОБА_6 захист обвинуваченого ОСОБА_10 здійснював на підставі ордеру на надання правничої допомоги від 30 квітня 2025 року, договору про надання правничої допомоги від 28 квітня 2025 року (т. 8 а.с. 222). 02 травня 2025 року останній ознайомився з матеріалами кримінального провадження та отримав копію технічного запису судових засідань.
Цей захисник повідомлявся про день, час та місце апеляційного перегляду, проте в жодне засідання не з'явився, клопотань про відкладення судового розгляду не подавав.
У своїй касаційній скарзі не стверджує про те, що не був повідомлений про судові засідання апеляційного суду, що мав об'єктивні перешкоди брати участь в апеляційному перегляді, що не мав повноважень здійснювати захист ОСОБА_10 та про порушення апеляційним судом права на захист ОСОБА_10 через те, що захисник ОСОБА_6 не був повідомлений про судовий розгляд.
До своєї касаційної скарги захисник ОСОБА_6 долучив ордер на надання правничої допомоги, відповідно до якого він здійснює захист ОСОБА_10 на підставі договору про надання правничої допомоги від 28 квітня 2025 року.
В діях захисника ОСОБА_20 апеляційний суд встановив зловживання процесуальними правами та навів такі мотиви.
Кримінальне провадження надійшло до Житомирського апеляційного суду 11 червня 2025 року.
Апеляційний розгляд було призначено на 30 червня 2025 року, що погоджено із стороною захисту. Проте захисник ОСОБА_20 в судове засідання апеляційного суду не з'явився, надіслав клопотання про відкладення судового розгляду у зв'язку із перебуванням на лікарняному, який він долучив до свого клопотання (з 27 червня до 01 липня 2025 року).
У зв'язку з тим, що обвинувачений ОСОБА_10 , який утримується під вартою, наполягав на участі в апеляційному розгляді саме захисника ОСОБА_20 , апеляційний розгляд кримінального провадження за завчасним погодженням із захисником ОСОБА_20 було відкладено на 02 липня 2025 року.
02 липня 2025 року на адресу апеляційного суду надійшло клопотання від захисника ОСОБА_20 про відкладення розгляду у зв'язку з перебуванням на лікарняному, який він долучив до свого клопотання (з 01 до 04 липня 2025 року).
Обвинувачений ОСОБА_10 наполягав на участі захисника, тому апеляційний розгляд кримінального провадження за завчасним погодженням із захисником ОСОБА_20 було відкладено на 07 липня 2025 року.
Крім того, ухвалою апеляційного суду від 02 липня 2025 року за клопотанням прокурора та, враховуючи позицію обвинуваченого ОСОБА_10 , який наполягав на наданні йому правової допомоги, доручено Північному міжрегіональному центру з надання безоплатної правової допомоги призначити ОСОБА_10 захисника, якого зобов'язано прибути для участі в апеляційному розгляді на 07 липня 2025 року, завчасно ознайомившись з матеріалами кримінального провадження.
Згідно з дорученням від 03 липня 2025 року Північним міжрегіональним центром з надання безоплатної правової допомоги призначено адвоката ОСОБА_9 для захисту інтересів обвинуваченого ОСОБА_10
07 липня 2025 року від захисника ОСОБА_20 надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення апеляційного розгляду у зв'язку перебуванням на лікарняному.
Водночас, захисник ОСОБА_20 , після ухвалення вироку Звягельським міськрайонним судом Житомирської області від 25 квітня 2025 року щодо ОСОБА_10 за ч. 3 ст. 286 КК, 15 травня 2025 року був ознайомлений з матеріалами судового провадження в повному обсязі, про що є його розписка (т. 8 а.п. 232), а протягом перебування справи в апеляційному суді з 11 червня 2025 року клопотань щодо ознайомлення з матеріалами справи не заявляв.
Враховуючи правовий висновок ККС ВС в ухвалі від 30 травня 2018 року у справі № 676/7346/15-к (провадження № 51-1512ск18), за яким заборона зловживання процесуальними правами є загальноправовим принципом і поширюється на кримінальне процесуальне право, апеляційний суд дійшов висновку про зловживання ОСОБА_20 своїми процесуальними правами.
Щодо подальшої процесуальної поведінки захисника ОСОБА_20 та захисника ОСОБА_9 апеляційний суд встановив наступне.
07 липня 2025 року в судове засідання апеляційного суду прибув захисник ОСОБА_9 , але заявив клопотання про відкладення апеляційного розгляду в зв'язку з тим, що з об'єктивних причин у період часу з 03 по 07 липня 2025 року не мав можливості ознайомитися з матеріалами справи щодо ОСОБА_10 , а також враховуючи її об'єм (9 томів) та відсутність конфіденційної зустрічі з ОСОБА_10 .
Для дотримання права на захист ОСОБА_10 суд погодив з усіма учасниками кримінального провадження наступні час та день апеляційного розгляду:10:00 09 липня 2025 року, 12:30 10 липня 2025 року, та відклав судове засідання.
09 липня 2025 року до апеляційного суду надійшли клопотання від адвокатів ОСОБА_20 та ОСОБА_9 про відкладення апеляційного розгляду. Захисник ОСОБА_20 послався на те, що перебуває на лікарняному. Захисник ОСОБА_9 - на те, що через брак часу не мав можливості ознайомитися з матеріалами справи. При цьому апеляційний суд встановив, що останній почав знайомитися з матеріалами справи лише 08 липня 2025 року.
Враховуючи позицію обвинуваченого ОСОБА_10 , який наполягав на участі захисників, судове засідання було відкладене на 12:30 10 липня 2025 року та визначено й наступні час та дати судового розгляду: 14:00 14 липня 2025 року; 15:00 15 липня 2025 року; 13:30 16 липня 2025 року.
Учасники судового провадження були повідомлені про визначені дати.
10 липня 2025 року захисник ОСОБА_20 подав клопотання про відкладення апеляційного розгляду у зв'язку з перебуванням на лікарняному, проте не надав підтверджуючих документів, а захисник ОСОБА_9 - заяву про відкладення апеляційного розгляду через зайнятість в іншому судовому засіданні, де особа перебуває під вартою, яке було погоджено раніше, а також через неповне ознайомлення з матеріалами справи.
14 липня 2025 року до апеляційного суду від адвоката ОСОБА_20 надійшло клопотання, де той повідомив, що ОСОБА_10 відмовився від його захисту, і відмова від адвоката ОСОБА_20 була прийнята апеляційним судом.
ОСОБА_9 клопотав про відкладення судового засідання, посилаючись на перебування у відпустці з 14 по 30 липня 2025 року.
Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_10 наполягав на участі захисників, апеляційний розгляд було відкладено на 15:00 15 липня 2025 року, про що сторони були повідомлені під розписку.
15 липня 2025 року до апеляційного суду надійшли клопотання від адвоката ОСОБА_9 про відкладення апеляційного розгляду у зв'язку із перебуванням у відпустці, від представника потерпілої ОСОБА_22 - адвоката ОСОБА_23 надійшло клопотання про відкладення апеляційного розгляду у зв'язку з перебуванням на лікарняному, від потерпілого ОСОБА_15 - заява про відкладення апеляційного розгляду у зв'язку із необхідністю укласти угоду із адвокатом для надання правової допомоги.
Отже, як зауважив суд, 15 липня 2025 року за клопотаннями сторони захисту судове засідання не відбулося вже в восьмий раз з моменту призначення справи до апеляційного розгляду.
Враховуючи позицію ОСОБА_10 апеляційний розгляд було відкладено на 13:30 16 липня 2025 року, про що сторони були повідомлені під розписку.
В судове засідання захисник ОСОБА_9 не з'явився, подав клопотання про відкладення судового розгляду у зв'язку з відпусткою. Також надійшли заяви про відкладення судового засідання від представника потерпілої ОСОБА_22 - адвоката ОСОБА_23 та від представника потерпілого ОСОБА_15 - адвоката ОСОБА_24 .
Оцінивши поведінку ОСОБА_10 щодо участі його захисників в судовому засіданні, апеляційний суд дійшов вмотивованого висновку, що обвинувачений та його захисники недобросовісно користуються своїми процесуальними правами, зловживають своїм правом на відкладення судового розгляду.
З метою дотримання критерію розумності строку розгляду справи в суді апеляційної інстанції в межах строків, визначених ст. 49 КК, оцінивши сукупність всіх обставин цієї справи, зокрема тривалість судового розгляду суді апеляційної інстанції, своєчасність призначення головуючим судових засідань щодо судового розгляду кримінального провадження, часові інтервали між ними, причини, що зумовили відкладення судових засідань, їх об'єктивність, поважність та обґрунтованість, апеляційний суд визнав процесуальну поведінку сторони захисту, зокрема, обвинуваченого ОСОБА_10 та захисників ОСОБА_20 , ОСОБА_9 , які усвідомлювали що спливає строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, недобросовісною та спрямованою виключно на уникнення обвинуваченим кримінальної відповідальності.
Беручи до уваги зміст доводів поданих касаційних скарг, колегія суддів касаційного кримінального суду погоджується висновками апеляційного суду, за яким ОСОБА_10 та його захисники недобросовісно користувалися своїми процесуальними правами на етапі апеляційного перегляду та зловживали своїм правом на відкладення судового розгляду.
Проте застосований колегією суддів Третьої судової палати ККС ВС у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 722/889/21 (провадження № 51-2038км23) підхід, за яким неявка адвоката у судове засідання з підстави перебування останнього у відпустці є поважною причиною неприбуття особи на виклик, перешкоджає оцінці Судом доводів сторони захисту про поважність причини неявки в судове засідання захисника ОСОБА_9 за критеріями оцінки добросовісності процесуальної поведінки, застосованими Першою судовою палатою у постанові від 10 вересня 2024 року у справі № 452/2866/22 (провадження № 51-7624км23) та Другої судової палати в постанові від 15 травня 2025 року у справі № 278/3104/17 (провадження № 51-5320км24).
Щодо доводів сторони захисту, де вона обґрунтовує посилання захисника на перебування у відпустці, як на поважну причину його неявки в судове засідання
Слід враховувати, що відповідно до приписів ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок, яке забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Водночас, відповідно до ст. 74 Кодексу законів про працю України, надання щорічних (основних та додаткових) відпусток зі збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати передбачено громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Також, у ст. 2 Закону України «Про відпустки» встановлено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.
Надати право на відпустки таким особам мав на меті законопроект № 10357 від 18 грудня 2023 року щодо внесення змін до Закону України «Про відпустки», проте він не розглянутий парламентом.
Отже, для адвокатів, які здійснюють свою діяльність як самозайняті особи та не є суб'єктами трудових правовідносин, право на відпустку не передбачено законом.
Відповідно, саме по собі посилання адвоката, який здійснює повноваження захисника як самозайнята особа, на перебування у відпустці як на поважну причину неприбуття в судове засідання, не ґрунтується на вимогах закону, отже відокремлено від інших вагомих обставин, про які йдеться в ст. 138 КПК, не може бути визнано поважною причиною неявки в судове засідання.
Така заява захисника не може бути підставою для відкладення судового засідання, оскільки відпустка для самозайнятої особи не передбачена, а ні профільним законом про адвокатську діяльність, а ні трудовим законодавством, а ні Конституцією України.
В свою чергу реалізація права на відпочинок, який є передбачуваною обставиною, має бути пов'язана із завчасними заходами щодо забезпечення захисником своєї участі в судовому засіданні з урахуванням планів на відпочинок.
За відсутності обставин, про які йдеться в ст. 138 КПК, захисник, який за законом має право на відпустку, також має завчасно повідомляти суд про свої плани, і за необхідності може скасувати, перервати її або ж змінити її графік.
Плани на відпочинок є передбачуваною обставиною, про яку сторона захисту знає заздалегідь, і які не можуть вступати в протиріччя із вимогою закону про добросовісне користування процесуальними правами, зокрема, правом на відкладення судового розгляду на іншу дату.
Безвідносно до того, чи перебуває адвокат у трудових відносинах чи ні, реалізуючи своє право на відпочинок, він має діяти у спосіб, який найменше вплине на утруднення можливості надання професійної правової допомоги клієнту.
Право на відпочинок і використання такого права в якості прикриття свого небажання з'являтися у судові засідання, є діаметрально протилежними правовими ситуаціями, вирішення яких по суті залежить від обставин конкретного кримінального провадження.
Саме по собі посилання адвоката на перебування у відпустці, яке не можна вважати завчасним у разі, коли процес не можна перенести без порушення строків, зокрема, передбачених ст. 49 КК, не може бути визнано поважною причиною неявки в судове засідання.
Принцип безперервності судового розгляду вимагає від суду та учасників провадження, серед яких і захисники, впорядковувати реалізацію права на відпочинок в такий спосіб, який не призводить до неможливості реалізації завдань кримінального провадження, визначених приписами ст. 2 КПК, в строки, визначені законом.
Правом на відпочинок адвокат може користуватись на свій розсуд залежно від зайнятості в судовому процесі. Належною процесуальною поведінкою буде приведення свого графіка (щодо відпочинку) у відповідність із тим, щоб він міг прибути у судове засідання, за виключенням обставин, які об'єктивно унеможливлюють з'явлення на виклик. Такою обставиною не є таке планування своєї відпустки, яке не можна вважати завчасним у розумінні забезпечення безперервності судового розгляду в установлені строки.
Необхідно зважати на те, що принцип добросовісності, як загальноправовий принцип, передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки, серед інших, і захисника при виконанні ним своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх процесуальних прав.
Заборона чинити протиправні перешкоди у здійсненні правосуддя є змістовною складовою обов'язку діяти добросовісно. Недотримання такого принципу тягне негативні процесуальні наслідки для сторони кримінального провадження, яка зловживає своїми процесуальними правами.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що зловживання правом є спотворенням правосуддя, коли захисник, який є невід'ємною складовою його здійснення, надає своїм діям видимість юридичної правильності, натомість насправді використовує в цілях, які є супротилежними тим, задля досягнення яких закон наділяє захисника відповідними процесуальними правами.
На переконання судової колегії, порушення принципу добросовісності мало місце у даній справі, де сторона захисту, як обвинувачений, так і захисники, зловживали процесуальними правами в формі штучного затягування кримінального процесу внаслідок поведінки, яка перешкоджає винесенню рішення у справі в межах строку, визначеного приписами ст. 49 КК.
Разом із тим, правозастосовний підхід колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 722/889/21 (провадження № 51-2038км23), який дає підґрунтя сприймати саме клопотання захисника про відкладення судового розгляду, подане за тиждень до заздалегідь визначеної судом дати судового розгляду, через відпустку адвоката, поважною причиною до відкладення судового засідання на іншу дату за відсутності, як завчасного повідомлення від захисника про свої плани на відпочинок, так і обставин, які об'єктивно унеможливлюють його з'явлення до суду, фактично унеможливлює розумну і виважену оцінку процесуальної поведінки сторони захисту за критеріями її добросовісності.
Колегія суддів аж ніяк не ставить під сумнів право на відпочинок адвоката, водночас вважає, що про свої плани відпочивати адвокат має завчасно попередити суд, який здійснює провадження в конкретній справі, задля належної організації судового розгляду, зокрема, із урахуванням вимог щодо дотримання розумних строків провадження, серед яких і визначені в ст. 49 КК, як в цій справі, коли відкладення апеляційного розгляду за заявою адвоката, яку не можна вважати завчасною, де він посилається на перебування у відпустці, при цьому, не вказує на поважні в розумінні ст. 138 КПК причини, призведе до закінчення строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності та унеможливить в належний спосіб виконання завдань, визначених ст. 2 КПК, серед іншого, призведе до порушення прав інших учасників процесу.
Не вбачається, що є підґрунтя вважати завчасним повідомлення від захисника ОСОБА_9 в судовому засіданні 07 липня 2025 року про те, що він 14, 15, 16 липня 2025 року не зможе брати участь у судовому розгляді через відпустку з 14 по 30 липня 2025 року у цьому провадженні, де до закінчення строку відпустки захисника спливали строки, визначені в ст. 49 КК щодо давності відповідальності за вчинення необережного тяжкого злочину, і процесуальна ситуація не дає підстав сприймати дії захисника як добросовісне використання наданих законом процесуальних прав щодо звернення до суду із клопотаннями про відкладення судового розгляду, призначеного на 14, 15, 16 липня 2025 року, через перебування захисника у відпустці.
Не змінює такої оцінки і посилання захисника на письмові повідомлення, адресовані захисником Раді адвокатів Житомирської області та Північному міжрегіональному центру з надання безоплатної правової допомоги із повідомленням про те, що він буде перебувати у відпустці з 14 по 30 липня 2025 року, складені і підписані 07 липня 2025 року, тобто за тиждень до визначених судом наступних дат судового розгляду.
Враховуючи, що сторона захисту в касаційних скаргах ставить під сумнів висновки апеляційного суду про зловживання процесуальними правами лише захисником ОСОБА_9 , відповідні аспекти його процесуальної поведінки в цьому провадженні набувають вагомого значення для вирішення питання про оцінку оскарженого рішення апеляційного суду на предмет відповідності вимогам статей 20, 370, 419 КПК.
Отже, з метою формування єдиної правозастосовчої практики та відступу від висновків Верховного Суду в постанові від 05 липня 2023 року у справі № 722/889/21 (провадження № 51-2038км23), кримінальне провадження за касаційними скаргами захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , які діють в інтересах ОСОБА_10 , представника цивільного відповідача Приватного підприємства «Дружба-Нафтопродукт» ОСОБА_11 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 16 липня 2025 року, потерпілої ОСОБА_12 та адвоката ОСОБА_13 , який діє в інтересах ОСОБА_14 , на вирок Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 25 квітня 2025 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 16 липня 2025 року щодо ОСОБА_10 , на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК підлягає передачі на розгляд об'єднаної палати ККС ВС.
Керуючись статтями 433, 434, 434-1, 434-2, 441 КПК, Верховний Суд
постановив:
Передати на розгляд об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду кримінальне провадження за касаційними скаргами захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , які діють в інтересах ОСОБА_10 , тимчасово виконуючого обов'язки директора приватного підприємства «Дружба-Нафтопродукт» ОСОБА_11 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 16 липня 2025 року, потерпілої ОСОБА_12 та адвоката ОСОБА_13 , який діє в інтересах ОСОБА_14 , на вирок Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 25 квітня 2025 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 16 липня 2025 року щодо ОСОБА_10 .
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3