12 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 947/8537/22
провадження № 51-1136км25
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),
засудженої ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
прокурора ОСОБА_7
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 на вирок Київського районного суду м. Одеси від 7 серпня 2023 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 17 січня 2025 року в кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт Вовковинців Деражнянського району Хмельницької області, жительки АДРЕСА_1 ,
засудженої за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190; ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15 і ч. 3 ст. 369 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини
За вироком Київського районного суду м. Одеси від 7 серпня 2023 року ОСОБА_6 була засуджена до покарання: за ч. 4 ст. 190 КК у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією всього майна; за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15 і ч. 3 ст. 369 КК - на строк 5 років із конфіскацією всього майна, а на підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень їй визначено остаточне - у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією всього майна. Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК у строк покарання зараховано попереднє ув'язнення з 21 листопада 2021 року до дня набрання вироком законної сили.
Вирішено питання щодо речових доказів, процесуальних витрат і заходів забезпечення кримінального провадження.
ОСОБА_6 визнана винною у вчиненні в м. Одесі за обставин, викладених у вироку, кримінальних правопорушень проти власності та у сфері службової діяльності.
Як установив суд, ОСОБА_6 з метою заволодіння чужим майном підбурювала ОСОБА_9 до надання неправомірної вигоди виконувачу обов'язків керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 за виділення матеріалів досудового розслідування стосовно потерпілого в окреме провадження і закриття справи. Усвідомлюючи, що кошти використає на власний розсуд, і вчиняючи повторно шахрайство, засуджена шляхом обману 19 серпня 2021 року о 15:33 поблизу будинку № 17-Б на вул. Пантелеймонівській отримала від ОСОБА_9 1000 дол. США та 3000 грн, а 21 листопада 2021 року о 14:43 біля будинку № 20 на вул. Архітекторській - 41 500 дол. США, тобто в особливо великому розмірі, зокрема в сумі 1 123 814,75 грн згідно з офіційним курсом Національного банку України. При цьому ОСОБА_6 виконала всі дії, які вважала необхідними для досягнення злочинної мети, однак підбурювання до надання службовій особі неправомірної вигоди не довела до кінця з причин, що не залежали від її волі у зв'язку із затриманням правоохоронцями.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 17 січня 2025 року змінив вирок, виключив із його мотивувальної частини посилання на обтяжуючу обставину - рецидив злочинів; абзац третій резолютивної частини виклав у такій редакції: запобіжний захід, обраний ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили, залишити без змін - тримання під вартою, строк відбування призначеного покарання обчислювати з дня набрання вироком законної сили. У решті вирок залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), скасувати згадані вирок й ухвалу, а кримінальне провадження закрити. Суть доводів зводиться до того, що судовий розгляд здійснено неповно, з порушеннями норм матеріального та процесуального права, унаслідок чого необґрунтовано засуджено ОСОБА_6 . За твердженням авторки скарги, місцевий суд неправомірно дозволив прокурору змінити обвинувальний акт і не виконав вимог ч. 4 ст. 338 КПК; усупереч приписам статей 89, 350 КПК не розглянув клопотання сторони захисту про визнання доказів недопустимими й не прийняв відповідного процесуального рішення; попри відсутність у матеріалах справи ухвал про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) використав їх результати. Також зауважує, що під час затримання засудженої та обшуку її речей не був присутній адвокат; свідки є оперативними працівниками, котрі брали участь у розслідуванні; немає відеозапису написання засудженою розписки про отримання грошей; не з'ясовано, чи наявні сліди пальців рук ОСОБА_6 на імітаційних купюрах; не проведено впізнання особи останньої та перехресного допиту. Скаржниця ставить під сумнів і достовірність указівки у вироку на відмову ОСОБА_6 дати показання суду. Разом із тим захисник зазначає, що діяння засудженої помилково кваліфіковано за ч. 4 ст. 190 КК як закінчений злочин, оскільки остання через затримання на місці події не мала реальної можливості розпорядитися коштами, більшість купюр яких імітаційні, звідси, - розмір покарання мав бути визначений з урахуванням правил ст. 68 цього Кодексу. Крім того, на переконання скаржниці, усвідомлення потерпілим обману щодо мети передачі грошей як неправомірної вигоди виключає наявність складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15 і ч. 3 ст. 369 вказаного Кодексу. Як ідеться в поданій скарзі, апеляційний суд залишив поза увагою допущені порушення, теж не розв'язав клопотання про визнання доказів недопустимими, нехтуючи ч. 1 ст. 5 КК, ч. 2 ст. 404 КПК, не вийшов за межі апеляційних вимог і не зменшив засудженій покарання відповідно до санкції ч. 4 ст. 190 КК у редакції Закону № 3233-ІХ від 13 липня 2023 року.
Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції (далі - Суд) засуджена та захисники підтримали подану скаргу; прокурор заперечив обґрунтованість вимог сторони захисту.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ст. 433 КПК Суд переглядає оспорювані рішення в межах касаційної скарги, перевіряючи правильність застосування норм права, не уповноважений ревізувати повноту слідства, висновки щодо фактичних обставин справи, досліджувати докази, оцінювати їх з погляду достовірності, а здійснюючи провадження виходить із фактів, установлених судами попередніх інстанцій.
У поданій скарзі захисник, серед іншого, посилається на неповноту судового розгляду, ставить під сумнів установлені факти, що не належить до предмета перевірки за касаційною процедурою.
Аргументи сторони захисту про незаконність засудження ОСОБА_6 і необхідність закриття кримінального провадження не можна визнати прийнятними.
Як убачається з матеріалів справи, висновок про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні шахрайства та закінченого замаху на підбурювання до надання неправомірної вигоди службовій особі є обґрунтованим, його зроблено на підставі об'єктивного з'ясування обставин, передбачених ст. 91 КПК, котрі підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до статей 84-86, 94 цього Кодексу.
Такого переконання суд дійшов, проаналізувавши показання потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ; фактичні дані, що містяться в протоколах: огляду від 19, 21 листопада, 14-16, 20, 24, 28 грудня 2021 року, 10 січня 2022 року, додаткового огляду від 4 січня 2022 року; затримання від 21 листопада 2021 року; тимчасового доступу до охоронюваної законом таємниці (інформації в мобільному терміналі) від 3 грудня 2021 року та до речей і документів від 8, 13 грудня 2021 року; обшуку житла від 9 грудня 2021 року; приєднання вільних та умовно-вільних зразків почерку від 14 грудня 2021 року, відбору експериментальних зразків почерку від 14 грудня 2021 року; отримання добровільно виданих грошових коштів від 19 і 21 листопада 2021 року, виготовлення імітаційних засобів від 21 листопада 2021 року, вручення заздалегідь ідентифікованих та імітаційних засобів від 19 і 21 листопада 2021 року; про результати контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту, аудіо- та відеоконтролю особи від 23 листопада 2021 року; у висновках почеркознавчої експертизи від 4 січня 2022 року № 65, судової експертизи відео- та звукозапису від 22 лютого 2022 року № СЕ-19/115-22/1889-ВЗ, амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 8 лютого 2022 року № 69 та в інших наявних у справі документах, зміст яких відображено увироку.
Виконуючи законодавчі приписи, суд з'ясував позицію ОСОБА_6 , котра не визнала своєї провини й відмовилася реалізувати право дати показання стосовно висунутого обвинувачення, що підтверджується технічними записами перебігу судових засідань та змістом журналів засідань. Тож протилежне твердження захисника є безпідставним.
Відкидаючи заперечення сторони захисту щодо вчинення ОСОБА_6 інкримінованих суспільно небезпечних діянь, суд слушно послався на сукупність безпосередньо досліджених доказів у їх логічному взаємозв'язку. При цьому врахував, що показання потерпілого ОСОБА_9 про обставини схиляння його ОСОБА_6 до надання службовій особі неправомірної вигоди, заволодіння шляхом обману коштами та про звернення до правоохоронних органів із метою викриття злочинної діяльності засудженої є конкретними, узгоджуються з іншими представленими в справі фактичними даними.
Аргументів, які би свідчили про недодержання процесуального порядку отримання викривальних показань потерпілого, унеможливлювали використання їх та результатів проведених експертних досліджень, у касаційній скарзі не наведено.
Між тим, зміст указаних доказів доводить учинення засудженою дій, котрі охоплюються об'єктивною стороною складів злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190; ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15 і ч. 3 ст. 369 КК.
Щодо зауважень скаржника про належність свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 до працівників правоохоронних органів, то таке з огляду на положення статей 65, 87 КПК саме собою не виключає допиту вказаних осіб із приводу відомих їм подій, які мають значення для кримінального провадження, і не зумовлює недопустимості їхніх показань.
До того ж факт затримання засудженої правоохоронцями та вилучення переданих їй ОСОБА_9 коштів у поданій скарзі не оспорюється.
Посилання захисника на те, що відсутність у матеріалах справи судових рішень про надання дозволу на НСРД зумовлює очевидну недопустимість результатів негласних дій, не ґрунтуються на нормах процесуального права та висновках про їх застосування, сформульованих Верховним Судом (зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року, 31 серпня 2022 року в справах № 640/6847/15-к, 756/10060/17 відповідно).
Згідно зі ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Зокрема, суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.
Однак у цій справі застосування НСРД у виді зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, з електронних інформаційних систем, установлення місцезнаходження радіоелектронних засобів, спостереження за особою, обстеження публічно недоступних місць, аудіо-, відеоконтролю особи під час контролю за вчиненням злочину (у формі спеціального слідчого експерименту) було здійснено на підставі ухвал слідчого судді Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2021 року № 7754т та 7755т. Про прийняття цих процесуальних рішень зазначено в реєстрі матеріалів досудового розслідування, з якими сторона захисту була ознайомлена 27 квітня 2022 року. Надання вказаними ухвалами дозволів на обмеження прав і свобод людини також відображено в постановах слідчого від 19 листопада 2021 року про доручення співробітникам ГВ БКОЗ УСБУ в Одеській області на проведення відповідних НСРД (т. 6 а. 70-73).
Заходів для розсекречення рішень слідчого судді сторона обвинувачення вжила 8 лютого 2022 року, звернувшись із відповідним клопотанням до Одеського апеляційного суду, який повідомив, що всі матеріальні носії секретної інформації через загрозу їх захоплення знищено у зв'язку з прийняттям Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України ?Про введення воєнного стану в Україні?», а подане клопотання не розглянуто й також знищено згідно з актом експертної комісії з питань таємниць № 1172.
Отже, відсутність у матеріалах кримінального провадження згаданих ухвал, за якими було надано дозвіл на обмеження прав засудженої, зумовлена об'єктивними обставинами, пов'язаними з безпековою ситуацією в державі. Водночас з урахуванням правил п. 1 ч. 5 ст. 99 КПК зміст наявних у справі документів не дає підстав сумніватися в добросовісності сторони обвинувачення в цьому аспекті.
Правомірність проведення НСРД була предметом перевірки впродовж розгляду справи і відповідну оцінку суд дав у вироку, умотивувавши свою позицію. Наполягання авторки скарги на обов'язковості ухвалення окремого рішення у зв'язку із запереченням стороною захисту допустимості доказів не корелюється з положеннями КПК.
За ч. 3 ст. 89 указаного Кодексу учасник судового провадження має право клопотати про визнання доказів недопустимими. Водночас положення ч. 1 зазначеної статті зобов'язують суд вирішувати питання допустимості доказів саме в ході їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення остаточного рішення. Винятком із цього правила є факт установлення судом очевидної недопустимості доказу, що тягне за собою неможливість його дослідження (див., наприклад, постанову Суду від 25 березня 2021 року в справі № 344/11557/16-к). Однак у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_6 такого факту не встановлено. Тому застосований судом підхід до розв'язання клопотань сторони захисту щодо недопустимості результатів НСРД у нарадчій кімнаті під час ухвалення остаточного рішення не становить у розумінні ст. 412 КПК істотного порушення.
Крім того, у цій справі отримані в ході НСРД фактичні дані не є вирішальними, адже винуватість засудженої підтверджується показаннями потерпілого та іншими доказами, здобуття яких не потребувало попереднього дозволу суду.
Положення статей 208, 233 КПК не виключають можливості проведення затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, без участі захисника. Тож зауваження скаржниці з цього питання не є слушними. Водночас, як видно з протоколу від 21 листопада 2021 року, одразу після фактичного затримання ОСОБА_6 про такий факт було повідомлено орган, уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги, і призначений захисник прибув о 18:50, його підпис міститься в згаданому процесуальному документі. Згідно з ч. 5 ст. 236 КПК вказаного Кодексу присутність захисника під час особистого обшуку забезпечується на вимогу особи. Даних про те, що засуджена висувала зазначену вимогу, в касаційній скарзі не відображено.
Доводи захисника про порушення порядку зміни обвинувачення в суді теж неспроможні.
За матеріалами провадження, прокурор у порядку ст. 338 КПК змінив висунуте ОСОБА_6 обвинувачення за ч. 4 ст. 190 КК, зазначивши додаткову кваліфікуючу ознаку - шахрайство, вчинене повторно (вирок Нетішинського міського суду Хмельницької області від 13 березня 2009 року); обвинувальний акт у новій редакції затвердив прокурор вищого рівня (перший заступник керівника Одеської обласної прокуратури). Відтак процесуальну дію було погоджено відповідно до ст. 341 КПК. Як зафіксовано в журналі та на технічному записі судового засідання від 26 липня 2022 року, копії зміненого обвинувального акта було вручено обвинуваченій та її захиснику, після чого розгляд справи відкладено на 2 серпня 2022 року. Отже, правила ст. 338 КПК було додержано.
Міркування скаржниці про помилкову кваліфікацію діянь ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 190 КК як закінченого злочину через відсутність у засудженої реальної можливості розпорядитися коштами з огляду на її затримання майже одразу після їх передачі потерпілим є хибними.
Згідно із законодавчим визначенням об'єктивна сторона складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК, полягає в заволодінні чужим майном або придбанні права на нього шляхом обману чи зловживання довірою.
Висновок про застосування цієї норми права сформульовано в постанові об'єднаної палати Суду від 17 жовтня 2022 року (справа № 686/13801/16-к): шахрайство є закінченим із моменту протиправного заволодіння чужим майном або придбання права на нього. Означена позиція Суду ґрунтується на аналізі юридичної природи шахрайства, яка полягає у впливі на свідомість потерпілого з метою спонукати його добровільно передати майно винній особі. Тому, на відміну від крадіжки чи грабежу, де протиправне заволодіння чужим майном є початковим етапом реалізації умислу винного, кваліфікація діяння за ст. 190 КК не пов'язана з установленням реальної первинної можливості розпорядитися майном (правом на майно) на власний розсуд.
Також не є слушними твердження авторки скарги про відсутність у діянні ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15 і ч. 3 ст. 369 КК.
За усталеною судовою практикою, отримання чужого майна (коштів) нібито для передачі службовій особі як неправомірної вигоди, якщо винний має намір не передавати кошти, а привласнити, є одним із видів шахрайства. Якщо при цьому винний схилив володільця майна до замаху на надання службовій особі неправомірної вигоди, такі дії кваліфікуються також за відповідними частинами ст. 15 та ст. 369 КК із посиланням на ч. 4 ст. 27 КК (постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах проти власності»).
На підставі зібраних у цій справі доказів суд установив, що засуджена отримала від ОСОБА_9 кошти як неправомірну вигоду нібито для передачі службовій особі, котра займає відповідальне становище, для учинення останньою конкретних дій на користь потерпілого.
При цьому той факт, що потерпілий вирішив звернутися до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину, у зв'язку із чим частина переданих ним купюр була виготовлена як імітаційні засоби, не перекреслює протиправності поведінки, в якій втілилися психічне ставлення засудженої до своїх дій та їх наслідків (ст. 23 КК).
За встановлених обставин кримінального провадження діяння ОСОБА_6 правильно кваліфіковані за ч. 4 ст. 190 та ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15 і ч. 3 ст. 369 КК.
Аргументів щодо несправедливості застосованого до засудженої заходу примусу в касаційній скарзі немає.
Водночас доводи скаржниці про те, що на момент набрання вироком законної сили набув чинності закон, який пом'якшив кримінальну відповідальність за інкриміновані ОСОБА_6 діяння, є необґрунтованими. Адже Законом України від 13 липня 2023 року № 3233-ІХ «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо усунення суперечностей у караності кримінальних правопорушень» статтю 190 КК викладено в новій редакції, у якій кваліфікуючу ознаку шахрайства - вчинення в особливо великих розмірах розміщено в частині 5 замість частини 4, як було передбачено цією статтею в редакції до набуття чинності вказаним Законом. На відміну від тверджень захисника, санкція закону про кримінальну відповідальність за шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах, не змінилася і передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років із конфіскацією майна. Тому немає підстав для застосування ч. 1 ст. 5 КК.
Судовий розгляд здійснено з додержанням загальних засад кримінального провадження, в обвинувальному вироку наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення, що відповідає статтям 370, 374 КПК.
Крім того, доводи сторони захисту про незаконність засудження ОСОБА_6 були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який у змагальній процедурі ретельно розглянув їх, дав вичерпні відповіді і, належним чином умотивувавши своє рішення, відхилив. Усупереч твердженням скаржниці вказаний суд розглянув заявлене 10 січня 2024 року клопотання про визнання доказів недопустимими й відмовив у його задоволенні.
Апеляційне провадження здійснено з додержанням статей 404, 405 КПК, а зміст постановленої ухвали відповідає ст. 419 КПК.
Істотних порушень норм права, які би зумовлювали обов'язкове скасування оспорюваних судових рішень і закриття кримінального провадження, про що йдеться в касаційній скарзі, під час перевірки за касаційною процедурою Суд не встановив.
Тому подану захисником скаргу необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів
ухвалила:
Вирок Київського районного суду м. Одеси від 7 серпня 2023 року (з урахуванням рішення суду апеляційної інстанції) та ухвалу Одеського апеляційного суду від 17 січня 2025 року стосовно ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3