16 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 748/5192/24
провадження № 51 - 204 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 05 березня 2025 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року в кримінальному провадженні, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023270340004582, щодо
ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Лохвиця, Лохвицького району, Полтавської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 05 березня 2025 року ОСОБА_4 засуджено за ст. 115 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Вирішено питання щодо запобіжного заходу, процесуальних витрат та речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
У вересні 2023 року, точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, однак не раніше ІНФОРМАЦІЯ_3, військовослужбовець ОСОБА_4 , знаходячись на території лісгоспу неподалік смт. Гончарівське Чернігівського району Чернігівської області разом з військовослужбовцем ОСОБА_6 , де на ґрунті особистих неприязних відносин у них виник конфлікт, під час якого ОСОБА_4 з метою умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, завдав не менше восьми ударів руками та ногами по голові, шиї та тулубу ОСОБА_6 . Внаслідок злочинних дій ОСОБА_4 . ОСОБА_6 спричинено тілесні ушкодження, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, від яких останній помер на місці події.
Смерть ОСОБА_6 настала внаслідок закритої травми грудної клітки з переломом ребер по кільком анатомічним лініям з крововиливами навколо та розривами пристінкової плеври, закритої травми шиї з переломом під'язикової кістки та щитоподібного хряща, крововиливами навколо.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року апеляційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить змінити судові рішення шляхом перекваліфікації дій засудженого ОСОБА_4 зі ст. 115 ч. 1 КК України на ст. 121 ч. 2 КК України та пом'якшити йому покарання до 7 років позбавлення волі.
В обґрунтування таких своїх вимог захисник указує на те, що суди допустили істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність та зазначає про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого. Вважає, що доказами, дослідженими під час судового розгляду не доводиться, що ОСОБА_4 , завдаючи удариОСОБА_6 , діяв умисно, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав настання небезпечних наслідків та бажав їх, його удари не були такої сили, що могли спричинити смерть останньому, а відтак вважає, що пред'явлене ОСОБА_4 обвинувачення недоведено і його дії слід кваліфікувати за ст. 121 ч. 2 КК України, призначивши більш м'яке покарання.
Мотиви Суду
Розглянувши доводи касаційної скарги захисника, дослідивши долучені до касаційної скарги копії судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу,
та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України
та на які є посилання в касаційній скарзі засудженого, не є відповідно до вимог
ст. 433 ч. 1, ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_4 в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині підтверджуються безпосередньо дослідженими і оціненими судом доказами.
Вирішуючи питання щодо доведеності вини ОСОБА_4 за пред'явленим йому обвинуваченням, суд першої інстанції безпосередньо дослідив та дав оцінку всім доказам у кримінальному провадженні, ретельно з'ясував обставини кримінального правопорушення, врахував позицію і доводи сторони захисту щодо відсутності
у ОСОБА_4 умислу на вбивство ОСОБА_6 .У вироку суд навів мотиви, з яких визнав зазначені доводи необґрунтованими, і на підтвердження винуватості
ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України, послався на такі докази.
ОСОБА_4 у суді першої інстанції вказував на те, що він наносив не сильні удари по тулубу ОСОБА_6 , а потім той тікав і падав на дерев'яні колоди, які лежали навколо палаток, таким чином не заперечував нанесення тілесних ушкоджень та вину визнав частково.
Місцевий суд зазначив, що такі його показання спростовуються показаннями свідка ОСОБА_7 , який у суді показав про нанесення ОСОБА_4 чисельних ударів ОСОБА_6 . Цей свідок вказав і на розвиток подій, які відбувались біля палатки, періодичність нанесення ударів, про вказівки ОСОБА_4 щодо переміщення ОСОБА_6 та в подальшому неповідомлення керівництву про події, які стались.
Свідок ОСОБА_7 при проведенні слідчого експерименту за його участю відповідно до протоколу від 21 червня 2024 року розповів та показав на місцевості як саме ОСОБА_4 спричинив тілесні ушкодження ОСОБА_6 , куди та як вони його тягнули, вказав місце де саме закопали (том 1, а.с.241-242).
Також суд послався на висновки судово-медичних експертиз, а саме:
висновок судово-медичного експерта № 546 від 8 липня 2024 року, відповідно до якого у трупа громадянина ймовірно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виявлені тілесні ушкодження у вигляді: закрита травма грудної клітки з переломами ребер по кільком анатомічним лініям з крововиливами навколо та розривами пристінкової плеври. Виявлений комплекс утворився від дії тупого предмету за механізмом удару та тиснення, індивідуальні властивості якого не відображаються, є прижиттєвим, за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, що могли в своєму подальшому перебігу призвести до смерті; виявлений комплекс утворився від дії тупого (-их) предмету(-ів) за механізмом удару, індивідуальні властивості якого не відображаються, є прижиттєвим, за ступенем тяжкості відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпекою для життя, що могли в своєму подальшому перебігу призвести до смерті;
висновок експерта № 1103 від 05 липня 2024 року, згідно з яким відповідно до судово-медичної гістологічної експертизи шматочків внутрішніх органів від трупа ймовірно ОСОБА_6 , 1975 р.н. встановлено виражені аутолітичні зміни досліджуваних органів та фрагментів тканин, де 10-те ребро з переломом зліва, 7-ме ребро з переломом справа, перелому 3-го ребра справа, перелому 5-го ребра справа з ділянки перелому 10-го ребра зліва та органокомплексу шиї (том 1, а.с.168-169);
висновок експерта № 67-МК від 24 червня 2024 року медико-криміналістичної експертизи під'язикової кістки та фрагментів 5-го та 10-го правих ребер від трупа ймовірно ОСОБА_6 , 1975 р.н., яким встановлено, що на під'язиковій кістці від трупа (тут і далі) гр-на ймовірно ОСОБА_6 виявлені повні, симетричні переломи обох великих ріжків в місці їх прикріплення до тіла кістки, що характерно для розгинальних переломів. На щитовидному хрящі було виявлено два неповні вертикальні переломи лівої пластинки хряща та один уламковий перелом правої пластинки щитовидного хряща поблизу перешийка (том 1 а.с.171-174);
висновок експерта № 742 (додатковий до № 546 від 05 червня-08 липня 2024 року) відповідно до якого під час судово-медичної експертизи трупа громадянина ймовірно ОСОБА_6 виявлені тілесні ушкодження у вигляді: закрита травма грудної клітки з переломами ребер по кільком анатомічним лініям з крововиливами навколо та розривими пристінкової плеври. Виявлений комплекс утворився від дії тупого предмету за механізмом удару та тиснення, індивідуальні властивості якого не відображаються, є прижиттєвим, за ступенем тяжкості відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпекою для життя, що могли в своєму подальшому перебігу призвести до смерті. Виявлені тілесні ушкодження у вигляді: закрита травма грудної клітки з переломами ребер по кільком анатомічним лініям з крововиливами навколо та розривими пристінкової плеври могли в своєму подальшому перебігу призвести до смерті. Тілесні ушкодження у вигляді закритої травми шиї з переломами під'язикової кістки та щитоподібного хряща, крововиливами навколо могли утворитися внаслідок тиснення на передню поверхню шиї потерпілого. Закрита травми шиї з переломами під'язикової кістки та щитоподібного хряща, крововиливами навколо утворилася від дії тупого предмету, яким в тому числі могли бути ноги, руки, зібрані в кулак. Закрита травма шиї з переломами під'язикової кістки та щитоподібного хряща, крововиливами навколо, могла супроводжуватися механічною асфіксією, яка в свою чергу могла призвести до смерті потерпілого (том 1, а.с.177-186);
висновок експерта № 1086 від 11 жовтня 22 листопада 2024 року (додатковий до № 742 від 12 -16 липня 2024 року), згідно з яким під час судово-медичної експертизи трупа громадянина ймовірно ОСОБА_6 виявлені тілесні ушкодження, які є прижиттєвими, за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, що могли в своєму подальшому перебігу призвести до смерті. Виявлені тілесні ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітки з переломами ребер по кільком анатомічним лініям з крововиливами навколо та розривами пристінкової плеври утворилися від дії тупого предмету за механізмом удару, яким в тому числі могли бути ноги, руки, зібрані в кулак, не менше ніж від семи травматичних дій.
Також суд послався і на інші письмові докази. Досліджені в судовому засіданні докази суд вважав належними і допустимими, а вину ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення - доведеною.
Суд першої інстанції, спростовуючи позицію сторони захисту про відсутність у ОСОБА_4 умислу на спричинення смерті ОСОБА_6 , у вироку вказав, що наявність такого умислу підтверджується тривалим переслідуванням ОСОБА_6 з періодичним нанесенням йому ударів, навіть після того як той перестав рухатися, ОСОБА_4 не перевіряв стан ОСОБА_6 , не намагався зберегти його життя і після зникнення у нього ознак життя у розпачі не перебував, а наказав закопати його тіло.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази
у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов
до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_4 інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії
за ст. 115 ч. 1 КК України. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно
до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності
та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вирок суду щодо ОСОБА_4 належним чином умотивований і відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України. Зокрема, в ньому вказано формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиції статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого засудженого визнано винним, та об'єктивні докази
на підтвердження встановлених судом обставин.
Як убачається із копій судових рішень та матеріалів провадження за скаргою, ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року вирок місцевого суду, яким ОСОБА_4 засуджено за ст. 115 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років, за результатами розгляду апеляційної скарги захисника - адвоката ОСОБА_5 залишено без зміни, а її апеляційну скаргу без задоволення.
В апеляційній скарзі захисник наводила доводи, більшість з яких аналогічні доводам її касаційної скарги, оспорюючи кваліфікацію дій ОСОБА_4 , його винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України та просила перекваліфікувати такі дії на ст. 121 ч. 2 КК України, вказуючи на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника, належним чином перевірив її доводи про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, недоведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України, перекваліфікацію його дій та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, які аналогічні доводам її касаційної скарги, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення і зазначив підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими.
Суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи апеляційної скарги щодо недоведеності винуватостіОСОБА_4 за ст. 115 ч. 1 КК України та не вбачав підстав для перекваліфікації його дій і погодився з висновком суду першої інстанції, який безпосередньо дослідив та дав оцінку всім доказам у кримінальному провадженні, ретельно з'ясував обставини кримінального правопорушення, врахував позицію і доводи сторони захисту.
На спростування доводів щодо недоведеності винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України, апеляційний суд вказав, що сукупність наведених у вироку доказів переконливо свідчить про те, що поведінка ОСОБА_4 , механізм, характер, спосіб завдання, кількість ударів та локалізація тілесних ушкоджень, безумовно вказують на спрямованість його дій саме на позбавлення життя ОСОБА_6 , що дало суду обґрунтовані підстави для кваліфікації його дій саме за частиною першою цієї статті КК України.
Також апеляційний суд зазначив, що встановлені судом першої інстанції обставини підтверджені як показами свідків, так і протоколом слідчого експерименту, висновками судово-медичної експертиз та іншими доказами, зазначеними у вироку. При цьому свідок ОСОБА_7 та сам обвинувачений свідчили про наявність неприязних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , які в день смерті останнього переросли в конфлікт, у ході якого ОСОБА_4 почав його бити, а також свідок вказував, що в його присутності ОСОБА_4 неодноразово, з короткими перервами наносив численні удари ОСОБА_6 в область голови і тулуба, наказував тягнути останнього та, зупиняючись, наносив удари загиблому. Вказані дії припинив лише після втрати свідомості ОСОБА_6 , а потім наказав його закопати.
Крім того, апеляційний суд, проаналізувавши ряд проведених у межах кримінального провадження судово-медичних експертиз, які свідчать, що у трупа ОСОБА_6 було виявлено комплекс тілесних ушкоджень отриманих прижиттєво, які за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя та могли в своєму подальшому перебігу призвести до смерті і утворилися не менше ніж від семи травмуючих дій в ділянку тулубу та як мінімум однієї травмуючої дії в ділянку шиї. Також апеляційний суд зазначив, що показання свідка ОСОБА_7 узгоджуються з висновками судово-медичних експертиз в частині локалізації нанесених ОСОБА_6 ударів, що свідчить про достовірність показань вказаного свідка та не викликають жодних обґрунтованих сумнівів.
Як убачається з оскаржуваної ухвали, колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновком суду першої інстанції, що свідок ОСОБА_7 під час слідчого експерименту показав весь шлях переміщень ОСОБА_4 та загиблого, віднайшов місце, де було закопане тіло, чим спростовується перебіг подій, про який вказував ОСОБА_4 .
При цьому апеляційний суд проаналізував тривалість часу, протягом якого ОСОБА_4 наносив удари ОСОБА_6 за відсутності віктимної поведінки з його боку, їх кількість, локалізацію, те, що він після нанесення ОСОБА_6 тілесних ушкоджень, розуміючи, що останній не подавав ознак життя, не намагався вчинити якихось дій, спрямованих на надання йому допомоги, а навпаки наказав відтягнути його тіло та закопати. Наведене в сукупності вказує на те, що ОСОБА_4 бажав настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті ОСОБА_6 від вчиненого ним діяння.
Також апеляційний суд вказав, що наведене спростовує посилання сторони захисту на те, що після скоєного злочину ОСОБА_4 розкаявся у вчиненому і вбивство ОСОБА_6 не охоплювалося його умислом, оскільки фактичні дії ОСОБА_4 та обставини вчинення злочину в свій сукупності доводять, що заподіяння смерті ОСОБА_6 охоплювалося його умислом. Про наявність умислу саме на вбивство, за висновком апеляційного суду, свідчила і поведінка ОСОБА_4 під час вчинення злочину, після події злочину та замовчування про події перед керівництвом військової частини.
За таких обставин, апеляційний суд визнав, що кваліфікація дій ОСОБА_4 за ст. 115 ч. 1 КК України відповідає встановленим судом фактичним обставинам справи та є вірною, а доводи апеляційної скарги захисника про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_4 на ст. 121 ч. 2 КК України - необґрунтованими.
За результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції в своїй ухвалі надав обґрунтовані відповіді на доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника,
які в цій частині є аналогічними доводам її касаційної скарги, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував своє рішення.
Враховуючи наведене, доводи касаційної скарги захисника про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_4 зі ст. 115 ч. 1 КК України на ст. 121 ч. 2 КК Кураїни, які аналогічні доводам його апеляційної скарги, є безпідставними, а дії ОСОБА_4 за встановлених судами фактичних обставин справи правильно кваліфіковані за ст. 115 ч. 1 КК України і підстави для кваліфікації їх за ст. 121 ч. 2 КК України відсутні.
Доводи касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості також є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє
для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відомості про особу винного та обставини справи,
що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами,
та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості
й достатності обраного покарання тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Санкція ст. 115 ч. 1 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на
строк від семи до п'ятнадцяти років і це кримінальне правопорушення є особливо тяжким злочином.
З вироку Чернігівського районного суду Чернігівської області щодо ОСОБА_4 вбачається, що суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 50, 65 КК України при призначенні йому покарання врахував тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення та відомості про його особу.
Місцевий суд урахував відомості про особу ОСОБА_4 , який раніше неодноразово судимий, за місцем проходження служби характеризується посередньо, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Крім того, місцевий суд зазначив, що обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання, а також згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання, судом не встановлено.
Таким чином, суд першої інстанції врахував загальні засади призначення покарання, всі встановлені обставини по справі в їх сукупності, при цьому вважав за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ст. 115 ч. 1 КК України, у виді позбавлення волі в межах санкції вказаної частини статті, а саме на строк 9 років, що буде необхідним і достатнім для виправлення винного і попередження вчинення нового кримінального правопорушення відповідно до передбачених ст. 65 КК України загальних засад призначення покарання.
Стороною захисту під час апеляційного розгляду ставилось питання про пом'якшення покарання в разі перекваліфікації дій ОСОБА_4 зі ст. 115 ч. 1 КК України на ст. 121 ч. 2 КК України, проте суд апеляційної інстанції, перевіривши такі доводи, не вбачав підстав для перекваліфікації дій, а своє рішення щодо призначеного покарання належним чином мотивував, зазначивши, що призначене ОСОБА_4 покарання відповідаєвимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом і розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів. При цьому зазначив, що місцевий суд правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення відповідно до положень ст.12 КК України, особу винного, який раніше неодноразово судимий, відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 370, 419 КПК України
є законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Покарання, призначене місцевим судом ОСОБА_4 і залишене без зміни судом апеляційної інстанції, є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Враховуючи зазначене, з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для її задоволення, а саме зміни судових рішень немає, у зв'язку з чим у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України.
Керуючись ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України, Верховний Суд
постановив:
Відмовити захиснику засудженого ОСОБА_4 - адвокату ОСОБА_5 у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 05 березня 2025 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3