18 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 529/390/25
провадження № 61-16503ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Тітова М. Ю. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 08 грудня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Диканського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської областіСхідного міжрегіональногоуправління Міністерства юстиції, акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про зняття арешту з майнау зв'язку зі смертю боржника,
встановив:
27 грудня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 08 грудня 2025 рокуу вказаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 15 січня 2026 року заявник засобами поштового зв'язку надіслала до Верховного Суду доказ сплати судового збору за подання касаційної скарги, а також копії касаційної скарги та доданих до неї документів для інших учасників справи.
Касаційна скарга у новій редакції хоч і містить посилання на пункти 1, 3 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, як на підстави касаційного оскарження, проте Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу заявника на таке.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
При поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник має заначити відомості про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування конкретної норми права у подібних правовідносинах.
У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини 1 статті 411 ЦПК України, який є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
У випадку оскарження судових рішень на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України з обґрунтуванням наявності таких підстав.
Процесуальний закон покладає на заявника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та/або порушення норм процесуального права, яке допустили суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень, та чітко визначити підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) статтею 389 ЦПК України, з вказівкою на відповідні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані при розгляді справи.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вимогам.
ОСОБА_1 однією з підстав касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд зауважує, що у випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми права для правильного вирішення справи.
Проте заявник у касаційній скарзі не наводить конкретної (конкретних) норми (норм) права, щодо застосування якої (яких) відсутній висновок Верховного Суду та не обґрунтовує необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї (цих) норми (норм) права для правильного вирішення справи, що свідчить про недотримання приписів пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.
Крім того, підставоюкасаційного оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 08 грудня 2025 рокузаявник вказує пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2024 року в справі № 752/24059/19, від 02 жовтня 2024 року в справі № 756/11051/19, від 20 листопада 2024 року в справі № 757/20120/19.
Однак, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень справи № 752/24059/19 та № 756/11051/19 ніколи Верховним Судом не розглядалися і судові рішення у цих справах Верховним Судом не ухвалювалися. Крім того, справа з № 757/20120/19 в Єдиному державному реєстрі судових рішень взагалі відсутня. Тобто посилання ОСОБА_1 на неіснуючі постанови Верховного Суду вочевидь не може підтверджувати підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відтак, заявнику необхідно уточнити підстави касаційного оскарження.
Визначення підстав касаційного оскарження, встановлених процесуальним законом, має важливе значення, оскільки суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (приписи частини першої статті 400 ЦПК України).
Ураховуючи наведене, заявнику необхідно надати суду нову редакцію касаційної скарги разом із копіями скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи, оформлену відповідно до положень статті 392 ЦПК України, з урахуванням вимог цієї ухвали із уточненням підстав касаційного оскарження та зазначенням конкретного (конкретних) пункту (пунктів) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга, з обґрунтуванням (мотивуванням) наявності цієї (цих) підстави (підстав).
Згідно з частиною другою статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне продовжити строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Керуючись статтями 127, 393 ЦПК України,
ухвалив:
Продовжити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги на постанову Полтавського апеляційного суду від 08 грудня 2025 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя М. Ю. Тітов