16 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 755/16269/24
провадження № 61-1399 ск 26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Індутний-Шматько Станіслав Валентинович, на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
1. У вересня 2024 року Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - АТ «ПУМБ»)звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором від 25 лютого 2018 року № 200987612601 у розмірі 50 894,01 грн, з яких 32 499,11 грн - заборгованість за кредитом, та 18 394,90 грн - заборгованість за відсотками.
2. Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 22 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 січня 2026 року, позов задовольнив частково.
2.1. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором від 25 лютого 2018 року № 200987612601 у розмірі 32 499,11грн.
2.2. В іншій частині позовних вимог - відмовив.
2.3. Вирішив питання судових витрат.
3. У лютому 2026 року засобами Електронного суду до Верховного Суду надійшла вищевказана касаційна скарга, у якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
4. Вивчивши касаційну скаргу, додані до неї матеріали Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
5. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
6. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
7. Пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України встановлено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
8. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
9. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку
10. Предметом спору у справі № 755/16269/24 є вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором (стягнення грошових коштів), з оскаржуваних судових рішень убачається, що ціна позову у справі становить 50 894,01 грн, що станом на 01 січня 2026 року не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328,00 грн х 30 = 99 840,00 грн), отже зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
11. Разом з тим, касаційна скарга фактично містить посилання на підпункти «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України (без прямого посилання), відповідно до якого судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню у випадку, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
12. Обґрунтовуючи посилання на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України заявник вказує, що касаційна скарга стосується питань права, які мають значення для формування єдиної правозастосовної практики у спорах про стягнення заборгованості за споживчими кредитами.
13. Заявник зазначає, що питаннями касаційної скарги є:
- чи вправі суди першої та апеляційної інстанції, розглядаючи спір про стягнення заборгованості за споживчим кредитом, визнавати належним доказом укладення договору та погодження всіх істотних умов лише анкету-заяву та односторонньо сформовані саме банком «Умови і правила обслуговування», «Тарифи» й електронні документи з сайту без доказів їх індивідуального доведення та погодження з позичальником, всупереч вимогам статей 1054, 1055, 1056-1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та усталеній практиці Верховного Суду, щодо договорів приєднання та споживчого кредитування;
- чи відповідає вимогам стате 76-81, 89,263-265 ЦПК України підхід, за якого суди, поклавши в основу рішення виключно розрахунок заборгованості та виписку з рахунку, складені самим банком, не витребують первинні бухгалтерські документи , не перевіряють періоди й правові підстави нарахувань, не аналізують структуру боргу, а доводи відповідача про відсутність належного розрахунку та про суперечність заявлених платежів вимогам закону залишають без мотиваційної оцінки;
- чи можуть суди у спорах за участю споживача банківських послуг покладати на відповідача обов'язок доводити недійсність та/або нікчемність окремих умов договору та незаконність нарахованих комісій і процентів, фактично виходячи з презумпції правомірності будь-яких платежів, передбачених внутрішніми документами банку, замість застосування принципу переваги слабшої сторони ? споживача, механізму контролю несправедливих умов договору та підвищених стандартів доказування для професійного кредитодавця, сформованих у практиці Верховного Суду;
- чи узгоджується зі статтями 525, 526, 530, 549, 625, 633, 634, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України та правовими висновками Верховного Суду позиція судів, які без належної перевірки приймають розрахунок банку, щодо подальшого нарахування процентів, пені та інших платежів після спливу визначеного договором строку кредитування та після пред'явлення вимоги про дострокове повернення всієї суми боргу, не з'ясовуючи, чи має кредитор право на таке нарахування та в якому обсязі;
- чи відповідає стандарту вмотивованості судового рішення та обов'язку судів застосовувати правові висновки Верховного Суду, за якого суди попередніх інстанцій обмежуються загальним цитуванням норм ЦК України, ЦПК України та окремих постанов Верховного Суду, щодо споживчих кредитів, договорів приєднання, несправедливих умов та структури кредитної заборгованості, на які прямо посилався скаржник у відзиві, апеляційній скарзі та додаткових поясненнях.
14. Перевіривши зазначені доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що наведені скаржником обставини не дають достатніх підстав для висновку про необхідність відкриття касаційного провадження у цій справі, оскільки наведені скаржником доводи та питання стосуються виключно справи, в межах якої скаржник звертається із касаційною скаргою. Заявляючи вищезазначені питання заявник фактично просить переглянути оскаржувані судові рішення на наявність порушень застосування норм права, та не надає справі значення такої, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
15. Тобто скаржнику в касаційній скарзі необхідно обґрунтувати наявність актуальної правової проблеми, яка може бути вирішена за результатами касаційного перегляду справи.
16. Наведені скаржником обставини, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зводяться виключно до незгоди із оскаржуваними судовими рішеннями та встановленими судами обставинами справи і не містять належного обґрунтування наявності актуальної правової проблеми. Скаржником не зазначено про неоднакове застосування касаційним судом (згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України саме його висновки, викладені в постановах, повинні враховуватися судами при виборі і застосуванні норм права) одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, що вказувало б на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики. Тому таке формальне посилання заявника на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не свідчить про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
17. Крім цього кількісний критерій має відображати той факт, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
18. Отже заявник, вказуючи на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, належним чином не обґрунтовує визначений підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України виняток.
19. Верховний Суд зауважує, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
20. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала на те, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
21. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
22. Оскарження в суді третьої інстанції має відбуватися щодо справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, що забезпечує ефективність касаційного провадження.
23. Зазначене відповідає і Рекомендаціям № В (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
24. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка, відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України є джерелом права, умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
25. При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
26. Вказане також узгоджується з висновками, викладеними в рішенні Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі № 3 ?88/2021(209/21, 47/22, 77/23, 188/23), яким, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Так, у вказаному рішенні серед іншого, зазначено, що внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики. Конституційний Суд України вважає, що припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності. Пункт 2 частини третьої статті 389 Кодексу містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження у малозначних справах (пункти 7.8-7.10).
27. Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
28. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
29. Враховуючи наведене, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
30. Крім цього, Верховний Суд звертає увагу на те, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
31. За таких обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 389-392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Індутний-Шматько Станіслав Валентинович, на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2026 року.
2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді /підпис/ В. В. Пророк
/підпис/ А. А. Калараш
/підпис/ Є. В. Петров