11 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 212/6596/24
провадження № 61-7025св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд): головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач),
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Висоцький Олександр Олександрович,
на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 грудня 2024 року у складі судді Колочко О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня
2025 року у складі колегії суддів: Остапенко В. О., Зубакової В. П.,
Корчистої О. І.
у справі
за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач)
до
відповідача російської федерації (далі - відповідач)
про відшкодування майнової та моральної шкоди,
ухвалив постанову про таке:
I. Вступ
1. У червні 2024 рокупозивач звернувся до суду з позовом до відповідача про відшкодування майнової та моральної шкоди.
2. Суд першої інстанції позов задовольнив частково, і його позицію підтримала апеляційна інстанція.
3. Позивач оскаржив судові рішення в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження вказав те, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перелік яких навів у касаційній скарзі.
4. Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), у зв'язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , в іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому касаційним судом в касаційному порядку не переглядаються.
ІІ. Короткий зміст позовних вимог
5. Позов обґрунтований так:
- 20 лютого 2014 року розпочалася військова збройна агресія російської федерації (далі - рф) проти України, що призвело до окупації рф частини території України, а саме: Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та включення цієї території до складу рф на правах суб'єктів федерації - Республіки Крим та міста федерального значення Севастополь, про що було проголошено рф 18 березня 2014 року нібито внаслідок проведення
16 березня 2014 року так званого референдуму про статус Криму. З цього моменту фактично розпочалася перша фаза військової збройної агресії рф проти України;
- у квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії рф проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужби рф проголосили створення Донецької народної республіки (07 квітня 2014 року) та Луганської народної республіки (27 квітня 2014 року);
- 27 серпня 2014 року рф розпочала масове вторгнення регулярних підрозділів Збройних Сил рф на територію Донецької та Луганської областей;
- 21 лютого 2022 року президент рф Путін підписав укази про визнання Донецької народної республіки та Луганської народної республіки самостійними республіками, а також підписав з республіками договори про дружбу, співпрацю та допомогу;
- 24 лютого 2022 року розпочалася збройна агресія рф проти України - повномасштабне вторгнення агресора рф на суверенну територію України, обстрілявши крилатими ракетами великої дальності з території Білорусі майже всі міста України. У даний час Україна залишається об'єктом збройної військової агресії з боку рф яку остання здійснює;
- рф своїми протиправним діями заподіяла як матеріальну, так і нематеріальну шкоду не тільки Україні, а й її громадянам, порушуючи їхні права, у тому числі право на життя, право мирно володіти та розпоряджатися своїм майном і майновими правами, як на території АРК, Донецької та Луганської областей, а також на шельфі Чорного моря в економічній зоні України. Таким чином, рф несе відповідальність за порушення прав і свобод Українського народу та за незаконну експропріацію майна громадян України, які проживають на її території;
- з інформації, розміщеної The Washington Post і Нафтогаз України в мережі Інтернет встановлено, що за час незаконної окупації Криму та Донецької області рф присвоїла 41 родовище вугілля, 27 родовищ природного газу, 14 родовищ пропану, 9 родовищ нафти, 6 родовищ залізної руди, 2 родовища титанової руди, 2 родовища цирконієвої руди, а також по одному - урану, золота та великий кар'єр з видобутку вапняку, який раніше використовувався для виробництва сталі в Україні. За підрахунками експертів Нафтогаз України, Україна втратила 63 відсотки покладів вугілля, 11 відсотків родовищ нафти, 20 відсотків родовищ природного газу, 42 відсотки родовищ металів і 33 відсотки родовищ рідкісноземельних корисних копалин, у тому числі літію, які є об'єктами права власності Українського народу;
- рф взяла під контроль чимало українських родовищ корисних копалин, вартість яких оцінюється в 12,4 трильйона доларів США, і це лише половина доларової вартості 2209 родовищ, повідомила газета The Washington Post (WP) із посиланням на аналіз, проведений на замовлення канадською аналітичною компанією SecDev. Також, рф захопила 63 % вугільних родовищ, 11 % родовищ нафти, 20 % родовищ природного газу, 42 % покладів металів та 33 % рідкісноземельних та інших важливих корисних копалин, включаючи літій;
- «Акціонери» України, якими є Український народ, тобто громадяни України понесли збитків у сумі 36 трильйона 700 мільярдів доларів США, що на кожного громадянина України припадає 1 990 149,79 доларів США, якщо брати за розрахунок чисельність громадян України в загальній кількості 18 440 823 людини, враховуючи динаміку виробництва споживання хліба населенням України за 2020 рік, без врахування населення та тимчасово окупованих територіях, які за час окупації в добровільному порядку набули громадянства рф;
- як зазначає Державна служба статистики України за 1 півріччя 2020 року виробництво хліба та хлібобулочних виробів становило 373 тисячі тонн хліба, що за весь 2020 рік становитиме 746 000 тонн, середньостатистична кількість споживання хліба (кг) на одну людину на рік становить 88,38 кг/рік (2020) без врахування населення на тимчасово окупованих територіях. Так, 746 000 тонн/людино/рік: 88,38 кг/людино/рік, що 8 440 823 людини, добавимо до цієї кількості 10 мільйонів людей, які виїхали з України за кордон - отримаємо 18 440 823 людини;
- незаконна експропріація рф зазначених вище природних ресурсів України під час незаконної окупації території АРК, Луганської та Донецької областей рф порушила низку прав і основоположних свобод, визначених
у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
(далі - Конвенція) і Протоколів до неї, що призвело до нанесення їй шкоди.
6. Враховуючи викладене, позивач просив:
- визнати повномасштабну збройнуагресіюрф проти України геноцидом Українського народу;
- стягнути з рф на свою корись майнову шкоду в розмірі
1 990 149,79 дол. США та 5 200 000 грн моральної шкоди.
ІII. Короткий зміст судових рішень
7. Заочним рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 липня 2024 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року, позов задоволено частково. Стягнено з рф на користь позивача моральну шкоду
у розмірі 800 000 грн. В іншій частині позову відмовлено.
8. Задовольняючи частково позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що у зв'язку зі збройною агресією рф проти України позивач зазнав душевних страждань і приниження, переніс стрес
і побоювання за свою безпеку, були порушені його нормальні життєві зв'язки, що потребує вчинення додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував характер допущеного рф правопорушення, глибину душевних страждань позивача, позбавлення його можливості реалізації своїх прав, а також вимоги розумності та справедливості.
9. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції
в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання повномасштабної збройної агресії рф проти України геноцидом Українського народу з огляду на те, що юридичне визнання подій в Україні геноцидом можливе лише компетентним судом після проведення відповідного розслідування.
10. Також апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача майнової шкоди, виходячи з того, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, що внаслідок військової агресії рф та тимчасової окупації суверенної території України позивачу завдано майнової шкоди. Доводи позивача є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу окупації рф природних ресурсів України, саме на його конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси, при цьому покликається на порушення інтересу українського народу, частиною якого він є, і для якого цей інтерес має значення, що свідчить про відсутність предмета захисту у суді, адже позивачем не визначено права, свободи чи інтересу, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, що фактично вказує на безпредметність заявленого позову.
IV. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
11. У касаційній скарзі позивач просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до іншого районного суду.
12. Касаційна скарга обґрунтована таким:
- відмовляючи у задоволенні вимоги про визнання повномасштабної збройної агресії рф проти України, захоплення військовим шляхом значної частини території суверенної держави - України та експропріації державою-агресором природних родовищ корисних копалин, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях Луганської, Донецької областях і АР Крим, геноцидом Українського народу, суди не взяли до уваги, що постановою від 14 квітня 2022 року № 2188-ІХ Верховна Рада України вже визнала збройну агресію рф проти України геноцидом Українського народу, яку мали застосувати при вирішенні спору;
- вимога про визнання повномасштабної збройної агресії рф проти України, захоплення військовим шляхом значної частини території суверенної держави - України та експропріації природних родовищ корисних копалин, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях Луганської та Донецької областях і АР Крим, геноцидом Українського народу не є безпідставною, оскільки ця обставина відома широкому колу осіб, в тому числі і суду, а тому є загальновідомою в силу частини третьої статті 82 ЦПК та не потребує додаткового доказування;
- вказує, що у рішеннях, які набрали законної сили, суд з рф на користь громадянина України стягнув моральну (немайнову) шкоду в розмірі 5 200 000 грн, а також матеріальну шкоду у розмірі 1 990 149,79 дол. США, встановивши таким чином обставини стосовно рф, які дозволили суду стягнути на користь позивача з рф моральну шкоду та матеріальну шкоду, завдану внаслідок збройної агресії рф проти України;
- суди в порушення частин четвертої, п'ятої статті 82 ЦПК не досліджували обставини, встановлені судовими рішеннями в аналогічних справах, перелік яких навела в касаційній скарзі;
- суд апеляційної інстанцій застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі
№ 490/9551/19, від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20.
V. Рух справи у суді касаційної інстанції
13. У травні 2025 року позивач звернувся до Верховного Суду
із касаційною скаргою на заочне рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції.
14. Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2025 року відкрито касаційне провадження.
15. Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 11 серпня 2025 року.
16. Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
17. Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
VI. Фактичні обставини, встановлені судами
18. ОСОБА_1 є громадянином Українита зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
19. З 2014 року рф здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.
20. Згідно заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ, збройна агресія рф проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).
21. Друга фаза збройної агресії рф проти України розпочалася у квітні
2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
22. Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил російської федерації.
23. 24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії російської федерації проти України - повномасштабне вторгнення Збройних Сил російської федерації на суверенну територію України.
24. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.
25. Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22 грудня 2022 року затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.
26. Позивач проживає у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, яке не входить до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, визначених наказом № 309 від 22 грудня 2022 року.
27. Постановою Кабінету Міністрів України № 945 від 23 серпня 2022 року «Про затвердження переліку об'єктів нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України, які є окупованими російською федерацією» затверджено перелік об'єктів нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України, які є окупованими російською федерацією.
VІI. Позиція Верховного Суду
28. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 4), Верховний Суд зазначає таке.
Характер правовідносин
29. У цій справі позивач заявив вимоги про (див. пункт 6):
- визнання повномасштабної збройноїагресію рф проти України геноцидом Українського народу;
- стягнення з рф на свою корись майнової шкоду в розмірі 1 990 149,79 дол. США;
- стягнення з рф на свою корись 5 200 000 грн моральної шкоди.
30. Верховний Суд виробив сталий підхід у цій категорії справ, що відповідно до частини четвертої статі 263 ЦПК враховується при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Щодо відшкодування моральної шкоди
31. Звернення позивача до українського суду визнано розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі
№ 428/11673/19, від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц
від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14365/21, від 12 жовтня 2022 року
у справі № 463/14366/21.
32. Завдання моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК)).
33. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК).
34. Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку
з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
35. Тлумачення статті 23 ЦК свідчить, що ця норма поширюється на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться у залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі
№ 279/1834/22).
36. Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
37. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК).
38. Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок між протиправною поведінкою та її результатом, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою (постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
39. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.
40. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає
у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від
05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
41. Тому при визначенні грошової компенсації моральної шкоди слід враховувати те, що:
- дійсно внаслідок військової агресії рф проти України особа може зазнавати (зазнала) моральної шкоди;
- законодавець в статті 23 ЦК передбачив відкритий перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру грошової компенсації (характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості);
- розмір грошової компенсації моральної шкоди завданій особі внаслідок військової агресії рф проти України може відрізнятися, залежно від того, на які обставини завдання моральної шкоди посилається позивач та які обставини враховані судом при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди;
- такими обставинами може бути, зокрема: смерть близьких осіб, каліцтво особи чи близьких осіб; місце проживання особи (різняться відчуття осіб, що проживають на території проведення бойових дій чи осіб далеко від цієї території); пошкодження або знищення рухомого майна; права які порушені внаслідок військової агресії рф проти України тощо.
42. Схожу правову позицію висловив Верховний Суд у постанові
від 20 червня 2024 року справі № 216/5657/22.
43. Касаційний цивільний суд вже звертав увагу, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення.
Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції
в результаті своєї ж скарги (див. постанови Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21, від 21 червня 2023 року в справі
№ 757/42885/19-ц, Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20, пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року в справі № 756/11081/20).
44. З урахуванням встановлених обставин судами, та меж касаційного перегляду (в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення компенсації моральної шкоди), відсутні підстави стверджувати, що позивач навів обставини, які б давали підстави для висновку про задоволення тієї частини позову про стягнення моральної шкоди, в задоволенні якої суди відмовили.
Щодо відшкодування майнової шкоди
45. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
46. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
47. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК).
48. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК).
49. Згідно зі статтею 1192 ЦК, якщо інше не встановлено законом,
з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того
ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
50. Зобов'язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, на підставі якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі
№ 214/7462/20).
51. Підставою виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі.
52. Майнова шкода, як свідчить зміст статті 1166 ЦК, завдається порушенням належних саме особі особистих немайнових прав та/або майнових прав.
53. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
54. У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір (див. постанову Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20).
55. Апеляційний суд, погодившись з висновком суду першої інстанції, правильно встановив, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження завдання безпосередньо йому майнової шкоди внаслідок російської військової агресії та тимчасової окупації суверенної території України, зокрема привласнення природних ресурсів.
56. Виходячи з вищенаведеного, оскаржувані судові рішення у частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди є законними й обґрунтованими, оскільки позивач не довів під час розгляду справи підстав відшкодування шкоди та її розмір.
57. Такий підхід є сталим в практиці Верховного Суду (див. постанову Верховного Суду від 08 січня 2026 року у справі № 210/3429/24, від 29 грудня 2025 року у справі № 216/5143/23, від 12 листопада 2025 року у справі № 211/2449/24).
Щодо визнання збройної агресії рф геноцидом Українського народу
58. Суди встановили, що постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2023 року було схвалено Заяву Верховної Ради України «Про вчинення рф геноциду в Україні», згідно якої від імені Українського народу Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади України, керуючись положеннями Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, нормами звичаєвого міжнародного права та беручи до уваги положення Римського статуту Міжнародного кримінального суду, визнала дії, вчинені Збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії рф проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу. Тому суди обґрунтовано відмовили у визнанні повномасштабної збройної агресії рф проти України геноцидом Українського народу.
59. Висновки судів відповідають сталій практиці Верховного Суду у цій категорії справ (див. постанови Верховного Суду від 20 червня 2024 року у справі № 216/5657/22, від 14 жовтня 2025 року у справі № 212/5631/23, від 15 жовтня 2025 року у справі № 211/515/24, від 12 листопада 2025 року у справі № 211/2449/24 від 29 грудня 2025 року у справі № 216/5143/23) та ґрунтуються на встановлених у справі обставинах та оцінці наданих сторонами доказів.
Щодо інших доводів касаційної скарги
60. Посилання позивача в касаційній скарзіна судові рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпровської області у справах
№ 216/3972/22, № 216/5657/22, № 216/5656/22, № 212/8289/23,
№ 216/2222/24, № 216/2223/24, які він вважає протиправно не взято до уваги судами, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п'ята статті 82 ЦПК).
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.
Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку.
Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див. постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі
№ 753/11000/14-ц, від 20 червня 2024 року у справі № 216/5657/22).
Отже, наявність судових рішень Центрально-Міського районного суду
м. Кривого Рогу Дніпровської області у наведених позивачем справах висновків судів у цій справі не спростовують.
Крім того, позивач не був учасником наведених ним справ, тому судові рішення у цих справах не мають преюдиційного значення щодо встановлення розміру завданої шкоди позивачу.
ІХ. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
61. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.
62. Незгода позивача із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК).
63. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд вважає, що немає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, що відповідатиме статті 410 ЦПК.
Із цих підстав,
керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Висоцький Олександр Олександрович, залишити без задоволення.
2. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 грудня 2024 рокута постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року в частині відмови
у задоволенні позовних вимог залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: В. І. Крат Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко