03 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 902/1337/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арамазд"
на рішення Господарського суду Вінницької області від 07.08.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 у справі
за позовом Фермерського господарства "Грушківецьке"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арамазд"
про розірвання договорів суборенди землі та повернення земельних ділянок.
У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Якименко К. В., відповідача - Бриленко К. Б.
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У грудні 2024 року Фермерське господарство "Грушківецьке" (далі - позивач та/або ФГ "Грушківецьке") звернулося до Господарського суду Вінницької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арамазд" (далі - відповідач та/або ТОВ "Арамазд") про розірвання договорів суборенди землі від 10.07.2019 № б/н, які укладено між ТОВ "Арамазд" та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) щодо земельних ділянок для ведення фермерського господарства площею 60,0000 га (кадастровий номер 0521688600:03:000:0111), площею 32,7300 га (кадастровий номер 0521680300:04:000:0256), площею 22,1865 га (кадастровий номер 0521680300:04:000:0255), та зобов'язання ТОВ "Арамазд" повернути ФГ "Грушківецьке" земельні ділянки для ведення фермерського господарства площею 60,0000 га (кадастровий номер 0521688600:03:000:0111), площею 32,7300 га (кадастровий номер 0521680300:04:000:0256), площею 22,1865 га (кадастровий номер 0521680300:04:000:0255), привівши їх у придатний для подальшого використання стан.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні земельні ділянки мають використовуватися саме з дотриманням такого виду цільового використання як "для ведення фермерського господарства" в межах категорії "землі сільськогосподарського призначення".
У спірних договорах суборенди землі визначено умови використання земельних ділянок (пункти 14- 16), зокрема те, що вони передаються в суборенду для ведення фермерського господарства, а суборендар зобов'язується використовувати їх за цільовим призначенням.
Однак ТОВ "Арамазд" було та залишається суб'єктом господарювання, який не є фермерським господарством, відповідно, не може використовувати спірні земельні ділянки для ведення фермерського господарства, у зв'язку з цим позивач вважає, що ТОВ "Арамазд" не виконує умов цих договорів суборенди в частині використання земель за їх цільовим призначенням.
Також позивач зазначив, що при обстеженні земельної ділянки площею 22,1865 га (кадастровий номер 0521680300:04:000:0255) було виявлено, що ТОВ "Арамазд" використовує її не за цільовим призначенням, всупереч умовам договору суборенди землі від 10.07.2019 № б/н, а саме розорало земельну ділянку для пасовища і використовує в господарській діяльності для вирощування сільськогосподарської продукції, що суперечить статусу цих сільськогосподарських угідь і свідчить про порушення вимог раціонального землекористування.
ФГ "Грушківецьке" вважає, що наведені дії відповідача є істотним порушенням умов договорів суборенди землі, що є підставою для їх розірвання.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, між Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області як орендодавцем та ОСОБА_1 як орендарем було укладено аналогічні за змістом договори оренди землі від 10.07.2014 № 407 (далі - договір-1), від 15.05.2014 № 239 (далі - договір-2) та від 15.05.2014 № 238 (далі - договір-3).
Згідно з пунктом 1 цих договорів оренди землі орендодавець відповідно до наказів Головного управління Держземагентства у Вінницькій області від 11.11.2013 №№ 0521680300:04:000/00001291, 0521680300:04:000/00001292, 0521680300:04:000/00001290 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" передав у строкове платне користування орендарю земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства із земель запасу Байківської/Хомутинецької сільських рад (за межами населеного пункту) Калинівського району Вінницької області.
За змістом пункту 2 зазначених договорів оренди землі в оренду передаються - земельна ділянка загальною площею 22,1865 га (пасовище, кадастровий номер: 0521680300:04:000:0255); земельна ділянка загальною площею 32,7300 га (рілля, кадастровий номер: 0521680300:04:000:0256) та земельна ділянка загальною площею 60,0000 га (рілля, кадастровий номер: 0521688600:03:000:0111).
Відповідно до пункту 8 вказаних договорів оренди землі договори укладено на 25 (двадцять п'ять) років з моменту укладання. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Дата закінчення терміну договорів 09.07.2039 (договір-1) та 14.05.2039 (договір-2, договір-3).
Положеннями пункту 9 зазначених договорів оренди землі передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 5 445,72 грн за 1 рік (договір-1), 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 35 524,08 грн за 1 рік (договір-2), 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 47 919,60 грн за 1 рік (договір-3).
Згідно з пунктами 14, 15 договорів оренди землі земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства (код цільового призначення - 01.02).
Орендар земельної ділянки має право передавати в суборенду земельну ділянку для ведення фермерського господарства (пункт 29 договорів оренди землі).
Відповідно до актів передавання-приймання орендодавцем передано, а орендарем прийнято вищевказані земельні ділянки.
Договори та акти підписані представником орендодавця та ОСОБА_1 .
10.07.2019 між ОСОБА_1 як орендарем та ТОВ "Арамазд" як суборендарем було укладено договір суборенди землі, за змістом пунктів 1, 2 якого орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0521680300:04:000:0255, яка розташована на території Байківської сільської ради (за межами населеного пункту), Калинівського району Вінницької області; загальна площа земельної ділянки - 22,1865 га, пасовище.
10.07.2019 між ОСОБА_1 як орендарем та ТОВ "Арамазд" як суборендарем було укладено договір суборенди землі, відповідно до пунктів 1, 2 якого орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0521680300:04:000:0256, яка розташована на території Байківської сільської ради (за межами населеного пункту) Калинівського району Вінницької області; загальна площа земельної ділянки - 32,7300 га, рілля.
10.07.2019 між ОСОБА_1 як орендарем та ТОВ "Арамазд" як суборендарем було укладено договір суборенди землі за змістом пунктів 1, 2 якого орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0521688600:03:000:0111, яка розташована на території Хомутинецької сільської ради (за межами населеного пункту), Калинівського району Вінницької області; загальна площа земельної ділянки - 60,0000 га, рілля.
Умовами пункту 8 договорів суборенди землі від 10.07.2019 визначено строк дії таких договорів, зокрема, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0521680300:04:000:0255 - до 09.07.2039 та щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 0521680300:04:000:0256 та 0521688600:03:000:0111 - до 14.05.2039.
Після закінчення строку дії договору суборендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі суборендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
За змістом пунктів 9, 11 цих договорів суборенди землі, орендна плата вноситься суборендарем один раз на рік по закінченню сільськогосподарського року, але не пізніше 15 грудня поточного року у грошовій формі в розмірі:
- 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 0521680300:04:000:0255, що становить 6 905,88 грн за 1 рік;
- 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 0521680300:04:000:0256, що становить 37 397,42 грн за 1 рік;
- 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 0521688600:03:000:0111, що становить 50 144,25 грн за 1 рік.
Відповідно до пунктів 14, 15 договорів суборенди землі від 10.07.2019, земельні ділянки передаються в суборенду для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельних ділянок - для ведення фермерського господарства (код цільового призначення - 01.02).
Згідно з пунктом 16 договорів суборенди землі від 10.07.2019 умови збереження стану об'єкта оренди полягають у зобов'язаннях суборендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням та зберігати якісний стан землі.
Згідно з умовами пункту 17 договорів суборенди землі від 10.07.2019 передача земельної ділянки в суборенду здійснюється без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідно до пункту 19 договорів суборенди землі від 10.07.2019 передача земельної ділянки суборендарю здійснюється з моменту державної реєстрації права оренди.
Пунктом 20 цих договорів суборенди землі сторони визначили, що після припинення дії договору суборендар повертає орендарю земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. Орендар у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов'язаних зі зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному сторонами. Якщо сторонами не досягнуто згоди про розмір відшкодування збитків, спір розв'язується у судовому порядку.
За умовами пункту 27 договорів суборенди землі від 10.07.2019 орендар має право вимагати від суборендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з цим договором суборенди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати.
За змістом пункту 29 зазначених договорів суборенди землі правом суборендаря є: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов цього договору; отримувати продукцію і доходи.
Згідно з пунктом 30 договорів суборенди землі до обов'язків суборендаря сторонами віднесено: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені цим договором суборенди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором суборенди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Відповідно до пункту 33 договорів суборенди землі зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку.
Пунктом 35 зазначених договорів суборенди землі сторонами передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно з пунктом 36 договорів суборенди землі від 10.07.2019 розірвання договору суборенди землі в односторонньому порядку не допускається.
За умовами пунктів 38, 39 цих договорів суборенди землі за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та (цього договору). Сторона, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини.
У подальшому, 01.02.2021 між ОСОБА_1 як орендарем та ТОВ "Арамазд" як суборендарем було укладено три додаткові угоди № 1 до договорів суборенди землі від 10.07.2019.
За змістом вказаних додаткових угод до договорів суборенди землі сторонами погоджено доповнити розділ "Орендна плата" пунктом 11.1 договорів суборенди землі наступного змісту: орендна плата вноситься грошовими коштами підзвітними особами ТОВ "Арамазд" безпосередньо на Казначейський рахунок Калинівської ОТГ та Іванівської ОТГ, код платежу 18010800 "Орендна плата з фізичних осіб" відповідно до рішення форми "Ф" Головного управління Державної податкової інспекції у Вінницькій області, виданого на ім'я ОСОБА_1 в розмірі, вказаному у рішенні на сплату орендної плати. Термін сплати орендної плати до 20 серпня поточного року, за який нараховано орендну плату.
Договори суборенди землі від 10.07.2019 та додаткові угоди до цих договорів підписані представником суборендаря та орендарем ОСОБА_1 .
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Господарський суд Вінницької області рішенням від 09.04.2024 у справі № 902/1546/23 відмовив у задоволенні позову ФГ "Грушківецьке" до ТОВ "Арамазд", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 , про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування державної реєстрації речових прав.
Зі змісту вказаного судового рішення вбачається, що предметом позову у цій справі були позовні вимоги ФГ "Грушківецьке" про усунення перешкоди у здійсненні права користування і розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації речових прав (суборенди) ТОВ "Арамазд" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельні ділянки для ведення фермерського господарства площею 60,00 га (кадастровий номер 0521688600:03:000:0111), площею 32,73 га (кадастровий номер 0521680300:04:000:0256), площею 22,1865 га (кадастровий номер 0521680300:04:000:0255), які розташовані на території Хмільницького району Вінницької області, та припинити речові права (суборенди) ТОВ "Арамазд" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельні ділянки для ведення фермерського господарства площею 60,00 га (кадастровий номер 0521688600:03:000:0111; номер запису про інше речове право № 32350646, дата державної реєстрації 10.07.2019), площею 32,73 га (кадастровий номер 0521680300:04:000:0256; номер запису про інше речове право № 32350126, дата державної реєстрації 10.07.2019), площею 22,1865 га (кадастровий номер 0521680300:04:000:0255; номер запису про інше речове право № 32349270, дата державної реєстрації 10.07.2019), визнавши відсутнім у ТОВ "Арамазд" речових прав (суборенди) на земельні ділянки для ведення фермерського господарства площею 60,00 га (кадастровий номер 0521688600:03:000:0111), площею 32,73 га (кадастровий номер 0521680300:04:000:0256), площею 22,1865 га (кадастровий номер 0521680300:04:000:0255).
Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 09.07.2024 у справі № 902/1546/23 рішення Господарського суду Вінницької області від 09.04.2024 та додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 29.04.2024 у справі № 902/1546/23 залишив без змін, апеляційні скарги ФГ "Грушківецьке" - без задоволення.
Верховний Суд постановою від 12.11.2024 касаційну скаргу ФГ "Грушківецьке" залишив без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 09.04.2024 та постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 09.07.2024 у справі № 902/1546/23 - без змін.
Верховний Суд у постанові від 12.11.2024 у справі № 902/1546/23 виснував, що після укладення громадянином ОСОБА_1 договорів оренди землі від 10.07.2014 № 447 та від 15.05.2014 № 238, № 239 для ведення фермерського господарства і створення цим громадянином ФГ "Грушківецьке" права й обов'язки орендаря за спірними договорами оренди земельних ділянок перейшли від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації, а саме з 27.08.2014. При цьому у подальшому, тобто після 27.08.2014, у відносинах з іншими суб'єктами, у тому числі з ТОВ "Арамазд", голова ФГ "Грушківецьке" - ОСОБА_1, якому були передані в оренду земельні ділянки, виступав не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельних ділянок, а як представник (голова, керівник) зазначеного фермерського господарства.
Крім цього, судами попередніх інстанцій установлено, що розпорядженням сільського голови Іванівської сільської ради від 05.12.2024 № 85/1 "Про створення комісії з обстеження земельної ділянки" відповідно до статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 158, 159 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), розглянувши заяву голови ФГ "Грушківецьке" В. Буркивід 15.11.2024, з метою обстеження земельної ділянки за межами с. Грушківці для визначення її стану та використання прийнято рішення утворити комісію у складі: Броновіцької Олени Сергіївни - начальника юридичного відділу; Басістої Інни Іванівни - головного спеціаліста відділу економічного розвитку, житлово-комунального господарства та земельних ресурсів; Степанюк Ліди Василівни - провідного спеціаліста відділу економічного розвитку, житлово-комунального господарства та земельних ресурсів; Присяжнюк Тетяни Петрівни - інспектора відділу економічного розвитку, житлово-комунального господарства та земельних ресурсів, Паранюка Сергія Олександровича - старости Уладівського старостинського округу.
Згідно з пунктами 2, 3 вказаного розпорядження від 05.12.2024 № 85/1 ухвалено - комісії в тижневий термін провести обстеження земельної ділянки за межами с. Грушківці; за результатами обстеження підготувати акт обстеження земельної ділянки.
11.12.2024 комісією у складі Паранюка С. О. - старости Уладівського старостинського округу, Броновіцької О. С. - начальника юридичного відділу, Басістої І. І. - головного спеціаліста відділу економічного розвитку, житлово-комунального господарства та земельних ресурсів, Степанюк Л. В. - провідного спеціаліста відділу економічного розвитку, житлово-комунального господарства та земельних ресурсів, Присяжнюка Т. П. - інспектора відділу економічного розвитку, житлово-комунального господарства та земельних ресурсів здійснено обстеження земельної ділянки за межами с. Грушківці (згідно заяви голови ФГ "Грушківецьке" В. Бурки) та за результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки від 11.12.2024.
Відповідно до цього акта комісією виявлено, що на земельній ділянці площею 22,1865 га (кадастровий номер 0521680300:04:000:0255), яка розташована за межами населеного пункту і передана у суборенду ТОВ "Арамазд" як пасовище, виявлено залишки посіву кукурудзи (фото додається). Комісія встановила факт розорювання земельної ділянки.
Згідно із висновком комісії на земельній ділянці здійснюється господарська діяльність, а саме вирощування сільськогосподарської продукції.
Також зі змісту акта обстеження земельної ділянки від 12.12.2024, складеного на виконання договору суборенди землі від 10.07.2019 № б/н, предметом якого є земельна ділянка для ведення фермерського господарства площею 22,1865 га (кадастровий номер 0521680300:04:000:0255), яка розташована на території Байківськоі сільської ради (за межами населеного пункту) Хмільницького (раніше Калинівського) району Вінницької області, вбачається, що, керуючись положеннями Закону України "Про оренду землі", Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ЗК України, головою ФГ "Грушківецьке" Буркою В. Р. у присутності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проведено обстеження земельної ділянки на предмет цільового використання її суборендарем - ТОВ "Арамазд".
Згідно з абзацом 2 вказаного акта обстеженням встановлено, що земельна ділянка площею 22,1865 га (кадастровий номер 0521680300:04:000:0255) використовується ТОВ "Арамазд" не за її цільовим призначенням всупереч умовам договору суборенди землі від 10.07.2019 № б/н, а саме: земельну ділянку для пасовища суборендар розорав і використовує в господарській діяльності для вирощування сільськогосподарської продукції, що суперечить статусу цих сільськогосподарських угідь і свідчить про порушення вимог раціонального землекористування.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 26.10.2023 № 352005709, № 352006216, №352005709 та від 21.04.2025 № 423479249, № 423478770, № 426478078 до Державного реєстру 10.07.2019 внесено запис про інше речове право: суборенди для ведення фермерського господарства земельних ділянок площею 60,0000 га з кадастровим номером 0521688600:03:000:0111 (строк дії - 14.05.2039, піднайм), площею 22,1865 га з кадастровим номером 0521680300:04:000:0255 (строк дії - 09.07.2039, піднайм), площею 32,7300 га з кадастровим номером 0521680300:04:000:0256 (строк дії - 14.05.2039, піднайм) на підставі договорів суборенди землі, серія та номер: б/н, виданих 10.07.2019, видавник: ОСОБА_1 та ТОВ "Арамазд"; договори оренди землі, серія та номер відповідно: 238, виданий 15.05.2014; 447, виданий 10.07.2014, видавник: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області та ОСОБА_1 .
Як убачається з витягу з Державного земельного кадастру від 14.05.2025 № НВ-0000978042025 до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0521688600:03:000:0111 внесено такі відомості - категорія земель, вид цільового призначення: землі сільськогосподарського призначення, 01.02 Для ведення фермерського господарства; площа земельної ділянки - 60,0000 га; право власності зареєстровано за Калинівською міською радою; відомості про оренду, суборенду згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно - орендар ФГ "Грушківецьке", орендар ТОВ "Арамазд"; згідно з експлікацією земельних угідь площа земельної ділянки становить 60.0000 га, вид угідь - рілля.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 14.05.2025 № НВ-0000978072025 до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0521680300:04:000:0256 внесено такі відомості - категорія земель, вид цільового призначення: землі сільськогосподарського призначення, 01.02 Для ведення селянського (фермерського) господарства; площа земельної ділянки - 32,7300 га; право власності зареєстровано за Іванівською сільською радою; відомості про оренду, суборенду згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно - орендар ФГ "Грушківецьке", орендар ТОВ "Арамазд"; згідно з експлікацією земельних угідь площа земельної ділянки становить 32,7300 га, вид угідь - рілля (31.9878), чагарники (0.6182, 0.1240).
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру від 14.05.2025 № НВ-0000978112025 до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0521680300:04:000:0255 внесено такі відомості - категорія земель, вид цільового призначення: землі сільськогосподарського призначення, 01.02 Для ведення фермерського господарства; площа земельної ділянки - 22.1865 га; право власності зареєстровано за Іванівською сільською радою; відомості про оренду, суборенду згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно - орендар ФГ "Грушківецьке", орендар ТОВ "Арамазд"; згідно з експлікацією земельних угідь площа земельної ділянки становить 22.1865 га, вид угідь - пасовища (9.0890, 7.0636, 3.9668, 2.0263), землі під ґрунтовими дорогами (0.0357, 0.0051).
3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3.1. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 07.08.2025 у справі № 902/1337/24 ( ОСОБА_4 ) позов задоволено частково; розірвано договір суборенди землі від 10.07.2019 № б/н, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Арамазд" щодо земельної ділянки із кадастровим номером 0521680300:04:000:0255 площею 22,1865 га; зобов'язано ТОВ "Арамазд" повернути ФГ "Грушківецьке" земельну ділянку із кадастровим номером 0521680300:04:000:0255 площею 22,1865 га, привівши її у придатний для подальшого використання стан; стягнуто з ТОВ "Арамазд" на користь ФГ "Грушківецьке" 4 844,80 грн судових витрат зі сплати судового збору; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
3.2. При ухваленні вказаного рішення місцевий господарський суд першої інстанції виходив із того, що використання відповідачем земельної ділянки сільськогосподарського призначення із кадастровим номером 0521680300:04:000:0255 площею 22,1865 га, яка за своїми характеристиками та видом використання належить до пасовищ, шляхом її розорювання і використання як ріллі є порушенням вимог земельного законодавства та умов договору суборенди землі щодо використання орендарем земельної ділянки відповідно до її призначення.
Оскільки місцевий господарський суд встановив, що відповідач використовував вказану земельну ділянку не за цільовим призначенням, що є істотним порушенням умов договору суборенди та є підставою для його дострокового розірвання, то суд дійшов висновку, що позов про розірвання договору суборенди землі від 10.07.2019 № б/н між ОСОБА_1 і ТОВ "Арамазд" щодо ділянки площею 22,1865 га підлягає задоволенню.
Враховуючи задоволення вказаної позовної вимоги, місцевий господарський суд виснував і про задоволення похідної вимоги - про зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку із кадастровим номером 0521680300:04:000:0255 площею 22,1865 га, привівши її у придатний для подальшого використання стан.
Відмовляючи в задоволені решти позовних вимог, місцевий господарський суд виходив із того, що земельні ділянки площею 60,0000 га (кадастровий номер 0521688600:03:000:0111), площею 32,7300 га (кадастровий номер 0521680300:04:000:0256) за видом угідь обліковуються як рілля та за категорією земель належать до земель сільськогосподарського призначення.
Оскільки у позовній заяві позивач не стверджував, що відповідачем допущено порушення використання земельних ділянок у межах визначеної категорії (землі сільськогосподарського призначення) та виду використання (рілля), а також доказів такого порушення позивачем суду не надано і судом не встановлено, суд вказав, що позовні вимоги про розірвання договорів суборенди землі з підстав їх використання відповідачем не за цільовим призначенням "для ведення фермерського господарства" є безпідставні та задоволенню не підлягають.
Також місцевий господарський суд зазначив, що ОСОБА_1 , на момент укладення договорів суборенди землі, був обізнаний з тією обставиною, що орендарем є юридична особа, яка створена та зареєстрована у формі товариства з обмеженою відповідальністю та не є фермерським господарством.
Суд зауважив, що така обставина існувала до укладення договорів суборенди землі та була незмінною протягом дії цих договорів, а отже, не може кваліфікуватися як порушення орендарем умов договору щодо цільового використання земельних ділянок після укладення таких договорів суборенди землі.
3.3. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 ( Петухов М. Г. - головуючий, судді: Гудак А. В., Мельник О. В.) рішення Господарського суду Вінницької області від 07.08.2025 у справі № 902/1337/24 скасоване в частині відмови в задоволенні позову; ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову; в решті рішення Господарського суду Вінницької області від 07.08.2025 у справі № 902/1337/24 залишено без змін, викладено пункти 1-8 його резолютивної частини у такій редакції:
"1. Позов задовольнити.
2. Розірвати договір суборенди землі № б/н від 10.07.2019, укладений між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арамазд" (22065, Україна, Хмільницький р-н, Вінницька обл., село Широка Гребля, вулиця Промислова, будинок 4, код 38318465) щодо земельної ділянки із кадастровим номером 0521688600:03:000:0111 площею 60,0000 га.
3. Розірвати договір суборенди землі № б/н від 10.07.2019, укладений між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арамазд" (22065, Україна, Хмільницький р-н, Вінницька обл., село Широка Гребля, вулиця Промислова, будинок 4, код 38318465) щодо земельної ділянки із кадастровим номером 0521680300:04:000:0256 площею 32,7300 га.
4. Розірвати договір суборенди землі № б/н від 10.07.2019, укладений між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арамазд" (22065, Україна, Хмільницький р-н, Вінницька обл., село Широка Гребля, вулиця Промислова, будинок 4, код 38318465) щодо земельної ділянки із кадастровим номером 0521680300:04:000:0255 площею 22,1865 га.
5. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Арамазд" (22065, Україна, Хмільницький р-н, Вінницька обл., село Широка Гребля, вулиця Промислова, будинок 4, код 38318465) повернути Фермерському господарству "Грушківецьке" (22431, Україна, Хмільницький р-н, Вінницька обл., село Грушківці, вулиця Перемоги, будинок 15а, код 39365961) земельну ділянку із кадастровим номером 0521688600:03:000:0111 площею 60,0000 га привівши її у придатний для подальшого використання стан.
6. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Арамазд" (22065, Україна, Хмільницький р-н, Вінницька обл., село Широка Гребля, вулиця Промислова, будинок 4, код 38318465) повернути Фермерському господарству "Грушківецьке" (22431, Україна, Хмільницький р-н, Вінницька обл., село Грушківці, вулиця Перемоги, будинок 15а, код 39365961) земельну ділянку із кадастровим номером 0521680300:04:000:0256 площею 32,7300 га привівши її у придатний для подальшого використання стан.
7. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Арамазд" (22065, Україна, Хмільницький р-н, Вінницька обл., село Широка Гребля, вулиця Промислова, будинок 4, код 38318465) повернути Фермерському господарству "Грушківецьке" (22431, Україна, Хмільницький р-н, Вінницька обл., село Грушківці, вулиця Перемоги, будинок 15а, код 39365961) земельну ділянку із кадастровим номером 0521680300:04:000:0255 площею 22,1865 га привівши її у придатний для подальшого використання стан.
8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арамазд" (22065, Україна, Хмільницький р-н, Вінницька обл., село Широка Гребля, вулиця Промислова, будинок 4, код 38318465) на користь Фермерського господарства "Грушківецьке" (22431, Україна, Хмільницький р-н, Вінницька обл., село Грушківці, вулиця Перемоги, будинок 15а, код 39365961) - 14 534 грн 40 коп. судового збору за подання позовної заяви." Пункти 8, 9, 10 вказаного рішення вважати пунктами 9, 10, 11 відповідно. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арамазд" (22065, Україна, Хмільницький р-н, Вінницька обл., село Широка Гребля, вулиця Промислова, будинок 4, код 38318465) на користь Фермерського господарства "Грушківецьке" (22431, Україна, Хмільницький р-н, Вінницька обл., село Грушківці, вулиця Перемоги, будинок 15а, код 39365961) - 14 534 грн 40 коп. судового збору за подання апеляційної скарги".
3.4. Постанова аргументована тим, що користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником. При цьому "земельні ділянки для ведення фермерського господарства" (код 01.02) не можуть прирівнюватися до "земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва", оскільки вони належать до різних видів цільового призначення земель сільськогосподарського призначення, що підтверджується Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, а також наказом Держкомзему від 23.07.2010 № 548 "Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель". Чинне земельне законодавство України не містить положень, які б дозволяли "прирівнювати" один до одного або ж ототожнювали різні види цільового використання земельних ділянок.
Таким чином, апеляційний господарський суд виснував, що відповідач (ТОВ "Арамазд") є суб'єктом господарювання, який не є фермерським господарством та не може використовувати земельні ділянки для ведення фермерського господарства.
Взявши до уваги викладе, а також врахувавши встановлені в акті обстеження земельної ділянки площею 22,1865 га (кадастровий номер 0521680300:04:000:0255) від 11.12.2024 обставини щодо розорювання земельної ділянки, апеляційний господарський суд виснував, що використання відповідачем спірних земельних ділянок не за їх цільовим призначенням, а також розорювання земельної ділянки площею 22,1865 га з кадастровим номером 0521680300:04:000:0255, яка за своїми характеристиками й видом використання належить до пасовищ, та використання останньої, як ріллі є істотними порушеннями договорів суборенди земельних ділянок, тому позовні вимоги в частині розірвання спірних договорів суборенди є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.
З огляду на те, що судом задоволені вимоги про розірвання спірних договорів суборенди, виходячи з предмета та підстав позову, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов'язання відповідача повернути позивачу спірні земельні ділянки із кадастровим номером 0521688600:03:000:0111 площею 60,0000 га, із кадастровим номером 0521680300:04:000:0255 площею 22,1865 га, із кадастровим номером 0521680300:04:000:0256 площею 32,7300 га, привівши їх у придатний для подальшого використання стан.
4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Вінницької області від 07.08.2025 та постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 у справі № 902/1337/24, ТОВ "Арамазд" звернулося із касаційною скаргою, в якій просить ці рішення та постанову скасувати, постановити рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, вирішити питання про розподіл судових витрат.
4.2. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пунктів 1, 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник наголошує, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права, без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у постановах:
від 08.05.2024 у справі № 527/643/20 - щодо застосування статті 37 Закону України "Про охорону земель" та дію норм закону в часі;
від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 21.07.2022 у справі № 922/3308/20 - щодо належності та допустимості доказів;
від 14.07.2020 у справі № 916/1998/19 - щодо наявності порушеного права, за захистом якого звернувся позивач, а саме застосування норм статей 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі" та статті 143 ЗК України;
від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, від 31.07.2019 у справі № 806/5308/15, від 04.02.2020 у справі № 915/47/17 - щодо відсутності порушеного права;
від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 - щодо застосування положень статей 73-79 ГПК України, щодо стандартів доказування;
від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, від 04.02.2020 у справі № 915/47/17 -щодо застосування статей 141, 143 ЗК України;
від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 та від 03.09.2025 у справі № 911/906/23 -щодо заборони суперечливої поведінки;
від 04.07.2023 у справі № 904/9132/21 щодо застосування положень статті 15 ЦК України, статті 2 ГПК України та щодо відсутності порушеного права, за захистом якого звернувся позивач;
від 30.09.2020 у справі № 417/4629/17 - щодо застосування частини другої статті 651 ЦК України;
від 20.05.2020 у справі № 905/650/19, від 15.05.2019 у справі № 912/1984/17, від 15.05.2019 у справі № 912/3810/16 - щодо необхідності врахування під час розгляду спорів у подібних правовідносинах презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин.
4.4. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник наголошує на наявності підстав відступлення від висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду у від 01.06.2021 у справі 925/929/19. У контексті наведених доводів скаржник вказує, що наявність відповідної підстави полягає в тому, що в зазначеній постанові викладено правовий висновок щодо застосування норм статті 20 ЗК України, однак із моменту ухвалення цієї постанови законодавець змінив правове регулювання відносин, пов'язаних із зміною виду використання земельної ділянки в межах цільового призначення земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Динамічна зміна системи законодавства потребує удосконалення підходу правозастосування, тож правовий висновок потребує конкретизації з огляду на часові межі звернення до суду за захистом порушеного права, а також врахування суб'єктного складу учасників справи із дослідженням наявного у позивача обсягу права володіння земельною ділянкою.
На момент звернення до суду із позовом редакція частини п'ятої статті 20 ЗК України не передбачає обмежень щодо зміни виду використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
Таким чином, на сьогодні висновок щодо застосування норм статей 20, 31, 33- 37 ЗК України підлягає уточненню у зв'язку із динамічними змінами правового регулювання, зокрема на період дії воєнного стану.
4.5. ФГ "Грушківецьке" у відзиві просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.
5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення (в частині задоволених позовних вимог) та постанову в межах доводів і вимог касаційної скарги.
5.2. Як зазначалося вище, предметом спору у цій справі є розірвання договорів суборенди землі та повернення земельних ділянок.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, Законом України "Про оренду землі", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
У силу приписів статі 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України встановлено обов'язковість виконання договору сторонами.
Згідно зі статтею 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Відповідно до приписів статті 774 ЦК України передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
За приписами частини першої статті 93 ЗК України, яка кореспондується зі статтею 1 Закону України "Про оренду землі", право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
У силу частини шостої статті 93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).
Частинами першою, другою статті 8 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.
Приписами статті 13 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
У статті 24 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендодавець, зокрема має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання норм і правил.
Положеннями статті 25 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, водночас орендар земельної ділянки зобов'язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди, виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.
Згідно з частиною першою статті 36 Закону України "Про оренду землі" у разі невиконання зобов'язань за договором оренди землі сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.
Відповідно до вимог статті 141 ЗК України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
У частині першій статті 32 Закону України "Про оренду землі" визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
За приписами пункту 1 частини першої статті 783 ЦК України, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач володіє та/або користується річчю всупереч договору або призначенню речі.
Разом із цим частинами першою, другою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 наголосила, що порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору. У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії "значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору".
Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2021 у справі № 910/2861/18 та від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, у яких зазначено, що для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.
Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 199/3846/19).
Отже, законодавство в питанні розірвання договору дбає не лише про інтереси управненої сторони, а й про інтереси зобов'язаної сторони, оскільки розірвання договору може завдати значних збитків стороні, яка допустила незначне порушення, тобто законодавець прагне досягти справедливого балансу між інтересами сторін договору.
Також потрібно враховувати, що у відносинах оренди землі основним їх регулятором, крім спеціального законодавства, є договір оренди землі. Враховуючи, що договір є регулятором відносин з використання земельної ділянки, на ці відносини поширюються правила статті 3 ЦК України, яка визначає, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тож і приписи чинного законодавства, і умови договору потрібно застосовувати крізь призму загальних засад статті 3 ЦК України. Відповідно, істотність за абзацом другим частини другої статті 651 ЦК України має оцінюватися так само з точки зору справедливості, добросовісності та розумності, які сукупно утворюють цільний засадничий принцип регулювання приватноправових відносин.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач у позові наголошував на істотності порушення умов договорів суборенди землі що має прояв у:
невиконанні умов спірних договорів суборенди землі в частині використання спірних земельних ділянок за їх цільовим призначенням, а саме для ведення фермерського господарства;
використанні земельної ділянки 0521680300:04:000:0255 всупереч умовам договору суборенди землі та цільовим призначенням земельної ділянки шляхом розорення пасовища і використання її для вирощування сільськогосподарської продукції.
У контексті наведеного колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 19 ЗК України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Відповідно до частин першої, другої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
За змістом частини п'ятої статті 20 ЗК України (у редакції, чинній на момент укладання спірних договорів) встановлено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33- 37 цього Кодексу. Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".
Наведені положення законодавства свідчать про те, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі сільськогосподарського призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33- 37 ЗК України. Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 та постановах Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 912/1520/21, від 25.05.2022 у справі № 922/1135/21.
Крім того, у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 зазначено, що користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником. Подібні висновки також викладено у постановах Верховного Суду від 09.08.2022 у справі № 132/2222/20, від 21.06.2022 у справі № 912/1520/21, від 25.05.2022 у справі № 922/1135/21.
Частинами першою, другою статті 22 ЗК України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані, в тому числі, для виробництва сільськогосподарської продукції, до яких належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Відповідно до частини третьої статті 22 ЗК України (в редакції чинній на момент укладання спірних договорів) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:
а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;
б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;
г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;
ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.
Зі встановлених обставин справи вбачається, що за договорами оренди землі від 10.07.2014 № 407 і від 15.05.2014 № 239, № 238, укладеними між Головним управлінням Держземагентсва у Вінницькій області та ОСОБА_1 , останньому були передані земельні ділянки в оренду для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельних ділянок - для ведення фермерського господарства (код цільового призначення - 01.02).
Закон України "Про фермерське господарство" визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України. Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.
Статтею 1 цього Закону визначено поняття фермерського господарства. Так, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець (частина третя зазначеної норми).
У статті 2 цього Закону закріплено, що відносини, пов'язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, ЗК України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.
Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом у таких правовідносинах (пункт 5.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.01.2020 у справі № 922/1974/19).
За змістом частини першої статті 5, частини першої статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").
Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.
Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.
Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із: земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.
Із наведених норм вбачається, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи.
Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.
Таким чином, нормами Закону України "Про фермерське господарство" запроваджений чіткий механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 зазначила, що земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи:
1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства;
2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.
Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.
Хоча, як зазначалося вище, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб'єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб'єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов'язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі. (пункти 6.36-6.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19).
З аналізу положень статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (пункт 53 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).
У пункті 61 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у відносинах, а також спорах з іншими суб'єктами голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб'єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц).
Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря та переходу обов'язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справах №№ 695/1275/17, 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18).
Таким чином, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, після укладання ОСОБА_1 договорів оренди землі від 10.07.2014 № 407, від 15.05.2014 № 239, від 15.05.2014 № 238 для ведення фермерського господарства, права й обов'язки орендаря такої земельної ділянки за вказаними договорами оренди землі перейшли від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації - 27.08.2014.
Вказане було також встановлено і судовими рішеннями у справі № 902/1546/23.
Отже, як вірно виснував суд апеляційної інстанції, з цієї дати до позивача перейшов обов'язок використання орендованих земельних ділянок за їх цільовим призначенням (для ведення фермерського господарства). Відповідно, у випадку передання спірних земельних ділянок в суборенду також мало бути збережене їх цільове призначення.
Відповідно до пунктів 14, 15 договорів суборенди землі від 10.07.2019 земельні ділянки передаються в суборенду для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельних ділянок - для ведення фермерського господарства (код цільового призначення - 01.02).
Згідно з пунктом 16 цих договорів суборенди землі умови збереження стану об'єкта оренди полягають у зобов'язаннях суборендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням та зберігати її якісний стан землі.
Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, наведене вище підтверджує, що орендар надав суборендарю земельні ділянки саме для ведення фермерського господарства, а не з метою провадження (ведення) на них товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, нормами права, а саме статтями 31, 33- 37 ЗК України, визначені види використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема для фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для сінокосіння і випасання худоби, для ведення індивідуального або колективного садівництва, для городництва, для ведення підсобного господарства. Власники або користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення певного виду використання мають використовувати їх виключно в межах вимог, встановлених зазначеними нормами для такого виду використання.
Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель.
Користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, а також наказом Держкомзему від 23.07.2010 № 548 затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель, у пунктах 1.2- 1.4 розділу І якої визначено, що код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. Класифікація видів цільового призначення земель застосовується для використання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, підприємствами, установами для ведення обліку земель та формування звітності із земельних ресурсів. Класифікація видів цільового призначення земель визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.
У розділі ІІ Класифікації видів цільового призначення земель визначено, що окремим видом цільового призначення земельних ділянок є призначення "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" - код 01.01, та "для ведення фермерського господарства" - код 01.02.
У постанові Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 908/1550/19 зазначено, що "земельні ділянки для ведення фермерського господарства" (код 01.02) не можуть прирівнюватися до "земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва", оскільки вони належать до різних видів цільового призначення земель сільськогосподарського призначення, що підтверджується Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, а також наказом Держкомзему від 23.07.2010 № 548 "Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель". Чинне земельне законодавство України не містить положень, які б дозволяли "прирівнювати" один до одного або ж ототожнювали різні види цільового використання земельних ділянок.
Апеляційним господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ТОВ "Арамазд" - є суб'єктом господарювання, який не є фермерським господарством, відповідно, не може використовувати земельні ділянки для ведення фермерського господарства.
Отже, наведене свідчить про те, що відповідач не може використовувати спірні земельні ділянки відповідно до виду використання, за яким вони були передані власником, та виконувати умови договорів суборенди в частині їх використання за цільовим призначенням, що є істотним порушенням умов договорів суборенди землі.
Крім того, зі встановлених судом апеляційної інстанції обставин вбачається, що відповідно до акта обстеження земельної ділянки від 11.12.2024, комісією у такому складі: Паранюк С. О. - староста Уладівського старостинського округу, Броновіцька О. С. - начальник юридичного відділу, Басіста І. І. - головний спеціаліст відділу економічного розвитку, житлово-комунального господарства та земельних ресурсів, Степанюк Л. В. - провідний спеціаліст відділу економічного розвитку, житлово-комунального господарства та земельних ресурсів, Присяжнюк Т. П. - інспектор відділу економічного розвитку, житлово-комунального господарства та земельних ресурсів здійснено обстеження земельної ділянки за межами с. Грушківці (згідно із заявою голови ФГ "Грушківецьке" В. Бурки) та з'ясовано, що на спірній земельній ділянці площею 22,1865 га (кадастровий номер 0521680300:04:000:0255), яка розташована за межами населеного пункту і передана у суборенду ТОВ "Арамазд" як пасовище, виявлено залишки посіву кукурудзи (фото додається). Комісія встановила факт розорювання земельної ділянки.
Згідно із висновком комісії на спірній земельній ділянці площею 22,1865 га (кадастровий номер 0521680300:04:000:0255) здійснюється господарська діяльність, а саме вирощування сільськогосподарської продукції.
Також зі змісту акта обстеження земельної ділянки від 12.12.2024, складеного на виконання договору суборенди землі від 10.07.2019 № б/н, предметом якого є земельна ділянка для ведення фермерського господарства площею 22,1865 га (кадастровий номер 0521680300:04:000:0255), яка розташована на території Байківськоі сільської ради (за межами населеного пункту) Хмільницького (раніше Калинівського) району Вінницької області вбачається, що, керуючись положеннями Закону України "Про оренду землі", ЦК України, ЗК України, головою ФГ "Грушківецьке" Буркою В. Р., у присутності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проведено обстеження земельної ділянки на предмет цільового використання її суборендарем - ТОВ "Арамазд".
Згідно з абзацом 2 вказаного акта обстеженням встановлено, що земельна ділянка площею 22,1865 га (кадастровий номер 0521680300:04:000:0255) використовується ТОВ "Арамазд" не за її цільовим призначенням всупереч умовам договору суборенди землі від 10.07.2019 № б/н, а саме: земельну ділянку для пасовища суборендар розорав і використовує в господарській діяльності для вирощування сільськогосподарської продукції, що суперечить статусу цих сільськогосподарських угідь і свідчить про порушення вимог раціонального землекористування
Таким чином, суд апеляційної інстанції правомірно виснував, що використання відповідачем спірних земельних ділянок не за їх цільовим призначенням, а також розорювання земельної ділянки площею 22,1865 га з кадастровим номером 0521680300:04:000:0255, яка за своїми характеристиками та видом використання належить до пасовищ, та використання останньої як рілля є істотними порушеннями договорів суборенди земельних ділянок, що є підставою для їх розірвання і задоволення позовних вимог у цій частині.
У контексті наведеного також варто звернути увагу на те, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (стаття 653 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 34 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.
У постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що вимога про повернення земельних ділянок є похідною від вимоги про розірвання договорів оренди. Тож за наявності правових підстав для розірвання договорів оренди неодмінним є обов'язок орендаря повернути земельні ділянки, що були у його користуванні. Ураховуючи встановлені обставини щодо наявності підстав для розірвання договорів оренди землі та перебування спірних земельних ділянок у фактичному користуванні орендаря, суд касаційної інстанції вказав, що ефективним та правомірним способом захисту порушеного права територіальної громади буде повернення їй спірних ділянок у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому відповідач отримав їх в оренду. Як і розірвання договорів оренди землі, таке повернення прямо передбачене законом, переслідує легітимну мету і є пропорційним цій меті.
У пункті 20 спірних договорів суборенди землі визначено, що після припинення дії договору суборендар повергає орендарю земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.
Положеннями пункту 35 спірних договорів суборенди землі передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її (їх) використанню, а також з інших підстав, визначених законом.
З огляду на те, що вимоги про розірвання спірних договорів суборенди землі підлягають задоволенню, керуючись предметом та підставою позову, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для зобов'язання відповідача повернути позивачу спірні земельні ділянки із кадастровим номером 0521688600:03:000:0111 площею 60,0000 га, із кадастровим номером 0521680300:04:000:0255 площею 22,1865 га, із кадастровим номером 0521680300:04:000:0256 площею 32,7300 га, привівши їх у придатний для подальшого використання стан.
5.3. Щодо посилання відповідача на правові висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 21.07.2022 у справі № 922/3308/20, щодо належності й допустимості доказів та, відповідно, на те, що акт від 11.12.2024 є неналежним доказом у справі, колегією суддів відхиляються з огляду на таке.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зазначений стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають сторони. Тобто необхідним є не надання достатньої кількості доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
При цьому відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд апеляційної інстанції вказав, що такий доказ судом оцінюється не як акт, виданий суб'єктом владних повноважень чи складений посадовими особами, а оцінюється в сукупності з іншими доказами у справі, котрими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення.
Водночас, як вірно зазначено апеляційним господарським судом у цій справі, відповідач не надав доказів, які б могли задовольнити стандарт доказування "вірогідності доказів" у контексті доведення використання ним земельної ділянки (кадастровий номер 0521680300:04:000:0255) за цільовим призначенням, а його позиція зводиться до заперечення належності доказів, наданих позивачем.
Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Подібна правова позиція сформульована у постановах Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 904/3860/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.
З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що скаржником не доведено того факту, що судом для встановлення обставин, що мають суттєве значення, застосовані недопустимі докази у справі. Водночас доводи скаржника стосуються переоцінки доказів та встановлення нових обставин, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
5.4. До того ж касаційна інстанція не бере до уваги доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норм статей 11, 79, 86, 237 ГПК України (про дотримання вимог щодо всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин справи та оцінки доказів), викладеного у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, оскільки предметом позову в зазначеній справі є стягнення заборгованості за договором поставки молока, тобто відповідний спір не виник із відносин суборенди/оренди землі, а тому матеріально-правове регулювання спірних правовідносин є зовсім різним. Більше того, у вказаній постанові міститься висновок Верховного Суду про те, що наявність дефектів первинних документів не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову та не позбавляє сторони можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Суд у межах наявних в нього повноважень, передбачених процесуальним законом, здійснює розгляд таких вимог з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів, визначених ГПК України.
5.5. Проаналізувавши обставини правовідносин у цій справі № 902/1337/24 та у справах № 920/743/17, № 912/1984/17, № 912/3810/16, № 905/650/19, на постанови в яких посилається скаржник стосовно застосування судами принципу добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин, а також у справі № 390/34/17 про застосування статті 3 ЦК України (щодо добросовісності як загальної засади цивільного законодавства) та доктрини "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки) шляхом співставлення їх суб'єктів, об'єктів та юридичного змісту, колегія суддів дійшла висновку, що правовідносини у справах не є подібними, тому підстави для врахування позицій Верховного Суду, викладених у цих постановах, також відсутні.
У цій частині суд касаційної інстанції вважає доцільним звернути увагу скаржника на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц вказала, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ та з огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин справ, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.
5.6. Постанова Верховного Суду від 14.07.2020 у справі № 916/1998/19 (предмет спору про розірвання договору оренди землі та зобов'язання повернути земельну ділянку), хоча й ухвалена за правового регулювання спірних правовідносин частково схожого з тим, що має місце в цій справі, але за інших фактичних обставин справи та зібраних у справі доказів, ніж у справі, що розглядається, тобто зазначена справа і ця справа є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них. У справі № 916/1998/19, на відміну від даної справи, що переглядається у касаційному порядку, Верховний Суд зазначив, що у цьому разі мала місце зміна виду використання земельної ділянки її користувачем в межах однієї категорії земель, а саме земель житлової та громадської забудови, а не використання відповідачем спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням. Проте у цій справі № 902/1337/24 спір стосується правових наслідків використання чи невикористання земельних ділянок, які в силу свого правового режиму є такими, що мають використовуватися виключно для здійснення підприємницької діяльності - для ведення фермерського господарства, а не для задоволення особистих потреб.
Аналогічне стосується посилань скаржника на справу № 417/4629/17 в якій, на відміну від цієї справи, підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки слугувала відсутність у договорі такої істотної умови як розмір орендної плати та систематична несплата упродовж тривалого часу орендної плати.
5.7. Посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, від 31.07.2019 у справі № 806/5308/15, від 04.02.2020 у справі № 915/47/17 та від 04.07.2023 у справі № 904/9132/21 щодо застосування положень статті 15 ЦК України, статті 2 ГПК України та щодо відсутності порушеного права, за захистом якого звернувся позивач є суто декларативними, а тому відхиляються колегією суддів.
5.8. Також колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування апеляційним господарським судом висновків щодо застосування статей 141, 143 ЗК України, викладених у постановах Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, від 04.02.2020 у справі № 915/47/17.
У зазначеній скаржником цивільній справі № 477/2330/18 (постанова від 14.12.2022) вирішувався спір за позовом прокурора в інтересах управління Держгеокадастру до фізичних осіб про примусове припинення права власності відповідачів на спірні земельні ділянки, скасування свідоцтв про таке право та зобов'язання повернути ці ділянки у власність держави. Підставами позовних вимог стали встановлені прокурором факти того, що фізичні особи, набувши у власність спірні земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, фактично використовували їх не за цільовим призначенням, а саме зняли родючий шар ґрунту та почали видобуток піску, тобто здійснювали видобуток надр без оформлення відповідних дозвільних документів. Це призвело до неефективного та нераціонального використання земельних ділянок, порушення цілісності землі та її надр, що є нецільовим використанням. Крім того, відповідачі діяли всупереч вимогам законодавства про охорону земель.
Так, у справі № 915/47/17 розглядались позовні вимоги про визнання недійсним рішення міської ради щодо розірвання договору оренди землі, скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, обґрунтовані з посиланням на положення статті 21 ЦК України, статей 13, 16 Закону України "Про оренду землі", статей 26, 31, 39, 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" і статей 24, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", тим, що: 1) на підставі договору оренди землі в оренду передано земельну ділянку для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, магазином промислових товарів та закусочною, з цільовим призначенням В.03.15, з можливістю пролонгації; 2) прийнявши оспорюване рішення, відповідач у вказаній справі незаконно в односторонньому порядку припинив правомірно набуте право позивача на користування спірною земельною ділянкою, безпідставно посилаючись на порушення останнім екологічних умов та нецільове використання спірної земельної ділянки; 3) на час прийняття спірного рішення міською радою об'єкт будівництва вже було побудовано позивачем і введено в експлуатацію, чому передувало отримання містобудівних умов та обмежень забудови, всіх необхідних погоджень і дозволів на будівництво, у тому числі проведення екологічної експертизи, при цьому земельна ділянка використовується за цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови, а зміна технічних характеристик об'єкта будівництва та додаткова побудова (порівняно із переліченими у договорі оренди об'єктами) автозаправної станції та газозаправного пункту не свідчить про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, оскільки побудовані об'єкти в цілому належать до інших будівель громадської забудови.
Таким чином спірні правовідносини, що склалися між сторонами спору у справах №№ 477/2330/18, 915/47/17 є очевидно неподібними тим, які мають місце у цій справі № 902/1337/24, оскільки різняться вони змістом (суттю) відносин, матеріально-правовим регулюванням, а також (що у цьому випадку важливо) об'єктом оскарження та предметом позовних вимог.
5.9. Також відхиляються посилання скаржника на застосування апеляційним господарським судом положень статті 37 Закону України "Про охорону земель" та судову практику стосовно правозастосування вказаної норми права (постанова Верховного Суду від 08.05.2024 у справі № 527/643/20), оскільки як свідчить зміст оскаржуваної постанови, апеляційний господарський суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, положень вказаної норми не застосовував та нею не керувався.
Суд звертає увагу, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні правовідносини.
Отже, наведена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
5.10. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України.
У силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
Отже, при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.
У цьому аспекті Суд зауважує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
Крім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
Таким чином, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
Проте, звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаній ним постанові Великої Палати Верховного Суду у від 01.06.2021 у справі 925/929/19.
Заявник не довів наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту), а також не навів вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість такого висновку. Касаційна скарга не містить фундаментальних обґрунтувань щодо підстави необхідності і причин для відступу від правової позиції, яка міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду у від 01.06.2021 у справі 925/929/19.
Фактично доводи скарги стосуються незгоди із застосуванням судами попередніх інстанцій правового висновку, викладеного у постанові від 01.06.2021 у справі 925/929/19, а не обґрунтування підстав відступу від такого висновку.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
6.3. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається на Скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арамазд" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Вінницької області від 07.08.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 у справі № 902/1337/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ