17 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 926/2657/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Вронська Г. О., Кондратова І. Д.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія"
на рішення Господарського суду Чернівецької області
у складі судді Гушилик С. М.
від 10.10.2025 та
на постанову Західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Зварич О. В. - головуючий, Кравчук Н. М., Панова І. Ю.
від 14.01.2026
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія"
до Приватного підприємства "Магнат_IV"
про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 43 803,80 грн,
У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Приватного підприємства "Магнат_IV" про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 43 803,80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням договору про постачання електричної енергії споживачу № 212 від 28.12.2018 в частині оплати наданих послуг за період з грудня 2021 року по травень 2022 року, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 28 833,81 грн та мало наслідком нарахування інфляційних втрат в розмірі 12 132,28 грн та 3% річних в сумі 2 837,71 грн.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 10.10.2025 у справі № 926/2657/25 у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять заяви-приєднання до договору про постачання електричної енергії, яка б свідчила що відповідач приєднався до договору; план графіку постачання електричної енергії споживачу, який є додатком № 1 до договору, лише на 2020 рік, тоді як на 2021 та 2022 роки такі додатки теж відсутні, що не дає можливості суду встановити узгодженість обсягів та графіку поставки.
Постановою від 14.01.2026 Західний апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду Чернівецької області від 10.10.2025 у справі № 926/2657/25.
04 лютого 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Чернівецької області від 10.10.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.01.2026 у справі № 926/2657/25.
Перевіривши касаційну Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія", Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Пунктом 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Справи, на які поширюється дія пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, є малозначними в силу властивостей притаманних їм, виходячи з ціни пред?явленого позову та його предмета (постанова об?єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20).
Згідно з частиною 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.
Отже відповідно до пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справа № 926/2657/25 є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
У контексті викладеного необхідно враховувати, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Отже Верховному Суду надано право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
В своїй касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" зазначає, що "Оскільки, ціна позову у відповідній справі не перевищує 500 (п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб), вважаєм за доцільне заявити, що дана справа потребує особливого розгляду, оскільки, має безпрецедентне значення для судів першої інстанції та апеляційної інстанції, щодо формування єдиної позиції про приєднання до умов типового публічного договору шляхом здійснення конклюдентних дій, які свідчать про бажання особи отримати відповідні послуги без підписання відповідної "заяви -приєднання", у зв'язку з реформою на ринку електричної енергії результатом якого є автоматичне приєднання побутових споживачів, малих непобутових споживачів та юридичних осіб, які здійснюють споживання електричної енергії на умові універсальної послуги, що перейшли до Постачальників універсальних послуг ПУП від операторів систем розподілу ОСР. Відтак, справа чітко припадає під дію підпункту "А" та "В" пункту "2" частини "3" статті 287 ГПК України. ".
Розглянувши наведені доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" щодо наявності випадків, передбачених підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд дійшов висновку, що твердження скаржника, що розгляд касаційної скарги у справі № 926/2657/25 має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа становить значний суспільний інтерес та/або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування.
При цьому, фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21 зазначала, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Також в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів:
- кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності;
- якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Крім того, для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему та стосуються питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати певні ознаки, зокрема, немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.
Поряд із цим, касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" не містить належних доводів, які б свідчили про те, що справа № 926/2657/25 містить виключну правову проблему та/або стосується питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики; не містить доказів кількісного та якісного виміру наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики та належні обґрунтування, які би дозволили дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як такі, що мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; в касаційній скарзі відсутнє посилання на наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у подібних правовідносинах.
Інші доводи касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія", за висновком Суду, зводяться до незгоди з ухваленими судовими рішеннями, до викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Також, за загальним правилом, виняткове значення та/або суспільний інтерес певної справи у судочинстві означає, що справа має настільки важливі правові, суспільні чи процесуальні наслідки, що вона заслуговує на розгляд вищою інстанцією, або вимагає особливої уваги до дотримання прав сторін, як у випадку порушення права на справедливий суд. Це ключовий критерій для допуску до касаційного перегляду, що виходить за рамки простого застосування права. Водночас, оцінка Судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою. Отже особа, яка подає касаційну скаргу, має ґрунтовно довести наявність відповідних обставин у своїй касаційній скарзі. Проте власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для нього та значний суспільний інтерес без відповідного обґрунтування, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що справа має виняткове значення для скаржника та/або становить значний суспільний інтерес.
У пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що касаційному оскарженню підлягають рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову до п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише коли скаржником буде доведено наявність передбаченого/передбачених у цій нормі випадку/випадків, що залежить виключно від обставин конкретної справи, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Pelevin v. Ukraine", право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28.05.1985 у справі "Ashingdane v. the United Kingdom").
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням того, що касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 926/2657/25 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Чернівецької області від 10.10.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.01.2026 згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 926/2657/25 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Чернівецької області від 10.10.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.01.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Н. М. Губенко
Судді Г. О. Вронська
І. Д. Кондратова