10 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 921/386/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Кондратова І.Д., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,
представників учасників справи:
прокуратури - Ковальчук О.І.,
позивача-1 - не з'явився,
позивача-2 - не з'явився,
відповідача-1 - не з'явився,
відповідача-2 - Юрчак В.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Львівської обласної прокуратури
на постанову Західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.
від 28.02.2024
за позовом Керівника Тернопільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби, Національної служби здоров'я України
до Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська комунальна міська лікарня № 2"; Товариства з обмеженою відповідальністю "Юмед Плюс"
про визнання недійсним рішення тендерного комітету Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська комунальна міська лікарня № 2", оформлене протоколом від 17.03.2021; визнання недійсним договору № 198 від 29.03.2021 та стягнення коштів у розмірі 3 270 966,07 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог
Керівник Тернопільської окружної прокуратури, виступаючи в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби та Національної служби здоров'я України звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська комунальна міська лікарня № 2" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Юмед Плюс" про: визнання недійсним рішення тендерного комітету Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська комунальна міська лікарня № 2", оформленого протоколом засідання від 17.03.2021; визнання недійсним договору № 198 від 29.03.2021, укладеного між відповідачами; стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юмед Плюс" на користь Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська комунальна міська лікарня № 2" 3 270 966,07 грн та з Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська комунальна міська лікарня № 2" в дохід держави кошти в сумі 3 270 966,07 грн.
Позовні вимоги з посиланням на приписи статей 5, 20, 208 Господарського кодексу України, статей 3, 13, 16, 202, 203, 215, частини 1 статті 216, частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, мотивовані тим, що оспорюваний договір про поставку медичної продукції, який був укладений між відповідачами на підставі публічних торгів, є наслідком антиконкуретних узгоджених дій допущених Товариством з обмеженою відповідальністю "Юмед Плюс". Оспорюваний договір, укладений за підсумками закупівель, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства за умислом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юмед Плюс". Враховуючи наявність умислу лише у товариства, як сторони оспорюваного договору, одержані ним 3 270 966,07 грн за цим правочином повинні бути повернуті іншій стороні договору, а отримані нею за рішенням суду кошти - стягнуті в дохід держави.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
У 2021 році Комунальне некомерційне підприємство "Тернопільська комунальна міська лікарня № 2" з використанням вебпорталу Уповноваженого органу з питань закупівель (інформаційно - телекомунікаційна система "Prozorro" за адресою в мережі Інтернет: www.prozorro.gov.ua) оприлюднено оголошення про проведення відкритих торгів на закупівлю медичних матеріалів, ДК 021:2015 33140000-3 (ідентифікатор закупівлі UА-2021-02-24-015009-b). Очікувана вартість предмета закупівлі становила 4 470 000,00 грн.
В електронній системі публічних закупівель "Прозорро" опубліковано реєстр отриманих тендерних пропозицій, відповідно до якого зареєстровано два учасника процедури закупівлі - Товариство з обмеженою відповідальністю "Юмед Плюс" та ФОП - Федорончук М.М.
У публічних торгах взяли участь дві особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Юмед Плюс" з пропозицією 4 428 880,00 грн та ФОП Федорончук М.М. з пропозицією 4 442 875,00 грн. Критерієм вибору переможця була ціна. Найбільш економічно вигідною тендерною пропозицією з переліку учасників виявилася пропозиція Товариства з обмеженою відповідальністю "Юмед Плюс".
Згідно з протоколом щодо прийняття рішення уповноваженою особою від 17.03.2021 вирішено: визнати переможцем процедури відкритих торгів Товариство з обмеженою відповідальністю "Юмед Плюс", на закупівлю товару за кодом ДК 021:2015 33140000-3 Медичні матеріали, прийняти рішення про намір укласти договір про закупівлю переможця процедури відкритих торгів Товариство з обмеженою відповідальністю "Юмед Плюс", на закупівлю товару за кодом ДК 021:2015 33140000-3 Медичні матеріали та оприлюднити на веб-порталі Уповноваженого органу повідомлення про намір укласти договір про закупівлю у строки, визначені Законом України "Про публічні закупівлі".
За результатами проведення процедури закупівлі, 29.03.2021 між Комунальним некомерційним підприємством "Тернопільська комунальна міська лікарня № 2" (надалі - Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юмед Плюс" (надалі - Постачальник) укладено договір № 198 (надалі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов'язується поставити Замовнику медичні матеріали згідно із умовами закупівель.
Найменування (номенклатура, асортимент) та кількість товару визначається у специфікації до Договору. Специфікація підписується уповноваженими представниками сторін, скріплюється печатками сторін, додається до Договору та є його невід'ємною частиною (додаток 1 до договору) (пункт 2.1 Договору).
Загальна вартість Договору: 4 428 880,00 грн, в т.ч. ПДВ - 289 739,81 грн (пункт 3.1 Договору).
Згідно з пунктом 4.1 Договору оплата за поставлений товар здійснюється Замовником впродовж 30 календарних днів з моменту отримання кожної окремої партії товару, на підставі належно оформлених первинних документів - видаткової накладної.
Строк (термін) поставки товару - з дати підписання Договору до 31.12.2021 (пункт 5.1 Договору).
Відповідно до пункту 12.1 Договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2021.
29.03.2021 між сторонами підписано специфікацію до Договору (додаток № 1), якою сторони погодили найменування товару та код НК 024-2019, од. виміру, кількість, ціну та загальну вартість, яка становить 4 428 880,00 грн, в т. ч. ПДВ 289 739,81 грн.
Згідно з додатковою угодою № 1 від 09.04.2021 сторони домовились зменшити вартість товару та виклали пункт 3.1 Договору в наступній редакції: "3.1. Загальна вартість Договору: 4 423 075,50 грн., в т.ч. ПДВ - 283 992,00 грн.".
Відповідно до додаткової угоди № 2 від 29.12.2021 сторони домовились зменшити вартість товару та виклали пункт 3.1 Договору в наступній редакції: " 3.1. Загальна вартість договору: 3 270 966,70 грн., в т.ч. ПДВ - 208 563,40 грн.".
На виконання умов Договору, постачальник поставив, а Замовник отримав товар на загальну суму 3 270 966,70 грн, що підтверджується видатковими накладними №88 від 12.04.2021 на суму 82 925,50 грн, № 87 від 12.04.2021 на суму 866 987,44 грн, № 113 від 27.05.2021 на суму 23 532,51 грн, № 121 від 03.06.2021 на суму 249 348,23 грн, № 140 від 01.07.2021 на суму 94 131,10 грн, № 146 від 04.08.2021 на суму 585 098,63 грн, № 150 від 06.08.2021 на суму 94 131,09 грн, № 164 від 09.09.2021 на суму 284 504,38 грн, №181 від 26.10.2021 на суму 94 131,09 грн, № 191 від 16.11.2021 на суму 94 500,78 грн, № 203 від 02.12.2021 на суму 189 967,77 грн, № 210 від 15.12.2021 на суму 153 541,35 грн, № 211 від 22.12.2021 на суму 247 170,59 грн, № 212 від 28.12.2021 на суму 112 956,05 грн, №214 від 29.12.2021 на суму 98 039,56 грн.
Замовником за отриманий товар здійснено оплату на загальну суму 3 270 966,70 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи.
Відповідно до звіту про виконання договору про закупівлю UА-2021-02-24-015009-b (дата формування звіту - 05.01.2022) джерелом фінансування закупівлі є кошти Національної служби здоров'я України, а сума оплати за Договором становить 3 270 966,07 грн.
24.09.2021 адміністративна колегія Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України за результатами розгляду справи № 72/36-21 прийняла рішення №72/45-р/к "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу", згідно з пунктом 1 якого визнала, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Юмед Плюс" при проведенні вказаної публічної закупівлі вчинено антиконкурентні узгоджені дії. Відповідно до рішення адміністративної колегії накладено штрафи за виявлені порушення, зокрема на Товариство з обмеженою відповідальністю "Юмед Плюс" штраф у розмірі 68 000,00 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Юмед Плюс" сплачено відповідний штраф, що підтверджується платіжними дорученнями № 466 від 12.10.2021.
Зазначене рішення адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України не оскаржувалось і набрало законної сили.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 02.10.2023 у справі № 921/386/23 позов задоволено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
- Західний офіс Держаудитслужби є компетентним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, тому прокурором правильно визначено таку особу, в інтересах якої він звернувся до суду за захистом порушеного інтересу держави;
- органом, уповноваженим державою на виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах є Національна служба здоров'я України, як орган, який здійснював фінансування закупівлі;
- оскільки позивачі були обізнані про відповідне порушення прав держави, не вчинили належних дій на усунення таких порушень та захист прав та інтересів держави, прокуратурою доведено наявність підстав для здійснення представницьких функцій шляхом звернення до суду з позовом у цій справі в інтересах держави;
- оголошуючи проведення відкритих торгів, Комунальне некомерційне підприємство "Тернопільська комунальна міська лікарня № 2" мало на меті не просто задовольнити потребу в придбанні товару, а здійснити його придбання на засадах конкурентності учасників відповідного тендера;
- орган Антимонопольного комітету України своїм рішенням підтвердив порушення вимог законодавства, яке полягало у спотворенні учасниками, у тому числі Товариством з обмеженою відповідальністю "Юмед Плюс", результатів торгів. Протиправність таких дій полягала в їх спрямуванні на здобуття перемоги у процедурі закупівлі будь-якою ціною, у тому числі шляхом домовленостей з іншим учасником;
- в діях Товариства з обмеженою відповідальністю "Юмед Плюс" вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Метою вказаних дій є усунення конкуренції під час проведення зазначеного тендера та недобросовісне отримання права на укладення договору. Товариство з обмеженою відповідальністю "Юмед Плюс" мало на меті уникнути встановлених Законом України "Про публічні закупівлі" обмежень, протиправно усунути конкуренцію під час проведення публічної закупівлі, нівелювати ефективність її результатів, у незаконний спосіб одержати право на укладення спірного договору не на конкурентних засадах;
- в силу положень статті 202 Цивільного кодексу України протокол (рішення) від 17.03.2021 тендерного комітету Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська комунальна міська лікарня № 2", є правочином, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства та підлягає визнанню недійсним на підставі частини 1 статті 215, частини 1 статті 203 та частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України;
- враховуючи визнання недійсним протоколу (рішення) від 17.03.2021 тендерного комітету Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська комунальна міська лікарня № 2", встановлення порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Юмед Плюс" Закону України "Про захист економічної конкуренції" та принципів добросовісності та справедливості, оспорюваний договір також підлягає визнанню недійсним, на підставі статті 215 та статті 203 Цивільного кодексу України;
- Товариство з обмеженою відповідальністю "Юмед Плюс", маючи намір щодо отримання незаконного права на укладення оспорюваного договору, з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, прагнучи та свідомо допускаючи настання протиправних наслідків, взяло участь в проведенні конкурентної процедури закупівлі, знівелювавши змагальність у ній, внаслідок чого привласнило бюджетні кошти в сумі 3 270 966,07 грн. Тому грошові кошти у зазначеному розмірі підлягають стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юмед Плюс" на користь Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська комунальна міська лікарня № 2" та в подальшому з останнього у дохід держави.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.10.2023 у справі № 921/386/23 скасовано, прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- оскільки Держаудитслужба є компетентним органом, уповноваженим державою на здійснення функцій контролю за використанням коштів державного бюджету, зокрема для здійснення закупівель, тому прокурором правильно визначено Західний офіс Держаудитслужби як особу, в інтересах якої він звернувся до суду за захистом інтересів держави на користь якого і повинно б здійснюватися стягнення в дохід держави за умови задоволення вимог прокурора;
- Національна служба здоров'я України не є належним органом, що здійснює фінансування закупівель та не фінансує заклади охорони здоров'я, а здійснює оплату медичних послуг відповідним суб?єктам господарювання. Таким чином, Національній службі здоров'я України не належить право вимоги (неналежний позивач), оскільки права, свободи чи інтереси цієї особи не порушено. З огляду на що, в задоволенні позовних вимог керівника Тернопільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Національної служби здоров'я України слід відмовити;
- керівником Тернопільської окружної прокуратури в частині позовної вимоги про визнання недійсною закупівлі обрано неефективний спосіб захисту, який не забезпечить поновлення порушених прав держави, за захистом яких він звернуся до суду. Тому така позовна вимога задоволенню не підлягає;
- прокурор, звертаючись з позовом у цій справі про визнання недійсним договору та посилаючись на приписи частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, жодними доводами та аргументами не довів наявності у сторін (сторони) умислу в настанні протиправних наслідків, як необхідної передумови для застосування цього правового механізму захисту порушеного права;
- при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо) сторонами правочину або однією зі сторін й повинна бути встановлена лише вироком суду, постановленим у кримінальній справі, що відповідає частині першій статті 62 Конституції України. Визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників/виконавців) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Доказів притягнення учасників правочину до кримінальної відповідальності прокурором не надано;
- лише сам факт вчинення відповідними особами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням органу Антимонопольного комітету України, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (частина 3 статті 228 Цивільного кодексу України). Тому, такі твердження прокурора не доводять, що зміст правочину та мета, з якою він вчинений, завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, як це передбачено частиною 1 статті 203, частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України;
- прокурором не доведено, що поставка медичних виробів виконана із завищенням цін, що аналогічні товари могли бути поставлені за меншу ціну, не вказано на протиправні наслідки укладення та виконання договору. Відтак не доведено власні твердження, що укладенням спірного договору порушено принцип максимальної економії, ефективності та результативності витрачання бюджетних коштів, що є основою проведення публічних закупівель.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 та залишити в силі рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.10.2023 у даній справі.
Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 3, 13, 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, статей 5, 41 Закону України "Про публічні закупівлі", статей 4, 6, 10, 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у спірних правовідносинах (зокрема, щодо наявності/відсутності порушення державних інтересів внаслідок спотворення торгів та укладення оспорюваного договору про закупівлю у зв'язку із вчиненням антиконкурентних узгоджених дій).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Юмед Плюс" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Юмед Плюс" та Львівська обласна прокуратура подали додаткові пояснення у справі.
5. Розгляд клопотань
До Суду від Першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури надійшло клопотання про передачу справи № 921/386/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке обґрунтовано необхідністю відступу від висновків, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.
Розглянувши вказане клопотання, Суд не вбачає підстав для його задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до частини 3 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, яка визначена прокурором підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
Для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною 3 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковою умовою є незгода з висновком, викладеним у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) саме іншого касаційного суду.
Постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23 для справи, що розглядається № 921/386/23, є постановою цього ж касаційного суду.
З огляду на викладене суд касаційної інстанції зазначає про відсутність підстав для передачі цієї справи № 921/386/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини 3 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, а тому Суд відмовляє у задоволенні клопотання прокурора про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з наведених ним підстав.
6. Позиція Верховного Суду
Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, враховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Здійснюючи касаційне провадження у даній справі, Суд зазначає таке.
Як зазначалось вище, звертаючись з даним позовом прокурор зазначав, що оспорюваний договір про поставку медичної продукції, який був укладений між відповідачами на підставі публічних торгів, є наслідком антиконкуретних узгоджених дій допущених Товариством з обмеженою відповідальністю "Юмед Плюс". Тому оспорюваний договір, укладений за підсумками закупівель, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства за умислом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юмед Плюс". Правовою підставою позовних вимог визначено, зокрема, приписи статей 5, 20, 208 Господарського кодексу України, статей 3, 13, 16, 202, 203, 215, частини 1 статті 216, частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України.
За наслідками розгляду спору по суті, суд першої інстанції прийняв рішення, яким позовні вимоги задовольнив.
Натомість, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
Не погодившись з постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 Заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.10.2023 у даній справі.
Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги, Суд зазначає наступне.
За змістом частин 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами 2, 3 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до частини 1 статті 208 Господарського кодексу України (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Згідно з частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Чітке законодавче визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства" відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття "інтерес" є ширшим, адже охоплює, наприклад, "охоронюваний законом інтерес", "публічний інтерес", "суспільний інтерес" тощо.
У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес": у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Суд виходить з того, що державні інтереси - це інтереси, пов'язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (див. рішення Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999).
Поняття "інтереси держави" має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.
Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України можна дійти висновку, що, зокрема, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Отже, для правильного вирішення спору у цій справі необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.
Суд зазначає, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.
Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18.
Суд зазначає, що за наслідками касаційного розгляду справи № 922/3456/23 об'єднаною палатою Касаційного господарського суду прийнято постанову від 19.12.2025 у вказаній справі (до закінчення перегляду судом касаційної інстанції якої зупинялось провадження у цій справі № 921/386/23, та від якої Суд не вбачає підстав відступати, і висновки якої підлягають врахуванню Судом, в силу приписів частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
У зазначеній постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 об'єднана палата Касаційного господарського суду вирішила уточнити висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, таким чином:
«При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).
Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.».
Крім того об'єднана палата Касаційного господарського суду у зазначеній постанові також виснувала, що за умови застосування відповідних приписів частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника. По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").
Відтак, об'єднана палата Касаційного господарського суду у справі № 922/3456/23 виснувала про те, що застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України до спірних відносин призвело (у вказаній справі суди задовольнили позовні вимоги і застосували приписи зазначеної норми права) до порушення визначеного у рішеннях ЄСПЛ принципу пропорційності втручання держави в мирне володіння майном (ст. 1 Протоколу першого до Конвенції) як щодо відповідача, так і щодо добросовісної сторони правочину.
Суд зазначає, що правовідносини у справі № 922/3456/23 та у цій справі № 921/386/23 є подібними. Так, предметами спорів у цих справах, є вимоги прокурора про визнання недійсним рішення тендерного комітету, та визнання недійсним договору як таких, що вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також вимоги про застосування наслідків недійсності цього договору, шляхом стягнення з переможця закупівлі на користь замовника закупівлі коштів, отриманих за результатами виконання договору про закупівлю товарів, а з замовника закупівлі - в дохід державного бюджету (на підставі частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України).
Суд зазначає, що у цій справі № 921/386/23 прокурор в обґрунтування недійсності оспорюваного правочину посилався на наявність недобросовісної поведінки між учасниками спірної закупівлі, на порушення принципу добросовісної конкуренції серед учасників, як однієї зі складових умислу, передбаченого частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України.
Водночас, як встановлено судом апеляційної інстанції, доказів притягнення учасників правочину до кримінальної відповідальності прокурором не надано. Тобто прокурором не доведено наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили.
Також судом апеляційної інстанції встановлено, що прокурором не доведено обставин, що поставка медичних виробів виконана із завищенням цін, що аналогічні товари могли бути поставлені за меншу ціну, не вказано на протиправні наслідки укладення та виконання договору. Тобто не доведено власні твердження, що укладенням оспорюваного договору порушено принцип максимальної економії, ефективності та результативності витрачання бюджетних коштів, що є основою проведення публічних закупівель.
Судом апеляційної інстанції вірно зазначено про те, що лише сам факт вчинення відповідними особами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням органу Антимонопольного комітету України, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (частина 3 статті 228 Цивільного кодексу України). Адже антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України.
Як зазначалось вище, прокурор у даному випадку не доводив, що внаслідок укладення оспорюваного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості (що встановлено судом апеляційної інстанції). За таких умов відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
З огляду на викладене Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору за статтею 228 Цивільного кодексу України та не вбачає неправильного застосування зазначеної норми права при вирішення спору у цій справі. До того ж висновки суду апеляційної інстанції у даній справі № 921/386/23 повністю узгоджуються з позицією, сформованою у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.
При цьому, Суд зазначає, що наведені скаржником норми Закону України "Про публічні закупівлі" та Закону України "Про захист економічної конкуренції", в якості обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, випливають із першочергового застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, яка може бути застосована у виключних випадках та не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції. Тому, з огляду на висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду, відповідне обґрунтування скаржника є неспроможним.
Суд також зазначає про обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції про те, що позовна вимога про визнання недійсною закупівлі є неефективним способом захисту, який не забезпечить поновлення порушених прав держави, за захистом яких прокурор звернуся до суду, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Звертаючись до суду з позовом необхідно визначити позовні вимоги таким чином, щоб у разі їх задоволення судом відбувся захист, визнання та поновлення його прав і охоронюваних законом інтересів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (такі висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19).
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави і територіальної громади визначає Закон України "Про публічні закупівлі".
Відповідно до пункту 25 частини 1 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" публічна закупівля - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом.
Договір про закупівлю - це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі").
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.08.2023 у справі №924/1288/21 сформувала такий правовий висновок: «Якщо публічна закупівля завершується оформленням відповідного господарського договору, то оскаржити можна такий договір, а вимога про визнання недійсною закупівлі не є ефективним способом захисту. При цьому, оскільки процедура закупівлі завершується укладенням договору, рішення уповноваженої особи замовника, оформлене відповідним протоколом, є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору)». Схожий висновок послідовно підтримувався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.08.2023 у справі № 903/745/22, від 28.09.2023 у справі № 912/1562/22, від 11.10.2023 у справі № 911/2629/21, від 11.06.2024 у справі № 918/565/22, від 12.06.2024 у справі № 906/633/21.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, за наслідками проведення процедури спірної публічної закупівлі між відповідачами у справі укладений Договір.
Отже, з огляду на те, що процедура закупівлі завершилася укладенням відповідного договору, вимога прокурора про визнання недійсним рішення замовника не є ефективним способом захисту, адже воно вичерпало свою дію фактом його виконання (укладенням Договору) та не призведе до поновлення майнових прав, що свідчить про неефективність обраного способу захисту.
Суд зауважує, що Господарським процесуальним кодексом України визначено процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Тому незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої в цій справі відступив Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду (див. пункти 9.27, 9.28 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що обрання неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, від 02.08.2023 у справі № 924/1288/21).
Отже, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, позовна вимога про визнання недійсним рішення замовника процедури закупівлі про визначення переможця не призведе до поновлення майнових прав, що свідчить про неефективність обраного способу захисту.
Посилання скаржника в касаційній скарзі про те, що суд апеляційної інстанції помилково зазначив про неналежність одного з позивачів - Національної служби здоров'я України, Суд відхиляє з огляду на те, що касаційна скарга не містить жодних підстав касаційного оскарження оскаржуваної постанови в цій частині, а також те, що таке посилання фактично зводиться до незгоди із оскаржуваною постановою та спрямоване на встановлення інших, ніж встановлені судом апеляційної інстанції обставин справи. Тобто до переоцінки доказів у справі та встановлення по новому фактичних обставин справи, що в силу положень частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України Суд позбавлений права.
Враховуючи викладене, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про необхідність залишення оскаржуваного судового рішення без змін.
7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на наведене, Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги Заступника керівника Львівської обласної прокуратури без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.
8. Судові витрати
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 302, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Відмовити у задоволенні клопотання Першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури про передачу справи № 921/386/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
2. Касаційну скаргу Заступника керівника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.
3. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 у справі № 921/386/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді І.Д. Кондратова
В.І. Студенець