8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"18" лютого 2026 р.м. ХарківСправа № 922/4557/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна", м. Київ
до Фермерського господарства "Кегичівське", Харківський р-н, Харківська обл., селище Кутузівка
про стягнення 160000,00 грн.
без виклику учасників справи
Позивач, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Євроінс Україна", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Фермерського господарства "Кегичівське", відповідач, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму безпідставно виплаченого страхового відшкодування у розмірі 160000,00 грн. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача. Також позивач просить суд розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 22.12.2025 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна" залишено без руху. Позивачу встановлений строк протягом семи днів з дня вручення цієї ухвали суду усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду доказів оплати судового збору у встановлених порядку та розмірі. Роз'яснено позивачу що в разі усунення недоліків у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому ст. 176 цього Кодексу. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
23.12.2025 до суду від Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 25.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Задоволено клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Відповідач про розгляд справи та про право подати відзив на позовну заяву, повідомлений належним чином про що свідчить довідка про доставку електронного листа "Ухвала про відкриття провадження (спрощене)" від 25.12.2025 по справі № 922/4557/25 (суддя Шарко Л.В.) одержувачу Фермерському господарству "Кегичівське" в його Електронний кабінет. Документ доставлено до Електронного кабінету: 25.12.25 року о 16:59.
Відзив на позовну заяву відповідач не подав.
Будь-яких заяв або клопотань, про можливість подання яких було роз'яснено ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.12.2025, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі не надання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Оскільки відповідач, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи сплив процесуального строку, встановленого для розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
20.06.2024 року між ПрАТ "СК "Євроінс Україна" (далі - позивач, страховик) та ОСОБА_1 було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у формі полісу № 221639496 (далі - поліс), відповідно до якого забезпеченим транспортним засобом був Mercedes-Benz Sprinter, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Страхова сума за шкоду, заподіяну майну третьої особи, складає 160000,00 грн, а розмір безумовної франшизи - 0,00 грн.
24.03.2025 року на 22 км + 150 м автодороги М-05 "Київ-Одеса" сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу Mercedes-Benz Sprinter, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , транспортного засобу ГАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , який належить Фермерському господарству "Кегичівське" (далі - відповідач), та транспортного засобу Mercedes-Benz Actros, реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_4 .
Згідно із відповіддю від НПУ з Централізованої бази даних МТСБУ, під час врегулювання події, яка мала ознаки страхового випадку, позивач довідався про попередній висновок компетентних органів про порушення вимог ПДР України водієм ОСОБА_2 , які перебували у причинному зв'язку із настанням ДТП.
Проте, листом Відділення поліції № 2 Фастівського РУП ГУНП в Київській області від 26.09.2025 року було повідомлено позивача про те, що відповідним підрозділом поліції було завершено перевірку обставин вищезазначеної ДТП та скеровано до Києво-Святошинського районного суду м. Києва адміністративні матеріали відносно водія ОСОБА_4 , за фактом скоєння останнім адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 124, 122-4 КУпАП.
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.11.2025 року у справі № 369/11466/25 про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, водія автомобіля Mercedes-Benz Actros, реєстраційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_4 , визнано винним у скоєнні ДТП.
Постановою Київського апеляційного суду від 16.12.2025 залишено без змін постанову суду першої інстанції, судове рішення набрало законної сили.
З огляду на те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована позивачем згідно із полісом, відповідач як власник пошкодженого транспортного засобу ГАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2 , звернувся до позивача із заявою про страхове відшкодування та іншими документами, передбаченими Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон), та які є необхідними для прийняття Страховиком рішення про здійснення страхового відшкодування.
Звітом ФОП Рябчук А.В. № НОМЕР_4 про оцінку ринкової вартості транспортного засобу, виконаним на замовлення позивача, було встановлено, що ринкова вартість ТЗ ГАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на дату страхового випадку, складає 182360,21 грн. Висновком вартості придатних залишків ФОП Рябчук А.В. № 49092/1 було встановлено, що вартість ТЗ ГАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2 , в пошкодженому стані складає 14938,50 грн.
16.05.2025 року позивачем було складено розрахунок суми страхового відшкодування та страховий акт про здійснення страхового відшкодування на користь відповідача.
15.08.2025 року позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування відповідачу за фізично знищений транспортний засіб ГАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2 , у розмірі 160000,00 грн шляхом переказу суми страхового відшкодування за банківськими реквізитами, зазначеними у заяві про страхове відшкодування (в межах максимально можливої страхової суми, передбаченої полісом за шкоду, заподіяну третім особам).
Водночас, постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.11.2025 року у справі № 369/11466/25 водія ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень передбачених ст. 124, ст. 122-4 КУпАП та провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 за ст.124, ст.122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення.
Отже, вина особи, цивільно-правова відповідальність якої була застрахована позивачем, тобто ОСОБА_2 , у встановленому законом порядку не доведена, натомість встановлена винуватість іншого водія, який місце пригоди після скоєння ДТП залишив - ОСОБА_4 , цивільно-правова відповідальність якого у позивача не застрахована. Суд дійшов висновку, що дії водія ОСОБА_4 , який, не переконавшись у безпечності свого маневру, раптово змінив напрямок руху, перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку із виникненням дорожньо-транспортної пригоди між автомобілями Mercedes-Benz д.н.з. НОМЕР_1 та ГАЗ 3302 д.н.з. НОМЕР_2 .
Відтак, відповідач зобов'язаний повернути позивачу суму безпідставно виплаченого страхового відшкодування у розмірі 160000,00 грн.
12.11.2025 року ПрАТ "СК "Євроінс Україна" було направлено відповідачу вимогу, яка була залишена ним без належної уваги.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного
Відповідно до ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Нормами ст. 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з ст. 980 Цивільного кодексу України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про страхування" страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
За змістом пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке частиною 16 статті 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
Правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до пункту 33.1.4. статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Як вбачається з матеріалів справи Відповідач як власник пошкодженого транспортного засобу ГАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2 , звернувся до Позивача із заявою про страхове відшкодування та іншими документами, передбаченими Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон), та які є необхідними для прийняття страховиком рішення про здійснення страхового відшкодування, оскільки цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована позивачем.
15.08.2025 року Позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування Відповідачу за фізично знищений транспортний засіб ГАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2 , у розмірі 160000,00 грн шляхом переказу суми страхового відшкодування за банківськими реквізитами, зазначеними у заяві про страхове відшкодування (в межах максимально можливої страхової суми, передбаченої полісом за шкоду, заподіяну третім особам).
Втім, постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.11.2025 року у справі № 369/11466/25 визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень передбачених ст. 124, ст. 122-4 КУпАП іншого водія- ОСОБА_4 , провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 за ст. 124, ст. 122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення.
Відповідно до ч.6 ст.75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Постановою Київського апеляційного суду від 16.12.2025 залишено без змін постанову суду першої інстанції, судове рішення набрало законної сили.
Згідно ч.2 ст.1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п.п.1,2 ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються, зокрема, також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Обов'язок страховика щодо здійснення страхової виплати особі, якій заподіяна шкода, виникає у разі настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність страхувальника.
Тобто, за відсутності підстав для притягнення страхувальника до відповідальності, у страховика не виникає зазначений обов'язок.
Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування шкоди, необхідною є наявність чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вина заподіювача шкоди.
Зокрема, згідно з положеннями статтями 1166, 1187 Цивільного кодексу України відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, покладається на особу, винну в заподіянні відповідної шкоди.
Відтак, у зв'язку з отриманням відповідачем страхового відшкодування за відсутністю у особи, цивільно-правова відповідальність якої була застрахована позивачем, обов'язку з відшкодуванням шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, відбулось безпідставне збагачення відповідача за рахунок позивача, правові наслідки якого врегульовані статтею 1212 Цивільного кодексу України.
Оскільки зазначена правова норма зобов'язує особу, яка набула майно іншої особи без достатньої правової підстави, повернути його потерпілому, зокрема й тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала, у відповідача виникло зобов'язання щодо повернення позивачу грошових коштів, отриманих ним в якості страхового відшкодування за полісом внаслідок ДТП.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов'язання передбачені ст. 1212 Цивільного кодексу України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов'язаннях.
Відповідно до п. 32.1 ст. 32 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.
Отже, вина особи, цивільно-правова відповідальність якої була застрахована позивачем, тобто ОСОБА_2 , у встановленому законом порядку не доведена, натомість встановлена винуватість іншого водія, який місце пригоди після скоєння ДТП залишив - ОСОБА_4 , цивільно-правова відповідальність якого у позивача не застрахована.
Відтак, відповідач зобов'язаний повернути позивачу суму безпідставно виплаченого страхового відшкодування у розмірі 160000,00 грн.
Відповідно до положень статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.77 ГПК України). Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі, як обґрунтованого, підтвердженого доданими до матеріалів справи доказами та не спростованого відповідачем.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.
Позивачем також заявлено до відшкодування 30000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч.1,3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При цьому адвокатський гонорар може існувати у двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано: ордер серії АІ №2061238 від 26.11.2025, договір про надання правової допомоги від 18.11.2025, акт прийому-передачі справ по супроводженню вихідних позовів клієнта від 26.11.2025 до договору про надання правової допомоги від 18.11.2025, Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 18.12.2025.
Розмір гонорару відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 18.11.2025 та Додатку № 1 "Гонорар адвокатського бюро (супроводження вихідних позовів)", який є невід'ємною частиною договору, є фіксованим (п. 2 додатку) та становить 30000,00 грн (ціна позову у справі віднесена до категорії "Від 100000,00 грн. до 249999,99 грн."), що мають бути сплачені позивачем після отримання присуджених коштів від відповідача протягом 5 (п'яти) робочих днів (п. 4 додатку). Прийняття Адвокатським бюро в роботу даної справи підтверджується "Актом прийому-передачі справ по супроводженню вихідних позовів клієнта до договору про надання правничої допомоги від 18.11.2025 року" від 26.11.2025 року, позиція у переліку під № 9.
Дослідивши зазначені докази, суд вважає їх достатніми для підтвердження факту надання адвокатом професійної правничої допомоги.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Разом із цим, відповідне клопотання відповідачем про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не заявлялося.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене у частині 4 статті 129 ГПК України, згідно приписів якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом із тим, у частині 5 статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Разом з цим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України). Така правова позиція викладена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 05.11.2019 у справі № 908/2348/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі “East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Аналіз наведених норм статті 126 ГПК України, а також статті 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість витрат та їх пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Так, проаналізувавши подані представником позивача докази на понесення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30000 грн, беручи до уваги предмет спору, кількість документів, що знаходиться у матеріалах справи, складність цієї справи, поведінку сторін, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, пропорційності до предмета спору та обсягу наданих послуг, враховуючи, що для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, господарський суд дійшов висновку, що 30000,00 грн відповідних витрат становлять співмірні і розумні витрати позивача на професійну правничу допомогу у даній справі.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Фермерського господарства "Кегичівське" (62405, Харківська обл., Харківський р-н, селище Кутузівка, вул. Шкільна, буд. 6, код ЄДРПОУ 30142235) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 102, код ЄДРПОУ 22868348) суму безпідставно виплаченого страхового відшкодування у розмірі 160000,00 грн, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн, судові витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 30000,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Повне рішення складено "18" лютого 2026 р.
СуддяЛ.В. Шарко