ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.02.2026Справа № 910/15340/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, ідентифікаційний код 24584661) в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" (71503, Запорізька обл., Василівський р-н, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133, ідентифікаційний код 19355964)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "П'ята стража комплект" (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 5Б, ідентифікаційний код 37413871)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Шевченківський відділ Державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (01032, Україна, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 110, ідентифікаційний код 34967593)
про стягнення 34 284, 98 грн,
Представники сторін: не викликались
Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "П'ята стража комплект" (далі - відповідач) про стягнення 34 284, 98 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2021 №910/1793/21, зміненого постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2021, позивачем було сплачено на користь відповідача заборгованість за договором №28/11-2019/20-121-08-20-08987 від 08.01.2020, у тому числі перераховано платіжною інструкцією від 26.01.2022 №1990 суму ПДВ за актом №143 у розмірі 34 284, 98 грн. В той же час, у квітні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "П'ята стража комплект" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до ДП "НАЕК "Енергоатом" про стягнення грошових коштів за договором №28/11-2019/20-121-08-20-08987, до яких включено вартість виконаних робіт за квітень 2020 року за актом (довідкою про вартість виконаних будівельних робіт) від 30.04.2020 року №143 (ПДВ). Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2022 у справі №910/2839/22 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "П'ята стража комплект". Платіжними інструкціями № 2319 від 28.03.2023 на суму 495 642, 17 грн, № 9431 від 14.11.2023 на суму 11 444, 80 грн, № 59848 від 20.12.2023 на суму 83 334, 08 грн Шевченківським ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю "П'ята стража комплект" кошти в загальній сумі 590 421, 05 грн, стягнуті з Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція". Враховуючи, що Товариством з обмеженою відповідальністю "П'ята стража комплект" безпідставно отримані кошти в розмірі 34 284, 98 грн, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою суд також залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Шевченківський відділ Державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
Даною ухвалою суд на виконання вимог частини 7 статті 42 ГПК України, повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "П'ята стража комплект" про обов'язок, встановлений частиною 6 статті 6 ГПК України, зареєструвати свій електронний кабінет через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, що забезпечує обмін документами.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 11.12.2025 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак була повернута відділом поштового зв'язку за закінченням терміну зберігання.
Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, суд належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливості ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 11.12.2025 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
При цьому, суд також враховує, що 29 червня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3200-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" (далі - ЄСІТС, Закон № 3200-IX). Цей Закон набрав чинності 21.07.2023.
За змістом розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3200-IX, зміни, що вносяться зазначеним Законом до Господарського процесуального кодексу України, вводяться в дію 18.10.2023, крім змін до підпунктів 17.3, 17.15 підпункту 17, підпункти 19.1, 19.2 підпункту 19 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, введення в дію яких відбулося одночасно з набранням Законом № 3200-IX чинності.
Згідно з новою редакцією частин п'ятої ? восьмої статті 6 ГПК України, яка чинна з 18.10.2023 відповідно до Закону України № 3200-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами", суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС.
Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені ГПК України у разі звернення до суду з документом особи, яка зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
19 жовтня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3424-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов'язків учасників судової справи", який набрав чинності 04.11.2023.
Згідно з новою редакцією ч. 6 ст. 6 ГПК України, чинної з 04.11.2023, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Отже, з 18 жовтня 2023 року, відповідач у відповідності до приписів ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України зобов'язаний був зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвали Господарського суду міста Києва від 11.12.2025, зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача.
Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв'язку повідомлення від 03.01.2026 про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 11.12.2025.
У відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
08.01.2020 року між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "П'ята стража комплект" (далі - підрядник) було укладено договір № 28/11-2019/20-121-08-20-08987 "Технічне переоснащення. ВП РАЕС, Енергоблок №3. Реакторне відділення. РДЕС-2. Модифікація насосних агрегатів СВБ реакторного відділення енергоблоків ЗАЕС із чавунними корпусами. Будівельно-монтажні роботи" (далі - договір), за умовами якого замовник доручив, а підрядник взяв на себе зобов'язання з виконання робіт за темою: "Технічне переоснащення. ВП РАЕС, Енергоблок № 3. Реакторне відділення. РДЕС-2. Модифікація насосних агрегатів СВБ реакторного відділення енергоблоків ЗАЕС із чавунними корпусами. Будівельно-монтажні роботи".
У лютому 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "П'ята стража комплект" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" 3 445 709, 90 грн. основного боргу, що утворився в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного сторонами договору від 08.01.2020 №28/11-2019/20-121-08-20-08987 "Технічне переоснащення. ВП ЗАЕС, Енергоблок №3. Реакторне відділення. РДЕС-2. Модифікація насосних агрегатів СВБ реакторного відділення енергоблоків ЗАЕС із чавунними корпусами. Будівельно-монтажні роботи» (далі - договір); 118 410, 27 грн. втрат від інфляції; 219 014, 99 грн. пені та 70 802, 26 грн. 3% річних, всього 3 853 937, 42 грн.
Під час розгляду справи №910/1793/21 судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем було належним чином виконано, а відповідачем прийнято без будь-яких зауважень підрядні роботи на загальну суму 3 445 709, 90 грн., що підтверджується: довідками про вартість виконаних будівельних робіт за квітень 2020 року №143 (підписана 30.04.2020), за травень 2020 року №164 (підписана 20.05.2020); актами приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2020 року №8-28/11-04 (підписаний 30.04.2020), за травень 2020 року №9-28/11-05 (підписаний 20.05.2020).
Зі змісту вищевказаного рішення вбачається, що у задоволенні решти позовних вимог позивача до відповідача, у тому числі щодо стягнення 574 284, 98 грн. ПДВ, відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 574 284,98 грн. ПДВ, нарахованих на суму основного боргу за договором, Господарський суд міста Києва під час розгляду справи №910/1793/21 виходив з того, що сторони пов'язали строк виконання відповідачем (замовником) зобов'язання з оплати означеної суми ПДВ з днем отримання замовником податкової накладної. Проте позивачем при розгляді спору в справі №910/1793/21 доказів виконання умов пунктів 2.2 та 4.10 договору щодо надіслання на адресу відповідача податкових накладних та квитанцій про їх реєстрацію у ЄРПН виконано не було, а відтак не було доведено виникнення у відповідача обов'язку зі сплати 574 284,98 грн. ПДВ на час вирішення спору в справі № 910/1793/21.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2021 року вищенаведене рішення місцевого господарського суду змінено; пункт 2 резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 22.06.2021 року в справі №910/1793/21 викладено у новій редакції, за якою вирішено стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі його відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "П'ята стража комплект": 2 871 424 грн. 92 коп. основного боргу; 152 237 грн. 19 коп. втрат від інфляції; 66 425 грн. 80 коп. 3% річних і 46 351 грн. 32 коп. судового збору.". В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2021 у справі № 910/1793/21 залишено без змін.
Разом із тим, Північний апеляційний господарський суд у постанові від 05.10.2021 року в справі № 910/1793/21 погодився з висновками місцевого господарського суду щодо того, що сторони спору у пункті 2.2 договору пов'язали строк виконання відповідачем (замовником) зобов'язання з оплати суми ПДВ з днем отримання замовником податкової накладної.
26.01.2022 платіжною інструкцією №1990 Відокремленим підрозділом "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" перераховано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "П'ята стража комплект" 34 284, 98 грн з призначенням платежу: НВПЗ, Осн. борг пост АГС по спр.910/1793/21 в_д 05.10.21, акт №143 в_д 30.04.2020, дог. 28/11-2019 в_д 08.01.2020 (20-121-08-20-08987) у т.ч. ПДВ - 34 284, 98.
У квітні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "П'ята стража комплект" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 581 695,62 грн, що складаються із заборгованості зі сплати 574 284, 98 грн ПДВ за договором №28/11-2019/20-121-08-20-08987 від 08.01.2020, 3 964, 93 грн. 3 % річних та 3 445, 71 грн. інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2022 у справі № 910/2839/22 позов задоволено повністю, вирішено стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "П'ята стража комплект" 574 284 грн. 98 коп. основного боргу, 3 964 грн. 93 коп. 3 % річних, 3 445 грн. 71 коп. інфляційних втрат, а також 8 725 грн. 43 коп. витрат по сплаті судового збору.
23.08.2022 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2022 у справі № 910/2839/22 видано відповідний наказ.
В ході виконання наказу Господарського суду міста Києва від 23.08.2022 від №910/2839/22 в межах виконавчого провадження № 69856999 Шевченківським відділом Державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України примусово стягнуто та перераховано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "П'ята стража комплект" грошові кошти в загальній сумі 590 421, 05 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 2319 від 28.03.2023 на суму 495 642, 17 грн, № 9431 від 14.11.2023 на суму 11 444, 80 грн, № 59848 від 20.12.2023 на суму 83 334, 08 грн.
Таким чином, як зазначає позивач, за договором від 08.01.2020 №28/11-2019/20-121-08-20-08987 Товариством з обмеженою відповідальністю "П'ята стража комплект" безпідставно отримані кошти в розмірі 34 284,98 грн, оскільки платіжною інструкцією №1990 від 26.01.2022 Відокремленим підрозділом "Запорізька атомна електрична станція" здійснено оплату виконаних робіт за вказаним договором в розмірі 34 284,98 грн, і в подальшому відповідачу перераховано ці кошти в межах примусового виконання рішення №910/2839/22.
Позивач звернувся до відповідача з вимогою №21-10677/28-вих від 01.11.2024 про повернення безпідставно отриманих коштів в сумі 34 284, 98 грн.
У відповідь на дану вимогу відповідач надіслав позивачу лист вих. № 11-13/24-1 від 13.11.2024, в якому повідомив про неможливість вирішення цього питання, оскільки на даний час керівництво ТОВ "П'ята стража комплект" перебуває у лавах ЗСУ.
Позивач вдруге звернувся до відповідача з вимогою №21-4157/28-вих від 15.05.2025 про повернення безпідставно отриманих коштів в сумі 34 284, 98 грн, яка залишена без відповіді і задоволення, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Приписи статті 16 Цивільного кодексу України встановлюють, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема договори та інші правочини.
Звертаючись до суду з даним позовом Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" вказує на те, що відповідачем було отримано кошти без належних на те йому правових підстав, а тому підлягали поверненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Отже, для вирішення даного спору необхідно з'ясувати правову природу статті 1212 Цивільного кодексу України, яка стосується зобов'язань, що виникають із безпідставного збагачення. Суд має встановити, чи відповідають обставини, виявлені під час розгляду справи, та вимоги, заявлені позивачем, конструкції та умовам цієї статті. Зокрема, слід визначити, чи наявне безпідставне збагачення та чи є підстави для повернення майна або відшкодування відповідно до принципів і норм, закладених у статті 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За правовою природою конструкція зобов'язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов'язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов'язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов'язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.
Зі змісту статті 1212 Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.
Про виникнення зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов'язань з повернення безпідставного збагачення.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Результат аналізу статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов'язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).
Отже, для виникнення зобов'язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.
Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.
Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).
Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норми глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Подібний за змістом висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18.
У даному випадку, як встановлено судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2022 у справі № 910/2839/22 позов задоволено повністю, вирішено стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "П'ята стража комплект" 574 284 грн. 98 коп. основного боргу, 3 964 грн. 93 коп. 3 % річних, 3 445 грн. 71 коп. інфляційних втрат, а також 8 725 грн. 43 коп. витрат по сплаті судового збору.
23.08.2022 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 23.08.2022 у справі від 23.08.2022 видано відповідний наказ.
В ході виконання наказу Господарського суду міста Києва від 23.08.2022 від №910/2839/22 в межах виконавчого провадження №69856999 Шевченківським відділом Державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України примусово стягнуто та перераховано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "П'ята стража комплект" грошові кошти в загальній сумі 590 421, 05 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 2319 від 28.03.2023 на суму 495 642, 17 грн, № 9431 від 14.11.2023 на суму 11 444, 80 грн, № 59848 від 20.12.2023 на суму 83 334, 08 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та не заперечується учасниками справи.
Отже, кошти, стягнуті в межах виконавчого провадження №69856999 в сумі 590 421, 05 грн, отримані відповідачем на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2022 у справі № 910/2839/22, яке набрало законної сили і є чинним.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За змістом статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Цей принцип є однією з основних засад цивільного судочинства. Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 129 Конституції України), на якому має бути засноване судове рішення.
Одним із елементів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу, як виконання судового рішення. У своїх рішеннях ЄСПЛ вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід'ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).
Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) вважається сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконання судового рішення є невід'ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана із попередніми єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає у захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб.
За наведеного слідує, що відповідач, здійснивши ряд активних дій по пред'явленню до виконання виконавчого документу, виданого на підставі судового акту, який набрав законної сили, мав право та обґрунтовані правові підстави для одержання коштів за наслідками вчинених виконавчих дій в ході примусового виконання судового рішення на його користь.
Отже, грошові кошти, стягнуті в процесі примусового виконання судового рішення, яке набрало законної сили, не можуть вважатися такими, що отримані стягувачем без належної правової підстави так як виконання рішення суду є законним і обґрунтованим.
Законодавець, визначивши Україну правовою державою, у ст. 1 Основного Закону, першим принципом права у тексті Конституції передбачив саме його та закріпив, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Сам принцип правової визначеності, який означає не тільки якість та чіткість закону і сталість судової практики, також гарантує учасниками справи можливість прогнозувати дії суду, виходячи з закріплених у Господарському процесуальному кодексі України положень, оцінюючи правильність обраного способу захисту позивачем, відповідність обраних норм права, якими позов обґрунтовується, предмета та підставам позову, і, відповідно, забезпечує можливість обирати відповідачу певну тактику та стратегію захисту від заявлених позовних вимог.
Як вже наголошувалося судом, статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту, якими є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19.
Обрання способу захисту - це прерогатива позивача. Водночас, свобода в обрані способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв'язку із неналежністю чи неефективністю заявленого захисту.
Вказане вище узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 , від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
Звернення з новим позовом, в якому позивач наводить обставини, які, на його думку, можуть свідчити про наявність підстав для перегляду судового рішення, що набрало законної сили, є процесуально неналежним способом захисту порушеного права так як відповідно до процесуального законодавства, зміна чи перегляд судового рішення, яке набрало законної сили, можливі виключно через процедури апеляційного, касаційного оскарження або перегляду за нововиявленими чи виключними обставинами. Вказані процесуальні механізми є єдиними легітимними способами оскарження судового рішення, а тому ініціювання повернення грошових коштів, стягнутих судовим рішенням, яке є чинним, шляхом подання окремого позову не відповідає приписам процесуального законодавства.
За таких обставин, зважаючи на те, що рішення суду, на підставі якого було здійснено стягнення коштів, є чинним та обов'язковим для виконання, воно не скасоване та не змінене в порядку, визначеному процесуальним законом, відсутні правові підстави для висновку про те, що кошти, одержані відповідачем на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 23.08.2022 від №910/2839/22, були такими, що набуті без належної правової підстави.
Водночас, добровільна сплата позивачем частини суми ПДВ за договором від 08.01.2020 №28/11-2019/20-121-08-20-08987 до звернення відповідача з позовом у справі №910/2839/22 жодним чином не змінює порядку застосування приписів чинного законодавства про повернення безпідставно отриманих коштів та порядку перегляду судового рішення, яким такі кошти стягнуті.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивачем на час подання позову не доведено безпідставності отримання відповідачем спірних коштів і наявності, визначених законом підстав для висновку, що підстава на якій вони були отримані відповідачем на даний час відпала.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 18.02.2026
Суддя Л.Г. Пукшин