ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.02.2026Справа № 910/12282/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порт Інжинірінг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крентон Україна" про стягнення 847 652,17 грн,
за участю представників:
позивача: Бондаренко К.В.;
відповідача: не з'явився;
У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Порт Інжинірінг" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крентон Україна" 847 652,17 грн, з яких: 525 596,82 грн - основний борг, 89 853,73 грн - інфляційні втрати, 22 390,92 грн - три проценти річних, 209 810,70 грн - пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем покладених на нього зобов'язань за договором від 29 січня 2024 року № 2901 у частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 6 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі № 910/12282/25, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 6 листопада 2025 року.
7 жовтня 2025 року через систему "Електронний суд" від представника Товариства надійшло клопотання від цієї ж дати про його участь у засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яке ухвалою суду від 8 жовтня 2025 року задоволено.
21 жовтня 2025 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив від цієї ж дати, у тексті якого останній просив суд залишити позовну заяву Товариства без руху з огляду на те, що в укладеному між Адвокатським об'єднанням "Міжнародна юридична колегія" (далі - Об'єднання) та позивачем договорі про надання правової допомоги від 15 грудня 2024 року, а також у додатковій угоді № 2 від 18 вересня 2025 року до вищевказаного правочину, передбачено представництво Об'єднанням інтересів Товариства виключно в Господарському суді Одеської області. У відзиві Компанія також зазначала, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження факту реальності надання обумовлених договором послуг, у тому числі підписаного відповідачем акта здачі-приймання спірних послуг та доказів його надсилання Компанії. Позивач не обґрунтував належними та допустимими доказами дати виникнення у відповідача зобов'язання з оплати спірних послуг, у зв'язку з чим нараховані останнім суми пені та компенсаційних виплат також є безпідставними. Крім того, поданий Товариством розрахунок пені здійснено без урахування приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України). У відзиві Компанія також просила суд на підставі статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зменшити розмір заявленої до стягнення позивачем неустойки.
22 жовтня 2025 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання від цієї ж дати про долучення до матеріалів справи копії додаткової угоди № 3 від 29 вересня 2025 року до укладеного між Об'єднанням і Товариством договору про надання правової допомоги від 15 грудня 2024 року на підтвердження наявності повноважень у Об'єднання здійснювати представництво інтересів Товариства в даній справі в Господарському суді міста Києва.
27 жовтня 2024 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній навів свої аргументи на спростування доводів Компанії та зазначив, що факт прийняття спірних послуг відповідачем 16 квітня 2024 року підтверджується їх частковою оплатою, а також відповідною податковою накладною на вказану господарську операцію. Ця податкова накладна була прийнята контролюючим органом і зареєстрована в Єдиному державному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) без жодних зауважень до позивача. Крім того, факт надання відповідачу спірних послуг зі зберігання вантажу підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними (далі - ТТН) про перевезення вантажу Компанії до складу позивача. Натомість відповідач не надав жодних доказів на підтвердження відсутності в нього обов'язку з оплати спірних послуг на суму 525 596,82 грн. Разом із відповіддю на відзив позивач подав клопотання про поновлення процесуального строку на подання додаткових доказів по справі.
У підготовчому засіданні 6 листопада 2025 року суд постановив протокольні ухвали: про продовження з власної ініціативи суду строку підготовчого провадження на 30 днів; про відмову в задоволенні клопотання позивача про поновлення процесуального строку на подання додаткових доказів та встановлення з власної ініціативи суду додаткового строку на подання доказів до 27 жовтня 2025 року; про оголошення перерви в засіданні до 11 грудня 2025 року.
10 грудня 2025 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання від 9 грудня 2025 року про витребування оригіналів доказів у порядку статті 91 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Цього ж дня через систему "Електронний суд" від позивача надійшли заперечення на вищевказане клопотання відповідача.
У підготовчому засіданні 11 грудня 2025 року суд постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні клопотання відповідача від 9 грудня 2025 року про витребування оригіналів доказів; про відмову в задоволенні усного клопотання представника відповідача про відкладення засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 8 січня 2026 року.
7 січня 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання від цієї ж дати про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 8 січня 2026 року суд постановив протокольну ухвалу про відкладення засідання на 5 лютого 2026 року.
У судовому засіданні 5 лютого 2026 року представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.
Відповідач явку свого повноважного представника не забезпечив, хоча про дату, час і місце розгляду справи останній був повідомлений належним чином, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направив.
Беручи до уваги те, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність достатньої кількості документів для її розгляду по суті, суд дійшов висновку про розгляд цієї справи без участі представника відповідача.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, суд
29 січня 2024 року між Компанією та Товариством було укладено договір № 2901, за умовами якого останнє зобов'язалось надати відповідачу послуги зі зберігання на складі та накопичення вантажу, а також прийому й відвантаження вантажу на авто замовника за його вказівкою на складі позивача, що належить йому на законних підставах володіння, й розташований за адресою: отг Великодолинське, вулиця Ентузіастів, 4а.
Цей договір підписаний повноваженими представниками сторін і скріплений їх печатками. Докази визнання вказаного правочину недійсним у встановленому законом порядку в матеріалах справи також відсутні.
Відповідно до пункту 1.2. вказаного правочину види послуг, їх обсяги, ставки й тарифи, спосіб взаєморозрахунків, терміни виконання та інші умови узгоджуються між замовником і виконавцем в окремих додатках або додаткових угодах, які є невід'ємною частиною цього договору.
За пунктом 2.1. договору загальна вартість послуг за ним визначається кількістю замовлених і виконаних послуг відповідно до узгоджених ставок та тарифів, зазначених у додатках/додаткових угодах.
За умовами підпункту 3.2.3. пункту 3.2. вказаного правочину Компанія зобов'язалась проводити оплату за вантажно-розвантажувальні роботи, використання автотранспорту та інші узгоджені послуги, згідно з виставленими рахунками Товариства й на підставі підтверджуючих документів (при необхідності).
Приймання вантажу замовника здійснюється за даними, зазначеним в товарно-транспортних документах (пункт 4.2. договору).
Відповідно до пунктів 5.1., 5.3. вказаного правочину замовник проводить оплату вартості послуг, а також відшкодування витрат за фактом відвантаження на підставі виставлених Товариством рахунків й актів наданих послуг протягом 5-ти банківських днів від дати підписання таких актів обома сторонами без зауважень за ставками, узгодженими в додатках до цього договору. Рахунки й акти, виставлені в електронному вигляді, приймаються сторонами й мають юридичну силу до моменту обміну оригіналами. Банківські витрати по переказу грошових коштів на рахунок виконавця сплачує замовник. Всі розрахунки за договором здійснюються в національній валюті України.
Документом, що підтверджує факт надання послуг, є акт наданих послуг, підписаний в двосторонньому порядку (пункт 6.1. договору).
Відповідно до пунктів 11.3., 11.4. вказаного правочину останній вступає в силу з дати його підписання й діє до 31 грудня 2024 року. Якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення терміну дії договору не повідомить іншу сторону в письмовій формі про розірвання договору, термін його дії автоматично буде продовжений на кожний наступний календарний рік на тих же умовах.
У додатковій угоді до договору (додаток № 1) сторони погодили вартість послуг зі зберігання зернових вантажів на складі у розмірі еквіваленту 7 доларів США за 1 тонну. Ставка включає: прийом вантажу на самоскиді та розміщення на складі; відвантаження вантажу зі складу на транспорт зі спецконтейнерами. Зберігання вантажу на складі, за 1 тону на добу складає: 1-25-а доба - без оплати; з 26-ї по 40 добу - 0,15 доларів США; з 41-ї доби - 0,2 доларів США. Замовник здійснює оплату вартості надання послуг за принципом 50% від заявлених обсягів повного навантаження складу, 50% - остаточний розрахунок за фактично відвантаженим обсягом партії на судно, згідно коносамента й актів наданих послуг протягом 5-ти банківських днів від дати підписання таких актів обома сторонами без зауважень. Витрати за додаткові послуги на вимогу контролюючих органів оплачуються замовником додатково на підставі рахунків з наданням копій підтверджуючих документів. Оплата здійснюється в гривнях України за курсом НБУ на дату виставлення рахунку. ПДВ нараховується згідно з чинним законодавством України.
Як зазначало Товариство у своєму позові, на виконання умов вказаного договору та додаткової угоди до нього в період з 3 лютого 2024 року по 12 квітня 2024 року ним були надані Компанії обумовлені послуги зі зберігання вантажу на складі в кількості 2 776,42 тонни на загальну суму 999 070,55 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією реєстру позивача про відвантаження пшениці за укладеним з відповідачем договором, а також відповідними ТТН за період з 9 квітня 2024 року по 11 квітня 2024 року з наявними на них відмітками повноважних осіб сторін про вивезення вантажу зі складу позивача. У зв'язку з цим Товариство виставило відповідачу рахунок-фактуру на оплату вказаних послуг від 15 квітня 2024 року № 37, а також надало акт виконаних робіт (наданих послуг) від 16 квітня 2024 року № 37 для його підписання повноважним представником Компанії.
Крім того, позивач на виконання вимог податкового законодавства зареєстрував у встановленому законом порядку податкову накладну на вищевказану господарську операцію від 16 квітня 2024 року № 11, копія якої міститься в матеріалах справи. Згідно з відомостями вказаної податкової накладної відповідачу були надані послуги зі зберігання вантажу на складі (пшениця - авто, 2 776,42 т) з 3 лютого 2024 року по 12 квітня 2024 року згідно з пунктом 3.2 додаткової угоди до договору на загальну суму 999 070,55 грн (за курсом НБУ - 39,399 грн), з яких ПДВ - 166 511,76 грн. Ця податкова накладна була затверджена з боку відповідача без жодних заперечень і зауважень, а також зареєстрована в ЄРПН контролюючим органом 9 травня 2024 року за № 9123137040, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією відповідної квитанції до вказаної податкової накладної.
Про належне виконання позивачем умов договору та додаткової угоди до нього свідчить відсутність претензій Компанії щодо неналежного виконання Товариством своїх зобов'язань за вказаним правочином.
Однак відповідач надані позивачем послуги оплатив лише частково, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій: від 16 квітня 2024 року № 2324 на суму 400 000,00 грн з призначенням платежу: "Оплата за комплекс внутрішньоскладських послуг з перевалки вантажу згідно з дог. № 2901 від 29.01.2024 р., у т.ч. ПДВ 20% - 66666,67 грн"; від 22 липня 2024 року № 2627 на суму 99 070,50 грн з призначенням платежу: "Оплата за зберігання вантажу згідно з Договором № 2901 від 29.01.2024 р., у т.ч. ПДВ 20% - 16511,75 грн". У зв'язку з цим у відповідача перед Товариством утворилась заборгованість на загальну суму 525 596,82 грн.
29 серпня 2025 року Товариство звернулося до відповідача з претензією від вказаної дати вих. № 202508040 про сплату зазначеної суми заборгованості. Копія вказаної претензії з доказами її направлення на електронні адреси: krentonukraine@gmail.com, krentonoffice@gmail.com, kpvstevedore@gmail.com, наявні в матеріалах справи. Однак, ця претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
За умовами частини 1 статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин сторін, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Заперечуючи проти задоволення позову відповідач посилався на те, що Товариство не надало жодних належних доказів на підтвердження факту надання спірних послуг, а також їх прийняття Компанією, оскільки обумовлений пунктом 6.1. договору акт наданих послуг з боку відповідача підписаний не був. Крім того, форма наданого акта не відповідає вимогам чинного законодавства щодо форми та змісту первинного бухгалтерського документа, оскільки в ньому відсутні зазначення змісту, обсягу та одиницю виміру господарської операції.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд звертає уваги на те, що за своєю правовою природою акт виконаних робіт або акт наданих послуг - це документи, які фіксують факт приймання-передачі виконаних робіт чи наданих послуг від виконавця до замовника, а не їх якісні характеристики.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 29 серпня 2024 року в справі № 910/13456/21.
Відтак, відсутність у такому акті відомостей про зміст, обсяг, одиниці виміру господарської операції - не є безумовною підставою для визнання такого документа оформленим з порушенням вимог чинного законодавства чи недійсності зазначених у ньому відомостей.
При цьому, положеннями укладеного між сторонами договору не встановлено будь-яких вимог щодо форми та змісту актів наданих послуг.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Аналогічна норма міститься в частині 4 статті 236 ГПК України.
Судом врахована правова позиція, викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 6 грудня 2019 року в справі № 910/7446/18, відповідно до якої передання і прийняття робіт/послуг на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав і обов'язків можливе за наявності реального виконання робіт/надання послуг за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт/послуг у строк, визначений договором.
Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (абзац 27 глави 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (далі - Правила), у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
З наявних у матеріалах справи копій ТТН, складених самим відповідачем, чітко вбачається, що у період з 3 лютого 2024 року по 6 лютого 2024 року Компанією, як вантажоодержувачем, було отримано автомобільним транспортом та розвантажено на склад позивача (про що свідчить підпис повноважного представника Товариства та відтиск його печатки) вантаж (зерно пшениці) у загальній кількості 2 776,42 т. У період з 9 квітня 2024 року по 12 квітня 2024 року вказана кількість вантажу була відправлена Компанією, як вантажовідправником, зі складу Товариства до пункту розвантаження ДП "МТП "Чорноморськ" (Одеська область, місто Чорноморськ, вулиця Праці, будинок 6). Зазначені у вказаних ТТН відомості відповідачем під час розгляду даної справи не заперечувалися, будь-яких зауважень до форми та змісту вказаних ТТН Компанія не заявляла.
У свою чергу, на підтвердження реальності здійснення відповідної господарської операції за спірним актом позивач також надав складену ним податкову накладну.
Як доказ, податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним. Оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами, господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України (далі - ПК України) та фактичні дії як виконавця, так і замовника щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку надання послуг.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 4 листопада 2019 року в справі № 905/49/15 та від 29 січня 2020 року в справі № 916/922/19.
Відповідно до пункту 201.7 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.10 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.
За приписами пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Як вбачається з матеріалів справи, надана позивачем податкова накладна на підтвердження надання спірних послуг за період з 3 лютого 2024 року по 12 квітня 2024 року на суму 999 070,55 грн була прийнята контролюючим органом та зареєстрована в ЄРПН. Відтак, достовірність вказаних у цій накладній відомостей та реальність господарської операції за нею презумується.
У свою чергу, доказів того, що відповідач, як покупець спірних послуг, подавав уточнювальні декларації щодо безпідставного нарахування податкового кредиту продавцем за вказаною накладною, або щодо зазначення недостовірних відомостей про дату, вид та вартість господарської операції, матеріали справи не містять.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 міститься висновок про те, що: "добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них".
Судом також встановлено, що, незважаючи на непідписання спірного акта та неотримання від позивача такого акта й рахунку на його оплату (про що вказував відповідач у своєму відзиві), Компанія здійснила часткову оплату спірних послуг, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій: від 16 квітня 2024 року № 2324 на суму 400 000,00 грн з призначенням платежу: "Оплата за комплекс внутрішньоскладських послуг з перевалки вантажу згідно з дог. № 2901 від 29.01.2024 р., у т.ч. ПДВ 20% - 66666,67 грн"; від 22 липня 2024 року № 2627 на суму 99 070,50 грн з призначенням платежу: "Оплата за зберігання вантажу згідно з Договором № 2901 від 29.01.2024 р., у т.ч. ПДВ 20% - 16511,75 грн".
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 11 вересня 2020 року в справі № 910/16505/19.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідач не спростував належними доказами факту надання йому спірних послуг та їх вартість.
Щодо аргументів відповідача про те, що укладений між сторонами договір вчинено попереднім директором Компанії (Крайнюком П.В.) без відома останньої, суд зазначає, що відповідач не надав в установленому законом порядку жодних належних доказів наявності обмежень повноважень вказаної особи на укладання спірного правочину.
При цьому, статтею 92 ЦК України прямо передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, а також яка є членом колегіального виконавчого органу юридичної особи, з моменту її вступу на посаду набуває обов'язків щодо такої юридичної особи, зокрема зобов'язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів. Члени наглядової ради або ради директорів юридичної особи мають такі самі обов'язки щодо відповідної юридичної особи та повинні діяти в інтересах цієї юридичної особи та всіх її власників (акціонерів, учасників). У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, якщо юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Компанія також не надала жодних доказів на підтвердження притягнення її директора Крайнюка П.В. до відповідальності за перевищення наданих йому повноважень при вчиненні спірного правочину.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Разом із цим, відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів тощо). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного суду в складі Касаційного господарського суду: від 19 червня 2024 року в справі № 926/701-б/2, від 10 квітня 2018 року в справі № 910/11079/17, від 25 квітня 2018 року в справі № 910/9915/17, від 2 квітня 2019 року в справі № 904/2178/18.
У свою чергу, в матеріалах даної справи відсутні докази того, що спірний правочин був визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а також докази того, що повноважні представники відповідача заперечували факт укладання спірного правочину, а також факт надання позивачем спірних послуг.
Оскільки заявлена до стягнення сума заборгованості, яка складає 525 596,82 грн, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і Компанія на момент прийняття рішення не надала документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги Товариства до відповідача про стягнення зазначеної суми основного боргу. У зв'язку з цим дана позовна вимога підлягає задоволенню.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку з оплати спірних послуг, позивач також просив суд стягнути з відповідача 89 853,73 грн інфляційних втрат та 22 390,92 грн трьох процентів річних, нарахованих на суму основної заборгованості за загальний період прострочення з 24 квітня 2024 року по 24 вересня 2025 року згідно наданого позивачем розрахунку.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки заявлений Товариством до стягнення розмір трьох процентів річних є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, а заявлений розмір інфляційних втрат не перевищує розраховану судом суму вказаної компенсаційної виплати, позовна вимога про стягнення з Компанії вказаних сум також підлягає задоволенню.
Крім того, Товариство просило суд стягнути з відповідача 209 810,70 грн пені, нарахованої на суму основної заборгованості за загальний період прострочення з 29 квітня 2024 року по 24 вересня 2025 року згідно наданого вказаним позивачем розрахунку.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 4 статті 231 ГК України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин), у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 ГК України, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин).
За умовами пункту 5.2. договору за прострочення платежу понад 5 діб замовник зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Разом із цим, згідно з частиною 6 статті 232 ГК України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин та напочатку періоду нарахування заявленої до стягнення з Товариства пені) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Умову договору, якою передбачено нарахування штрафних санкцій за весь час прострочення виконання зобов'язань, не можна визнати такою, що встановлює інший строк нарахування пені, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20 серпня 2021 року № 910/13575/20.
Як вбачається з наданого Товариством розрахунку пені, останнім здійснено нарахування вказаної штрафної санкції понад встановлений частиною 6 статті 232 ГК України граничний строк її нарахування. У зв'язку з цим судом здійснено власний розрахунок пені з обмеженням строку її нарахування у шість місяців (за період з 29 квітня 2024 року по 29 жовтня 2024 року). За розрахунком суду, обґрунтований розмір пені за вказаний належний період прострочення Компанією грошового зобов'язання складає 69 361, 55 грн. За таких обставин, вищезазначена позовна вимога підлягає задоволенню в частині вказаної суми. Вимога про стягнення 140 449,15 грн пені є необґрунтованою, а відтак не підлягає задоволенню.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій, суд зазначає таке.
У силу приписів частини 1 статті 230 ГК України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 233 ГК України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тобто, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
В обґрунтування свого клопотання відповідач посилався виключно на те, що заявлена до стягнення сума неустойки є надмірною та не співвідноситься із обставинами справи.
Разом із цим, судом було перераховано заявлену до стягнення з відповідача суму пені на визначено, що її обґрунтований розмір складає 69 361,55 грн (33% від загальної суми заборгованості), що, на думку суду, відповідає вимогам розумності та співрозмірності такої штрафної санкції.
На час розгляду даного спору докази належного виконання Компанією покладених на неї зобов'язань з оплати наданих послуг на суму 525 596,82 грн в установленому законом порядку подано не було.
При цьому, відповідач не довів жодними належними і допустимими доказами наявності інших передбачених законом виняткових обставин для зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій.
У той же час згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Враховуючи недоведення відповідачем виняткових обставин для зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій, беручи до уваги інтереси обох сторін, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вищенаведеного клопотання Компанії.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду про часткове задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин позов Товариства підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з підпунктом 1 пункту 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3 028,00 грн.
При цьому, за частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відтак, за чинним законодавством позивач мав сплатити за подання через систему "Електронний суд" до суду цієї позовної заяви судовий збір у розмірі 10 171,83 грн (847 652,17 х 1,5% х 0,8).
Судом встановлено, що при зверненні з даним позовом Товариство сплатило 12 714,78 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції від 29 вересня 2025 року № 8758 на вищевказану суму.
Частиною 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що у випадках, установлених, зокрема, пунктом 1 частини 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.
Зважаючи на відсутність у матеріалах справи заяви позивача про повернення йому надмірно сплаченої суми судового збору, суд позбавлений можливості вирішити вказане питання по суті на час прийняття рішення.
Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 8 486,44 грн.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крентон Україна" (03150, місто Київ, вулиця Казимира Малевича, будинок 86, корпус П, офіс 312; ідентифікаційний код 43283974) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порт Інжинірінг" (68000, Одеська область, місто Чорноморськ, вулиця Транспортна, будинок 3; ідентифікаційний код 37184732) 525 596 (п'ятсот двадцять п'ять тисяч п'ятсот дев'яносто шість) грн 82 коп. основного боргу, 89 853 (вісімдесят дев'ять тисяч вісімсот п'ятдесят три) грн 73 коп. інфляційних втрат, 22 390 (двадцять дві тисячі триста дев'яносто) грн 92 коп. трьох процентів річних, 69 361 (шістдесят дев'ять тисяч триста шістдесят одну) грн 55 коп. пені та 8 486 (вісім тисяч чотириста вісімдесят шість) грн 44 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 18 лютого 2026 року в зв'язку з перебуванням судді Павленка Є.В. у відпустці в період з 16 лютого 2026 року по 17 лютого 2026 року.
Суддя Є.В. Павленко