Справа № 909/188/26
про відмову у видачі судового наказу
17.02.2026 м. Івано-Франківськ
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Михайлишина В. М., розглянувши заяву Міжгірської селищної ради (вх. № 1283/26 від 13.02.2026) про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатнафтохім" заборгованості у розмірі 324 155, 58 гривень, яка виникла внаслідок неналежного виконання договорів оренди земельних ділянок,
Міжгірська селищна рада звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області із заявою про видачу судового наказу вих. № 22-09/47 (вх. № 1283/26 від 13.02.2026) за вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатнафтохім" заборгованості у розмірі 324 155, 58 гривень, яка виникла внаслідок неналежного виконання договорів оренди земельних ділянок.
Розглянувши матеріали заяви та додані до неї документи, суд дійшов до висновку про відмову у видачі судового наказу.
Згідно із частиною 2 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про наявність його заявнику невідомо.
Судовий наказ, відповідно до положень статті 232 Господарського процесуального кодексу України, є судовим рішенням.
За приписами частини 1 статті 147 Господарського процесуального кодексу України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.
За змістом статті 148 Господарського процесуального кодексу України, судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
Форма і зміст заяви про видачу судового наказу визначені статтею 150 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 150 Господарського процесуального кодексу України, до заяви про видачу судового наказу додається копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості.
Дослідивши матеріали поданої заяви, судом встановлено, що до заяви про видачу судового наказу заявником додано додаткові угоди, укладені між позивачем та відповідачем, до договорів оренди земельних ділянок:
- площею 0, 0004 га (кадастровий номер 2122487400:02:002:0062), номер запису про інше речове право 23163034 від 27.10.2017, рішення Міжгірської селищної ради від 23.03.2023 № 1051;
- площею 0, 2109 га (кадастровий № 2122485600:02:009:0008), номер запису про інше речове право 29227510 від 26.11.2018, рішення Міжгірської селищної ради від 20.06.2023 року № 1085;
- площею 0, 8604 га (кадастровий № 2122487900:02:008:0001), номер запису про інше речове право 29224618 від 26.11.2018, рішення Міжгірської селищної ради від 20.06.2023 року № 1085.
Однак, первинні договори оренди означених земельних ділянок площею 0, 0004 га (кадастровий номер 2122487400:02:002:0062), площею 0, 2109 га (кадастровий № 2122485600:02:009:0008) та площею 0, 8604 га (кадастровий № 2122487900:02:008:0001), до заяви про видачу судового наказу не додані.
Так, за приписами частини 1 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частина 2 статті 207 Цивільного кодексу України).
У частинах 1, 2, 4 статті 202 Цивільного кодексу України унормовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
При цьому, суд зазначає, що Додаткові угоди не є самостійними документами, а є невід'ємними частинами основного договору.
Згідно з усталеною судовою практикою та положеннями цивільного законодавства України, додаткова угода укладається з метою зміни, доповнення або уточнення умов основного договору, тому вона не може існувати та застосовуватися окремо від нього.
Її правова природа полягає в тому, що додаткова угода є частиною договору й набуває чинності лише разом із ним. Без надання тексту основного договору суд не має можливості встановити первинні умови правовідносин сторін, обсяг їхніх прав та обов'язків, а також визначити, які саме зміни були внесені додатковою угодою.
Отже, для належного підтвердження заявлених вимог заявник повинен подати не лише додаткові угоди, а й самі договори, до яких вони укладені. Лише сукупне дослідження цих документів дозволить суду об'єктивно оцінити зміст правовідносин сторін.
Отже, в порушення вимог пункту 3 частини 3 статті 150 Господарського процесуального кодексу України, до заяви про видачу судового наказу не додано копії договорів, укладених в письмовій (в тому числі електронній) формі, за якими пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості.
У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 152 Господарського процесуального кодексу України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу.
За частиною 2 статті 152 Господарського процесуального кодексу України, про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
При цьому суд звертає увагу заявника на те, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків (частина 1 статті 153 Господарського процесуального кодексу України).
У разі відмови у видачі судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви (частина 2 статті 151 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи викладене, керуючись статтями 150, 151, 152, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити Міжгірській селищній раді у видачі судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатнафтохім" заборгованості у розмірі 324 155, 58 гривень, яка виникла внаслідок неналежного виконання договорів оренди земельних ділянок.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня її підписання шляхом подання апеляційної скарги до Західного апеляційного господарського суду.
3. Ухвала підписана - 17.02.2026.
Суддя В. В. Михайлишин