вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
про відмову у відстроченні або розстроченні виконання судового рішення
"12" лютого 2026 р. Cправа № 902/1190/25
Суддя Господарського суду Вінницької області Яремчук Ю.О., розглянувши матеріали заяви (вх. № канц. 01-34/1070/26 від 02.02.2026) Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про розстрочення виконання рішення суду у справі
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Вінниця" (вул. Пирогова, буд. 131, м. Вінниця, 21037)
до: Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 1261214,95 грн
Секретар судового засідання Соболєв В.А.
за участю представників:
позивача: Топольницький А.Й.
відповідача: не з'явився
28.08.2025 до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Вінниця" до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення 1 261 214,95 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2025 справу № 902/1190/25 розподілено судді Яремчуку Ю.О.
Ухвалою суду від 02.09.2025 відкрито провадження у справі № 902/1190/25. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 02.10.2025.
06.11.2025 у даній справі прийнято рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Вінниця» (вул. Пирогова, 131, м. Вінниця, 21037, ідентифікаційний код юридичної особи - 41835359) заборгованість за електричну енергію у розмірі 1 255 992,34 грн. (один мільйон двісті п'ятдесят п'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дві гривні, 34 копійки) на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання ТОВ «Енера Вінниця» НОМЕР_3 , в ПАТ АБ «Укргазбанк», МФО 320478, код ЄДРПОУ 41835359. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Вінниця» (вул. Пирогова, 131, м. Вінниця, 21037, ідентифікаційний код юридичної особи - 41835359) 3% річних у розмірі 5222,61 грн. (п'ять тисяч двісті двадцять дві гривні, 61 копійка). Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Вінниця» (вул. Пирогова, 131, м. Вінниця, 21037, ідентифікаційний код юридичної особи - 41835359) витрати по сплаті судового збору в розмірі 15 134,58 грн. (п'ятнадцять тисяч сто тридцять чотири гривні, 58 копійок) на поточний рахунок ТОВ «Енера Вінниця» НОМЕР_4 в ТВБВ №10001/0179 ФВОУ АТ "Ощадбанк" МФО 302076, код ЄДРПОУ 41835359.
15.01.2026 на виконання рішення суду видано накази.
02.02.2026 до суду від Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надійшла заява (вх. № канц. 01-34/1070/26 від 02.02.2026) про розстрочення виконання рішення суду у справі № 902/1190/25.
В силу приписів ч.ч. 1, 2 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Ухвалою суду від 05.02.2026 призначено судове засідання з розгляду заяви Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (вх. № канц. 01-34/1070/26 від 02.02.2026) про розстрочення виконання рішення суду у справі № 902/1190/25 на 12.02.2026.
На визначену судом дату в судове засідання з'явився представник позивача.
Представник відповідача, в судове засідання не з'явився, при цьому судом взято до уваги клопотання останнього (вх. № канц. 01-34/1491/26 від 12.02.2026) про розгляд заяви за його відсутності.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 ГПК України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Процесуальним законом визначено граничний двадцятиденний строк розгляду заяви про розстрочення виконання судового рішення, обов'язкової участі осіб, які є учасниками процесу ГПК України не передбачає, відтак неявка будь - кого з учасників процесу не перешкоджає розгляду заяви про розстрочення виконання судового рішення.
Розглянувши матеріали заяви, оцінивши наявні докази на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом враховано таке.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.
Згідно зі ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України вказує, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013).
Частинами першою, другою статті 18 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Принцип обов'язковості судових рішень має місце у нормах статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до частини другої якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997.
В ч. 1 ст. 331 ГПК України визначено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 331 ГПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Підставами для відстрочення, розстрочення, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан; стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення; щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
При розгляді заяв щодо розстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності як застосування самого механізму розстрочення виконання рішення суду, так і строків розстрочення його виконання, в цілому. Наявність підстав для розстрочення має бути доведена боржником. Оцінюючи доводи заяви про розстрочення виконання судового рішення судом повинно враховуватись, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилення від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, а й його намір, що свідчить про бажання виконати рішення.
Аналіз вищенаведеного свідчить, що розстрочення виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.
Таким чином, законодавець, у будь-якому випадку, пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, які повинні досліджуватися та оцінюватися не тільки з урахуванням доводів боржника, а й з огляду на заперечення кредитора. Зокрема, необхідно врахувати наслідки невиконання рішення у встановлений строк для стягувача при затримці виконання рішення.
Безпідставне надання розстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Суд враховує, що Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд має право відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
Правовий аналіз статей 239 та 331 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість розстрочення виконання рішення, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених сум, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочення.
Суд зазначає, що при розгляді заяв про надання розстрочки чи відстрочки виконання рішення суд повинен встановити чи не порушує це інтереси обох сторін, оскільки, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
В обґрунтування поданої заяви боржник зазначає, що відповідно до листа Управління Служби Безпеки України у Вінницькій області від 13.06.2025 №53/5/2/2/52 кінцевим бенефеціарним власником ТОВ “Енера Вінниця» (код ЄДРПОУ 41835359) є ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянство України, російської федерації), який володіє 100 % часткою у статутному капіталі компанії «Палпон Трейдінг Лімітед» (країна реєстрації: Кіпр), яка є засновником вказаної енергопостачальної компанії. Також рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 19.01.2025 «Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», уведених в дію Указом Президента України від 19.01.2025 № 38/2025, громадянин російської федерації ОСОБА_1 включений до переліку фізичних осіб, до яких застосовуються персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).
Відповідно до абз. 3 пп. 1 п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2025 № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації» для забезпечення захисту національних інтересів встановлено мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами), за якими є юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадяни російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації. При цьому Постанова №187 не містить умов щодо необхідності припинення громадянства України фізичною особою-учасником, а даному випадку засновником, відповідної юридичної особи згідно з абз. 4 пп.1 п.1 цієї постанови.
За доводами заявника, дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов'язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб'єктивне право осіб кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в Постанові №187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов'язаної сторони. Також мораторій хоча і не припиняє суб'єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання.
Відповідно до ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.
Стаття 42 ГК України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до п.1 ч.1, ч.2 ст.3 Закону України «Про санкції», підставами для застосування санкцій є: дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб'єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод. Застосування санкцій ґрунтується на принципах законності, прозорості, об'єктивності, відповідності меті та ефективності.
Суд звертає увагу, що Указ Президента України про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) є актом індивідуальної дії, позаяк не містить загальнообов'язкових правил поведінки, а з урахуванням рішення РНБО, уведеним в дію таким Указом, передбачає індивідуалізовані приписи щодо застосування санкцій до конкретних юридичних і фізичних осіб, тобто він адресований цим особам і спрямований на припинення конкретних правовідносин (подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2024 у справі №990/270/23).
З урахуванням того, що згідно додатку 2 до рішення Ради національної безпеки і оборони України, яким встановлено відповідні санкції до юридичних осіб, ТОВ «Енера Вінниця» не включено до списку таких юридичних осіб, щодо яких застосовуються персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) та зважаючи на те, що Указ Президента України про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) є актом індивідуальної дії, суд дійшов висновку, що санкції, які були застосовані персонально до фізичної особи - ОСОБА_1 громадянина Російської Федерації - не можуть бути застосовані до Позивача-ТОВ «Енера Вінниця».
Окрім цього, підтвердженням обґрунтованості висновку про те, що санкції, які були застосовані персонально до фізичної особи ОСОБА_1 та не можуть бути застосовані до ТОВ «Енера Вінниця» є те, що відповідно до частин 1, 3 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями; учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
Разом з тим, застосовані санкції до засновника юридичної особи не впливають на вирішення даної справи, оскільки Позивачем у даній справі є саме юридична особа, а не безпосередньою підсанкційна фізична особа. Також перелік персональних обмежувальних заходів (санкції), вжитих до такої особи, не застосовуються та не мають застосовуватися до Позивача, як пов'язаної особи.
Суд також зауважує, що відповідно до підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету міністрів України «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації» №187 від 03.03.2022 для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації установлено до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (особи, пов'язані з державою-агресором):
- громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації;
- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстро-вана відповідно до законодавства Російської Федерації;
- юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації - у випадку виконання зобов'язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.
Разом з тим, листом Міністерства юстиції України №24560/8.1.3/10-22 від 08.03.2022 звернуто увагу, що постановою КМУ №187 (абзац п'ятий підпункту 1 пункту 1) встановлено кілька винятків щодо застосування мораторію (заборони). Так, відповідне обмеження не застосовується до: громадян Російської Федерації, які проживають на території України на законних підставах, юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бене-фіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни Російської Федерації, які проживають на території України на законних підставах, юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни України та громадяни Російської Федерації, які проживають на території України на законних підставах.
Аналіз змісту підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету міністрів України «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації» №187 від 03.03.2022 свідчить про те, що ані ТОВ «Енера Вінниця», ані його бенефіціарний власник не є тими суб'єктами, які зазначені у вказаній постанові Кабінету міністрів України, з чого слідує, що Позивач не підпадає під визначення осіб, відносно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови Кабінету міністрів України.
На думку суду, наведені відповідачем доводи не є доказом наявності виняткових обставин, достатніх та необхідних для розстрочки виконання рішення суду в розумінні ст.73, 74, 76, 77, 331 ГПК України та не доводять неможливість виконання рішення суду у даній справі.
Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене та враховуючи те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист, суд зазначає, що з урахуванням ступеня вини відповідача у виникненні спору розстрочення виконання рішення суду суперечитиме завданням господарського судочинства, якими, зокрема, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 18, 46, 232, 233, 234, 235, 240, 242, 326, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити у задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (вх. № канц. 01-34/1070/26 від 02.02.2026) про розстрочення виконання рішення суду у справі № 902/1190/25.
2. Згідно із ст. 235 ГПК України ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
3. За приписами ч. 7 ст. 331 ГПК України ухвалу про відмову у розстроченні виконання судового рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду.
4. Відповідно до положень ч.1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
5. Примірник ухвали надіслати учасникам справи до Електронних кабінетів ЄСІТС.
Дата складання повного тексту ухвали 17.02.2026.
Суддя Яремчук Ю.О.
віддрук. прим.:
1 - до справи