11 лютого 2026 року м. Харків Справа № 922/3114/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуючий суддя Жельне С.Ч., суддя Тихий П.В. , суддя Шутенко І.А.
за участю секретаря судового засідання Федоровій Т.О.
за участю представників сторін,
позивача - Бенденжук Л.О.;
відповідача - адвокат Трубачова І.Ю.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрнафта» (вх. №46Х)
на рішення господарського суду Харківської області від 11.12.2025 року у справі № 922/3114/25, ухвалене в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Кухар Н.М.), повний текст якого складено 18.12.2025 року
за позовом Харківської міської ради, м. Харків
до Акціонерного товариства «Укрнафта», м. Київ
про стягнення 1 558 879,02 грн
Рішенням господарського суду Харківської області від 11.12.2025 у справі позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з Акціонерного товариства «Укрнафта» на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі - 1558 879,02 грн за використання земельної ділянки по вул. Залютинській, 12 у м. Харкові з кадастровим номером 6310137200:12:060:0006 за період з 01.01.2020 по 28.02.2022; стягнуто з Акціонерного товариства «Укрнафта» на користь Харківської міської ради витрати зі сплати судового збору в сумі 23 383,19 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Акціонерне товариство «Укрнафта» звернулось до Східного апеляційного господарського суду через систему “Електронний Суд» з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 11.12.2025 у справі та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.
Апелянт вважає, що за наявності між сторонами договірних правовідносин, у тому числі у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди, відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України, а звернення позивача до суду з відповідними вимогами на підставі зазначеної норми є помилковим. Таким чином, у спірних правовідносинах має місце договірне регулювання, що виключає можливість застосування норм глави 83 Цивільного кодексу України, а обраний Харківською міською радою спосіб захисту є неналежним.
Умовами договору (підпункт «ї» пункту 31) прямо передбачено, що неповернення земельної ділянки у встановлений строк не звільняє орендаря від сплати орендної плати за фактичне користування. У такому разі орендна плата продовжує нараховуватись у розмірах, визначених договором. Відповідач після закінчення строку договору фактично продовжував користуватись земельною ділянкою, що відповідає змісту підпункту «ї» пункту 31 договору. Позивач не надав жодних належних та допустимих доказів повернення земельної ділянки, у тому числі у порядку, визначеному умовами договору.
У додатку до позовної заяви Позивачем подано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформований 06.09.2017 за № НВ-6304871392017, який містить відомості про зареєстроване право користування земельною ділянкою за відповідачем з 11.12.2007 та не містить інформації про припинення цього речового права чи строку його дії.
Документальна позапланова виїзна перевірка охоплює саме спірний період та підтверджує належне виконання АТ «Укрнафта» своїх податкових обов'язків щодо своєчасного та повного внесення орендної плати за земельну ділянку кадастровий номер 6310137200:12:060:0006. Вказане, у свою чергу, спростовує доводи позивача про безпідставне збереження коштів у розмірі орендної плати. Систематичне декларування та своєчасна сплата орендної плати свідчать про добросовісність і сумлінність поведінки відповідача, що узгоджується з принципом верховенства права та виключає можливість покладення на нього додаткових зобов'язань.
Наданий позивачем розрахунок позовних вимог не відповідає фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства. По-перше, розрахунок здійснено із порушенням умов договору оренди землі від 09.10.2007, який прямо визначав порядок та підстави нарахування орендної плати, у тому числі після закінчення строку його дії - до моменту фактичного повернення земельної ділянки орендодавцеві. Ігнорування положень договору унеможливлює правильне визначення розміру зобов'язань відповідача, оскільки порядок та механізм нарахування плати визначався саме волевиявленням сторін, закріпленим у договорі. По-друге, наданий позивачем витяг про нормативну грошову оцінку № 5296 від 20.08.2020 не є належним та допустим доказом для розрахунку розміру орендної плати.
Відповідач посилається на витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ6304871392017 від 06.09.2017 згідно з яким цільове призначення земельної ділянки - 1.11.3, у зв'язку з чим вважає, що на момент здійснення нормативної грошової оцінки та формування витягу № 5296 від 20.08.2020 вказана земельна ділянка мала цільове призначення та відповідно у витязі міститься недостовірна інформація.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, суддею - доповідачем у справі визначено суддю Жельне С.Ч. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Жельне С.Ч., суддя Тихий П.В., суддя Шутенко І.А.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення господарського суду Харківської області від 11.12.2025 року у справі № 922/3114/25; учасникам справи встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, з доказами надсилання його апелянту; призначено справу №922/3114/25 до розгляду на « 11» лютого 2026 о 13:45 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, зал судового засідання №132; витребувано з господарського суду Харківської області матеріали справи № 922/3114/25.
19.01.2026 на адресу суду з господарського суду Харківської області надійшли матеріали справи № 922/3114/25.
У судовому засіданні 11.02.2026 представник відповідача підтримала доводи викладені в апеляційній скарзі та просила її задовольнити; представник позивача просив оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. ( ч.1 ст.270 ГПК України).
Заслухавши доповідь головуючого по справі (суддю доповідача), дослідивши обставини справи, апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права судова колегія зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено такі обставини справи.
Харківською міською радою на підставі ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України проведено комплекс перевірочних заходів з питань використання та охорони земель територіальної громади міста Харкова, додержання вимог земельного законодавства щодо земельної ділянки по вул. Залютинській, 12 у м. Харкові.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 20.08.2025 №440302211, право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1» загальною площею 72,8 кв.м по вул. Залютинській, 12 у м. Харкові зареєстроване з 16.12.2014 по теперішній час за Акціонерним товариством «Укрнафта» на підставі договору купівлі-продажу від 21.07.2004 № 5579, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алексєєвою Л.В., акта приймання-передачі від 01.11.2004.
Вказана нежитлова будівля розташована на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 6310137200:12:060:0006, право користування якою відповідачем не оформлено.
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06.09.2017 № HB-6304871392017, площа земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:12:060:0006, складає 0,1536 га, сформована земельна ділянка - 11.12.2007. Вищевказана земельна ділянка належить до земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. Вид використання земельної ділянки - для обслуговування стаціонарної АЗС з пунктом продажу супутніх товарів з розташуванням спеціальних конструкцій, призначених для розміщення рекламних робіт (послуг, що надаються АЗС).
На підставі рішень Харківської міської ради від 23.12.2005 № 257/05 «Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» та від 27.10.2006 №122/06 «Про внесення змін до рішень сесій Харківської міської ради» між Харківською міською радою та Відкритим акціонерним товариством «Укрнафта» (в подальшому змінено організаційно-правову форму на Акціонерне товариство «Укрнафта») 09.10.2007 укладено договір оренди землі, зареєстрований у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» в Державному реєстрі земель 11.12.2007 за № 540767100093.
Відповідно до умов договору, ВАТ «Укрнафта» передано в оренду земельну ділянку по вул. Залютинській, 12 у м. Харкові загальною площею 0,1536 га (кадастровий номер 6310137200:12:060:0006), несільськогосподарського призначення - землі транспорту для обслуговування стаціонарної АЗС з пунктом продажу супутніх товарів з розташуванням спеціальних конструкцій, призначених для розміщення рекламних робіт (послуг, що надаються АЗС), строком до 01.12.2010.
Проте, з дня припинення дії договору оренди землі від 09.10.2007 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:12:060:0006 загальною площею 0,1536 га по вул. Залютинській, 12 у м. Харкові - 01.12.2010 та по теперішній час, відповідач використовує її без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. 125, 126 Земельного кодексу України.
Згідно із листом Головного управління Державної податкової служби Харківській області від 19.06.2025 № 13391/5/20-40-04-07-12, АТ «Укрнафта» обліковується платником податку за земельну ділянку площею 0,1536 га по вул. Залютинській, 12 у м. Харкові.
За даними податкових декларацій з плати за землю АТ «Укрнафта» задекларовано до сплати та сплачено за земельну ділянку загальною площею 0,1536 га: за 2020 рік - 272 122,45 грн, за 2021 рік - 272 122,45 грн, за 2022 рік - 299 334,69 грн орендної плати.
Таким чином, позивач посилається на те, що оскільки АТ «Укрнафта» у період з 01.01.2020 по 28.02.2022 не сплачувало у встановленому законодавчими актами розмірі плату за користування земельною ділянкою по вул. Залютинській, 12 у м. Харкові, воно зберегло за рахунок Харківської міської ради, як власника земельної ділянки за вказаною адресою, майно - грошові кошти у розмірі орендної плати в сумі 1 558 879,02 грн.
Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області, в якому останній просив стягнути з відповідача на його користь 1 558 879,02 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.
11.12.2025 господарським судом Харківської області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на таке.
Відповідно до статті 80 Земельного Кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
За змістом статей 122, 123, 124 Земельного Кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
У відповідності до підпунктів 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
З наведеного убачається, що чинним законодавством розмежовано поняття земельний податок і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1. ст.14 ПК України).
Предметом позову у справі є вимоги Харківської міської ради про стягнення з ПАТ «Укрнафта» безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою відповідачем без оформлення у спірний період правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою, що належить до комунальної власності.
Так, з матеріалів справи вбачається, що право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1» загальною площею 72,8 кв.м по вул. Залютинській, 12 у м. Харкові зареєстроване з 16.12.2014 по теперішній час за Акціонерним товариством "Укрнафта" на підставі договору купівлі-продажу від 21.07.2004 № 5579.
Вказана нежитлова будівля розташована на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 6310137200:12:060:0006, право користування якою відповідачем не оформлено.
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06.09.2017 № HB-6304871392017, площа земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:12:060:0006, складає 0,1536 га, сформована земельна ділянка - 11.12.2007. Вищевказана земельна ділянка належить до земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. Вид використання земельної ділянки - для обслуговування стаціонарної АЗС з пунктом продажу супутніх товарів з розташуванням спеціальних конструкцій, призначених для розміщення рекламних робіт (послуг, що надаються АЗС).
09.10.2007 між Харківською міською радою та Відкритим акціонерним товариством «Укрнафта» укладено договір оренди землі, зареєстрований у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» в Державному реєстрі земель 11.12.2007 за № 540767100093.
Відповідно до умов договору, ВАТ «Укрнафта» передано в оренду земельну ділянку по вул. Залютинській, 12 у м. Харкові загальною площею 0,1536 га (кадастровий номер 6310137200:12:060:0006), несільськогосподарського призначення - землі транспорту для обслуговування стаціонарної АЗС з пунктом продажу супутніх товарів з розташуванням спеціальних конструкцій, призначених для розміщення рекламних робіт (послуг, що надаються АЗС), строком до 01.12.2010.
Позивач вказує, що АТ «Укрнафта» у період з 01.01.2020 по 28.02.2022 не сплачувало у встановленому законодавчими актами розмірі плату за користування земельною ділянкою по вул. Залютинській, 12 у м. Харкові, воно зберегло за рахунок Харківської міської ради, як власника земельної ділянки за вказаною адресою, майно - грошові кошти у розмірі орендної плати в сумі 1 558 879,02 грн.
Частиною другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Отже, у випадку використання земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди, власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотримання орендної плати в порядку, визначеному статтею 1212 ЦК України.
Згідно зі статтею 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.
Судова колегія враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, де зазначено на те, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Таким чином, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є спірна земельна ділянка сформованим об'єктом цивільних прав, за користування якою Харківська міська рада просить стягнути безпідставно збережені кошти.
Також, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі №922/2060/20 вказав, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Правова позиція Харківської міської ради також узгоджується із судовою практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах Верховного Суду від 02.06.2020 у справі № 922/2845/19, від 25.02.2020 у справі № 922/748/19, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19, від 10.02.2020 у справі № 922/981/18, від 28.02.2020 у справі № 913/169/18.
Враховуючи викладене, відповідач як покупець нерухомого майна, яке розташоване на спірній земельній ділянці, після закінчення 01.12.2010 дії договору оренди земельної ділянки, зокрема, у період з 01.01.2020 по 28.02.2022 фактично використовував земельну ділянку без достатніх правових підстав.
Наведеним підтверджується правомірність звернення позивача про стягнення з відповідача як власника нерухомого майна, коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване, без правових підстав такого використання земельної ділянки, зокрема у період з з 01.01.2020 по 28.02.2022.
Отже, у даному випадку обов'язок відповідача сплатити суму безпідставно збережених коштів виникає в силу самого користування ним спірною земельною ділянкою без сплати орендної плати, і не залежить від того чи сталося це внаслідок поведінки набувача, потерпілого чи інших осіб, або сталось поза їх волею.
Судова колегія зазначає, що відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.
Навіть за умови правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, в обраний позивачем спосіб захисту відбувається відновлення справедливої рівноваги між правами та обов'язками сторін спору, встановлення якої ґрунтується на визначеній нормами земельного законодавства умові платності використання земельної ділянки.
При цьому, оскільки у відповідача відсутня правова підстава для набуття (збереження) спірної земельної ділянки, тому у Харківської міської ради правомірно виникло право на стягнення коштів в порядку ст. 1212 ЦК України.
Апелянт посилається на те, що умовами договору (підпункт «ї» пункту 31) прямо передбачено, що неповернення земельної ділянки у встановлений строк не звільняє орендаря від сплати орендної плати за фактичне користування. У такому разі орендна плата продовжує нараховуватись у розмірах, визначених договором. Відповідач після закінчення строку договору фактично продовжував користуватись земельною ділянкою, що відповідає змісту підпункту «ї» пункту 31 договору.
Апелянт вважає, що враховуючи той факт, що ПАТ «Укрнафта» не повертало земельну ділянку, розташовану по вул. Залютинській, 12 у м. Харкові, загальною площею 0,1536 га, за договором оренди та за відповідним Актом приймання-передачі (повернення) Харківській міській раді, відповідач продовжував користуватись земельною ділянкою та сплачувати плату за землю на умовах, передбачених договором оренди у відповідності з підпунктом ї) пункту 31 договору.
Судова колегія з цього приводу зазначає на таке.
Згідно ч. 1 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» (в реакції на час укладення договору) договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.
За змістом пункту 8 договору оренди від 09.10.2007, договір укладено строком до 01.12.2010 року.
Умовами вказаного пункту також встановлено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Таким чином, умовами договору сторони визначили алгоритм дій в разі припинення строку дії договору.
Разом з цим, з матеріалів справи не вбачається і сторонами не надано до суду доказів того, що на виконання умов договору, орендар, у встановлений договором строк, здійснив письмове повідомлення орендодавця про намір продовжити дію цього договору.
Оскільки строк, на який укладено договір оренди закінчився 01.12.2010, колегія суддів вважає про відсутність підстав для твердження про наявність договірних правовідносин між сторонами у період, визначений позивачем для стягнення безпідставно збережених коштів.
Окремо судова колегія наголошує, що відсутність у матеріалах справи Акту приймання-передачі земельної ділянки не спростовує дані щодо припинення 01.12.2010 речового права оренди.
При цьому, оформлення акту прийому-передачі земельної ділянки є наслідком припинення дії договору оренди, а не підставою його припинення.
Судова колегія враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 922/247/21, де зазначено, що за змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Відсутністю правової підстави вважається такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин та їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. При цьому положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі шляхом розірвання договору (див. подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 915/411/19, від 21.02.2020 у справі № 910/660/19, від 17.03.2020 у справі №922/2413/19). Відповідно до положень статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. За відсутності доказів поновлення такого договору в порядку, що визначений статтею 33 цього Закону або ж укладення нового договору оренди, відсутні й підстави для висновку про те, що орендар, який не повернув земельну ділянку за актом прийому-передачі, користується нею на відповідній правовій підставі, а тому стягнення з такого орендаря безпідставно збереженої орендної плати в порядку приписів статті 1212 ЦК України є цілком правомірним.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги стосовно того, що у додатку до позовної заяви позивачем подано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформований 06.09.2017 за № НВ-6304871392017, який містить відомості про зареєстроване право користування земельною ділянкою за відповідачем з 11.12.2007 та не містить інформації про припинення цього речового права чи строку його дії, судова колегія вважає, що відомості з Державного земельного кадастру жодним чином не спростовують доводи позивача щодо відсутності оформленого права користування спірною земельною ділянкою у період з 01.01.2020 по 28.02.2022.
Відповідачем не враховано, що до 01.01.2013 діяла норма про обов'язкову державну реєстрацію договорів оренди землі та про набрання чинності такими договорами після їх державної реєстрації. Таким чином, відлік строку дії договорів, підписаних до 01.01.2013, розпочинався саме від дати їх державної реєстрації.
З 01.01.2013 державна реєстрація договорів оренди землі не здійснюється у Державному реєстрі земель. Замість цього проводиться державна реєстрація права оренди земельних ділянок в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України).
Доказів укладення між сторонами нового договору щодо оренди спірної земельної ділянки чи доказів внесення сторонами змін до договору щодо подовження строку його дії шляхом укладення письмових додаткових угод сторонами до матеріалів справи не надано.
Таким чином, з огляду на положення ст. 93, 125 Земельного кодексу України, статті 17 Закону «Про оренду землі», поза межами строку дії договору відповідач користується зазначеною земельною ділянкою без укладення відповідного договору. Оскільки договір припинив свою дію, тому встановлені договором умови не можуть бути застосовані до спірного періоду.
У справі № 804/4362/18 Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.02.2021 дійшла висновку, що оскільки договір оренди землі припинився у зв'язку з настанням певного факту, визначеного законом - закінченням строку, на який його було укладено, нарахування до сплати орендної плати після закінчення строку дії договору є безпідставним.
У правових висновках, викладених у постанові Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, зазначено на те, що договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення договору є підставою виникнення обов'язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин. Після спливу строку дії Договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Посилання апелянта на те, що документальна позапланова виїзна перевірка охоплює саме спірний період та підтверджує належне виконання АТ «Укрнафта» своїх податкових обов'язків щодо своєчасного та повного внесення орендної плати за земельну ділянку кадастровий номер 6310137200:12:060:0006, а вказане, у свою чергу, спростовує доводи позивача про безпідставне збереження коштів у розмірі орендної плати, не має для суду заздалегідь встановленої сили, оскільки складання такого акту не підтверджує наявність правових підстав використання земельної ділянки після припинення строку дії договору оренди та у заявлений позивачем період стягнення безпідставно збережених коштів, а тому не може бути врахований під час розгляду справи як документ, яким спростовуються позовні вимоги Харківської міської ради.
Крім того, заперечуючи проти розрахунку, здійсненого Харківською міською радою, апелянт посилається на витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ6304871392017 від 06.09.2017 згідно з яким цільове призначення земельної ділянки - 1.11.3, у зв'язку з чим вважає, що на момент здійснення нормативної грошової оцінки та формування витягу № 5296 від 20.08.2020 вказана земельна ділянка мала цільове призначення та відповідно у витязі міститься недостовірна інформація.
Судова колегія з такими аргументами апелянта не погоджується та зазначає наступне.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про оцінку земель», об'єктами оцінки земель є: територія адміністративно-територіальних одиниць або їх частин, території оціночних районів та зон, земельні ділянки чи їх частини або сукупність земельних ділянок і прав на них, у тому числі на земельні частки (паї), у межах території України.
Згідно з частиною 4 статті 5 Закону України «Про оцінку земель», нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
У відповідності до статті 18 Закону України «Про оцінку земель», нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років.
Частиною 2 статті 20 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Згідно з положеннями частини 3 статті 23 Закону України «Про оцінку земель», Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
За змістом частини 2 статті 20 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Так, відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06.09.2017 № НВ-6304871392017, цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:12:060:0006 - 1.11.3.
Листом Держкомзему України від 24.04.1998 № 14-1-7/1205 затверджено Український класифікатор цільового використання землі (УКЦВЗ).
Відповідно до вказаного класифікатора, код 1.11.3. відповідає цільовому призначенню - Роздрібної торгівлі та комерційних послуг.
Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548 затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель (КВЦПЗ).
Відповідно до п. 1.2 КВЦПЗ код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі.
КВЦПЗ застосовується для використання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, підприємствами, установами для ведення обліку земель та формування звітності із земельних ресурсів. КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.
Статтею 20 Земельного кодексу України передбачено, що при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.
При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.
Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту.
Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру.
Віднесення земельних ділянок до певних категорії та виду цільового призначення земельних ділянок має відповідати класифікатору та правилам, зазначеним в абзаці першому цієї частини.
Пунктом 117 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012, встановлено, що відомості (зміни до них) про зареєстровані земельні ділянки вносяться до Державного земельного кадастру в разі внесення змін до відомостей про земельну ділянку, на яку відповідно до цього порядку відкрито Поземельну книгу.
Згідно з пунктом 118 Порядку, внесення до Поземельної книги відомостей (змін про них) про зареєстровану земельну ділянку (крім випадків, зазначених у пункті 119 цього Порядку) здійснюється за заявою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності відповідно до документації, що є підставою для внесення відповідних відомостей (змін до них) (крім випадків внесення відомостей про зміну виду використання).
Частиною 2 ст. 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру щодо виду використання земельної ділянки в межах певної категорії земель: на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; на підставі письмової заяви власника (користувача) земельної ділянки державної чи комунальної власності, - у разі зміни виду використання земельної ділянки (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони); на підставі проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення.
Частиною 1 статті 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що поземельна книга є документом Державного земельного кадастру, який містить такі відомості про земельну ділянку: а) кадастровий номер; б) площа; в) місцезнаходження (адміністративно-територіальна одиниця); г) склад угідь; ґ) цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); д) нормативна грошова оцінка; е) відомості про обмеження у використанні земельної ділянки; є) відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; ж) кадастровий план земельної ділянки; з) дата державної реєстрації земельної ділянки; и) інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки, а також внесені зміни до цих відомостей; і) інформація про власників (користувачів) земельної ділянки відповідно до даних про зареєстровані речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; ї) дані про бонітування ґрунтів.
Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489 затверджено Порядок нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, який визначає процедуру проведення нормативної грошової оцінки земель населених пунктів.
Пунктом 3 Розділу І вказаного Порядку інформаційною базою для нормативної грошової оцінки земель населених пунктів є затверджені генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій і детальні плани територій, відомості Державного земельного кадастру, дані інвентаризації земель та державної статистичної звітності.
Відповідно до пункту 3 Розділу ІІ Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, визначення нормативної грошової оцінки одного квадратного метра земельної ділянки населених пунктів здійснюється за формулою:
Цн = В * Нп / Нк * Кф * Км
де Цн - нормативна грошова оцінка квадратного метра земельної ділянки (у гривнях);
В - витрати на освоєння та облаштування території з розрахунку на квадратний метр (у гривнях);
Нп - норма прибутку (6%);
Нк - норма капіталізації (3%);
Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки;
Км - коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки.
Відповідно до пункту 5 Розділу ІІ Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), встановлюється на підставі Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за № 1011/18306 (додаток 1).
Додатком 1 до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів (пункт 5 розділу ІІ) визначено коефіцієнти, які характеризують функціональне використання земельної ділянки (Кф).
У пункті 2 примітків до додатку зазначено, що у разі якщо у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель для земельної ділянки, коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), застосовується із значенням 3,0.
Отже, оскільки у відомостях Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:12:060:0006 по вул. Залютинська, 12 у м.Харкові відсутній код КВЦПЗ, а лише наявний код УКЦВЗ - 1.11.3 (що не є тотожним), суд першої інстанції вірно вказав на те, що у Витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 20.08.2020 № 5296 вірно зазначено про відсутність коду КВЦПЗ.
Відповідачем не надано доказів того, що у відомостях про земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:12:060:0006 наявний код Класифікації видів цільового призначення земель, або встановлений для спірної земельної ділянки код згідно з Українським класифікатором цільового використання землі, був приведений у відповідність до Класифікації видів цільового призначення з присвоєнням відповідного коду.
Разом з цим, чинним законодавством не передбачено автоматичної зміни коду УКЦВЗ на код КВЦПЗ у відомостях Державного земельного кадастру.
Відповідно до вимог частини 1 статті 20 Земельного кодексу України (в редакції на час видачі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 20.08.2020), віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проєктами землеустрою щодо їх відведення.
Частинами 1-2 статті 50 Закону України «Про землеустрій», в редакції на час видачі витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 04.03.2020 та 20.08.2020, Проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Доказів того, що Харківська міська рада надавала дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення земельної ділянки та відповідний проєкт розроблявся, матеріали справи не містять.
Надавши оцінку наданим сторонами доказам, судова колегія погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що Харківською міською радою надано більш вірогідні докази, які підтверджують, що в період з 01.01.2020 по 28.02.2022 у відомостях Державного земельного кадастру був відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель.
Отже, за розрахунком позивача розмір орендної плати, за використання земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 6310137200:12:060:0006 загальною площею 0,1536 га по вул. Залютинській, 12 у м. Харкові складає: у 2020 - 85 811,60 грн в місяць, а за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 (крім березня 2020) становить 943 927,60 грн; у 2021 - 85 811,60 грн в місяць, а за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 становить 1 029 739,20 грн; у 2022 - 89 673,12 грн в місяць, а за період з 01.01.2021 по 28.02.2022 становить 179 346,24 грн.
Також, дослідженням розрахунку встановлено, що під час його проведення, позивачем враховано дані листа Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 19.06.2025 № 133991/5/20-40-04-07-12, де зазначено на те, що АТ «Укрнафта» сплачено: за 2020 рік - 272 122,45 грн, за 2021 рік - 272 122,45 грн, за 2022 рік - 299 334,69 грн (за період з 01.01.2022 по 28.02.2022 - 49 889,12 грн) за використання земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:12:060:0006, по вул. Залютинській, 12 у м. Харкові, загальна сума безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки у період з 01.01.2020 по 28.02.2022 становить 1 558 879,02 грн.
Здійснивши перевірку розрахунку позивача, колегія суддів погоджується з доводами Харківської міської ради та висновком суду першої інстанції про те, що сума безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки у період з 01.01.2020 по 28.02.2022 становить 1 558 879,02 грн.
За таких обставин, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів спростування відповідачем наданого позивачем розрахунку недоотриманого доходу, що виключає задоволення аргументів апелянта в цій частині.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 ГПК України)
Стандарт доказування «вірогідності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто необхідним є не надання доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 927/645/19.
Таким чином, висновок місцевого господарського суду про задоволення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Отже, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідно до приписів статті 275 Господарського процесуального кодексу України, Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. ( ст.276 ГПК України)
Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 269,270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд
1.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення господарського суду Харківської області від 11.12.2025 у справі № 922/3114/25 - залишити без задоволення.
2.Рішення господарського суду Харківської області від 11.12.2025 у справі №922/3114/25- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 -289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 18.02.2026.
Головуючий суддя С.Ч. Жельне
Суддя П.В. Тихий
Суддя І.А. Шутенко