05 лютого 2026 року м. Харків Справа №922/597/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І. , суддя Хачатрян В.С.
за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,
за участю представників:
прокурор - Хряк О.О.,
від позивача-1- не з'явився,
від позивача-2 - не з'явився,
від відповідача-1 - не з'явився,
від відповідача-2 - не з'явився,
від третьої особи - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№1857Х від 31.07.2024) на рішення Господарського суду Харківської області від 27.06.2024 у справі №922/597/24 (м. Харків, суддя Жигалкін І.П., повний текст рішення складено 10.07.2024)
за позовом Ізюмської окружної прокуратури Харківської області, м. Балаклія в інтересах держави, в особі:
1. Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області, м.Балаклія, Харківська область,
2. Північно-Східного офісу Держаудитслужби, м. Харків,
до 1. Комунального некомерційного підприємства Балаклійської міської ради Харківської області «Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування», м.Балаклія, Харківська область,
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Вольтар», смт Зачепилівка, Харківська область,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, м. Харків,
про визнання недійсним рішення, -
Керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області (надалі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області (надалі - 1-й Позивач) та Північно-Східного офісу Держаудитслужби (надалі - 2-й Позивач) з позовом до Комунального некомерційного підприємства Балаклійської міської ради Харківської області «Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» (надалі - 1-й Відповідач) та до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛЬТАР» (надалі - 2-й Відповідач), враховуючи подану заяву (вх.№9694) про зміну предмету позову, в якому просить суд:
- визнати недійсним договір про закупівлю №3 від 06.01.2017 укладений між Комунальним закладом охорони здоров'я Балаклійської районної ради «Балаклійська центральна клінічна районна лікарня» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОЛЬТАР»;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛЬТАР» (код за ЄДРПОУ 39777728) на користь Комунального некомерційного підприємства Балаклійської міської ради Харківської області «Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» (код ЄДРПОУ 02003793) суму у розмірі 329 500,00 грн, а з Комунального некомерційного підприємства Балаклійської міської ради Харківської області «Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» (код ЄДРПОУ 02003793) одержані ним за рішенням суду суму у розмірі 329 500,00 грн стягнути в дохід держави;
- судовий збір стягнути з Відповідачів.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.06.2024 в позові відмовлено повністю.
Заступник керівника Харківської обласної прокуратури з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить рішення Господарського суду Харківської області від 27.06.2024 у справі №922/597/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі; судові витрати відшкодувати на користь Харківської обласної прокуратури за рахунок відповідачів; справу розглянути за участі представника Харківської обласної прокуратури; про дату, час та результати розгляду апеляційної скарги повідомити сторони та Харківську обласну прокуратуру.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує про те, що:
- судове рішення прийнято з порушенням, неправильним застосуванням норм матеріального (ст. 5 Закону України «Про публічні закупівлі», ст. ст. 15, 16, 203, 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України) та процесуального права (ст. ст. 13, 73, 76, 77, 78, 79, 86, 236 ГПК України), а також неповним з'ясуванням судом обставин, які мають значення для справи, що призвело до неправомірної відмови у задоволенні позову прокурора;
- наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін цього правочину. Отже, правові наслідки вчинення правочину з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, є заходом цивільно-правової відповідальності, що полягає у припиненні права власності на майно, яке переходить у власність держави;
- порушення ТОВ «ВОЛЬТАР», законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведеного тендеру, не сумісне з основними засадами цивільного законодавства, оскільки воно є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який установлено Законом України «Про публічні закупівлі», нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі та загалом негативно впливає на економічні процеси в державі і суспільстві.
- висновки суду першої інстанції про недоведеність того, що зміст правочину та мета, з якою він вчинений, завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, не відповідають фактичним обставинам справи. Доводи суду першої інстанції про те, що договір є виконаним, а прокурором не доведено наявності шкоди, заподіяної внаслідок укладення оспорюваного договору, доказів неналежного виконання договору не спростовують встановлених обставин та правильності правових висновків та не впливають на підстави для задоволення позовних вимог;
- ч. 3 ст. 228 ЦК України не передбачає відповідальності за вчинення таких неправомірних дій, а регламентує настання наслідків вчинення правочину, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Тобто наслідки, що настають для порушника за вчинення узгоджених антиконкурентних дій, та наслідки, що застосовуються за результатами визнання правочину недійсним, за своєю юридичною суттю є різними юридичними категоріями. Застосування до ТОВ «ВОЛЬТАР» адміністративно- господарських санкцій не впливає на можливість застосувати наслідки недійсності правочинів;
- Верховний Суд неодноразово вказував на наявність у Державної аудиторської служби України права на звернення до суду з позовами про визнання недійсними договорів про закупівлю та сформував однозначний правовий висновок, згідно з яким ця служба є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у таких правовідносинах.
Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 31.07.2024 для розгляду справи №922/597/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№1857Х від 31.07.2024) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 27.06.2024 у справі №922/597/24. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/597/24.
08.08.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/597/24 (вх.№10428).
Від Комунального некомерційного підприємства Балаклійської міської ради Харківської області «Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№10610 від 13.08.2024), в якому просить залишити апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури від 30.07.2024 за №15/2-4243-24 на рішення Господарського суду Харківської області від 27.06.2024 по справі №922/597/24 без задоволення, а судове рішення - без змін.
В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Балаклійської міської ради Харківської області «Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» вказує про те, що:
- судом першої інстанції правомірно був зроблений висновок стосовно того, що прокурором був обраний неефективний спосіб захисту. Така позиція суду першої інстанції цілком законно ґрунтується на висновку, що визнання недійсним вже виконаного договору не відновить порушені інтереси держави через неможливість проведення нового тендеру чи двосторонньої реституції (покупець не зможе повернути товар, який використовував протягом 6 років та буде змушений компенсувати вартість отриманого іншій стороні договору), а прокурор одночасно з вимогою про визнання недійсним договору не заявляє вимоги про односторонню реституцію або відшкодування збитків;
- у апелянта відсутні правові підстави визнавати Балаклійську міську військову адміністрацію Харківської області позивачем по справі №922/578/24 та вимагати у суду стягнення коштів з відповідачів в дохід держави (пункт 4 прохальної частини позовної заяви). Ці кошти повинні стягуватись на користь Балаклійської районної ради Харківської області, з бюджету якої виділялись кошти на вказану в позові закупівлю, та яка припинила своє існування в 2020 році;
- суд першої інстанції цілком законно дійшов висновку, що заявником (апелянтом) не доведено та матеріалами справи не підтверджується, що вчинений правочин є оспорюваним у розумінні ч. 3 ст. 228 ЦК України;
- суд першої інстанції в оскаржуваному апелянтом рішенні зазначив, з посиланням на матеріали справи, що лише сам факт вчинення ТОВ «ВОЛЬТАР» та ТОВ «Аліус-Фарм» порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений Рішенням АМКУ, не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч.3 ст. 228 ЦК України). Вказана обґрунтована позиція суду першої інстанції не була належним чином (з посиланням на норми матеріального права та на докази, які є в матеріалах справи) спростована в апеляційній скарзі.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 призначено апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№1857Х від 31.07.2024) на рішення Господарського суду Харківської області від 27.06.2024 у справі №922/597/24 до розгляду на « 24» жовтня 2024 р. о 10:30 у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 оголошено перерву у розгляді справи №922/597/24 до « 12» грудня 2024 р. о 10:00 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 зупинено апеляційне провадження у справі №922/597/24 до закінчення розгляду Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/3456/23 та оприлюднення повного тексту судового рішення. Учасникам справи постановлено повідомити Східний апеляційний господарський суд про результати розгляду Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/3456/23.
Від Ізюмської окружної прокуратури Харківської області надійшла заява про поновлення провадження у справі, яка обґрунтована прийняттям та оприлюдненням постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 (вх.№178 від 06.01.2026).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.01.2026 поновлено провадження у справі №922/597/24. Запропоновано учасникам справи надати письмові пояснення з урахуванням висновків, викладених у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23. Розгляд справи призначено на "05" лютого 2026 р. о 10:00 год, за адресою: 61022, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132.
У судове засідання з'явився прокурор, просив апеляційну сукаргу задовольнити, рішення Господарського суду Харківської області від 27.06.2024 у справі №922/597/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Інші учасники судового процесу у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
Ураховуючи те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, судом здійснено дії щодо їх належного повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, зважаючи на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, забезпечення судом реалізації учасниками судового процесу права приймати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції, сприяння у наданні їм достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та поданні процесуальних документів, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у даному судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.
Комунальним закладом охорони здоров'я Балаклійської районної ради «Балаклійська центральна клінічна районна лікарня» 01.12.2016 в електронній системі закупівель опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів із закупівлі медичного обладнання, ідентифікатор публічної закупівлі UA-2016-12- 01-001230-с, доступне за посиланням https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2016-12-01-001230-с. Очікувана вартість предмета закупівлі становила 330 000,00 гривень.
Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано двома суб'єктами господарювання: ТОВ «ВОЛЬТАР» та ТОВ «Аліус-Фарм», що підтверджується формою реєстру отриманих пропозицій, де тендерна пропозиція: ТОВ “ВОЛЬТАР» становила 329500,00 грн, а у ТОВ «Аліус-Фарм» становила 330000,00 грн., їх пропозиції упродовж аукціону не змінювалася.
Ураховуючи, що найбільш економічно вигідною виявилася тендерна пропозиція ТОВ «ВОЛЬТАР», електронною системою закупівель автоматично визначено цього учасника, цінова пропозиція якого є найбільш економічно вигідною, що підтверджується формою протоколу розкриття тендерних пропозицій.
Тендерним комітетом Комунального закладу охорони здоров'я Балаклійської районної ради «Балаклійська центральна клінічна районна лікарня», визнано переможцем і акцептовано пропозицію ТОВ «ВОЛЬТАР», яка відповідала вимогам тендерної документації замовника та мала ціну 329500,00 гривень. Рішення оформлено протоколом № 130 від 20.12.2016, у зв'язку з викладеним, в електронній системі закупівель опубліковано повідомлення про намір укласти договір.
06.01.2017 між Комунального закладу охорони здоров'я Балаклійської районної ради «Балаклійська центральна клінічна районна лікарня», як замовником, та ТОВ «ВОЛЬТАР», як учасником, укладено договір про закупівлю № 3, де учасник зобов'язаний у 2017 році поставити замовнику колоноскоп біопсійний з волоконною оптикою герметичний КБ-ВО-Г-20 (13,6) - «ЛОМО» (ДК 016:2010: 32.50.1 - Інструменти і прилади медичні, хірургічні та стоматологічні; ДК 021:2015:33168100-6 - Ендоскопи).
З умов Договору вбачається, що вартість складає 329500,00 грн., в т.ч. ПДВ 21556,07 грн. (п.п. 2.2 Договору).
Вивченням інформації з державного веб-порталу з відкритими даними про використання розпорядниками та одержувачами публічних коштів державного та місцевих бюджетів (https://spending.gov.ua/new/transactions/search) встановлено, що КЗОЗ БРР «БЦКРЛ» сплачено на користь ТОВ «ВОЛЬТАР» 329500,00 грн. за договором № 3 від 06.01.2017, яку перераховано 08.02.2017 № трансакції 43930562.
Водночас, Рішенням Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 11.08.2020 №70/76-р/к у справі №3/01-83-19 визнано, що ТОВ «ВОЛЬТАР» та ТОВ «Аліус-Фарм» вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки тендерних пропозицій та участі у процедурі закупівлі, проведеної Комунальним закладом охорони здоров'я Балаклійської районної ради «Балаклійська центральна клінічна районна лікарня» “Колоноскоп ДК 021:2015: 33168100-6 - Ендоскопи ДК 016:2010: 32.50.1 - Інструменти і прилади медичні, хірургічні та стоматологічні» (ідентифікатор закупівлі в системі «Prozorro» UA- 2016-12-01 -001230-с).
Ураховуючи наведене, Адміністративна колегія Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України дійшла висновку, що узгодивши свою поведінку та свої тендерні пропозиції, ТОВ «Аліус-Фарм» та ТОВ «ВОЛЬТАР» тим самим усунули конкуренцію та змагальність між собою, а отже спотворили результат проведених торгів UA-2016-12-01-001230-с, порушивши право Замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, а відтак, вчинили антиконкурентні узгоджені дії, заборонені Законом України «Про захист економічної конкуренції».
За результатом розгляду позовної заяви про визнати недійсним договору про закупівлю №3 від 06.01.2017, укладеного між Комунальним закладом охорони здоров'я Балаклійської районної ради «Балаклійська центральна клінічна районна лікарня» та ТОВ «ВОЛЬТАР»; стягнення з ТОВ «ВОЛЬТАР» на користь Комунального некомерційного підприємства Балаклійської міської ради Харківської області «Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» суми у розмірі 329 500,00 грн, а з Комунального некомерційного підприємства Балаклійської міської ради Харківської області «Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» одержані ним за рішенням суду суму у розмірі 329 500,00 грн стягнення в дохід держави, судом першої інстанції прийнято рішення, яким в позові відмовити повністю.
Оскаржуване судове рішення мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджено наявність підстав для представництва прокурором законних інтересів держави в особі Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області. Водночас, Північно-Східний офіс Держаудитслужби не проводив моніторинг спірної процедури закупівлі та не виявляв порушення законодавства у спірних правовідносинах, відтак у нього не виникло право на звернення до суду із даним позовом. Тому у спірних правовідносинах Північно-Східний офіс Держаудитслужби не набув статусу позивача. Лише сам факт вчинення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений Рішенням АМКУ, не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (частина третя статті 228 ЦК України). Не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Для визнання недійсним правочину на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства. Матеріали справи не містять відомостей про наявність інших потенційних учасників спірної закупівлі, які б могли задовольнити потреби замовника за менші кошти. Суд звернув увагу, що прокурором не надано доказів наявності на ринку на час проведення спірної закупівлі більш вигідних для замовника цінових пропозицій, як і не надано доказів того, що тендерна пропозиція була подана із завищенням ціни або того, що аналогічні послуги могли бути виконані з використанням менших ресурсів. Крім того, судом враховано, що умови оспорюваного Договору були виконані його сторонами у повному обсязі, договір є виконаним, сума оплат становила 329500,00 грн. та не заперечується жодною із сторін спору.
Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави у даній справі суд вказує про таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Частиною 4 вказаної статті встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до частин 1, 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Таким чином, відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
У постанові Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №915/162/19 зазначено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Нездійснення захисту» має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
У розумінні положень ст.ст.73, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом та підставами для звернення, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень, а також надати докази того, що суб'єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.
Пред'являючи позов в інтересах держави в особі Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області, Прокурор посилається на те, що міська рада (у спірних правовідносинах - Балаклійська міська рада) має повноваження здійснювати контроль щодо законності проведених закупівель за бюджетні кошти, прийнятих за результатами таких закупівель рішень та контроль за ефективністю використання бюджетних коштів при укладенні господарських договорів. У свою чергу договір про закупівлю робіт від 06.01.2017 № 3 укладено за наслідками проведеної Комунальним закладом охорони здоров'я Балаклійської районної ради “Балаклійська центральна клінічна районна лікарня» закупівлі, його оплата здійснюється за рахунок бюджетних коштів.
Рішенням V сесії VIII скликання від 21.01.2021 № 50-VIII Балаклійської міської ради Харківської області прийнято у комунальну власність Балаклійської територіальної громади Харківської області в особі Балаклійської міської ради Харківської області Комунальне некомерційне підприємство Балаклійської районної ради Харківської області «Балаклійська центральна клінічна районна лікарня» (https://balaklevamer.gov.ua/2021/01/29/poriadok-dennvi-v-sesii-balakliiskoi- miskoi-radv-viii-sklvkannia-21 -cichnia-2021 -roku/).
Рішенням V сесії VIII скликання від 21.01.2021 № 51- VIII Балаклійської міської ради Харківської області Про зміну засновника, назви та затвердження Статуту комунального некомерційного підприємства Балаклійської районної ради Харківської області “Балаклійська центральна клінічна районна лікарня» Балаклійська міська рада Харківської області увійшла до складу засновників комунального некомерційного підприємства Балаклійської районної ради Харківської області “Балаклійська центральна клінічна районна лікарня» та змінено назву підприємства на Комунальне некомерційне підприємство Балаклійської міської ради Харківської області “Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» (https://balakleyamer.gov.ua/2021/01/29/poriadok-dennyj-v-sesii-balaklijskoi-miskoi-rady-viii-sklykannia-21 -сісhnіа-2021 -rоku/).
Таким чином, Балаклійська міська рада має повноваження здійснювати контроль щодо законності проведених закупівель за бюджетні кошти, прийнятих за результатами таких закупівель рішень та контроль за ефективністю використання бюджетних коштів при укладенні господарських договорів.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо наявності в органів місцевого самоврядування повноважень на звернення до суду з позовами про визнання недійсними договорів про закупівлю. Такої позиції Верховний Суд дотримується в постановах від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 25.08.2020 у справі №913/153/19, від 19.05.2022 у справі № 904/5558/20 тощо.
Згідно до п. 3 ч. 1, ч. 5 ст. 78 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» повноваження сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради можуть бути достроково припинені у випадках, передбачених законами України «Про військово-цивільні адміністрації», «Про правовий режим воєнного стану». Повноваження сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради за наявності підстав достроково припиняються з дня набрання чинності актом Президента України про утворення відповідної військово-цивільної, військової адміністрації.
Статтею 1 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» передбачено, що для виконання повноважень місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування можуть утворюватися військово-цивільні адміністрації, які є тимчасовими державними органами в містах і призначені для забезпечення дії Конституції та законів України.
Військово-цивільні адміністрації населених пунктів - це тимчасові державні органи, що здійснюють на територіях відповідних територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України, повноваження міських рад, виконавчих органів міських рад та їх голів. Військово-цивільні адміністрації є юридичними особами публічного права і наділяються цим та іншими законами повноваженнями, у межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Військово-цивільні адміністрації населених пунктів набувають прав та обов'язків з дня внесення запису про їх державну реєстрацію як юридичних осіб до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.
Пунктом 6 частини 6 статті 15 зазначеного Закону передбачено, що начальник військової адміністрації звертається до суду щодо визнання незаконними актів органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади.
Прокурор посилаючись на відповідні законодавчі актив, зазначає, що військова адміністрація населеного пункту наділена повноваженнями з управління закладами, у тому числі, охорони здоров'я, забезпечення таких закладів матеріально-технічною базою, також наділена повноваженнями з виконання функцій органів місцевого самоврядування та органів державної влади на визначеній території, може бути стороною у суді.
Указом Президента України № 680/2022 від 01.10.2022 «Про утворення військових адміністрацій населених пунктів у Харківській області», на виконання Закону України «Про правовий режим воєнного стану» утворено Балаклійську міську військову адміністрацію Ізюмського району Харківської області.
Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про здійснення начальниками військових адміністрацій населених пунктів у Харківській області повноважень, передбачених частиною другою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 16.11.2022 № 2777-ІХ (набула чинності 23.11.2022) у період дії воєнного стану в Україні та 30 днів після його припинення чи скасування, начальник, зокрема, Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області крім повноважень, віднесених до його компетенції Законом України «Про правовий режим воєнного стану», здійснює повноваження відповідної міської ради, її виконавчого комітету, відповідного міського голови.
Таким чином, з утворенням Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області повноваження Балаклійської міської ради Ізюмського району Харківської області, були призупинені. У зв'язку з чим, майно, права та обов'язки юридичної особи, повноваження якої призупинено - Балаклійської міської ради Ізюмського району Харківської області, перейшли до Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області.
Ізюмська окружна прокуратура Харківської області на виконання вимог, установлених абз. 4 ч. 4 ст. 23 указаного Закону, листом від 13.11.2023 № 58/1- 4116вих-23 повідомила Балаклійську міську військову адміністрацію Ізюмського району Харківської області про існування порушення інтересів держави від укладення договору про закупівлю № 3 від 06.01.2017 за наслідками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, і про наявність підстав для визнання його недійсним як такого, що суперечить інтересам держави з умислу ТОВ «ВОЛЬТАР». Зазначеним листом також витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.
У відповідь на зазначений лист Балаклійською міською військовою адміністрацією Ізюмського району Харківської області листом від 09.01.2024 № 04-08/120 повідомлено, що у неї відсутня можливість звернення до суду щодо визнання недійсними рішення тендерного комітету щодо визначення переможця у відкритих торгах, визнання недійсним договору №3 від 06.01.2017, укладеного між Комунальним закладом охорони здоров'я Балаклійської районної ради «Балаклійська центральна клінічна районна лікарня» та ТОВ «ВОЛЬТАР».
Таким чином, прокурором дотримано приписи статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та наведено підстави для представництва інтересів держави в особі Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області, оскільки міську військову адміністрацію має повноваження здійснювати контроль щодо законності проведених закупівель за бюджетні кошти, прийнятих за результатами таких закупівель рішень та контроль за ефективністю використання бюджетних коштів при укладенні господарських договорів.
Водночас, судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про необґрунтоване визначення прокурором в якості позивача Північно-Східний офіс Держаудитслужби.
Як зазначає прокурор, Держаудитслужба та її територіальні органи наділені повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів, у тому числі у сфері здійснення публічних закупівель.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 7 Закону України «Про публічні закупівлі» уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою, другою статті 8 вищевказаного Закону України моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (далі - органи державного фінансового контролю). Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.
Відповідно до пунктів 8, 10 частини 1 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43 визначено, що Державна аудиторська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Згідно з підпунктами 3, 4, 9 пункту 4 Положення №43 Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення державного фінансового аудиту, перевірки закупівель, інспектування (ревізії), моніторингу закупівель; здійснює контроль, зокрема, за цільовим, ефективним використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягненням економії бюджетних коштів і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів, дотриманням законодавства про закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.
Таким чином, саме Північно-східний офіс Держаудитслужби наділений повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів, у тому числі у сфері здійснення публічних закупівель.
Верховний Суд у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 906/296/18, від 20.02.2019 у справі № 912/894/18, від 10.04.2019 у справі № 909/569/18, від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 21.05.2019 у справі № 912/895/18, від 29.05.2019 у справі №909/545/18, від 20,11.2019 у справі № 912/2887/18, від 29.07.2020 у справі № 924/316/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 01.09.2020 у справі № 911/1534/19, від 06.10.2020 у справі № 905/121/19 неодноразово вказував на наявність у Державної аудиторської служби України права на звернення до суду з позовами про визнання недійсними договорів про закупівлю та сформував однозначний правовий висновок, згідно з яким ця служба є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у таких правовідносинах.
З урахуванням наведеного Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель. При цьому Держаудитслужба може бути позивачем у справі. Водночас питання належності/неналежності цього органу залежить від обставин кожної конкретної справи, які мають з'ясовуватися у суді з наведенням відповідного обґрунтування у судовому рішенні (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №925/1276/19).
У постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №912/898/18 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 820/8558/15 та від 03.10.2018 у справі №804/8443/16 викладено правовий висновок, згідно з яким звернення до суду в інтересах держави в особі органів Держаудитслужби можливе лише у випадку незабезпечення підконтрольними їй установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю, а за відсутності таких обставин, органи Держаудитслужби не набувають статусу позивача.
За наведених обставин Північно-Східний офіс Держаудитслужби не набув та не міг набути статусу позивача у даних спірних правовідносинах, оскільки не здійснював заходів державного фінансового контролю щодо спірної процедури закупівлі, не проводив її моніторинг, не виявляв порушень законодавства та, відповідно, не звертався до підконтрольної установи з обов'язковими до виконання вимогами щодо їх усунення.
За відсутності встановлених законом передумов для реалізації повноважень на звернення до суду, визначених статтями 8 Закону України «Про публічні закупівлі» та 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», участь Північно-Східного офісу Держаудитслужби у даній справі як позивача є юридично необґрунтованою.
А отже, відповідний висновок суду першої інстанції є вірним.
Стосовно суті позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина перша статті 215 ЦК України визначає підставою недійсності правочину недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Положеннями частини 3 статті 228 ЦК України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Чітке законодавче визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства" відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття "інтерес" є ширшим, адже охоплює, наприклад, "охоронюваний законом інтерес", "публічний інтерес", "суспільний інтерес" тощо.
У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес": у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Державні інтереси - це інтереси, пов'язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (див. рішення Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999).
Поняття "інтереси держави" має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.
Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини третьої статті 228 ЦК України можна дійти висновку, що, зокрема, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Закон України "Про захист економічної конкуренції" визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закон України «Про захист економічної конкуренції» економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Частиною 2 статті 4 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлено, що суб'єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.
Частиною 1 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.
Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів (п.4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).
Відповідно до частини другої статті 4 Закон України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.
Антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції (частина перша статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).
Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів (пункт 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).
При цьому, у пункті 95 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 вказано, що антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч.3 ст.228 ЦК.
Крім того, для суб'єктів господарювання, якими порушено норми Закону України «Про захист економічної конкуренції», зокрема, у разі вчинення ними антиконкурентних узгоджених, чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції) та певні обмеження щодо прийняття участі у процедурах закупівлі протягом наступних трьох років після притягнення до відповідальності за вчинення таких дій (п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про публічні закупівлі»).
Суд першої інстанції, керуючись п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про публічні закупівлі» дійшов обґрунтованого висновку, що саме у вказаний спосіб держава гарантує розвиток добросовісної конуренції, забезпечує ефективність правового регулювання сфери публічних закупівель, прозорість процедур. При цьому позбавлення суб'єкта господарювання права протягом трьох років брати участь у процедурах закупівель є тим запобіжчиком, за допомогою якого держава усуває недобросовісність суб'єктів господарювання від можливості мати доступ до публічних коштів.
Крім того, за порушення законодавства про захист економічної конкуренції Законом України “Про захист економічної конкуренції» передбачена відповідальність. Зокрема, за порушення, визначене пунктами 1, 2 та 4 ст. 50 цього Закону, накладаються штрафи (стаття 51, частина друга статті 52).
З матеріалів справи вбачається, що за порушення, вказане в пункті 1 резолютивної частини рішення Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 11.08.2020 №70/76-р/к у справі №3/01-83-19 визнано, що ТОВ «ВОЛЬТАР» та ТОВ «Аліус-Фарм» вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки тендерних пропозицій та участі у процедурі закупівлі, проведеної Комунальним закладом охорони здоров'я Балаклійської районної ради «Балаклійська центральна клінічна районна лікарня» “Колоноскоп ДК 021:2015: 33168100-6 - Ендоскопи ДК 016:2010: 32.50.1 - Інструменти і прилади медичні, хірургічні та стоматологічні» (ідентифікатор закупівлі в системі «Prozorro» UA-2016-12-01-001230-c). За порушення, в казане в пункті 1 резолютивної частини цього рішення накладено на ТОВ «ВОЛЬТАР» штраф у розмірі 68 000,00 грн; за порушення вказане в пункті 4 резолютивної частини рішення, накладено на ТОВ "ВОЛЬТАР" штраф у розмірі 68 000,00 грн.; за порушення вказане в пункті 7 резолютивної частини рішення, накладено на ТОВ «ВОЛЬТАР» штраф у розмірі 68 000,00 грн.; за порушення вказане в пункті 10 резолютивної частини рішення, накладено на ТОВ «ВОЛЬТАР» штраф у розмірі 68 000,00 грн..
Отже, за порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», Рішенням АМК накладено, зокрема, на переможця спірної закупівлі, яким є відповідач-2 штраф. Отже, відповідача-2 притягнуто до відповідальності за вчинене ним порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Водночас судом враховано, що у відповідності до ст.25 Закону України «Про публічні закупівлі» тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подали два суб'єкта господарювання: ТОВ «ВОЛЬТАР» та ТОВ «Аліус-Фарм». Тендерна пропозиція ТОВ «ВОЛЬТАР» становила 329500,00 грн., а тендерна пропозиція ТОВ «Аліус-Фарм» становила 330000,00 грн. Враховуючи, що найбільш економічно вигідною виявилася тендерна пропозиція ТОВ «ВОЛЬТАР», електронною системою закупівель вона розкрита першою, що підтверджується формою протоколу розкриття тендерних пропозицій. Тендерним комітетом Комунального закладу охорони здоров'я Балаклійської районної ради “Балаклійська центральна клінічна районна лікарня», визнано переможцем і акцептовано пропозицію ТОВ «ВОЛЬТАР», яка відповідала вимогам тендерної документації замовника та мала ціну 329500,00 гривень. Рішення оформлено протоколом № 130 від 20.12.2016.
Разом з цим, матеріали справи не містять відомостей про наявність інших потенційних учасників спірної закупівлі, які б могли задовольнити потреби замовника за менші кошти.
Прокурором не надано доказів наявності на ринку на час проведення спірної закупівлі більш вигідних для замовника цінових пропозицій, як і не надано доказів того, що тендерна пропозиція була подана із завищенням ціни або того, що аналогічні послуги могли бути виконані з використанням менших ресурсів.
Крім того, судом враховано, що умови оспорюваного Договору були виконані його сторонами у повному обсязі, договір є виконаним, сума оплат становила 329500,00 грн. та не заперечується жодною із сторін спору.
Крім того, суд першої інстанції було також надано оцінку доводам 1-го Відповідача, які є розумними, доведеними та спростовують доводи Прокурора щодо його мотивів визнати правочин таким, що суперечить інтересам держави та суспільства.
Так, Комунальним закладом охорони здоров'я Балаклійської районної ради "Балаклійська центральна клінічна районна лікарня" 08.02.2017 було фактично отримано обладнання від ТОВ «ВОЛЬТАР» та сплачено за придбаний товар найнижчу ціну за рахунок бюджетних коштів.
Перший Відповідач посилається на працездатність замовленого товару, де за період з 08.02.2017 р. по 02.03.2022 р. було проведено велику кількість діагностичних досліджень за допомогою Обладнання та надано своєчасно та якісно медичну допомогу громадянам України, тобто Обладнання працювало до окупації м. Балаклія Харківської області військами російської федерації 02.03.2022 р.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що прокурором не доведено, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду, викладеним в оскаржуваному судовому рішенні про те, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваного договору про закупівлю за результатами проведення відкритих торгів із закупівлі Обладнання, наявність протиправних наслідків, а також наявність умислу (наміру) у сторін саме на укладення договору, що суперечить інтересам держави і суспільства. Крім того, Прокурор не обґрунтував належними та допустимими доказами відповідність Договору про закупівлю ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.
При цьому, суд апеляційної інстанції не погоджується із запереченнями Комунального некомерційного підприємства Балаклійської міської ради Харківської області «Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» стосовно того, що у апелянта відсутні правові підстави визначати Балаклійську міську військову адміністрацію Харківської області позивачем у справі з огляду на те, що кошти повинні стягуватись на користь Балаклійської районної ради Харківської області, з бюджету якої виділялись кошти на вказану на вказану в позові закупівлю та яка припинила своє існування в 2020 році. Так, враховуючи те, що закупівлю проводило комунальне підприємство, то у даному випадку питання щодо порушення чи не порушення прав стосується не окремої юридичної особи а територіальної громади, інтереси якої представляють відповідні органи місцевого самоврядування.
Крім того, вказане також підтверджує безпідставність заявлення такої позовної вимоги у даному позові як стягнення суми у розмірі 329 500,00 грн в дохід держави, а не територіальної громади.
Щодо посилання прокурора в апеляційній скарзі на постанови Верховного Суду судова колегія зазначає наступне.
Так, у постанові Верховного Суду у складі КГС від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 предметом розгляду був спірний правочин, що суперечить інтересам держави і суспільства, який укладено з порушенням вимог наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 року №237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції", що призвело до продажу вугілля за вартістю нижче ринкової та спричинило недоотримання коштів державним вугледобувним підприємством з посиланням на норми ст.241 Цивільного кодексу України.
У постанові Верховного Суду у складі КГС від 17.04.2018 у справі №910/1421/16 предметом розгляду був спірний договір, що укладено з порушенням вимог статті 514 Цивільного кодексу України, статей 151, 26 Закону України «Про електроенергетику», пункту 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 за №28, оскільки сторонами при укладанні договору було змінено встановлений законом спеціальний порядок проведення розрахунків за електричну енергію.
У постанові Верховного Суду у складі КГС від 15.02.2018 у справі №911/1023/17 позовні вимоги прокурора обґрунтовувалися тим, що оскаржуваний договір оренди нерухомого майна від 13.03.2014 №1432112, укладений між Ірпінською фінансово-юридичною академією у формі товариства з обмеженою відповідальністю та Національним університетом державної податкової служби України, правонаступником якого є Університет державної фіскальної служби України, завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки спірний об'єкт оренди будучи державною власністю, перебував на балансі Національного університету ДПС України, був об'єктом освіти, та повинен був безоплатно використовуватися для забезпечення діяльності закладу освіти в якості гуртожитку для проживання студентів університету.
У постанові Верховного Суду у складі КГС від 31.05.2018 у справі №911/639/17 предметом розгляду був спірний договір, укладений без наміру досягнення визначеної ним мети, а для отримання права користування та розпорядження надрами Стрілкового та Архангельського газових родовищ, задля безконтрольного розпорядження видобутим природним газом, всупереч інтересам Товариства та держави, а також із метою незаконного управління основними фондами ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" - майновими комплексами родовищ, які безпосередньо використовуються для видобутку природного газу, свердловинами, мережею підземних газопроводів тощо, права на які були передані Товариством як внесок у спільну діяльність.
У постанові Верховного Суду у складі КГС від 10.06.2021 у справі №910/114/19 позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, порушенням процедури закупівлі з посиланням на те, що ТОВ "Компанія Кит" та ТОВ "Альтаір і К" є пов'язаними між собою особами; ТОВ "Компанія Кит" у тендерній пропозиції зазначило недостовірну інформацію щодо ціни пропозиції, безпідставно завищену; при проведенні вказаної закупівлі фактично перевищено граничну суму витрат на придбання державними органами комп'ютерів, що визначена Постановою Кабінету Міністрів України № 332 від 04.04.2001; при проведенні процедури закупівлі порушено вимоги до програмних продуктів, а саме технічних умов проведення відповідної процедури. За результатом розгляду касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось також те, що підставою для визнання недійсним договору від 02.06.2016 №37-16 про закупівлю позивачем було визначено також ст. 232 ЦК України з посиланням на те, що оспорюваний договір було укладено за наявності ознак зловмисної домовленості між службовими особами та уповноваженими представниками ТОВ "Компанія КИТ" та Державної судової адміністрації України.
У постанові Верховного Суду у складі КГС від 15.12.2021 у справі №910/6271/17 позовна заява обґрунтована тим, що: 24.12.2015 відповідач з державного бюджету від ДП «Укрмедпроектбуд» отримав 78 786 008,00 грн, однак ці кошти було перераховано всупереч нормам бюджетного законодавства, що підтверджується актом Державної аудиторської служби України від 10.08.2016 № 04-21/2; станом на дату отримання бюджетних коштів і до моменту перерахування коштів за оспорюваним договором ТОВ «Укрпрофмед» не мало фінансових ресурсів для надання фінансової допомоги, отже, спірна фінансова допомога була перерахована за рахунок безпідставно (незаконно) одержаних бюджетних коштів, що підтверджується відомостями, наданими ПАТ «Євробанк»; всупереч Порядку залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов'язаннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2011 № 809 (далі - Порядок № 809), договір №29/12-15 не погоджувався ані уповноваженим органом управління позивача, ані Міністерством фінансів України.
У постанові Верховного Суду у складі КГС від 13.01.2022 у справі №908/3736/15 позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору позики №JT-ZALK/L-0000-000 від 25.11.2009 в частині повернення отриманих від позивача грошових коштів та сплати відсотків за користування ними. Верховний суд дійшов висновку, що в оскаржуваних судових рішеннях досліджено питання нікчемності договору позики на підставі ч. 1 ст. 228 ЦК України, однак не вирішено питання його недійсності в порядку ч. 3 ст. 228 ЦК України, хоча і зазначено про відмову у задоволенні зустрічного позову про визнання договору позики недійсним. Відсутність у оскаржуваних судових рішеннях висновків щодо дослідження питання відповідності договору позики ч. 3 ст. 228 ЦК України взагалі унеможливлює розгляд касаційної скарги Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури по суті, оскільки суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а не розглядає позовні вимоги, які залишилася поза увагою судів попередніх інстанцій.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що зміст правовідносин, їх предмет, підстави, правове регулювання, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених прокурором справах і у справі, яка переглядається,є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів
Крім того, розглядаючи справу в апеляційному порядку колегія суддів враховує, що у постанові Верховного Суду від 19.12.2025 Об'єднаною палатою уточнено висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК, таким чином:
При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).
Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Також у вказаній постанові Верховного Суду зазначено, що на перший погляд, приписи ч.3 ст.228 ЦК свідчать про те, що втручання у право володіння майном добросовісного учасника правочину не відбувається, невинна особа не має зазнавати збитків через недійсний правочин, адже сторона має отримати від порушника назад своє майно, а з неї стягується в дохід держави лише те, що вона отримала від порушника.
Втім, Об'єднана палата вважає, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 ЦК, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.
По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.
По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").
Таким чином, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують наведених вище висновків суду, зводяться до переоцінки доказів та незгоди з правовою оцінкою, наданою судом першої інстанції, і не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті судом першої інстанції оскаржуваного рішення, не знайшли свого підтвердження, а тому суд залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Також колегія суддів зазначає, що у зв'язку з відмовою у задоволенні позову в повному обсязі, питання застосування строків позовної давності не підлягає розгляду що відповідає положенням статті 267 Цивільного кодексу України, відповідно до якої позовна давність застосовується судом лише у разі наявності підстав для задоволення позову.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
За змістом пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Так, при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).
Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік).
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Крім того, 24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 04.05.2026 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.01.2026 №4757-IX).
Відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
На підставі вищевикладеного, враховуючи обставини введення в Україні воєнного стану, поточну ситуацію що склалася в місті Харкові та Харківській області, з огляду на об'єктивні причини неможливості проведення судового засідання у строк встановлений в ч. 2 ст. 221 ГПК України, задля збереження безпеки учасників судового процесу та працівників суду, а також з метою реалізації учасниками справи процесуальних прав, передбачених ГПК України, суд застосував принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до практики Європейського суду з прав людини.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 27.06.2024 у справі №922/597/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 16.02.2026.
Головуючий суддя Р.А. Гетьман
Суддя О.І. Склярук
Суддя В.С. Хачатрян