ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
16 лютого 2026 року Справа № 902/363/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Маціщук А.В. , суддя Філіпова Т.Л.
секретар судового засідання Приступлюк Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційні скарги Департаменту комунального майна Вінницької міської ради та фізичної особи підприємця Клемешова Олександра Анатолійовича
на рішення Господарського суду Вінницької області від 24.11.2025
(ухвалене о 15:57 год. у м. Вінниці, повний текст складено 24.11.2025)
у справі № 902/363/23 (суддя Маслій І.В.)
за позовом Департаменту комунального майна Вінницької міської ради
до фізичної особи підприємця Клемешова Олександра Анатолійовича
про розірвання договору оренди та повернення орендованого майна
за участю представників сторін:
від позивача - Петренко К.В.;
від відповідача - Чорна О.М.
Департамент комунального майна Вінницької міської ради звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до фізичної особи підприємця Клемешова Олександра Анатолійовича, у якому просив:
- розірвати договір оренди нерухомого майна від 11.07.2019, а саме вбудованих приміщень першого поверху побутової будівлі (літ. Б) загальною площею 69,7 кв.м за адресою: Вінницька область, Вінницький район, м. Вінниця, вул. Келецька, 97, що укладений між Департаментом та ФОП Клемешовим О.А.;
- зобов'язати ФОП Клемешова О.А. повернути Департаменту вбудовані приміщення першого поверху побутової будівлі (літ. Б) загальною площею 69,7 кв.м за адресою: Вінницька область, Вінницький район, м. Вінниця, вул. Келецька, 97 шляхом підписання Акту приймання-передачі.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем як орендарем пунктів 5.2, 5.2.2 Договору оренди, а саме порушення порядку виконання будівельних робіт та проведення в орендованому приміщенні капітального ремонту.
Позивач вважає, що проведення орендарем будівельних робіт із втручанням в конструктивні елементи з обох сторін об'єкта нерухомого майна комунальної форми власності, відсутність огорожі будівельного майданчика та недотримання вимог складування будівельних матеріалів може загрожувати життю та безпеці учнів і працівників школи та є істотними порушеннями Договору оренди.
Господарський суд Вінницької області рішенням від 07.05.2024, котре залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024, позов задовольнив. Стягнув з відповідача на користь позивача витрати на сплату судового збору та витрати на проведення експертизи.
Верховний Суд постановою від 13.11.2024 скасував постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 та рішення Господарського суду Вінницької області від 07.05.2024, а справу №902/363/23 направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатом нового розгляду, Господарський суд Вінницької області рішенням від 24.11.2025 у справі № 902/363/23 в позові відмовив. Стягнув з фізичної особи-підприємця Клемешова Олександра Анатолійовича на користь Департаменту комунального майна Вінницької міської ради витрати на сплату судового збору в сумі 5 368 грн.
При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем здійснений самовільний капітальний ремонт за відсутності погодження з орендодавцем, що є порушенням договору оренди. Однак таке порушення не є істотним, оскільки не завдано шкоди майну чи інтересам орендодавця.
Тому суд виснував про відсутність підстав для розірвання спірного договору оренди.
Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 15, 526, 610, 611, 629, 651, 759, 778, 783 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Не погоджуючись із зазначеним рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою звернувся Департамент комунального майна Вінницької міської ради, у якій просить рішення Господарського суду Вінницької області від 24.11.2025 у справі № 902/363/23 скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована таким.
Висновком експерта від 12.09.2025 №1584/25-21 встановлено, що проведені ремонтно-будівельні роботи по капітальному ремонту об'єкта комунального майна, а саме: вбудованих приміщень загальною площею 69,7 кв.м. (прим. №3: №2 - №4) першого поверху побутової будівлі (літ. Б) за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н, м. Вінниця, вул. Келецька, 97, знаходяться в межах та могли не призвести до зміни зовнішніх розмірів об'єкту та розмірів його внутрішніх приміщень.
Таке формулювання не містить чіткої відповіді на поставлене питання, яке передбачало лише два варіанти - наявність або відсутність зміни розмірів об'єкта.
Незважаючи на це, суд визнав зазначений висновок допустимим доказом, не врахувавши його неоднозначність.
Оскільки відповідь на перше питання є визначальною для всієї експертизи та впливає на оцінку наступних питань щодо зміни конфігурації об'єкта нерухомості, її неоднозначність ставить під сумнів обґрунтованість та доказове значення експертного висновку в цілому.
Відповідач є орендарем, тобто фактичним користувачем орендованого майна, а отже саме він, уклавши за власним волевиявленням відповідний договір оренди, взяв на себе обов'язок щодо утримання в належному стані орендованого майна, здійснення щодо нього ремонтних робіт у відповідності з умовами договору оренди та відповідає за збереження орендованого майна.
Проведення орендарем будівельних робіт із втручанням в конструктивні елементи з обох сторін об'єкта нерухомого майна комунальної форми власності, відсутність огорожі будівельного майданчика та не дотримання вимог складування будівельних матеріалів, що може загрожувати життю та безпеці учнів і працівників школи є істотними порушеннями умов договору оренди.
За наведеного позивач вважає оскаржене рішення необґрунтованим, таким що ухвалене без врахування всіх істотних обставин справи та не ґрунтується на матеріалах справи.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача, відповідач вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову є законним та обґрунтованим, ухваленим з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а подана позивачем апеляційна скарга є необґрунтованою, з огляду на таке.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність заподіяння відповідачем шкоди, у тому числі істотної та що наразі відсутні всі елементи, необхідні для застосування ст. 651 ЦК України та розірвання договору оренди нерухомого майна.
Саме на позивача, як орендодавця, за позовом про розірвання договору покладається обов'язок довести не лише наявність порушень орендарем умов Договору оренди та спричинення йому як орендарю шкоди, а і їх істотність. Такий обов'язок позивача узгоджується як з вимогами закону, так і з усталеною судовою практикою Верховного Суду.
Позивач не спростував висновки суду першої інстанції, з матеріалів справи вбачається, що позивачем не було надано жодних доказів в підтвердження спричинення йому як орендарю істотної шкоди, а отже, доводи апелянта з приводу наявності істотної шкоди, завданої відповідачем, є необґрунтованими та недоведеними.
Тому просить апеляційну скаргу Департаменту комунального майна Вінницької міської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 24.11.2025 в частині відмови у задоволенні позову залишити без змін.
Також не погоджуючись із зазначеним рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою звернувся фізична особа підприємець Клемешов Олександр Анатолійович, у якій просить рішення Господарського суду Вінницької області від 24.11.2025 у справі № 902/363/23 скасувати в частині розподілу судових витрат та ухвалити нове, яким витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу відповідач заперечує щодо застосування судом ч. 9 ст. 129 ГПК України, оскільки жодних неправильних дій в наслідок яких виник цей спір він не вчиняв.
Продовжує, що позивача з самого початку розгляду справи представляли професійні юрист і саме позивач в першу чергу пред'явив до суду безпідставний позов в якому не довів наявність завданої шкоди, наявність якої є обов'язковою при зверненні до суду з позовом про розірвання договору оренди.
Звертає увагу, що відсутність шкоди завданої позивачу підтверджується висновком експерта наявним у матеріалах справи, що підтверджує що жодних негативних наслідків від вчинених позивачем дій позивач не зазнав, що виключає в цьому випадку поняття неправильності дій з боку відповідача.
Вказує, що спір було зумовлено неправильним трактуванням позивачем норм матеріального права в частині підстав розірвання договору оренди нежитлового приміщення та не доведення в подальшому своїх позовних вимог.
Вважає, що суд першої інстанції у цьому випадку скористався своїми дискреційними повноваженнями із порушенням правил застосування ч. 9 ст. 129 ГПК України.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу відповідача вказує, що суд у своєму рішенні акцентував увагу, що у вказаній справі спір виник внаслідок неправильних дій саме зі сторони відповідача як орендаря щодо проведення капітального ремонту об'єкта без письмової згоди позивача як орендодавця за спірним Договором. Виконання з боку відповідача умов договору шляхом погодження проведення робіт з ремонту приміщення, виключало б наявність такого спору між сторонами.
За вказаних обставин, суд поклав витрати зі сплати судового збору саме на відповідача.
Під час розгляду справи по суті вимоги щодо розподілу судових витрат відповідачем для розгляду їх судом першої інстанції не пред'являлися.
Отже, суд першої інстанції правомірно стягнув судові витрати з відповідача, оскільки судом вирішено питання покладення судових витрат саме на відповідача за приписами ч. 9 ст. 129 ГПК України.
Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача.
В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 16.02.2026 представниця позивача підтримала доводи апеляційної скарги Департаменту комунального майна Вінницької міської ради. Заперечила проти доводів апеляційної скарги відповідача. Просила апеляційну скаргу позивача задовольнити, рішення Господарського суду Вінницької області від 24.11.2025 у справі № 902/363/23 скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити. В задоволенні апеляційної скарги ФОП Клемешова О.А. просила відмовити.
Представниця відповідача в судовому засіданні заявила, що з доводами апеляційної скарги позивача не погоджується, вважає їх безпідставними. Підтримала доводи апеляційної скарги відповідача. З огляду на зазначене, просила суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги позивача, апеляційну скаргу відповідача задовольнити та скасувати оскаржене судове рішення в частині покладення на відповідача судових витрат та ухвалити нове, яким витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем, а в решті - залишити без змін.
Дослідивши матеріали справи, апеляційні скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги позивача слід відмовити, а апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, в свою чергу оскаржене рішення суду першої інстанції належить змінити, виходячи з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 11.07.2019 між Департаментом комунального майна Вінницької міської ради (орендодавець) та ФОП Клемешовим Олександром Анатолійовичем (орендар) укладено договір оренди приміщень /будівель, споруд/ №ДЖГ-3 (далі - договір; т. 1, а. с. 8-11).
Згідно п.1.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування на підставі рішення виконавчого комітету міської ради №1752 від 11.07.2019 вбудовані приміщення загальною площею 69.7 кв. м. (прим №3 №2-№4) першого поверху побутової будівлі (літ Б) за адресою: м Вінниця, вуд Келецька, 97, надалі об'єкт, вартістю 358 016 грн визначеною незалежною (експертною) оцінкою встановленою станом на 27.06.2019 та затвердженою рішенням виконавчого комітету міської ради №1748 віл 11.07.2019 який знаходиться на балансі комунального підприємства "Агенція муніципальної нерухомості" Вінницької міської ради, що розташоване за адресою, м. Вінниця, пул. Соборна, 36.
Пунктами 1.2-1.4 Договору сторони узгодили, що характер використання об'єкта-розміщення складських приміщень 69,7 кв. м. Об'єкт передається "Орендарю" - згідно з актом прийому-передачі. Строк оренди визначається з 14.07.2019 до 14.06.2022.
Згідно п.4.2.3 Договору, орендар зобов'язується проводити за власний рахунок поточний ремонт приміщень, обладнання, інвентарю, інженерних мереж, що знаходяться в об'єкті щороку, про що інформувати орендодавця в письмовій формі.
Орендар має право за згодою орендодавця здійснити капітальний ремонт, реконструкцію, провести інші роботи для поліпшення об'єкта Згода "Орендодавця" оформляється відповідними рішеннями виконавчого комітету міської ради. Ремонтно-будівельні роботи на об'єкт виконуються на підставі проектно-кошторисної документації, розробленої та затвердженої в установленому чинними нормативними актами порядку та при наявності дозволу на виконання цих робіт (п. 5.2.2 Договору).
Відповідно до п. 6.3. Договір оренди може бути достроково розірваний на вимогу орендодавця у разі неналежного виконання орендарем зобов'язань взятих за договором та з інших підстав, передбачених нормативними актами України.
Пунктом 8.1. Договору визначено, що орендар зобов'язується не проводити конструкторські зміни та не проводити роботи, виконання яких може загрожувати життю та безпеці учнів і працівників школи.
14.07.2019 сторонами складено та підписано Акт прийому-передачі приміщення до договору оренди №ДЖГ-3 згідно якого на момент продовження оренди, зміни "орендодавця" та балансоутримувача "орендар" фактично займає вбудовані приміщення загальною площею 69,7 кв. м. (прим. №3: №2-№4) першого поверху побутової будівлі (літ. Б) за адресою: м. Вінниця, вул. Келецька, 97. Технічний та санітарний стан приміщень задовільний (т. 1, а. с. 22).
02.02.2023 представниками Департаменту комунального майна міської ради спільно з представниками балансоутримувача Об'єкта - КП "Агенція муніципальної нерухомості" Вінницької міської ради на підставі доповідної записки від 02.02.2023 заступника начальника відділу управління майном КП "Агенція муніципальної нерухомості" ВМР (далі-Підприємство) Цибровської Лариси здійснено вихід, з метою проведення обстеження об'єкта нерухомого майна комунальної форми власності (побутової будівлі), розташованого за адресою: м. Вінниця, вул. Келецька, 97 загальною площею 265,8 кв. м. Під час обстеження встановлено: проведення будівельних робіт із втручанням в конструктивні елементи з обох сторін об'єкта нерухомого майна комунальної форми власності (побутової будівлі) загальною площею 265,8 кв. м., розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Келецька, 97. Станом на 02.02.2023 клопотання від орендаря стосовно здійснення поліпшень та ремонту майна, переданого в оренду, відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ до підприємства не надходило. Вказані обставини зафіксовані в Акті проведення обстеження об'єкта нерухомого майна комунальної форми власності (побутової будівлі), розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Келецька, 97 від 02.02.2023. Під час обстеження проводилась фотофіксація, фото додається (т. 1, а. с.15-19).
15.02.2023 представниками Департаменту комунального майна міської ради та Департаменту архітектурно-будівельного контролю міської ради спільно з представниками балансоутримувача Об'єкта - КП "Агенція муніципальної нерухомості" Вінницької міської ради, на підставі доповідної записки від 14.02.2023 заступника начальника відділу управління майном КП "Агенція муніципальної нерухомості" ВМР (далі-Підприємство) Цибровської Лариси здійснено вихід, з метою проведення обстеження об'єкта нерухомого майна комунальної форми власності (побутової будівлі), розташованого за адресою: м.Вінниця, вул. Келецька, 97 загальною площею 265,8 кв. м. Комісійно, виходом на місце візуальним оглядом встановлено: факт виконання будівельних робіт з капітального ремонту зовнішніх стін, шляхом заміни силікатної цегли на керамічну; будівельний майданчик під час виконання вищезазначених робіт не огороджений належним чином, відповідно до вимог будівельних норм діючого законодавства у сфері будівництва; не дотримано вимог складування будівельних матеріалів біля об'єкта нерухомого майна комунальної власності (побутової будівлі) загальною площею 265,8 кв. м. розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Келецька, 97, що можна вважати фактом виконання підготовчих робіт на об'єкті будівництва, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466 потребує отримання дозвільних документів. Зі слів будівельників, які були на об'єкті будівництва, під час спілкування з працівником архітектурно-будівельного контролю міської ради в особі Борецького Василя було встановлено, що жодних документів (технічного звіту, звіту проектних рішень та дефектного акту) для ознайомлення не було надано будівельникам та працівникам міської ради замовником виконання робіт. Вказані обставини зафіксовані в Акті проведення обстеження об'єкта нерухомого майна комунальної форми власності (побутової будівлі), розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Келецька, 97 від 15.02.2023. Під час обстеження проводилась фотофіксація (фото додається) (т. 1, а. с. 20-22).
Враховуючи вищевикладене, позивач зазначає, що проведення орендарем будівельних робіт із втручанням в конструктивні елементи з обох сторін об'єкта нерухомого майна комунальної форми власності, відсутність огорожі будівельного майданчика та не дотримання вимог складування будівельних матеріалів, що може загрожувати життю та безпеці учнів і працівників школи є істотними порушеннями договору оренди.
Таким чином, позивач посилаючись на порушення орендарем пунктів 5.2.2. та пункту 5.2. договору оренди, а саме, порушення орендарем порядку виконання будівельних робіт та проведення в орендованому приміщенні капітального ремонту звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом про розірвання договору оренди та повернення орендованого майна.
Крім того, Господарський суд Вінницької області ухвалою від 16.06.2023, серед іншого, клопотання Департаменту комунального майна Вінницької міської ради про призначення судової будівельно-технічної експертизи задовольнив. Призначив у справі №902/363/23 судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручив Вінницькому відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. На розгляд судової експертизи поставлено питання: до якого виду ремонтних робіт, а саме, капітального чи поточного відносяться роботи, що були здійснені ФОП Клемешевим О.А. на об'єкті комунального майна, а саме: вбудованих приміщеннях загальною площею 69,7 кв. м. (прим. №3: №2 - №4) першого поверху побутової будівлі (літ. Б) за адресою: Вінницька область, Вінницький район, м. Вінниця, вул. Келицька, 97 (т. 1, а. с. 62-64).
Згідно із висновком експерта №4562/23-21 від 21.02.2024 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи у господарській справі № 902/363/23 (далі - Висновок 4562/23-21) відповідно до вимог п.п.3.7, п. 3 ДБН А.2.2-3-2014 "склад та зміст проектної документації на будівництво", п.3.1, п.3 ДСТУ Б В.3.1-2:2016 "ремонт і підсилення несучих і огороджувальних будівельних конструкцій та основ будівель і споруд", ремонтно-будівельні роботи, що були здійснені ФОП Клемишовим О.А. на об'єкті комунального майна, а саме вбудованих приміщень загальною площею 69,7 кв. м. (прим. № 3:№2-№4) першого поверху побутової будівлі (літ. Б) за адресою: Вінницька область, Вінницький р-н., м. Вінниця, вул. Келецька, 97 відноситься до капітального ремонту (т. 1, а. с. 89-93).
Також Господарський суд Вінницької області ухвалою від 17.02.2025 у справі №902/363/23 (т. 3, 112-118) задовольнив частково клопотання Департаменту комунального майна Вінницької міської ради №б/н від 10.01.2025 про призначення судової будівельно-технічної експертизи. Призначив у справі №902/363/23 додаткову судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручив Вінницькому відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
На вирішення додаткової судової експертизи поставив питання:
- Чи призвели роботи по капітальному ремонту на об'єкті комунального майна, а саме: вбудованих приміщеннях загальною площею 69,7кв. м. (прим. №3: №2 - №4) першого поверху побутової будівлі (літ.Б) за адресою: Вінницька область, Вінницький район, м. Вінниця, вул. Келецька, 97 до зміни зовнішніх розмірів об'єкту та розмірів його внутрішніх приміщень?
- Чи втратив об'єкт комунального майна, а саме: вбудованих приміщеннях загальною площею 69,7 кв. м. (прим. № 3:№2-№4) першого поверху побутової будівлі (літ. Б) за адресою: Вінницька область, Вінницький р-н., м. Вінниця, вул. Келецька, 97, свої характеристики (вартість, фізичний стан, тощо) внаслідок здійсненого відповідачем втручання у зовнішні стіни об'єкту?
- Чи можливе подальше безпечне використання, в тому числі за цільовим призначенням, вбудованих приміщень загальною площею 69,7кв. м. (прим. №3: №2 - №4) першого поверху побутової будівлі (літ.Б) за адресою: Вінницька область, Вінницький район, м. Вінниця, вул. Келецька, 97, в наслідок здійсненого відповідачем втручання у зовнішні стіни об'єкту?
Відповідно до висновку експерта від 12.09.2025 №1584/25-21 за результатом проведення додаткової судової будівельно-технічної експертизи (далі - Висновок №1584/25-21; т. 3, а. с. 163-169):
1 Проведені ремонтно-будівельні роботи по капітальному ремонту об'єкта комунального майна, а саме: вбудованих приміщень загальною площею 69,7 кв. м. (прим. №3: №2 - №4) першого поверху побутової будівлі (літ. Б) за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н, м. Вінниця, вул. Келецька, 97, знаходяться в межах та могли не призвести до зміни зовнішніх розмірів об'єкту та розмірів його внутрішніх приміщень.
2. Об'єкт комунального майна, а саме: вбудовані приміщення загальною площею 69,7 кв. м. (прим. №3: №2 -№4) першого поверху побутової будівлі (літ.Б) за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н, м. Вінниця, вул. Келецька, 97, не втратив свої характеристики щодо ринкової вартості та технічного стану внаслідок здійсненого відповідачем втручання у зовнішні стіни об'єкту.
3. Подальше безпечне використання, в тому числі за цільовим призначенням, вбудованих приміщень загальною площею 69,7 кв. м. (прим. №3: №2-№4) першого поверху побутової будівлі (літ. Б) за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н, м. Вінниця, вул. Келецька, 97, внаслідок здійсненого відповідачем втручання у зовнішні стіни об'єкту, технічно можливе.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
В силу приписів ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України встановлено обов'язковість виконання договору сторонами.
Згідно з статтею 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. 2. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Відповідно до ч. 1 ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Статтею 773 ЦК України унормовано, що наймач зобов'язаний володіти та/або користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач володіє та/або користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.
Наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця (ч. 1 ст. 778 ЦК України).
Отже, підставою для розірвання договору оренди може бути, зокрема, користування річчю всупереч договору або призначенню речі чи з порушенням умов договору найму.
Апеляційний господарський суд бере до уваги, що скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав, що лише формальні посилання позивача на порушення умов Договору без обґрунтування їх істотності, а також невстановлення судами, чи призвів проведений ремонт до позбавлення позивача очікуваних результатів або істотної різниці між очікуваним і фактично отриманим, унеможливлюють вирішення питання про дострокове розірвання договору.
Також судом касаційної інстанції зазначено, що судами не досліджено вплив ремонту на можливість використання приміщення за цільовим призначенням.
Частинами 1, 2 ст. 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2024 у справі №918/391/23 наголосила, що порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору. У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії "значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору".
Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2021 у справі №910/2861/18 та від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, у яких зазначено, що для застосування ч. 2 ст. 651 ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.
Головна ідея, на якій ґрунтується правило ч. 2 ст. 651 ЦК України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміни в судовому порядку.
Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов'язаних з укладенням та виконанням договору.
Враховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що управнена сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов'язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує управнену сторону відмовлятися від договору (розривати його) за найменшого порушення.
Одним із факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов'язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована у збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди.
Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Верховного Суду від 09.12.2020 у справі №199/3846/19).
Отже, законодавство в питанні розірвання договору дбає не лише про інтереси управненої сторони, а й про інтереси зобов'язаної сторони, оскільки розірвання договору може завдати значних збитків стороні, яка допустила незначне порушення, тобто законодавець прагне досягти справедливого балансу між інтересами сторін договору.
Також потрібно враховувати, що у відносинах оренди основним їх регулятором, крім спеціального законодавства, є договір оренди. Враховуючи, що договір є регулятором відносин з використання об'єкту оренди, на ці відносини поширюються правила ст. 3 ЦК України, яка визначає, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тож і приписи чинного законодавства, і умови договору потрібно застосовувати крізь призму загальних засад статті 3 ЦК України. Відповідно істотність за абзацом другим ч. 2 ст. 651 ЦК України має оцінюватися так само з точки зору справедливості, добросовісності та розумності, які сукупно утворюють цільний засадничий принцип регулювання приватноправових відносин.
Згідно із ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення з орендарем договору концесії такого майна; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об'єкта оренди або значне пошкодження об'єкта оренди.
Договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором (ч. 2 ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").
На позивача (як орендодавця) за позовом про розірвання договору покладається обов'язок довести не лише наявність порушень орендарем умов Договору та спричинення йому як орендарю шкоди, а і їх істотність. Такий обов'язок позивача узгоджується як з вимогами закону, так і з усталеною судовою практикою, зокрема викладеною у постановах Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 911/2755/18, від 29.10.2019 у справі № 911/2755/18.
Вище вказано, що за умовами п. 5.2.2 Договору орендар має право за згодою орендодавця здійснити капітальний ремонт, реконструкцію, провести інші роботи для поліпшення об'єкта Згода "Орендодавця" оформляється відповідними рішеннями виконавчого комітету міської ради. Ремонтно-будівельні роботи на об'єкт виконуються на підставі проектно-кошторисної документації, розробленої та затвердженої в установленому чинними нормативними актами порядку та при наявності дозволу на виконання цих робіт.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач вказує про порушення відповідачем умов договору оренди в частині проведення капітального ремонту об'єкту оренди без належного погодження.
У постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 14.08.2019 у справі № 910/8819/18, від 17.03.2020 у справі № 911/1102/19, від 28.09.2019 у справі №910/5381/18 також зазначено, що оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
З матеріалів справи вбачається, що 02.02.2023 представниками Департаменту комунального майна міської ради спільно з представниками балансоутримувача Об'єкта - КП "Агенція муніципальної нерухомості" Вінницької міської ради здійснено обстеження об'єкта на час обстеження встановлено проведення будівельних робіт із втручанням в конструктивні елементи з обох сторін об'єкта нерухомого майна комунальної форми власності (побутової будівлі) загальною площею 265,8 кв. м., розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Келецька, 97 (фото додаються).
Пізніше, 15.02.2023 представниками Департаменту комунального майна міської ради та Департаменту архітектурно-будівельного контролю міської ради спільно з представниками балансоутримувача об'єкта - КП "Агенція муніципальної нерухомості" Вінницької міської ради повторно здійснено обстеження об'єкта та встановлено факт виконання будівельних робіт з капітального ремонту зовнішніх стін, шляхом заміни силікатної цегли на керамічну; будівельний майданчик під час виконання вищезазначених робіт не огороджений належним чином, відповідно до вимог будівельних норм діючого законодавства у сфері будівництва; не дотримано вимог складування будівельних матеріалів біля об'єкта нерухомого майна комунальної власності (побутової будівлі) загальною площею 265,8 кв. м. розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Келецька, 97, що можна вважати фактом виконання підготовчих робіт на об'єкті будівництва, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466 потребує отримання дозвільних документів. Зі слів будівельників, які були на об'єкті будівництва, під час спілкування з працівником архітектурно-будівельного контролю міської ради в особі Борецького Василя було встановлено, що жодних документів (технічного звіту, звіту проектних рішень та дефектного акту) для ознайомлення не було надано будівельникам та працівникам міської ради замовником виконання робіт.
Вказані обставини зафіксовані в актах проведення обстеження об'єкта нерухомого майна комунальної форми власності (побутової будівлі), розташованої за адресою: м.Вінниця, вул. Келецька, 97 від 02.02.2023 та 15.02.2023.
Крім того, згідно Висновку експерта № 4562/23-21 відповідно до вимог п.п.3.7, п. 3 ДБН А.2.2-3-2014 "склад та зміст проектної документації на будівництво", п.3.1, п.3 ДСТУ Б В.3.1-2:2016 "ремонт і підсилення несучих і огороджувальних будівельних конструкцій та основ будівель і споруд", ремонтно-будівельні роботи, що були здійснені ФОП Клемишовим О.А. на об'єкті комунального майна, а саме вбудованих приміщень загальною площею 69,7 кв. м. (прим. № 3:№2-№4) першого поверху побутової будівлі (літ. Б) за адресою: Вінницька область, Вінницький р-н., м. Вінниця, вул. Келецька, 97 відноситься до капітального ремонту.
Також, із Висновку експерта №1584/25-21 вбачається, що:
1 Проведені ремонтно-будівельні роботи по капітальному ремонту об'єкта комунального майна, а саме: вбудованих приміщень загальною площею 69,7 кв. м. (прим. №3: №2 - №4) першого поверху побутової будівлі (літ. Б) за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н, м. Вінниця, вул. Келецька, 97, знаходяться в межах та могли не призвести до зміни зовнішніх розмірів об'єкту та розмірів його внутрішніх приміщень.
2. Об'єкт комунального майна, а саме: вбудовані приміщення загальною площею 69,7 кв. м. (прим. №3: №2 -№4) першого поверху побутової будівлі (літ.Б) за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н, м. Вінниця, вул. Келецька, 97, не втратив свої характеристики щодо ринкової вартості та технічного стану внаслідок здійсненого відповідачем втручання у зовнішні стіни об'єкту.
3. Подальше безпечне використання, в тому числі за цільовим призначенням, вбудованих приміщень загальною площею 69,7 кв. м. (прим. №3: №2-№4) першого поверху побутової будівлі (літ. Б) за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н, м. Вінниця, вул. Келецька, 97, внаслідок здійсненого відповідачем втручання у зовнішні стіни об'єкту, технічно можливе.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За приписами ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.
Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" передбачено, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Суд зауважує, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 86 ГПК України.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зазначений стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають сторони. Тобто, необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
При цьому відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, кожен окремо та в їх сукупності, суд апеляційної інстанції висновує, що позивачем доведено порушення відповідачем умов Договору, а саме проведення капітального ремонту за відсутності згоди орендодавця (позивача).
Однак, за результатами проведення додаткової судової будівельно-технічної експертизи встановлено, що виконані роботи з капітального ремонту здійснені в межах об'єкта та могли не спричинити зміни його зовнішніх габаритів і внутрішніх площ. У результаті втручання відповідача у зовнішні стіни будівлі об'єкт не втратив своїх характеристик щодо технічного стану та ринкової вартості, а його подальша безпечна експлуатація, у тому числі за цільовим призначенням, залишається технічно можливою.
Суд зауважує, що в цьому випадку, позивач не надав доказів, які б могли задовольнити стандарт доказування "вірогідності доказів" в контексті істотності порушення відповідачем умов Договору.
На переконання апеляційного господарського суду, позивач стверджуючи про істотні порушення умов Договору відповідачем, переоцінює, як вчиненні відповідачем дії щодо проведення капітального ремонту орендованого приміщення за відсутності згоди орендодавця, так і сам капітальний ремонт (його наслідки).
Тобто, фактично неможливо стверджувати, що внаслідок здійснення відповідачем капітального ремонту, за відсутності згоди позивача, відповідачем було допущено саме істотне порушення умов Договору, які давали б підстави для його розірвання в судовому порядку.
Щодо посилання позивача на порушення п. 8.1. Договору, суд зауважує, що матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження того, що проведення робіт із капітального ремонту будь-яким чином загрожувало життю та безпеці учнів і працівників школи. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 16.02.2026 представниця позивача визнала відсутність в матеріалах справи відповідних доказів.
Тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в позові щодо розірвання Договору.
Також, з огляду на вказане, не підлягає до задоволення і похідна вимога - про зобов'язання відповідача повернути орендоване майно за актом приймання-передавання.
Щодо розподілу судових витрат.
Матеріалами справи підтверджується, що сторони в цій справі несли такі витрати:
1. Позивач
- сплата судового збору в сумі 5 368 грн (т. 1, а. с. 6);
- оплата вартості судової будівельно-технічної експертизи в розмірі 23 898 грн, покладена ухвалою Господарського суду Вінницької області від 13.06.2023 (т. 1, а. с. 62-64, 75);
- оплата вартості судової будівельно-технічної експертизи в розмірі 25 444 грн 80 коп., покладена ухвалою Господарського суду Вінницької області від 17.02.2025 (т. 3, а. с. 112-118,120).
Всього 54 710 грн 80 коп.
2. Відповідач
- сплата судового збору в розмірі 8 052 грн за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Вінницької області від 07.05.2024 в цій справі (т. 1, а. с. 120);
- сплата судового збору в розмірі 10 736 грн за подання касаційної скарги на рішення Господарського суду Вінницької області від 07.05.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 в цій справі (т. 2, а. с. 9).
Всього 18 788 грн.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В той же час, ч. 9 ст.129 ГПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Отже, ч.9 ст.129 ГПК визначено два випадки, за яких суд з власної ініціативи може відступити від загального правила розподілу судових витрат (від правила їх пропорційного розподілу): 1) зловживання стороною чи її представником процесуальними правами; 2) виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони.
Верховний Суд у постанові від 21.03.2023 у справі №911/813/21 вказав, що ч.9 ст.129 ГПК наділяє суд дискреційними повноваженнями щодо покладання на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, судових витрат повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, однак за умови, що відповідний висновок суду має бути належним чином обґрунтованим. Наведена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. Така позиція Верховного Суду є сталою та послідовною, викладена також у постановах Верховного Суду від 02.04.2020 у справі №912/2171/18, від 25.03.2021 у справі №905/717/20, від 08.04.2021 у справі №905/716/20, від 25.11.2021 у справі №904/5929/19, від 31.05.2022 у справі №927/515/21, від 15.09.2022 у справі №910/10159/21 та в додаткових постановах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №916/376/19, від 12.07.2022 у справі №910/18970/19, на які посилається скаржник.
Апеляційний господарський суд вказує, що розподіляючи судові витрати, суд першої інстанції фактично поклав на позивача всі витрати із проведення судових експертиз, а на відповідача - з оплати судових збрів (за подання позову, апеляційної та касаційної скарг).
Між тим, проаналізувавши текст рішення Господарського суду Вінницької області від 24.11.2025 у справі №902/363/23, суд апеляційної інстанції не встановив, однозначних (чітких) мотивів саме такого розподілу судових витрат.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що місцевий господарський суд вирішуючи питання розподілу судових витрат, не вирішив питання щодо розподілу витрат за проведення експертиз, не розподілив такі витрати щодо проведення судової будівельно-технічної експертизи, здійсненої під час першого розгляду цієї справи.
Усуваючи такі недоліки оскаржуваного рішення, апеляційний господарський суд зазначає, що фактично спір в цій справі виник із дій відповідача, який здійснив капітальний ремонт приміщень, за відсутності згоди орендодавця (позивача).
В той же час, позивач переоцінив такий капітальний ремонт, його наслідки, та виснував про те, що відбулося істотне порушення умов Договору, а тому звернувся до суду із цим позовом.
У свою чергу, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України).
Таким чином, апеляційний господарський суд висновує, що покладення судових витрат лише на одну із сторін спору не буде відповідати такому завданню господарського судочинства, як справедливість.
Тому, на позивача слід покласти судові витрати, пов'язані з оплатою судових експертиз, оскільки на їх підставі мали б встановитися істотні порушення відповідачем умов Договору оренди, а на відповідача - суми судових зборів, котрі несли сторони при поданні позову (позивач), апеляційної та касаційної скарг (відповідач).
При цьому, судом враховано, що позивач несе витрати в сумі 49 342 грн 80 коп., а відповідач - 24 156 грн.
Крім того, згідно із п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.
Між тим, резолютивна частина рішення Господарського суду Вінницької області від 24.11.2025 у справі №902/363/23 не містить висновок про покладення на відповідача судових витрат, пов'язаних із апеляційним та касаційним оскарженням відповідних судових рішень, при першому розгляді справи.
Це призвело до певної правової невизначеності рішення суду, за мотивувальною частиною котрого є висновок про покладання на відповідача витрат зі сплати судового збору, однак резолютивна частина не містить відповідної інформації.
Опосередковано вказане також мало наслідком і подання відповідачем заяви про ухвалення додаткового рішення із проханням здійснити розподіл судових витрат за подання апеляційної і касаційної скарг (т. 3, а. с. 202-203).
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Вінницької області від 24.11.2025 у справі №902/363/23 підлягає зміні як у мотивувальній, так і в резолютивній частинах у частині розподілу судових витрат, оскільки суд першої інстанції розподіляючи судові витрати на підставі ч. 9 ст. 129 ГПК України, не навів чітких і належно обґрунтованих мотивів відступу від загального правила їх розподілу, що суперечить правовим позиціям Верховний Суд щодо необхідності належного обґрунтування застосування процесуальної санкції.
Крім того, резолютивна частина рішення не узгоджується з його мотивувальною частиною та не містить висновків щодо покладення на відповідача витрат зі сплати судового збору за апеляційне і касаційне оскарження, що створює правову невизначеність та не відповідає вимогам п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) ЄСПЛ також 0зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржники були почутими і їм надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З урахуванням викладеного в сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову, однак вбачає недостатнє мотивування застосування ч. 9 ст. 129 ГПК України із врахуванням фактичних висновків суду.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє відображення при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції.
В той же час, доводи апеляційної скарги позивача не спростовують встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
У відповідності до п. 4 ч. ст. 277 ГПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене апеляційну скаргу Департаменту комунального майна Вінницької міської ради слід залишити без задоволення, а апеляційна скарга фізичної особи підприємця Клемешова Олександра Анатолійовича підлягає до часткового задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 24.11.2025 у справі №902/363/23 слід змінити.
З урахуванням наведених вище мотивів щодо застосування ч. 9 ст. 129 ГПК України та оцінки дій кожної зі сторін у спірних правовідносинах, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені сторонами у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишаються за кожною зі сторін.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Департаменту комунального майна Вінницької міської ради залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу фізичної особи підприємця Клемешова Олександра Анатолійовича задовольнити частково.
3. Змінити рішення Господарського суду Вінницької області від 24.11.2025 у справі №902/363/23, доповнивши його мотивувальну частину мотивами покладення на сторін всіх судових витрат, котрі сторони понесли під час розгляду цієї справи в усіх інстанціях, а також резолютивну частину абзацом:
"Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційних скарг залишити за відповідачем. ".
Абзац 4 рішення Господарського суду Вінницької області від 24.11.2025 у справі №902/363/23 викласти в редакції:
"Витрати з проведення судових експертиз залишити за позивачем.".
4. В решті рішення Господарського суду Вінницької області від 24.11.2025 у справі №902/363/23 залишити без змін.
5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "18" лютого 2026 р.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Маціщук А.В.
Суддя Філіпова Т.Л.