Постанова від 18.02.2026 по справі 910/5318/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2026 р. Справа№ 910/5318/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Хрипуна О.О.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 18.02.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 (повний текст складено 21.10.2025)

у справі № 910/5318/25 (суддя - Щербаков С.О.)

за позовом заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі:

1. Київської обласної державної адміністрації (Київська обласна військова адміністрація)

2. Департаменту цивільного захисту та оборонної роботи Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛЕШ ТЕХ»

про визнання частково недійсним договору та стягнення 1 149 647,46 грн.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (Київська обласна військова адміністрація) та Департаменту цивільного захисту та оборонної роботи Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛЕШ ТЕХ», у якому просив:

- визнати недійсним п. 2.1 договору про закупівлю товарів №ФТ-2023/12/11 від 19.12.2023, укладеного між Департаментом цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФЛЕШ ТЕХ», в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛЕШ ТЕХ» на користь Департаменту цивільного захисту та оборонної роботи Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) грошові кошти у розмірі 1 149 647,46 грн., з яких безпідставно сплачені кошти в сумі 958 333,50 грн., інфляційні втрати у розмірі 152 796,83 грн. та 3% річних у сумі 38 517,13 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваним пунктом 2.1 договору передбачено включення у вартість товару податку на додану вартість, який був сплачений, однак, оскільки замовником за вказаним договором є Департамент цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації, який бере участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, останній звільняється від оподаткування, що свідчить про безпідставне включення до ціни, зазначеної в пункті 2.1 договору, суми податку на додану вартість, чим порушено підпункт 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX Перехідних положень ПК України.

Крім того, прокурор послався на те, що договір укладено на виконання Обласної цільової програми оперативного та сталого забезпечення формувань, що забезпечують обороноздатність держави на території Київської області на 2023-2025 роки, затвердженої Рішенням Київської обласної ради від 25.08.2023 №619-20-VIII, що є свідченням того, що поставлений товар підпадає під умови, визначені п.п.5 п.2 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, та має кінцеву мету спрямовану на забезпечення обороноздатності.

Також прокурор зазначив, про те, що:

- з огляду на визнання недійсним п. 2.1 договору про закупівлю товарів №ФТ-2023/12/11 від 19.12.2023 в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, сплачені відповідачу кошти у розмірі податку на додану вартість підлягають поверненню як такі, що отримані без достатніх правових підстав;

- враховуючи те, що обов'язок з повернення грошових коштів у сумі 958 333,50 грн. є грошовим зобов'язанням, відповідач має сплати 3 % річних та інфляційні втрати за період з дати отримання таких коштів.

У відзиві на позов відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- для визначення підстав для застосуванню положень пп. 5 п. 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України щодо звільнення операції з постачання товару за спірним договором дослідженню підлягають питання чи відноситься позивач 2 до кола суб'єктів, перелічених у пп. 5 п. 32 підрозділу 2 розділу XX ПК України та чи є кінцевим отримувачем товару, поставленого за договором, відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами договору, суб'єкт з переліку, закріпленого у пп. 5 п. 32 підрозділу 2 розділу XX ПК України;

- позивач 2 не відноситься до кола суб'єктів, перелічених у пп. 5 п. 32 підрозділу 2 розділу XX ПК України, а перед укладенням спірного договору відповідачу не було надано сертифіката кінцевого споживача відповідно до якого кінцевим отримувачем товару є суб'єкт з переліку, закріпленого у пп. 5 п. 32 підрозділу 2 розділу XX ПК України, а тому у сторін такого договору були відсутні підстави визначати ціну товару з застосуванням податкової пільги;

- на операцію з постачання товару за спірним договором відповідачем 21.12.2023 була складена та зареєстрована податкова накладна № 3 відповідно до якої загальна сума податку на додану вартість за основною ставкою склала 958 333,50 грн.; держава через позивача 2 сплатила грошові кошти відповідачу, який у даному випадку виступає податковим агентом, та здійснив перерахування цих коштів до Державного бюджету України у формі податку. Тобто, фактично у даному спорі до стягнення заявлені кошти, які були отримані з Державного бюджету України та сплачені до Державного бюджету України.

У відповіді на відзив заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону зазначив, що:

- законодавець розрізняє окремо військові формування, суб'єктів, які входять до складу сектору безпеки і оборони, та які здійснюють свої функції (беруть участь) із забезпечення національної безпеки та оборони;

- жоден нормативно-правовий акт не надає вичерпний перелік суб'єктів, які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф проти України, а тому, Департамент відноситься до суб'єктів, перелічених у пп.5 п.32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України;

- відповідач як платник ПДВ має право на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначив, що згідно умов спірного договору позивач 2 не є кінцевим отримувачем товару, що вказує на те, що умовами такого договору не визначено кінцевого отримувача з переліку суб'єктів, зазначених у пп. 5 п. 32 підрозділу 2 розділу XX ПК України (відсутнє документальне оформлення кінцевого отримувача), а тому твердження прокурора про те, що операції з постачання товару за договором звільнені від оподаткування ПДВ є безпідставними та необґрунтованими.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 у справі № 910/5318/25 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що:

- операції з постачання на митній території України безпілотних літальних апаратів без озброєння та їх частин, що класифікуються у товарних позиціях 8806, 8807 згідно з УКТ ЗЕД, особам, які не зазначені у підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України, підлягатимуть звільненню від оподаткування ПДВ згідно з підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України за умови, що кінцевим отримувачем таких товарів відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами договору визначено, зокрема, правоохоронні органи, Міністерство оборони України, Збройні Сили України та інші військові формування, в тому числі військові частини, які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі стримування збройної агресії російської федерації проти України, проте позивач 2 не відноситься до правоохоронних органів, Міністерства оборони України, Збройних Сил України, інших військових формувань, добровольчих формувань територіальних громад, інших суб'єктів, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону та/або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф проти України, а також підприємств, які є виконавцями (співвиконавцями) державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель;

- визначальним для звільнення від оподаткування ПДВ за підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України є не лише категорія товарів та суб'єкт кінцевого отримувача таких товарів, а й документальне підтвердження особи такого суб'єкта відповідно до сертифікату кінцевого споживача або згідно з умовами договору, в якому визначено осіб, зазначених у підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПК, кінцевими отримувачами, проте матеріали справи не містять доказів та сторонами у даній справі не надано суду сертифікат кінцевого споживача, в якому було би зазначено, що кінцевим отримувачем відповідного товару буде будь-яка особа з переліку, визначеного підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, укладений між позивачем 2 та відповідачем спірний договір не містить положень про те, що кінцевим отримувачем відповідного товару буде будь-яка особа з переліку, визначеного підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України. При цьому відсутність такого документального підтвердження суб'єкта кінцевого отримувача товарів відповідно до сертифікату кінцевого споживача або згідно з умовами договору свідчить про відсутність підстав для звільнення операцій з постачання таких товарів від оподаткування ПДВ, відповідно про відсутність підстав стверджувати, що включення ПДВ до вартості (ціни) закуповуваних згідно з таким договором товарів та подальша його сплата постачальнику суперечить вимогам підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України;

- у позовній заяві прокурор зазначав, що товар - Безпілотний літальний апарат БпЛА «F7» 1.3 ГГц з антеною лінійної поляризації в кількості 250 штук, згідно акту №5 приймання-передачі від 04.01.2024 був переданий військовій частині НОМЕР_1 , проте, як вбачається зі змісту вказаного акту, позичкодавець (позивач 2) передав, а користувач (командир Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 ) прийняв на відповідальне зберігання майно: Безпілотний літальний апарат БпЛА «F7» 1.3 ГГц з антеною лінійної поляризації у кількості 250 одиниць, ціна одиниці якого становить 20 833,33 грн. без ПДВ, загальною вартістю 5 750 001,00 грн., в т.ч. ПДВ 958 333,50 грн. Вказане свідчить про те, що спірний товар було передано не у власність, а на відповідальне зберігання, про що зазначено у самому Акті;

- при цьому лише визначене підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України документальне підтвердження суб'єкта кінцевого отримувача товарів відповідно до сертифікату кінцевого споживача або згідно з умовами договору є підставою для звільнення операцій щодо постачання таких товарів від оподаткування ПДВ, а отже лише за наявності такого документального підтвердження визначення відповідачем вартості (ціни) закуповуваних згідно з договором товарів мало б бути здійснене без включення ПДВ, проте у цій справі судом не встановлено обставин наявності сертифікату кінцевого споживача або визначення за умовами договору, в тому числі за змістом його преамбули, суб'єкта кінцевого отримувача товарів, що, в свою чергу, могло б свідчити про узгодженість сторонами відповідних умов та/або явну обізнаність постачальника на момент укладення такого договору про суб'єкта кінцевого отримувача товарів, та, як наслідок, про звільнення операцій щодо постачання закуповуваних за таким договором товарів від оподаткування ПДВ;

- позивач 2 як замовник відповідної закупівлі та суб'єкт, який відповідно до своїх повноважень здійснює у межах відповідних видатків місцевих бюджетів фінансування заходів з оборони, у тому числі військових частин, не був позбавлений можливості, як мінімум, якщо скорочені строки здійснення закупівлі та необхідності передачі товарів військовій частині не передбачали можливості отримати сертифікат кінцевого споживача від такої військової частини, ініціювати включення до договору умов щодо суб'єкта кінцевого отримувача товарів, операції щодо постачання яких відповідно до підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України підлягають звільненню від оподаткування ПДВ за вищенаведених умов, що, в свою чергу, давало б підстави при укладанні договору погодити з постачальником вартість (ціну) закуповуваних згідно з цим договором товарів без ПДВ;

- отже, позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що договір про закупівлю товарів №ФТ-2023/12/11 від 19.12.2023 в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість суперечить закону, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають;

- вимоги про стягнення з відповідача 958 333,50 грн., а також 152 796,83 грн. - інфляційних втрат та 38 517,13 грн. - 3 % річних є похідними від первісної вимоги про визнання частково недійним договору, і відмова у задоволенні первісної вимоги унеможливлює задоволення похідної вимоги;

- набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Грошові кошти в сумі 958 333,50 грн. були набуті відповідачем на відповідній правовій підставі - укладеному з позивачем договорі, що виключає застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України.

При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що матеріалами справи підтверджено підстави для представництва прокурором інтересів держави у цій справі в особі Київської обласної державної адміністрації (Київська обласна військова адміністрація) та Департаменту цивільного захисту та оборонної роботи Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) в порядку, передбаченому статтями 53, 54 ГПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Не погоджуючись із вказаним рішенням, заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 у справі № 910/5318/25 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, а у обґрунтування позовних вимог послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2025 справа № 910/5318/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., Мальченко А.О., Хрипун О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2025 апеляційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 у справі № 910/5318/25 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України; надано заступнику керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надання доказів сплати судового збору в сумі 6 081,81 грн. у встановленому порядку.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали, скаржник 17.11.2025 подав до суду заяву, в додатках до якої міститься платіжна інструкція № 1886 від 13.11.2025 про сплату 6 081,81 грн., в призначенні платежу вказано: «Судовий збір за позовом Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на ріш. Господ.суду м. Києва по спр. №910/5318/25, Північний апеляційний господарський суд».

У період з 17.11.2025 по 21.11.2025 головуючий суддя Яценко О.В., суддя Хрипун О.О., суддя Мальченко А.О. брали участь у підготовці для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України.

Окрім цього, у період з 24.11.2025 по 27.11.2025 головуючий суддя Яценко О.В. перебувала на лікарняному.

Окрім цього, у період з 22.11.2025 по 02.12.2025 суддя Хрипун О.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), перебував у відрядженні.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 у справі № 910/5318/25, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 910/5318/25 призначено до розгляду на 21.01.2026 о 10:30 год., витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/5318/25.

16.12.2025 до суду від позивача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач 2 апеляційну скаргу підтримав та просив рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, зауваживши на тому, що він не погоджується з твердженням прокурора про бездіяльність позивача 2, як уповноваженого органу, оскільки ним було повідомлено прокуратуру про відсутність фінансування на проведення позовної роботи, а відтак заходи у судовому порядку не вживались, при цьому позивач 2 підтримує наміри Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, в захисті законних інтересів держави.

18.12.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач 2 проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, зауваживши на тому, що:

- той факт, що позивач 2 здійснює закупівлі в інтересах військових формувань не надає йому автоматичного статусу суб'єкта, що «здійснює боротьбу з тероризмом» або «бере участь у здійсненні заходів із забезпечення нацбезпеки» у контексті податкової пільги, передбаченої пп. 5 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України;

- твердження прокурора про те, що поставлений за спірним договором товар було передано кінцевому споживачу - військовій частині НОМЕР_1 не відповідає дійсності адже, по-перше, товар було передано фізичній особі - командиру військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , а по-друге, товар передано не у власність, а на відповідальне зберігання, про що зазначено у відповідному акті;

- укладення іншого договору з тими ж сторонами, але з чітким визначенням кінцевого отримувача та виключенням ПДВ із ціни товару, підтверджує, що включення ПДВ до вартості товару у спірному договорі не було помилковим, а свідомим волевиявленням позивача 2. Відтак, спроби прокурора трактувати умови спірного договору всупереч їх буквальному змісту та попередній послідовній поведінці самого позивача 2 є безпідставними та такими, що порушують принцип правової визначеності;

- у даному випадку, задоволення позову матиме наслідком звернення відповідача, як постачальника товарів, із позовом до держави про стягнення сум сплаченого податку на додану вартість з бюджету, а також 3% річних та інфляційних втрат за весь період з моменту зарахування коштів до бюджету до дати повернення коштів, тобто, суми, яка значно перевищуватиме спірну, а держава фактично зазначає більших втрат у разі задоволення позову, поданого прокурором на захист її інтересів.

25.12.2025 матеріали цієї справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

У зв'язку з перебуванням головуючого судді Яценко О.В. на лікарняному у період з 19.01.2026 по 06.02.2026 судове засідання у призначений час не відбулось, з огляду на що ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 розгляд апеляційної скарги заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 у справі № 910/5318/25 призначено на 18.02.2026 о 10:40 год.

Станом на 18.02.2026 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Позивач в судове засідання представників не направив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи прокурор апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзивів, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні або скасуванню, з наступних підстав.

Як зазначає прокурор, рішенням Київської обласної ради від 25.08.2023 №619-20-VIII затверджено Обласну цільову програму оперативного та сталого забезпечення формувань, що забезпечують обороноздатність держави на території Київської області на 2023-2025 роки (далі Програма) (а.с. 18-27 т. 1).

Згідно Розділу II Програми, заходи програми будуть спрямовані на сприяння обороноздатності, територіальній обороні Київської області, підготовці територіальних громад та відповідної території до національного спротиву, забезпеченню громадської безпеки та з метою комплексного вирішення завдань військового і антитерористичного характеру, а саме мінімізації ризиків скоєння терористичних актів на території та наслідків воєнної загрози.

Метою Програми є цільове, ефективне використання коштів, які надходить від сплати ПДФО військовими формуваннями до бюджету відповідної громади Київської області. Пропорційне забезпечення військових формувань відповідно до сплачених відрахувань ПДФО до бюджету Київської області та територіальних громад Київської області (Розділ III Програми).

Програма розроблена з метою забезпечення на території Київської області умов для належного функціонування органів державної влади, військових формувань, стратегічного (оперативного) розгортання військ (сил).

На виконання вказаної Програми, Департаментом цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації на підставі п.п.15 п.13 Особливостей Постанови КМУ від 12.10.2022 №1178 (зі змінами), проведено процедуру закупівлі без використання електронної системи UA-2023-12-20-019575-a щодо закупівлі безпілотних літальних апаратів БпЛА «F7» 1.3 ГГц з антеною лінійної поляризації. Джерело фінансування - кошти місцевого бюджету.

За наслідками проведення вказаної процедури закупівлі, 19.12.2023 між Департаментом цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФЛЕШ ТЕХ» (постачальник) укладено договір про закупівлю товарів №ФТ-2023/12/11 (далі Договір) (а.с. 28-30 т. 1), умовами якого передбачено, що на виконання Обласної цільової програми оперативного та сталого забезпечення формувань, що забезпечують обороноздатність держави на території Київської області на 2023-2025 роки, затвердженої рішенням Київської обласної ради від 25 серпня 2023 року №619-20-VIII, постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлений даним Договором строк у власність Покупця Безпілотні літальні апарати БпЛА «F7» 1.3 ГГц з антеною лінійної поляризації за кодом ДК 021:2015:34710000-7: Вертольоти, літаки, космічні та інші літальні апарати з двигуном (далі - Товар), а покупець зобов'язується прийняти Товар і оплатити його в порядку та на умовах, передбачених даним Договором.

Найменування, кількість, ціна за одиницю товару, зазначені у додатку № 1 до даного договору, який є його невід'ємною частиною (специфікація) - п. 1.2. Договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору, ціна договору визначена на підставі додатку №1 до даного Договору та складає 5 750 001,00 грн., в т.ч. ПДВ 958 333,50 грн.

У п. 2.2 Договору передбачено, що ціна даного Договору включає в себе надання супутніх послуг з доставки товару, перевірки товару на місцях його безпосередньої експлуатації, налагодження, сплату податків і зборів, обов'язкових платежів, що сплачуються, або мають бути сплачені, усіх інших витрат постачальника.

Згідно п. 2.3. Договору, оплата здійснюється покупцем за фактично отриманий належної якості Товар шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок постачальника відповідно до ст. 49 БК України на підставі видаткових накладних, підписаних уповноваженими представниками Сторін, по факту поставки у строк, зазначений у п.3.1.

За умовами п. 3.1. Договору, постачальник власними силами та засобами відповідно до умов даного договору зобов'язується здійснити поставку товару не пізніше 21.12.2023.

Відповідно до п. п. 3.4. Договору, факт приймання товару, а також відсутність зауважень до товару підтверджується підписанням уповноваженими представники сторін належним чином (відповідно до вимог чинного законодавства) оформленої видаткової накладної на товар (на кожну оставлену партію/частину товару) та акту приймання-передачі (на поставлену партію/частину товару).

Даний договір набирає чинності з дати його укладення сторонами та діє до 31.12.2023 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 12.1. Договору).

Специфікацією № 1, що є додатком №1 до Договору, сторони погодили найменування товару, кількість, строк поставки, ціну, а саме: Безпілотний літальний апарат БпЛА «F7» 1.3 ГГц з антеною лінійної поляризації в кількості 250 штук.

Загальна вартість товару за цією специфікацією: 5 750 001,00 грн., в т.ч. ПДВ 958 333,50 грн.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що відповідачем на виконання умов Договору позивачу 2 поставлено товар - Безпілотний літальний апарат БпЛА «F7» 1.3 ГГц з антеною лінійної поляризації в кількості 250 штук на загальну суму 5 750 001,00 грн., в т.ч. ПДВ 958 333,50 грн., що підтверджується видатковою накладною № ФТ-2023/12/11-001 від 21.12.2023, яка підписана представниками сторін та скріплена їх печатками (а.с. 31 т. 1)

Позивач 2 за поставлений товар розрахувався у повному обсязі, що також сторонами не заперечується та підтверджується платіжним дорученням № 1 від 22.12.2023 на суму 5 750 001,00 грн. (а.с. 45 т. 1) та звітом про виконання договору про закупівлю, опублікованим на офіційному вебпорталі публічних закупівель «Prozorro» (а.с. 41 т. 1).

Як зазначає прокурор, в подальшому вищезазначений товар в кількості 250 штук, згідно акту №5 приймання-передачі від 04.01.2024 був переданий військовій частині НОМЕР_1 .

- визнати недійсним п. 2.1 Договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість;

- стягнути з відповідача на користь позивача 2 грошові кошти у розмірі 1 149 647,46 грн., з яких безпідставно сплачені кошти в сумі 958 333,50 грн., інфляційні втрати у розмірі 152 796,83 грн. та 3% річних у сумі 38 517,13 грн.

Правові позиції сторін детально наведені вище.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Щодо наявності у заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону законних повноважень звертатися з цим позовом до суду в інтересах держави та визначення позивачами Київської обласної державної адміністрації (Київська обласна військова адміністрація) та Департаменту цивільного захисту та оборонної роботи Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації), колегія суддів зазначає про таке.

За змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із ч. 3 ст. 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України «Про прокуратуру» визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Частиною 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 підтвердила свої висновки, викладені у пункті 9 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, про те, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», має застосовуватися з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб'єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. При цьому, Велика Палата наголосила, що у контексті засадничого положення частини другої статті 19 Конституції України відсутність у Законі України «Про прокуратуру» інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з'ясовуючи поняття «інтереси держави» визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

У пункті 76 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (пункт 27 зазначеної постанови).

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокурором у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, 18.08.2020 у справі № 914/1844/18.

Звертаючись до суду із даним позовом, прокурор визначив позивачами Київську обласну державну адміністрацію (Київська обласна військова адміністрація) та Департамент цивільного захисту та оборонної роботи Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації), як замовника закупівлі та головного розпорядника бюджетних коштів, за рахунок яких здійснювалась закупівля товару за Договором.

Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» військові адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про критичну інфраструктуру», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Пунктами 2, 5, 22 ч. 2 ст.15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із: забезпечення ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів; складання та затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, забезпечення виконання відповідного бюджету; сприяння організації виробництва і поставок у війська підприємствами та організаціями, що перебувають у комунальній власності, замовленої продукції, послуг, енергоресурсів.

Пунктом 5 ст. 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно Положення про Департамент цивільного захисту та оборонної роботи Київської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням Київської обласної державної адміністрації №526 від 14.05.2024, які є чинним (далі Положення №526) (а.с. 49зворот-69 т. 1), Департамент є структурним підрозділом Київської обласної державної адміністрації, входить до її складу, підпорядкований голові облдержадміністрації, а також підзвітний та підконтрольний Державній службі України з надзвичайних ситуацій (далі - ДСНС) та в межах області забезпечує виконання завдань, покладених на облдержадміністрацію у сфері цивільного захисту, оборони та забезпечення законності і правопорядку, прав і свобод громадян.

Департамент цивільного захисту та оборонної роботи Київської обласної державної адміністрації є новим найменуванням Департаменту цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації та є правонаступником Департаменту цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації.

Пунктом 4.2 Положення №526 визначені основні завдання Департаменту, зокрема з питань оборони, які кореспондуються із завданнями, визначені п.4.2 Положення про Департамент цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням Київської обласної державної адміністрації №359 від 30.07.2020 (чинний на час укладання договору), а саме: 1) забезпечення реалізації державної політики у сфері територіальної оборони в Київській області; 2) організація і проведення заходів з питань територіальної оборони Київської області; 3) здійснення виконання визначених для облдержадміністрації повноважень щодо керівництва підготовкою території області до оборони; 4) організація та проведення в межах компетенції заходів щодо надання шефської допомоги військовим частинам Збройних Сил України, Національної гвардії України та Державної прикордонної служби України; 5) сприяння в межах компетенції: проведенню заходів щодо підготовки молоді до військової служби, проведенню призову громадян на строкову військову службу та відбору кандидатів на військову службу за контрактом; створенню належних умов для функціонування місцевих пунктів пропуску через державний кордон України.

Прокурор зазначає, що неправомірне включення ПДВ до загальної ціни товару за Договором, укладеного з Київською обласною військовою адміністрацією в особі її структурного підрозділу - Департаменту, впливає на рівень матеріально-технічного забезпечення формувань, що забезпечують обороноздатність держави.

За таких обставин колегія суддів вважає, що прокурор правильно визначив позивачів у цій справі.

За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прийнятої у зв'язку з необхідністю вирішення виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи;

- однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності;

- таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З матеріалів справи слідує, що прокурором при поданні позовної заяви вказаного порядку було дотримано, оскільки:

- прокурором на підставі ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» 11.03.2025 та 13.03.2025 скеровано до позивачів листи №15-107вих-25 та №15-108вих-25 про надання інформації, зокрема і про вжиті заходи для усунення порушень (а.с. 42зворот-44 т. 1);

- згідно листа Департаменту №459/27.01/27/2025 від 19.03.2025 (а.с. 44зворот т. 1), на виконання доручення Київської обласної державної адміністрації, в межах компетенції опрацьовано листи прокуратури за №15-107вих-25 від 11.03.2025 та №15-108вих-25 від 13.03.2025 та направлено до ТОВ «ФЛЕШ ТЕХ» про надання відповіді щодо причин та обгрунтування включення до загальної вартості податку на додану вартість у сумі 958 333,50 грн. за договором № ФТ-2023/12/11 від 19.12.2023;

- листом від 07.04.2025 № №15-157вих-25 (а.с. 45зворот-46 т. 1) прокурор повторно звернувся до Київської обласної державної адміністрації (Київська обласна військова адміністрація) та Департаменту цивільного захисту та оборонної роботи Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації), в якому з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді, керуючись ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», просив в строк до 18.04.2025 повідомити про результати розгляду ТОВ «ФЛЕШ ТЕХ» вказаного вище листа Департаменту, чи повернено постачальником за Договором отримані кошти в розмірі 958 333,50 грн., а також чи вживалися Департаментом та Київською ОВА заходи, в тому числі у судовому порядку, до повернення сплаченого ПДВ за Договором, а також інфляційних втрат та 3% річних, із наданням підтверджуючих документів. Крім цього, прокурор зазначив, що у випадку невжиття Департаментом та Київською ОВА ефективних засобів до стягнення вище згаданих коштів, такі будуть вжиті Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону шляхом пред?явлення позову до суду;

- Департамент у листі №2651/27.01/27/2025 від 18.04.2025 (а.с. 46-47зворот т. 1) за результатами розгляду листа прокурора від 07.04.2025 № №15-157вих-25, повідомив, що Департамент підтримує наміри Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в захисті законних інтересів держави;

- на виконання положень ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурором 22.04.2025 до Київської обласної державної адміністрації та Департаменту скеровано повідомлення №15-193вих-25 (а.с. 48зворот-49 т. 1) про намір вжити прокуратурою заходи представницького характеру, а саме Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону буде заявлено до Господарського суду міста Києва позовну заяву в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Департаменту цивільного захисту та оборонної роботи Київської обласної державної адміністрації до ТОВ «ФЛЕШ ТЕХ» про визнання недійсним договору про закупівлю товарів № ФТ-2023/12/11 від 19.12.2023 в частині включення до ціни договору суми ПДВ та її стягнення, а також інфляційних втрат та 3% річних.

Як зазначає прокурор, незвернення позивачів протягом розумного строку до суду з приводу визнання недійсним п.2.1 Договору в частині включення до загальної вартості ПДВ та його стягнення, свідчить про неналежний та неефективний спосіб захисту порушених інтересів держави уповноваженим органом та є правовою підставою для звернення прокуратури до суду з позовом.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі» до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема, органи державної влади (орган законодавчої, органи виконавчої, судової влади), та правоохоронні органи держави, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, об'єднання територіальних громад.

Суд зауважує, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99).

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваного пункту Договору, на підставі якого ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.

З огляду на викладене, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо належного розпорядження бюджетними коштами з метою захисту інтересів держави.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про належне підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави у цій справі в особі Київської обласної державної адміністрації (Київська обласна військова адміністрація) та Департаменту цивільного захисту та оборонної роботи Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) в порядку, передбаченому статтями 53, 54 ГПК України та статті 23 Закону «Про прокуратуру».

Щодо спору сторін по суті колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що:

- судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.;

- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);

- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Таким чином, прокурором (позивачем) при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, а також доведено наявність порушеного права.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом підпунктів «а» і «б» пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПК України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Згідно статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

При застосуванні положень статті 217 ЦК України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2018 року у справі №910/22319/16.

Отже, приписи ст. 217 ЦК України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин.

При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Недійсність окремої частини правочину не призводить до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.

Зокрема, у випадку, що розглядається, можна припустити наявність договору і без включення до нього умови щодо ПДВ.

Так, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14.11.2023 у справі №910/2416/23.

Як було вказано вище, в оспорюваному пункті договору сторони погодили ціну договору в розмірі 5 750 001,00 грн., в т.ч. ПДВ 958 333,50 грн.

Пунктами 30.1.-30.4., 30.9. статті 30 ПК України унормовано, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п. 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Відповідно до підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України товарів, кінцевим отримувачем яких відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами договору визначено правоохоронні органи, Міністерство оборони України, Збройні Сили України та інші військові формування, добровольчі формування територіальних громад, утворені відповідно до законів України, інші суб'єкти, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону та/або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації проти України, підприємства, які є виконавцями (співвиконавцями) державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель, зокрема, безпілотних літальних апаратів без озброєння та їх частин, що класифікуються у товарних позиціях 8806, 8807 згідно з УКТ ЗЕД.

Пунктом 92 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України передбачено, що тимчасово, на період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, але не більше ніж до 1 січня 2024 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України у митному режимі імпорту (у тому числі переміщення (пересилання) у міжнародних поштових та експрес-відправленнях) товарів, визначених пунктом 9-24 розділу XXI «Прикінцеві та перехідні положення» МК України.

Відповідно до п. 9-24 розділу ХХ «Прикінцеві та перехідні положення» МК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, але не більше ніж до 1 січня 2024 року, звільняються від оподаткування ввізним митом безпілотні літальні апарати, що класифікуються в товарній позиції 8806 згідно з УКТ ЗЕД (крім 8806 10, 8806 29 20 00, 8806 99 20 00), оптичні приціли, коліматорні приціли (коліматори), приціли нічного бачення або тепловізійні приціли, що класифікуються у товарних підкатегоріях 9013 10 90 00, 9013 80 00 00 згідно з УКТ ЗЕД, тепловізійні біноклі, монокуляри та бінокуляри, прилади нічного бачення (біноклі та монокуляри), що класифікуються у товарних підкатегоріях 8525 89 00 10, 8525 89 00 90, 9005 10 00 00, 9005 80 00 00 згідно з УКТ ЗЕД, далекоміри, що використовуються в оборонних цілях та класифікуються у товарній підкатегорії 9015 10 00 00 згідно з УКТ ЗЕД, переносні радіостанції, що класифікуються у товарних підкатегоріях 8517 62 00 00, 8517 69 30 90, 8517 69 90 00 згідно з УКТ ЗЕД, портативні радіоелектронні засоби виявлення та протидії безпілотним літальним апаратам (антидронові рушниці), що класифікуються у товарній позиції 8543 згідно з УКТ ЗЕД, що ввозяться на митну територію України для вільного обігу юридичними та фізичними особами, у тому числі переміщуються (пересилаються) на митну територію України у міжнародних поштових та експрес-відправленнях.

Аналізуючи вищезазначену норму Податкового кодексу України, суд першої інстанції цілком вірно зазначив, що операції з постачання на митній території України безпілотних літальних апаратів без озброєння та їх частин, що класифікуються у товарних позиціях 8806, 8807 згідно з УКТ ЗЕД, особам, які не зазначені у підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України, підлягатимуть звільненню від оподаткування ПДВ згідно з підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України за умови, що кінцевим отримувачем таких товарів відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами договору визначено, зокрема, правоохоронні органи, Міністерство оборони України, Збройні Сили України та інші військові формування, в тому числі військові частини, які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі стримування збройної агресії російської федерації проти України.

Договір був укладений Департаментом цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації (наразі - Департамент цивільного захисту та оборонної роботи Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) ), як покупцем.

Відповідно до Положення № 359 Департамент цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації є структурним підрозділом облдержадміністрації, що утворюється головою облдержадміністрації, входить до її складу, підпорядкований голові облдержадміністрації, а також підзвітний та підконтрольний Державній службі України з надзвичайних ситуацій та в межах області забезпечує виконання завдань, покладених на облдержадміністрацію у сфері цивільного захисту, оборони та забезпечення законності і правопорядку, прав і свобод громадян.

Згідно п. 4 Положення основними завданнями Департаменту є реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, оборони, взаємодії з правоохоронними органами щодо забезпечення законності і правопорядку, захисту прав і свобод громадян.

Підпункти 4.1. - 4.3. Положення містять перелік завдань, покладених на Департамент, з питань цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами.

Повноваження Департаменту містяться у п. 5 Положення з підпунктами.

З переліку завдань та повноважень, які передбачені Положенням, вбачається, що на Департамент покладені, серед інших, також функції, пов'язані з виконанням завдань у цивільній сфері, Департамент здійснює управлінсько-координаційну діяльність у сфері цивільного захисту та оборонної політики, проте Департамент не входить до складу військових чи безпекових структур, не є військовою структурою, військовим формуванням, правоохоронним органом.

Також, відповідно до ст. 1 Закону України «Про національну безпеку України», до сектору безпеки і оборони належать сили безпеки (правоохоронні органи, розвідувальні органи, органи спеціального призначення) та сили оборони (Збройні Сили України, військові формування).

Відтак, з урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції цілком вірно виснував, що Департамент не відноситься до правоохоронних органів, Міністерства оборони України, Збройних Сил України, інших військових формувань, добровольчих формувань територіальних громад, інших суб'єктів, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону та/або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф проти України, а також підприємств, які є виконавцями (співвиконавцями) державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель.

Операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України товарів підлягають звільненню від оподаткування ПДВ згідно з підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України за умови, якщо:

- товари, щодо яких здійснюються такі операції, належать до категорії товарів, які визначені у підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПК та класифікуються у товарних позиціях згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД), визначеною Законом України «Про митний тариф України» від 19.10.2022 №2697-IX;

- кінцевим отримувачем відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами відповідного договору визначено суб'єктів, перерахованих у підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПК.

У разі недотримання таких умов вказані операції підлягатимуть оподаткуванню ПДВ у загальновстановленому порядку.

При цьому, визначальним для звільнення від оподаткування ПДВ за вказаною нормою є не лише категорія товарів та суб'єкт кінцевого отримувача таких товарів, а й документальне підтвердження особи такого суб'єкта відповідно до сертифікату кінцевого споживача або згідно з умовами договору, в якому визначено осіб, зазначених у підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПК, кінцевими отримувачами.

Порядок оформлення сертифіката кінцевого споживача регламентовано Положенням про порядок надання гарантій та здійснення державного контролю за виконанням зобов'язань щодо використання у заявлених цілях товарів, які підлягають державному експортному контролю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.1999 №920.

Пункт 5 цього Положення визначає, що з метою оформлення гарантій щодо кінцевого використання імпортованих в Україну товарів використовуються міжнародний імпортний сертифікат, сертифікат підтвердження доставки, сертифікат кінцевого споживача та інші документи, які містять державні гарантії та гарантії кінцевого споживача щодо використання товарів у заявлених цілях.

Відповідно до пункту 15 вказаного Положення, сертифікат кінцевого споживача - це документ, яким кінцевий споживач вказує на місце встановлення (використання) і ціль кінцевого використання товару та гарантує, що цей товар не буде використаний в інших цілях, ніж зазначені в сертифікаті, не буде переданий іншому суб'єкту підприємницької діяльності на території України або реекспортований без дозволу Держекспортконтролю, а також бере на себе інші гарантії щодо імпортованого в Україну товару у разі, коли це передбачено умовами зовнішньоекономічного договору (контракту) згідно з вимогами держав - експортерів товарів (додаток 3).

Сертифікат кінцевого споживача оформляється у трьох примірниках. Перший і другий примірники направляються кінцевим споживачем імпортеру товару, який передає перший примірник іноземному експортеру, а другий примірник - Держекспортконтролю разом із заявою на видачу імпортного сертифіката або іншого документа. Третій примірник залишається у кінцевого споживача товарів (пункт 16 Положення).

Отже, сертифікат кінцевого споживача - це документ, який надається, зокрема, з метою підтвердження суб'єкта кінцевого отримувача товарів, який гарантує, що переданий йому товар не буде використовуватись в інших цілях або не буде переданий іншому суб'єкту.

Водночас визначення суб'єкта кінцевого отримувача товарів відповідно до сертифікату кінцевого споживача або згідно з умовами договору насамперед обумовлено необхідністю підтвердити особу такого кінцевого отримувача товарів, операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України яких підлягають звільненню від оподаткування ПДВ згідно з підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПК, та не може бути формальністю, про що стверджує прокурор, адже операції, зокрема, щодо постачання товарів, суб'єкт кінцевого отримувача яких не відповідає визначеному переліку, виключає можливість звільнення таких операцій від оподаткування ПДВ на підставі цієї норми.

Тобто, за вказаною нормою для звільнення від оподаткування ПДВ операцій, зокрема, щодо постачання на митній території України товарів, визначених у підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПК, визначальним є документальне визначення суб'єкта кінцевого отримувача таких товарів відповідно до сертифікату кінцевого споживача або згідно з умовами договору.

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів та сторонами у даній справі не надано суду сертифікат кінцевого споживача, в якому було би зазначено, що кінцевим отримувачем відповідного товару буде будь-яка особа з переліку, визначеного підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, а також укладений між позивачем-2 та відповідачем спірний договір не містить положень про те, що кінцевим отримувачем відповідного товару буде будь-яка особа з переліку, визначеного підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.

Відсутність такого документального підтвердження суб'єкта кінцевого отримувача товарів відповідно до сертифікату кінцевого споживача або згідно з умовами договору свідчить про відсутність підстав для звільнення операцій з постачання таких товарів від оподаткування ПДВ, відповідно про відсутність підстав стверджувати, що включення ПДВ до вартості (ціни) закуповуваних згідно з таким договором товарів та подальша його сплата постачальнику суперечить вимогам підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України.

У позовній заяві прокурор зазначав, що товар - Безпілотний літальний апарат БпЛА «F7» 1.3 ГГц з антеною лінійної поляризації в кількості 250 штук, згідно акту №5 приймання-передачі від 04.01.2024 був переданий військовій частині НОМЕР_1 , проте зі змісту наданого прокурором акту вбачається, що позичкодавець (Департамент) передав, а користувач (командир Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 ) прийняв на відповідальне зберігання майно: Безпілотний літальний апарат БпЛА «F7» 1.3 ГГц з антеною лінійної поляризації у кількості 250 одиниць, ціна одиниці якого становить 20 833,33 грн. без ПДВ, загальною вартістю 5 750 001,00 грн., в т.ч. ПДВ 958 333,50 грн.

Тобто, як вірно встановлено судом першої інстанції, вказаний товар було передано не у власність, а на відповідальне зберігання, про що зазначено у самому акті №5 приймання-передачі від 04.01.2024, а відтак такий акт не є належним та допустимим доказом у розумінні статей 76, 77 ГПК України, який підтверджує наявність підстав для віднесення поставленого товару за спірним договором до товарів, операції з постачання яких звільняються від оподаткування ПДВ на підставі підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України. При цьому вказаний акт не є і тим документом, який відповідно до підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПК України визначає (підтверджує) кінцевого отримувача товарів, що мало б наслідком звільнення операцій щодо їх постачання від оподаткування ПДВ.

Апелянт, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції зазначає про те, що стверджує, що Департамент відноситься до суб'єктів, перелічених у пп.5 п.32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України.

Щодо вказаного колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 26.02.2025 у справі № 910/8235/24 виклав висновок щодо застосування норми пп. 5 п. 32 підрозд. 2 розд. ХХ ПК України, який підтримано Верховним Судом у постанові від 28.08.2025 у справі № 914/1555/24 та у постанові від 18.09.2025 у справі № 910/12975/24.

Так, за висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.02.2025 у справі №910/8235/24, які були правомірно взяті до уваги судом першої інстанції, визначальним для звільнення від оподаткування ПДВ за вказаною нормою є не лише категорія товарів та суб'єкт кінцевого отримувача таких товарів, а й документальне підтвердження особи такого суб'єкта відповідно до сертифікату кінцевого споживача або згідно з умовами договору, в якому визначено осіб, зазначених у підп. 5 п. 32 підрозділу 2 розділу XX ПК України, кінцевими отримувачами.

Водночас, у даній справі не встановлено обставин наявності сертифікату кінцевого споживача або визначення за умовами договору, в тому числі за змістом його преамбули, суб'єкта кінцевого отримувача товарів, що, в свою чергу, могло б свідчити про узгодженість сторонами відповідних умов та/або явну обізнаність постачальника на момент укладення такого договору про суб'єкта кінцевого отримувача товарів, та, як наслідок, про звільнення операцій щодо постачання закуповуваних за таким договором товарів від оподаткування ПДВ.

Також, слід зауважити і на тому, що позивач як замовник відповідної закупівлі та суб'єкт, який відповідно до своїх повноважень здійснює у межах відповідних видатків місцевих бюджетів фінансування заходів з оборони, у тому числі військових частин, не був позбавлений можливості, як мінімум, якщо скорочені строки здійснення закупівлі та необхідності передачі товарів військовій частині не передбачали можливості отримати сертифікат кінцевого споживача від такої військової частини, ініціювати включення до договору умов щодо суб'єкта кінцевого отримувача товарів, операції щодо постачання яких відповідно до підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України підлягають звільненню від оподаткування ПДВ за вищенаведених умов, що, в свою чергу, давало б підстави при укладанні договору погодити з постачальником вартість (ціну) закуповуваних згідно з цим договором товарів без ПДВ.

Крім того, суд першої інстанції цілком вірно зауважив на тому, що як вбачається з матеріалів справи, Договір є не єдиним укладеним між сторонами договором.

Так, 18.01.2024 року між Департаментом та ТОВ «ФЛЕШ ТЕХ» було укладено інший договір про закупівлю товарів № ФТ-2024/01/50 (а.с. 141-143 т. 1), умовами якого вже було передбачено, що кінцевим отримувачем товару, що поставляється за цим договором, є Військова частина НОМЕР_1 (код НОМЕР_2 ).

При цьому, пунктом 2.1. зазначеного договору про закупівлю товарів № ФТ-2024/01/50 від 18.01.2024 ціна договору визначена на підставі Додатку № 1 до даного Договору та складає 6 727 500,00 грн. без ПДВ, а у примітці до зазначеного пункту договору зазначено, що ціна товару не включає ПДВ відповідно до пункту 32 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI.

На підтвердження постачання товару за договором про закупівлю товарів № ФТ-2024/01/50 від 18.01.2024 було складено тристоронній акт приймання-передачі між Департаментом, як покупцем, ТОВ «ФЛЕШ ТЕХ», як постачальником, та Військовою частиною НОМЕР_1 , як кінцевим споживачем (а.с.144 т. 1).

Стосовно посилань скаржника на правові висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 22.01.2025 у справі №908/2672/23, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, і в у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

У пункті 60 постанови від 26.02.2025 у справі №910/8235/24 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, аналізуючи правовідносини в справі №908/2671/23, зазначив, що Верховний Суд у постанові від 22.01.2025 у справі №908/2672/23 виходив із того, що:

1) зміст преамбули договору поставки у взаємозв'язку з його предметом свідчить про те, що правочин укладено з метою реалізації Програми, спрямованої саме на забезпечення обороноздатності підрозділів Головного управління Національної поліції у Луганській області в умовах воєнного стану (пункт 5.28);

2) преамбула договору відіграє важливу роль у тлумаченні його змісту, оскільки не тільки відображає узгоджене волевиявлення сторін щодо прав і обов'язків, визначених договором, а також його цільове призначення (пункт 5.29);

3) включення до преамбули договору поставки посилання на відповідну Програму, спрямовану на забезпечення обороноздатності підрозділів Головного управління Національної поліції у Луганській області під час воєнного стану, є ключовим аспектом, який підкреслює специфіку поставленого товару та особливості відповідної господарської операції, а відповідач мав можливість врахувати зазначене ще при формуванні умов договору поставки (пункт 5.30);

4) за встановленими судами попередніх інстанцій обставинами Програма визначає цільове призначення товару, що постачається, та встановлює його використання виключно для потреб правоохоронних органів у період дії воєнного стану, що свідчить про його спеціальний статус та характер. Відтак наявність такого положення у преамбулі договору свідчить про узгоджену позицію сторін щодо спрямованості товару на забезпечення конкретних суспільно значущих потреб, що унеможливлює його використання для інших цілей. Таким чином включення до договору поставки положень щодо виконання Програми є достатнім свідченням спеціальної спрямованості товару, що постачається (пункт 5.31).

Крім того, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2025 у справі №908/2672/23 міститься висновок щодо застосування принципу «substance over form» (превалювання суті над нормою), відповідно до якого юридична оцінка операції має ґрунтуватися на її реальному економічному змісті, а не виключно на формальних аспектах правочину. У зв'язку з цим суд має враховувати необхідність оцінки податкових наслідків з урахуванням реального змісту правовідносин, їх цільового спрямування та фактичних наслідків, а обґрунтування податкових зобов'язань повинно відбуватися з урахуванням не лише буквального тлумачення норми, а й мети, яку вона покликана забезпечити (пункти 5.21, 5.22 зазначеної постанови Верховного Суду).

Однак, колегія суддів наголошує на тому, що скаржник при цьому помилково не враховує змісту пунктів 58, 59 постанови від 26.02.2025 у справі №910/8235/24, в яких Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зауважує на тому, що вказуючи на те, що до операції з постачання товару за договором поставки від 11.03.2022 повинен застосовуватися розмір ПДВ за нульовою ставкою, Верховний Суд у постанові від 22.01.2025 у справі №908/2672/23 виходив з того, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (далі - постанова КМУ №178) підлягають застосуванню незалежно від того, що сторона договору поставки не є суб'єктом, визначеним у підпункті «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК та в постанові КМУ № 178, а у тексті договору узгоджено про спрямованість поставленого товару на задоволення потреб таких суб'єктів (див. пункт 5.32 зазначеної постанови).

У даній же справі підставою для звільнення операцій з постачання на митній території України закуповуваних за цим договором товарів прокурор визначає підпункт 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, положення якого застосовуються лише за визначених у цій нормі умов, зокрема якщо кінцевим отримувачем відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами відповідного договору визначено суб'єктів, перерахованих у підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, що є відмінним від застосованих Верховним Судом у справі №908/2672/23 норм підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України та постанови КМУ №178, а саме у контексті визначення суб'єкта кінцевого отримувача відповідних товарів відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами відповідного договору.

Отже, посилання прокурора в апеляційній скарзі на правові висновки, наведені у постанові суду касаційної інстанції у справі №908/2672/23, є безпідставними.

Таким чином, прокурором не доведено, а колегією суддів не встановлено на підставі зібраних в матеріалах справи доказів існування обставин, якими було мотивовано звернення до суду з вимогами про визнання недійсним пункту 2.1 Договору в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 958 333,50 грн., а саме наявності правових підстав для звільнення спірної операції поставки товарів за вказаними договорами від оподаткування податком на додану вартість в силу приписів підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України.

В силу припису ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Таким чином, встановлення судом наявності або відсутності зазначених позивачем у поданому позові обставин належить до предмету доказування у даній справі.

Водночас колегія суддів зауважує на тому, що за змістом положень ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, колегія суддів при розгляді цієї справи не має право виходити як за межі заявлених позивачем позовних вимог, так і розглядати інші, не вказані позивачем у позові підстави.

За таких обставин судом першої інстанції цілком вірно відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним п. 2.1 Договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Враховуючи те, що прокурором в якості правової підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 1 149 647,46 грн., з яких безпідставно сплачені кошти в сумі 958 333,50 грн., інфляційні втрати у розмірі 152 796,83 грн. та 3% річних у сумі 38 517,13 грн. фактично визначено недійсність пункту 2.1 Договору в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 958 333,50 грн., а відтак вказані позовні вимоги не сформульовані як самостійні, не містять окремого обґрунтування і доказів, а є правовим наслідком визнання факту недійсності пункту 2.1 Договору в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 958 333,50 грн., то, за відсутності підстав для такого, не можуть бути задоволені. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вказаних вимог залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням підстав та предмету позову, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 у справі № 910/5318/25, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 у справі № 910/5318/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 у справі № 910/5318/25 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 18.02.2026

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді А.О. Мальченко

О.О. Хрипун

Попередній документ

134157783

Наступний документ

134157785

Інформація про рішення:

№ рішення:	134157784
№ справи:	910/5318/25
Дата рішення:	18.02.2026
Дата публікації:	19.02.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Направлено до апеляційного суду (25.12.2025)
Дата надходження:	29.04.2025
Предмет позову:	визнання договору недійсним в частині, стягнення 1 149 647,46 грн

Розклад засідань:

Минулі засідання (3)

29.05.2025 10:50	Господарський суд міста Києва
21.01.2026 10:30	Північний апеляційний господарський суд
18.02.2026 10:40	Північний апеляційний господарський суд