вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" лютого 2026 р. Справа№ 910/4358/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Суліма В.В.
Коротун О.М.
за участю секретаря судового засідання : Гончаренка О.С.
за участю представників сторін
від позивача: не з'явився
від відповідача: Волосюк Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2025, повний текст якого складений 15.10.2025,
у справі № 910/4358/25 (суддя Мандриченко О.В.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Овсяник Наталії Анатоліївни
до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"
про стягнення 256 464,00 грн
Короткий зміст заявлених вимог
У квітні 2025 року Фізична особа-підприємець Овсяник Наталія Анатоліївна звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс", в якому просить стягнути з Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" шкоду у розмірі 256 464,00 грн, яка заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було порушено пункт 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (зловживання монопольним (домінуючим) становищем), що підтверджується рішенням Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 75-р/тк від 15.07.2021 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу". Оскільки через дії відповідача позивачу було завдано шкоду в сумі 128 232,00 грн, то на підставі статті 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" така шкода повинна бути відшкодована відповідачем у подвійному розмірі, тобто у сумі 256 464,00 грн, у зв'язку з чим позивачка звернулася з даним позовом до суду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 у справі №910/4358/25 позов задоволено повністю.
Стягнуто з Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" на користь фізичної особи - підприємця Овсяник Наталії Анатоліївни 256 464,00 грн збитків і 3 846,96 грн судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, зазначив у рішенні Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 у справі № 910/16055/21, КП "Київтранспарксервіс" застосовував у договорі одноразовий платіж за право укладення такого договору з метою одержання додаткових коштів, внаслідок чого порушено права суб'єктів господарювання, з якими КП "Київтранспарксервіс" укладало договори про надання в експлуатацію майданчиків для паркування. Таким чином, шкодою в даному випадку є здійснена позивачем оплата одноразового платежу за право укладення договору у розмірі 128 232,00 грн.
Таким чином, враховуючи, що відповідачем було порушено законодавство про захист економічної конкуренції, передбачене п. 2 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (зловживання монопольним (домінуючим) становищем), суд дійшов висновку, що саме через винні дії відповідача позивачці було завдано шкоду у розмірі 128 232,00 грн, яка на підставі ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підлягає відшкодуванню відповідачем у подвійному розмірі, а саме у сумі 256 464,00 грн.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачкою не було пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Овсяник Наталії Анатоліївни підлягають задоволенню у повному обсязі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 у справі №910/4358/25 скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апелянт вказує, що позовну заяву подано після спливу строку позовної давності, оскільки трирічний строк позовної давності тривав до 15.07.2024, а позов до суду подано 07.04.2025. Вважає, що саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку.
Також скаржник зазначає, що сторонами до підписання договору було погоджено всі істотні умови договору, зокрема: обов'язок сплатити одноразовий платіж позивачці був відомий та погоджений при цьому рішенням №75-р/тк не було надано оцінки спірному договору, а позивачем не доведено склад цивільного правопорушення для стягнення з відповідача збитків.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
У свою чергу, 13.11.2025 через відділ документального забезпечення суду від позивачки надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого остання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Позивачка вважає, що апеляційна скарга Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» є безпідставною, ґрунтується на доводах, які вже заявлялися у суді першої інстанції, не підтверджені належними доказами та яким було надано оцінку у суді першої інстанції.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2025 апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 у справі № 910/4358/25 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів: Коротун О.М., Сулім В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 у справі № 910/4358/25 та призначено розгляд апеляційної скарги здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2026 враховуючи помилковість призначення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 у справі № 910/4358/25 призначено на 09.02.2026.
Явка сторін у судове засідання
Позивачка у судове засідання 09.02.2026 не з'явилася, про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином, що підтверджується довідкою про доставлення електронного документу до електронного кабінету. Проте, 09.02.2026 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Враховуючи положення частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка учасників судового процесу обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність позивачки.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
Представник відповідача у судовому засіданні 09.02.2026 наполягав на доводах апеляційної скарги, просив її задовольнити з підстав, викладених у апеляційній скарзі, рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 у справі №910/4358/25 скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що 09.01.2020 Фізична особа-підприємець Овсяник Наталія Анатоліївна (далі - позивачка) прийняла участь і стала переможцем електронного аукціону UA-PS-2019-12-17-000100-1 (в системі Прозорро.Продажі за посиланням - https://prozorro.sale/auction/UA-PS-2019-12-17-000100-1/) з права на експлуатацію майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вул. Серафимовича, 19-а, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, що включає 39 (тридцять дев'ять) місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 (чотири) спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю.
24.01.2020 між Фізичною особою-підприємцем Овсяник Наталія Анатоліївна (далі також - сторона-2) та Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (далі також - відповідач, сторона -1, КП "Київтранспарксервіс") укладено договір № ДНП-2020-01/08 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. якого, сторона-1 передає за плату стороні-2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вул. Серафимовича, 19-а (вул. Миколайчука, 19-а), в межах III територіальної зони паркування м. Києва (надалі - майданчик для паркування), що включає 39 (тридцять дев'ять) місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 (чотири) спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.
Пунктом 4.3. договору встановлено, що загальна ціна договору становить 1 410 552,00 грн, у т.ч. ПДВ в сумі 235 092,00 грн, з яких Векспл - 1 282 320,00 грн, у т.ч. ПДВ в сумі 213 720,00 грн та Праз - 128 232,00 грн, у т.ч. ПДВ в сумі 21 372,00 грн.
Одноразовий платіж за право укладання договору (Праз) підлягає оплаті стороною-2 на користь сторони-1 впродовж 3-х банківських днів з дня підписання Протоколу електронного аукціону та не повертається у випадку розірвання сторонами договору (п. 4.4. договору).
За приписами п. 7.1., 7.2. договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання його сторонами. Строк дії договору становить 1096 календарних днів від дати підписання акту приймання передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування.
Позивачка вказує, що за результатами аукціону вона стала переможцем зі ставкою 30 грн за 1 місце для платного паркування, а паркувальний майданчик, нараховує 39 місць для платного паркування за які справляється плата, період, що підлягає оплаті на умовах договору - 1096 календарних днів, а відтак, одноразовий платіж розраховується наступним чином: ((30 х 39) х 1096) х 10% = 128 232 грн, який був сплачений 20.01.2020, що підтверджується платіжним дорученням №554.
Однак, у подальшому, за твердженнями позивачки, їй стало відомо, що 15.07.2021 рішенням Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 75-р/тк визнано, що: 1) відповідач у період з 05.03.2019 по 05.01.2021 займав монопольне (домінуюче) становище на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві як таке, що не мало на цьому ринку жодного конкурента; 2) визнано дії відповідача які полягають у встановленні в період з 05.03.2019 по 05.01.2021 для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві обов'язку зі сплати одноразового платежу за право укладання договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування та забезпечувального платежу, а також штрафів за відмову від укладання вказаного договору або підписання актів приймання-передачі таких майданчиків в експлуатацію, порушенням, передбаченим 17 пунктом 2 статті 50 та пунктом першим частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на цьому ринку.
Позивачка зазначає, що вказане рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України було оскаржене відповідачем до суду, однак, рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 по справі № 910/16055/21, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022, у задоволенні позову було відмовлено повністю.
Враховуючи наведені обставини, позивачка вказує, що розмір спричиненої їй шкоди становить 256 464 грн, що виражається та дорівнює подвійному розміру сплаченого одноразового платежу (128 232 грн) за право на укладання договору з урахуванням вимог ч. 2 ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у з'язку з чим вона звернулася до суду з даним позовом.
Межі, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 зазначеного Кодексу).
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондують з положенням статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частинами 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Відповідно до приписів статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Згідно із ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Загальною підставою цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування шкоди, є вчинення винною особою цивільного правопорушення, до складу якого включаються протиправна поведінка (дія або бездіяльність) особи, настання шкоди, причинний зв'язок між поведінкою та шкодою, вина особи. Наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення дає правові підстави для відповідальності.
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (наведену правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2018 у справі № 902/320/17, від 16.04.2020 у справі № 904/5489/18).
Враховуючи визначені цивільно-процесуальним законодавством принципи змагальності і диспозитивності судочинства можна зробити висновок, що законодавством не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28.10.2019 у справі № 554/1583/16-ц.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Згідно з пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
Відповідно до частин 1 - 3 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції", суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
Положеннями ч. 1 ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування.
Звертаючись до суду з вказаним позовом позивач зазначає, що за право укладання з відповідачем договору для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів, ним було сплачено одноразовий платіж у розмірі 573 810,80 грн, однак як встановлено рішенням Антимонопольного комітету України від 15.07.2021 № 75-р/тк у справі № 38/60/42-рп/к.20 відповідачем було порушено законодавство про захист економічної конкуренції, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві.
Судом першої інстанції встановлено, що вказане рішення Антимонопольного комітету України від 15.07.2021 № 75-р/тк у справі № 38/60/42-рп/к.20 було оскаржено відповідачем шляхом подання позову до Господарського суду міста Києва про визнання недійсним та часткове скасування рішення Антимонопольного комітету України від 15.07.2021 №75-р/тк у справі №38/60/42-рп/к.20.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 у справі № 910/16055/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 у задоволенні позову Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та часткове скасування рішення Антимонопольного комітету України № 75-р/тк від 15.07.2021 відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 22.12.2022 закрито касаційне провадження у справі № 910/16055/21 за касаційною скаргою Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, касаційну скаргу Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 у справі № 910/16055/21 залишено без змін.
Судом у справі № 910/16055/21 встановлено, що Антимонопольним комітетом України доведено, а КП "Київтранспарксервіс" не спростовано, що дії КП "Київтранспарксервіс", які полягають у встановленні для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві обов'язків зі сплати одноразового платежу за право укладання договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування, забезпечувального платежу, штрафів за відмову від укладання договору або підписання актів приймання- передачі майданчиків в експлуатацію становлять порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 2 статті 50 та пунктом першим частини другої статті 13 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов наявності значної конкуренції на цьому ринку.
Також, суд у справі № 910/16055/21 зазначив наступне:
- відповідно до пункту 3 Рішення Київської міської ради № 930/1591 КП "Київтранспарксервіс" визначено єдиним оператором з паркування транспортних засобів, стягнення паркувального збору та виготовлення абонементних талонів із паркування автомобільного транспорту в місті Києві, споживачі, які виявили бажання отримати права на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві, обмежені у виборі суб'єкта господарювання, який реалізує такий товар. Наявність такої ринкової влади надає КП "Київтранспарксервіс" можливість диктувати виключні умови реалізації вказаного товару.
- однак, у випадку незгоди із запропонованими КП "Київтранспарксервіс" умовами споживачі не мають можливості обрати альтернативного продавця прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві оскільки позивач займає монопольне (домінуюче) становлення на цьому ринку;
- відповідно до приписів статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості;
- згідно частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України, при укладанні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;
- всупереч наведеним нормам КП "Київтранспарксервіс" встановлювало для переможців торгів такі умови реалізації прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві, які суперечать конкурентному законодавству та які неможливо було б застосувати за умов наявності значної конкуренції на цьому ринку.
Частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.11.1999 року в справі "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України" від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).
Отже, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 у справі № 910/16055/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022, які набрали законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.
Як встановлено судом першої інстанції, 24.01.2020 між Фізичною особою-підприємцем Овсяник Наталія Анатоліївна та Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" укладено договір № ДНП-2020-01/08 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування.
Пунктом 4.3. договору передбачено, що загальна ціна договору становить 1 410 552,00 грн, у т.ч. ПДВ в сумі 235 092,00 грн, з яких Векспл - 1 282 320,00 грн, у т.ч. ПДВ в сумі 213 720,00 грн та Праз - 128 232,00 грн, у т.ч. ПДВ в сумі 21 372,00 грн.
Одноразовий платіж за право укладання договору (Праз) підлягає оплаті стороною-2 на користь сторони-1 впродовж 3-х банківських днів з дня підписання Протоколу електронного аукціону та не повертається у випадку розірвання сторонами договору (п. 4.4. договору).
20.01.2020 позивачем було сплачено на користь відповідача 128 232,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №554.
Як встановлено вище, необхідність стягнення Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" з переможців Торгів одноразового платежу жодним чином не пов'язана з підготовкою або проведенням Торгів, відтак стягнення відповідачем суми одноразового платежу за право укладення з ним договору є неправомірним.
У рішенні Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 у справі № 910/16055/21 встановлено, що КП "Київтранспарксервіс" застосовував у договорі одноразовий платіж за право укладення такого договору з метою одержання додаткових коштів, внаслідок чого порушено права суб'єктів господарювання, з якими КП "Київтранспарксервіс" укладало договори про надання в експлуатацію майданчиків для паркування.
Таким чином, шкодою у даному випадку є здійснена позивачем оплата одноразового платежу за право укладення договору у розмірі 128 232,00 грн.
Протиправна поведінка відповідача у даному випадку полягає у тому, що у зв'язку із встановленням обов'язку сплати одноразового платежу за право укладення договору, останнім були порушені норми Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою полягає в тому, що внаслідок вчинення вказаних вище дій позивачем були переплачені грошові кошти.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції", шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 ст. 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.
Таким чином, враховуючи що відповідачем було порушено законодавство про захист економічної конкуренції, передбачене п. 2 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (зловживання монопольним (домінуючим) становищем), суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що саме через винні дії відповідача позивачці було завдано шкоду у розмірі 128 232,00 грн, яка на підставі ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підлягає відшкодуванню відповідачем у подвійному розмірі, а саме у сумі 256 464,00 грн.
Отже, на підставі ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" відповідач повинен відшкодувати позивачці завдану останній шкоду у подвійному розмірі, тобто у розмірі 256 464,00 грн.
Приймаючи до уваги встановлені судом факти та обставини, що були наведені вище, колегія суддів вважає, що викладені відповідачем в апеляційній скарзі доводи н не спростовують зазначених позивачкою в позові доводів за встановлених судом першої інстанції фактів та обставин.
Стосовно доводів відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності, колегія суддів а зазначає таке.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до пункту 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаним пунктом розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено Законом України від 30.03.2020 №540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)".
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Разом з тим, Законом України від 15.03.2022 №2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 19 такого змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".
Законом України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" від 08.11.2023 №3450-IX пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України викладено в такій редакції: " 19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".
З огляду на викладене колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що позивачці не було пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.
Згідно з частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до частини 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
У статті 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Овсяник Наталії Анатоліївни підлягають задоволенню у повному обсязі.
Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору.
На переконання колегії суддів, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 у справі № 910/4358/25 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 у справі № 910/4358/25 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 240, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1.Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 у справі № 910/4358/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 у справі № 910/4358/25 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №910/4358/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 18.02.2026.
Головуючий суддя А.Г. Майданевич
Судді В.В. Сулім
О.М. Коротун