79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"16" лютого 2026 р. Справа № 907/786/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Орищин Г.В.
суддів Галушко Н.А.
Желіка М.Б.
розглянув без повідомлення (виклику) представників сторін апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України»
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.10.2025 (повне рішення складено 25.11.2025, суддя Д.Є. Мірошниченко)
у справі № 907/786/25
за позовом Фізичної особи-підприємця Фіцая Анатолія Миколайовича, смт. Буштино Тячівського району Закарпатської області
до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", м. Київ
про стягнення 117 211,41 грн заборгованості
Господарський суд Закарпатської області в рішенні від 07.10.2025 у справі № 907/786/25 ухвалив: - задоволити частково позов Фізичної особи-підприємця Фіцая Анатолія Миколайовича; - стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" 111 929,85 грн заборгованості, з яких 94 278,00 грн основного боргу, 10 920,20 грн пені, 5 593,46 грн інфляційних втрат, 1 138,19 грн 3% річних, а також 2891,74 судового збору.
При ухваленні рішення місцевий суд виходив з того, що між сторонами були укладені договори підряду, за якими позивач належно виконав роботи, а відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань прострочив оплату наданих послуг. З врахуванням визнання частини боргу відповідачем та відсутності обґрунтованих заперечень, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення основної заборгованості. Також суд частково задовольнив вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, здійснивши власний перерахунок і відмовивши в частині сум, нарахованих з порушенням умов договорів.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням місцевого господарського суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, в якій просить суд: - скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.10.2025 у справі № 907/786/25, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Фіцая Анатолія Миколайовича про стягнення 117211,41 грн заборгованості в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що:
- суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про належне виконання позивачем зобов'язань, не перевіривши наявність належних та допустимих доказів. Позивач не надав окремих актів приймання-передачі наданих послуг за кожним із договорів, що прямо передбачено п.4.2 зазначених договорів, як обов'язкова підстава для здійснення оплати;
- поданий позивачем акт здачі-прийняття робіт № 0000008 від 07.11.2024 не містить посилання на конкретний договір, на виконання якого він складений, що унеможливлює його індивідуалізацію та правову прив'язку до конкретного зобов'язання. Такий акт не може вважатися універсальним доказом виконання робіт одночасно за двома окремими договорами, які мають різний предмет і вартість;
- позивач здійснив розрахунок пені, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ та з дня підписання акта, що суперечить умовам договору № 112, якими передбачено інший порядок визначення моменту виникнення прострочення (після отримання рахунку та спливу 3 банківських днів) і фіксований розмір пені - 0,5% за кожен день прострочення. Матеріали справи не містять доказів отримання рахунку, а отже, відсутні підстави для визначення початку прострочення;
- згідно з умовами укладених договорів, обов'язок оплати виникає протягом 25 робочих днів з моменту підписання акта приймання-передачі. Отже, пеня може нараховуватися лише після спливу цього строку, а не з дати підписання акта, як помилково визначено позивачем. Крім того, договорами встановлено граничний розмір пені - не більше 7% від суми простроченого зобов'язання, що також не було належним чином враховано при розрахунку.
Крім того, апелянт зазначив, що спірні договори були укладені між ФОП Фіцаєм А.М. та філією «Хустське лісове дослідне господарство» ДП «Ліси України». Наказами № 1826 від 18.10.2024 та № 2340 від 31.12.2024 передбачено припинення цієї філії та передачу її активів і пасивів до філії «Карпатський лісовий офіс», у передавальному акті відсутні відомості про кредиторську заборгованість у сумі 80 678,00 грн за договорами № 236 та № 237. Водночас, філія «Карпатський лісовий офіс» визнає лише борг у сумі 13600,00 грн, переданий за іншими договорами (№ 112 та № 146). За таких обставин, відсутні належні докази переходу саме спірного зобов'язання до філії «Карпатський лісовий офіс», що виключає можливість покладення на неї відповідальності за зазначеною сумою.
Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких, зокрема, зазначив, що:
- доводи апелянта про неналежність акта № 0000008 від 07.11.2024 є формальними та не відповідають положенням статей 74, 76, 77 ГПК України. Зазначений акт підписаний уповноваженими представниками сторін без зауважень, містить конкретний перелік виконаних робіт, їх обсяг, місце виконання та вартість, що повністю відповідає предмету договорів № 236 та № 237. Відсутність у тексті акта прямого зазначення номера договору не спростовує факту виконання зобов'язань, оскільки доказування здійснюється на підставі сукупності доказів, а не формальної наявності окремого реквізиту. Апелянтом не подано жодного доказу невиконання або неналежного виконання робіт, а тому суд першої інстанції правомірно визнав факт надання послуг доведеним;
- апеляційна скарга містить помилкове тлумачення умов договорів та норм чинного законодавства. Нарахування пені здійснено у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання, що підтверджується підписаними актами виконаних робіт та несплатою вартості послуг у встановлені строки. Прострочення виникає після настання строку виконання зобов'язання, а розрахунок здійснено з врахуванням договірних положень щодо розміру та граничного обмеження пені (не більше 7% від суми боргу). Апелянт не спростував факту прострочення та не надав альтернативного обґрунтованого розрахунку. Отже, висновки суду щодо стягнення штрафних санкцій є правомірними;
- заперечення скаржника щодо відсутності правонаступництва є безпідставними, оскільки відповідно до ст.ст. 104, 107 ЦК України, у разі припинення структурного підрозділу з передачею його активів і пасивів до іншого підрозділу правонаступництво має універсальний характер і охоплює всі права та обов'язки, що існували на момент реорганізації. Відсутність окремої згадки про конкретну суму боргу у передавальному акті не припиняє самого зобов'язання і не звільняє правонаступника від відповідальності. Факт визнання частини боргу апелянтом додатково підтверджує прийняття ним зобов'язань попередньої філії.
З огляду на приписи ч. 10 ст. 270 ГПК України, з врахуванням ціни позову, розгляд апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» здійснюється Західним апеляційним господарським судом без виклику представників сторін.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши наявні докази, судова колегія встановила наступне:
04.06.2024 між Державним спеціалізованим господарським підприємством "Ліси України" в особі філії "Хустське лісове дослідне господарство" ДП "Ліси України" (за договором - замовник) та Фізичною особою-підприємцем Фіцаєм Анатолієм Миколайовичем (за договором - виконавець) укладено договір № 112 про надання послуг.
За змістом вказаного договору, виконавець зобов'язується за завданням замовника надавати за плату послуги екскаватора гусеничного "LIEBHERR R312" (далі послуги), а замовник зобов'язується приймати і своєчасно оплачувати надані виконавцем послуги (п.1.1). Виконавець зобов'язується проводити відновлення трелювального волока у Монастирецькому лісництві в урочищі "Прикирна", згідно об'ємів затвердженої кошторисної документації (п.1.2). Вартість робіт за цим договором визначається шляхом множення однієї відпрацьованої мотогодини роботи екскаватора "LIEBHERR R312", яка становить 1600 грн без ПДВ (п.2.1). Облік робіт спецтехніки здійснюється за фактично відпрацьовані робочі години в змінних рапортах (журналах інших виконаних робіт), який є обґрунтуванням наданих послуг і мають таку ж юридичну силу, як і акти виконаних робіт і повинні бути підтверджені підписом відповідальної особи зі сторони замовника (п.2.3). Здавання послуг виконавцем та прийняття їх результатів замовником оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін не пізніше ніж 3 робочих днів після фактичного надання послуг або в кінці кожного календарного місяця (п.2.4). Оплата послуг здійснюється замовником в національній валюті України безготівковим шляхом не пізніше 3 банківських днів з дня отримання рахунку (п.2.5). Загальна сума даного договору становить 250000,00 грн (п.2.8). За прострочення платежу замовник сплачує пеню в розмірі 0,5% від суми боргу за кожний день прострочення (п.4.5). Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 30.09.2024, проте в будь-якому випадку до повного і належного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.5.1).
На виконання умов договору № 112, виконавцем у період з 04.06.2024 по 11.06.2024 було надано послуги з будівництва трелювального волока в урочищі «Ракош», квартал 16, виділ 1, Вишківського лісництва філії «Хустське лісове дослідне господарство». Факт належного виконання робіт та їх прийняття сторонами підтверджується актом здачі-приймання виконаних робіт № 0000001 від 12.06.2024, який підписаний без зауважень уповноваженими представниками сторін та зі сторони замовника скріплений печаткою. Загальна вартість наданих та прийнятих послуг відповідно до зазначеного акта становить 65 600,00 грн.
Надалі, між Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» в особі філії «Хустське лісове дослідне господарство» ДП «Ліси України» (замовник) та Фізичною особою-підприємцем Фіцай Анатолієм Миколайовичем (виконавець) були укладені аналогічні за змістом договори про надання послуг, пов'язаних з лісівництвом (відновлення трелювального волоку), а саме: договір № 146 від 16.07.2024, договір № 236 від 01.11.2024 та договір № 237 від 01.11.2024.
Відповідно до пункту 1.1 зазначених договорів виконавець зобов'язався надати замовнику послуги, пов'язані з лісівництвом, а саме виконати роботи з будівництва трелювального волока із застосуванням гусеничного екскаватора «LIEBHERR R312», зокрема:
- за договором № 146 - загальною довжиною 660 метрів в урочищі «Чирен-Потік» (квартал 17, виділ 5) та довжиною 150 метрів в урочищі «Великий Тячівець» (квартал 22, виділ 26);
- за договором № 236 - довжиною 250 метрів у кварталі 17, виділі 5 урочища «Черсі-Потік» Вишківського лісництва;
- за договором № 237 - довжиною 250 метрів у кварталі 17, виділах 5/20 та 5/22 урочища «Черсі-Потік» Вишківського лісництва.
Ціна кожного з договорів визначена на підставі кошторисної документації (калькуляції вартості послуг/робіт у складі послуг) та становить: за договором № 146 - 99 937,00 грн; за договором № 236 - 29 440,00 грн; за договором № 237 - 51 238,00 грн.
Згідно з пунктами 4.2 та 4.3 договорів, розрахунки здійснюються замовником на підставі акта приймання-передачі наданих послуг у строк не пізніше 25 робочих днів з дня підписання сторонами відповідного акта. Форма розрахунків - безготівкова, у національній валюті України - гривні.
Порядок приймання-передачі послуг визначено розділом 5 договорів. Відповідно до пункту 5.1, замовник здійснює щоденне приймання послуг з відновлення трелювального волока за участю представника виконавця з дотриманням вимог технічного завдання. Згідно з пунктом 5.2, приймання-передача наданих послуг оформлюється актом приймання-передачі виконаних робіт.
Пунктами 5.3 та 5.4 договорів передбачено, що акт приймання-передачі виконаних робіт складається не пізніше останнього дня поточного місяця. Уповноважені представники сторін зобов'язані підписати акт протягом трьох робочих днів з дня його вручення або надати письмові мотивовані заперечення. У разі ненадання заперечень та непідписання акта у встановлений строк акт вважається підписаним сторонами без зауважень.
Пунктом 7.9 договорів встановлено відповідальність замовника за прострочення оплати наданих послуг за відсутності обґрунтованих претензій щодо їх якості чи кількості, а саме обов'язок сплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості простроченого (невиконаного) зобов'язання, але не більше 7% від суми, не сплаченої у встановлений строк, з урахуванням ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, за умови що таке прострочення не зумовлене діями чи бездіяльністю виконавця.
На виконання умов зазначених договорів, позивачем (виконавцем) було надано послуги, які відповідачем (замовником) прийнято, що підтверджується відповідними актами здачі-приймання виконаних робіт, зокрема:
- відповідно до акта № 0000002 від 26.07.2024 - послуги екскаватора на гусеничному ходу «LIEBHERR R312» з будівництва трелювального волока в урочищі «Чирси-Потік» (квартал 17, виділ 5) Вишківського лісництва та в урочищі «Великий Тячівець» (квартал 22, виділ 26) Вишківського лісництва на загальну суму 88 000,00 грн;
- відповідно до акта № 0000008 від 07.11.2024 - послуги екскаватора на гусеничному ходу «LIEBHERR R312» з будівництва трелювального волока в урочищі «Черсі-Потік» (квартал 17, виділи 5, 5/20, 5/22) Вишківського лісництва на загальну суму 80 678,00 грн.
Вказані акти підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені печаткою замовника та прийняті без зауважень щодо обсягу, якості та вартості наданих послуг.
Як зазначено позивачем у позовній заяві, відповідачем частково здійснено оплату наданих послуг, а саме: за договором № 112 сплачено 60 000,00 грн, за договором № 146 - 80 000,00 грн, тоді як за договорами № 236 та № 237 оплата не здійснювалася.
З врахуванням наведеного, за відповідачем обліковується заборгованість за укладеними договорами та підписаними актами приймання-передачі виконаних робіт у загальній сумі 94 278,00 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією-вимогою № 2 від 29.01.2025 щодо погашення заборгованості, а саме: за договором № 112 у сумі 5 600,00 грн, за договором № 146 у сумі 8 000,00 грн та за договорами № 236, № 237 у сумі 80 678,00 грн.
У відповіді на вказану претензію, відповідач повідомив про вжиття заходів щодо погашення заборгованості у розмірі 13 600,00 грн. Водночас, стосовно заборгованості у сумі 80 678,00 грн відповідач зазначив, що така заборгованість не була передана згідно з передавальним актом від філії «Хустське лісове дослідне господарство» до філії «Карпатський лісовий офіс», у зв'язку з чим, на його думку, відсутні підстави для її погашення.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду з вимогою про захист порушеного права.
Оцінивши наявні у справі докази та перевіривши їх відповідність встановленим обставинам, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні, з огляду на таке:
За положеннями ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ст. 530 ЦК України).
За змістом ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).
За приписами ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, викладені у договорі зобов'язання є обов'язковими до виконання сторонами вказаного договору. Сторони на власний розсуд визначають у межах, передбачених законодавством, права та обов'язки сторін укладеного договору, умови, за яких відповідні права та обов'язки настають, а також відповідальність за неналежне виконання зобов'язань за договором.
Відповідно до ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що позивачем надавалися відповідачу послуги з будівництва трелювального волока із застосуванням гусеничного екскаватора «LIEBHERR R312» у Вишківському лісництві відповідно до договорів № 112, № 146, № 236 та № 237.
На підтвердження виконання зобов'язань, до матеріалів справи долучені акти приймання-передачі виконаних робіт, зокрема: акт № 0000001 від 12.06.2024, акт № 0000002 від 26.07.2024 та акт № 0000008 від 07.11.2024. Судом апеляційної інстанції не встановлено і відповідачем не доведено обставин, які б свідчили про ненадання або неналежне надання позивачем послуг. Матеріали справи не містять доказів повернення зазначених актів із зауваженнями, а також будь-яких заперечень відповідача щодо обсягу, якості чи факту надання спірних послуг. Акти підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені печаткою відповідача, містять опис та вартість робіт, що відповідає предмету укладених між сторонами договорів.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність вимоги позивача щодо стягнення основного боргу. Визнання відповідачем частини позову за договорами № 112 та № 146 у сумі 13 600,00 грн підтверджує наявність безспірної заборгованості. З огляду на це, загальна сума основного боргу, що підлягає стягненню, становить 94 278,00 грн (13600,00 грн - за договорами № 112 та № 146 та 80 678,00 грн - за договорами № 236 та № 237).
Слід також відзначити суперечливу позицію відповідача, яка полягає в тому, що у суді першої інстанції він підтвердив наявність частини заборгованості за договорами № 112 та № 146 у сумі 13 600,00 грн, тоді як в апеляційній скарзі вимагає повного скасування рішення місцевого суду, ігноруючи власне визнання безспірної заборгованості.
Щодо заявлених до стягнення з відповідача 7 978,61 грн інфляційних втрат та 1 731,23 грн 3% річних, колегія суддів зазначає наступне:
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка проявляється, наприклад, у стягненні пені чи штрафу. Вони входять до складу грошового зобов'язання та виступають способом захисту майнового права і законного інтересу.
Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб через неправомірні дії боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат і, здійснивши перерахунок з врахуванням умов договорів та дійсних строків виконання зобов'язань, встановила, що стягненню з відповідача підлягають наступні суми: по акту № 0000001 від 12.06.2024 - 81,25 грн 3% річних та 331,63 грн інфляційних втрат; по акту № 0000002 від 26.07.2024 - 95,78 грн 3% річних та 643,64 грн інфляційних втрат; по акту № 0000008 від 07.11.2024 - 961,16 грн 3% річних та 4 618,19 грн інфляційних втрат, що в сукупності становить 1 138,19 грн 3% річних та 5 593,46 грн інфляційних втрат. В частині решти заявленої до стягнення суми інфляційних та 3% річних суд першої інстанції правомірно відмрвив.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача пені, апеляційний суд зазначає таке:
Згідно з приписами ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За змістом ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 4.5 договору № 112 сторони узгодили, що за прострочення платежу замовник сплачує пеню в розмірі 0,5% від суми боргу за кожний день прострочення.
Пунктом 7.9 договорів № 146, № 236, № 237 сторони узгодили сплату замовником виконавцю пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості простроченого (невиконаного) зобов'язання (але не більше 7% від невиплаченої в строк суми) з врахуванням ч.6 ст.232 ГК України, якщо таке прострочення не зумовлене діями або бездіяльністю виконавця.
Статтями 1, 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, враховуючи наведені вище норми законодавства та умови договорів, право нараховувати пеню за прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати виконаних робіт виникає по кожному акту окремо в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України та припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Враховуючи наведене, правомірним є нарахування пені за прострочення оплати по акту № 0000001 від 12.06.2024 - 704,13 грн; по акту № 0000002 від 26.07.2024 - 840,63 грн та по акту № 0000008 від 07.11.2024 - 9 375,44 грн , що в загальному становить 10 920,20 грн. В частині решти заявленої до стягнення пені, відповідно, відмовлено судом першої інстанції.
Контррозрахунку пені, який би відповідав умовам договорів і дійсним (на його думку) строкам виконання зобов'язань апелянтом не подано.
У постанові від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 Верховний Суд вказує, якщо сторона не надає доказів відсутності підстав для санкцій, розрахунок кредитора є пріоритетним.
Посилання апеляційної скарги на неналежне надання послуг, невідповідність актів приймання-передачі та непідписання документів колегія суддів оцінює критично, оскільки акти містять перелік фактично виконаних робіт, місце їх виконання, перелік техніки, часові межі, кількість та загальну вартість робіт, що відповідає умовам договорів та підписані представником відповідача без зауважень. Відсутність документального підтвердження повернення актів із зауваженнями або будь-яких інших заперечень з боку відповідача, свідчить про прийняття ним виконаних робіт без зауважень. Таким чином, доводи апелянта не спростовують факту належного виконання позивачем зобов'язань і не можуть слугувати підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке:
Відокремлені підрозділи юридичної особи, зокрема філії та представництва, не є самостійними юридичними особами. Вони створюються для виконання певних завдань юридичної особи та діють на підставі положень, затверджених цією юридичною особою. Керівники таких підрозділів призначаються юридичною особою і здійснюють свої функції в межах наданих їм повноважень. Всі права та обов'язки, пов'язані з діяльністю філій і представництв, лежать на юридичній особі, що їх створила.
Відповідальність за виконання функцій філії несе юридична особа, а не сам підрозділ. Це означає, що у правовідносинах сторонами виступають юридичні особи, які діють через свої відокремлені підрозділи (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 916/1288/19).
Згідно з наказом № 1826 від 18.10.2024, філія "Хустське лісове дослідне господарство" припинена шляхом її закриття, а її активи, пасиви та документація передані філії "Карпатський лісовий офіс". Передача здійснена на підставі затверджених передавальних актів та з дотриманням правил обліку та збереження документів.
Положення про філію "Карпатський лісовий офіс" затверджено наказом № 773 від 04.04.2025, згідно з яким філія є відокремленим підрозділом підприємства, діє від його імені та в його інтересах, виконуючи делеговані функції.
З огляду на наведене, належною стороною відповідачем у справі № 907/786/25 є Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".
Згідно з положеннями ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
З врахуванням викладеного та оцінених у справі доказів, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення є таким, що ухвалено відповідно до норм чинного законодавства та встановлених обставин справи. Аргументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть слугувати підставою для його зміни чи скасування.
Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
В задоволенні вимог апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» відмовити.
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.10.2025 у справі № 907/786/25 залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає.
Справу повернути в Господарський суд Закарпатської області.
Головуюча суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя М.Б. Желік