79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"28" січня 2026 р. Справа №914/2404/19(914/1244/24)
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Панова І.Ю.,
Суддів Зварич О.В.,
Кравчук Н.М.,
секретар судового засідання Фарина Х.І.
За участю представників сторін:
від позивача: Шаповалова К.Г., Жовтяк Л.Є.;
від відповідача 1: Галадій А.М.;
розглянувши матеріали апеляційної скарги Ансіл Інвестмент Кампані б/н від 05.11.2025 (вх. №01-05/3281/25 від 10.11.2025)
на рішення Господарського суду Львівської області від 06.10.2025 (повний текст рішення складено 16.10.2025)
у справі №914/2404/19(914/1244/24) (суддя Трускавецький В.П.)
за позовом: Ансіл Інвестмент Кампані, Кайманові острови,
до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю “Сад Агро Трейд», с. Братковичі, Городоцький р-н, Львівська обл.,
до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Яблуневий Дар»,
м. Городок, Львівська обл.,
про: визнання недійсними договорів купівлі-продажу №03/06/13Я від 03.06.2013, №07/SR/2014 від 02.06.2014 та визнання відсутніми права вимоги за цими договорами
у межах справи № 914/2404/19
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Яблуневий Дар» (81500, Львівська обл., м. Городок, вул. Львівська, 274А; ідентифікаційний код 32475074)
Короткий зміст позовної заяви та оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
У провадженні Господарського суду Львівської області знаходиться справа №914/2404/19 про банкрутство ТзОВ “Яблуневий Дар».
До Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Ансіл Інвестмент Кампані до відповідачів: ТзОВ “Сад Агро Трейд» та ТзОВ “Яблуневий Дар» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу №07/SR/2014 від 02.06.2014, №03/06/13Я від 03.06.2013 та визнання відсутніми права вимоги за цими договорами на підставі ст.ст.3,13,15,16,203,215 ЦК України.
Вказана позовна заява відповідно до вимог ст.7 КУзПБ розглядалась у межах справи №914/2404/19 про банкрутство ТзОВ “Яблуневий Дар».
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувані договори по своїй правовій природі направлені на виведення коштів ТзОВ “Яблуневий Дар» та є фраудаторними. Судом при визнанні кредиторських вимог ТзОВ “Сад Агро Трейд» не досліджувались підстави їх виникнення: специфікації, заявки, з яких можна встановити, яка кількість яблук повинна була бути поставленою та по якій ціні.
ТзОВ “Сад Агро Трейд», як сільськогосподарський товаровиробник, не має відповідних потужностей для постачання заявленої кількості товару.
22.03.2016 Ямпільський районний суд Вінницької області виніс вирок по справі №153/249/16-к, у якому встановлено, що ОСОБА_1 , обіймаючи посаду сільського голови Качківської сільської ради Ямпільського району Вінницької області, 13.06.2013 уклав від імені Качківської сільської ради Ямпільського району Вінницької області договір оренди основних засобів (багаторічних насаджень) №20/13-06 з ТОВ “Фруктерія». З метою збільшення грошового прибутку до бюджету сільської ради в обвинуваченого виник умисел спрямований на внесення завідомо неправдивих відомостей до договору оренди про те, що в оренду передаються основні засоби (багаторічні насадження) загальною площею 91 га. Однак, згідно довідки відділу Держземагенства Ямпільського району Вінницької області від 30.06.2015 №10-28-0.2-1879/2-15, площа багаторічних насаджень у межах населеного пункту села Качківка Ямпільського району Вінницької області становить 2,5 га.
Із вироку вбачається, що ТзОВ “Сад Агро Трейд» орендував багаторічні насадження фруктових дерев, розміщених на загальній площі 2,5 га, що у 36 разів менше від 91 га, а відтак, підтверджується факт фіктивності та завищення потужностей, наявних у ТзОВ “Сад Агро Трейд» та необхідних для виконання оскаржуваних договорів.
На думку позивача, ТзОВ “Сад Агро Трейд» згідно статистичних даних не могло отримати у 2013-2014 роках урожай яблук та здійснити їх поставку ТзОВ “Яблуневий Дар» в зазначених об'ємах.
ТзОВ “Сад Агро Трейд» та ТзОВ “Яблуневий Дар» входять в одну групу компаній Т.Б. Фрут, бенефіціаром якої є ОСОБА_2 .
Оскаржувані договори зі сторони ТзОВ “Яблуневий Дар» укладені виконавчим директором без відсутності згоди загальних зборів товариства, що прямо порушує пункт 14.7 Статуту ТзОВ “Яблуневий Дар», де передбачено, що виконавчий директор має право укладати, зокрема, договори, сума яких перевищує 500 000,00 грн лише після отримання згоди наглядової ради або загальних зборів учасників.
Позивач вважав, що оскаржувані правочини є удаваними, оскільки не мають на меті настання правових наслідків для сторін та фактично націлений на збільшення заборгованості задля настання несприятливих наслідків іншим кредиторам.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.10.2025 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи.
Ансіл Інвестмент Кампані подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 06.10.2025 у справі №914/2404/19(914/1244/24) та ухвалити нове, яким задоволити позовні вимоги повністю.
На думку скаржника, суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що факти встановлені у постанові Львівського окружного адміністративного суду від 12.02.2016 у справі №813/4935/15 є преюдиційними.
Також апелянт зазначає, що судом неправильно застосовано норми ст. 241 ЦК України.
На думку скаржника, оскаржувані договори зменшують обсяг грошових коштів, які будуть направлені на погашення кредиторських вимог як позивача так і інших кредиторів та створюють для відповідача 1 умови, за яких він має переважний вплив на процедуру банкрутства боржника.
Апелянт вважає, що відповідач-1 не надав доказів реальної можливості виконання оспорюваних правочинів.
Крім того, скаржник наголосив на нереальності виконання оспорюваних договорів згідно статистичних даних та вважає, що судом не враховано обставини встановлені вироком Ямпільського районного від 22.03.2016 по справі №153/249/16-к.
На думку апелянта, судом першої інстанції порушено норми ст.ст. 75, 81, 86 ГПК України.
Ансіл Інвестмент Кампані також наголосила в апеляційній скарзі на том, що відповідач-1 та боржник входять до однієї групи компаній ТБ Фрут, а укладення оскаржуваних договорів директором боржника було здійснено без достатніх повноважень.
25.11.2025 до апеляційного суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “Сад Агро Трейд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому товариство просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
12.12.2025 Ансіл Інвестмент Кампані подала відповідь на відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2025 справу №914/2404/19(914/1244/24) розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Панова І.Ю., суддів Зварич О.В. та Кравчук Н.М.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Ансіл Інвестмент Кампані б/н від 05.11.2025 (вх. №01-05/3281/25 від 10.11.2025) на рішення Господарського суду Львівської області від 06.10.2025 у справі №914/2404/19(914/1244/24).
18.11.2025 до суду надійшли матеріали справи №914/2404/19(914/1244/24).
Ухвалою суду від 27.11.2025 призначено розгляд справи на 13.01.2026.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 розгляд справи відкладено на 28.01.2026.
У судовому засіданні 28.01.2026 представники скаржника підтримали вимоги апеляційної скарги, а представник відповідача-1 заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 28.01.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Західного апеляційного господарського суду.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
12 травня 2021 року Господарським судом Львівської області за заявою ТзОВ “Сад Агро Трейд» було відкрито справу №914/2404/19 про банкрутство ТзОВ “Яблуневий Дар» та визнано вимоги ініціюючого кредитора, зокрема, на суму 1 514 654 978,76 грн заборгованості, що виникла у зв'язку з неоплатою поставленого товару за Договорами купівлі-продажу № 03/06/13Я від 03.06.2013 та № 07/SR/2014 від 02.06.2014.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.10.2021 у справі №914/2404/19 визнано грошові вимоги Ансіл Інвестмент Кампані до ТзОВ “Яблуневий Дар» у розмірі 654 268 835,70 грн. Такі вимоги виникли у зв'язку з невиконанням боржником, як вигодонабувачем, умов договору Істісна щодо придбання товару (товарів) переробки яблук від 03.11.2017.
Із матеріалів справи вбачається, що 03.06.2013 року між ТзОВ “Сад Агро Трейд» (продавець) та ТзОВ “Яблуневий Дар» (покупець) укладено Договір купівлі-продажу №03/06/13Я, за умовами якого:
- Продавець зобов'язується передати у власність покупця яблука, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити їх на умовах визначених цим договором (п. 1.1.);
- Кількість товару зазначаються сторонами в специфікаціях (п. 1.2.);
- Ціна за одиницю та загальна вартість товару зазначаються в специфікаціях (п. 3.1.);
- Покупець здійснює оплату за поставлений товар після його отримання (п. 3.3.);
- Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання сторонами видаткових накладних (п. 4.4.);
- Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2013, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 9.1.).
02 червня 2014 року між ТзОВ “Сад Агро Трейд» (продавець) та ТзОВ “Яблуневий Дар» (покупець) укладено Договір купівлі-продажу № 07/SR/2014, за умовами якого:
- Продавець зобов'язується передати у власність покупця сільськогосподарську продукцію, а саме яблука, у кількості погодженій сторонами, а покупець - прийняти та оплатити її (п. 1.1.);
- Асортимент, якість, кількість, ціна та вартість кожної партії товару визначається сторонами в товарній накладній на кожну партію товару (п. 2.1.);
- Загальна сума договору складається з вартості всіх партій товару, поставлених по даному договору (п. 2.3.);
- Оплата за товар здійснюється після поставки товару, або передоплатою на підставі рахунку виставленого постачальником (п. 4.1.);
- Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014 (п. 8.1.).
Додатковою угодою № 1 від 30.12.2014 внесено зміни в п. 8.1. Договору № 07/SR/2014 від 02.06.2014 та викладено цей пункт так “Цей договір продовжує свою дію з моменту підписання даного доповнення і діє до 31.12.2016, проте в будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе за даним договором зобов'язань.».
Додатковою угодою від 30.12.2016 внесено зміни в п. 8.1. Договору № 07/SR/2014 від 02.06.2014 та викладено цей пункт так “Цей договір продовжує свою дію з моменту підписання даного доповнення і діє до 31.12.2018, проте в будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе за даним договором зобов'язань.».
У Додатковій угоді від 11.10.2017 сторони дійшли згоди доповнити Договір № 07/SR/2014 від 02.06.2014 пунктом 7.2. у такій редакції “строк позовної давності за всіма без виключення вимогами продавця, що можуть виникнути за цим договором встановлюються тривалістю у 7 років.».
Додатковою угодою від 28.12.2018 внесено зміни в п. 8.1. Договору № 07/SR/2014 від 02.06.2014 та викладено цей пункт так “Цей договір продовжує свою дію з моменту підписання даного доповнення і діє до 31.12.2020, проте в будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе за даним договором зобов'язань.».
21 листопада 2018 року ТзОВ “Сад Агро Трейд» звернулось до ТзОВ “Яблуневий Дар» з вимогою №168, у якій просило в строк до 30.12.2018 здійснити оплату заборгованості за Договором № 07/SR/2014 від 02.06.2014 у розмірі 1 940 594 344,06 грн.
У відповідь на таку вимогу, ТзОВ “Яблуневий Дар» в листі від 05.12.2018 вказує, що визнає вимоги в повному обсязі, проте в зв'язку з перебуванням у складному фінансовому становищі немає можливості оплатити заборгованість.
28 грудня 2018 року ТзОВ “Сад Агро Трейд» звернулось до ТзОВ “Яблуневий Дар» з вимогою №176, у якій просило здійснити оплату заборгованості за Договором № 03/06/13Я від 03.06.2016 у розмірі 305 880 770,99 грн.
У відповідь на таку вимогу, ТзОВ “Яблуневий Дар» в листі від 31.12.2018 вказує, що визнає вимоги в повному обсязі, проте в зв'язку з перебуванням у складному фінансовому становищі немає можливості оплатити заборгованість.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20 тощо.
За відсутності визначення поняття “заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.
Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
З огляду на викладене, кредитори є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство, в т.ч. щодо визнання недійсними правочинів, укладених боржником.
Враховуючи викладене, Ансіл Інвестмент Кампані, як кредитор ТзОВ “Яблуневий Дар», є заінтересованою особою і звернення до суду з даним позовом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів.
Позивач вважає оскаржувані договори такими, що мають ознаки фраудаторності та удаваності: надвеликі об'єми поставленої продукції за оскаржуваними договорами за відсутності будь-яких підтверджуючих документів та технічної можливості поставки продуктів у такій кількості; пов'язаність контрагентів за оскаржуваними договорами; відсутність мети реального настання правових наслідків внаслідок укладення оскаржуваних договорів.
Ознакою удаваності є те, що оскаржувані договори не мають на меті настання правових наслідків для сторін та фактично націлені на збільшення заборгованості задля настання несприятливих наслідків іншим кредиторам.
Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.
Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою, зокрема, завдати шкоди кредитору.
Верховний Суд у постановах, зокрема, від 18.02.2025 у справі №916/5751/23, від 03.12.2024 у справі №487/6342/18 зазначив, що критеріями, для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред'явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов'язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
Саме ці питання і є вирішальними та необхідними для з'ясування при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності договору з настанням відповідних наслідків, адже це свідчитиме про укладення правочину внаслідок недобросовісної поведінки та зловживання цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Доводячи, фраудаторність оскаржуваних договорів позивач посилається на той факт, що ТзОВ “Сад Агро Трейд» до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ТзОВ “Яблуневий Дар» не додано жодних специфікацій та заявок, з яких можна встановити, яка кількість яблук повинна була бути поставленою, та по якій ціні, а частина видаткових накладних, наданих ТзОВ “Сад Агро Трейд» на підтвердження своїх грошових вимог не містить таких обов'язкових реквізитів первинного бухгалтерського документа, як прізвища та посади особи, яка отримала товар.
Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що при винесенні ухвали від 12.05.2021 про відкриття провадження у справі про банкрутство № 914/2404/19, яка набрала законної сили, господарським судом були досліджені документи щодо взаємовідносин Відповідачів в цій справі, які виникли на підставі оскаржуваних договорів.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що грошові вимоги ТзОВ “Сад Агро Трейд» до ТзОВ “Яблуневий Дар» виникли на підставі оскаржуваних у цій справі договорів, визнані ухвалою господарського суду від 12.05.2021 у справі № 914/2404/19, якою одночасно і відкрито провадження у справі про банкрутство ТзОВ “Яблуневий Дар». Крім того, провадження у справі про банкрутство ТзОВ “Яблуневий Дар» відкрито і за заявою ТзОВ “ФК “Інвестохіллс Веста».
Господарським судом в рішенні з'ясовано, що Ансіл Інвестмент Кампані зазначила, що про наявність справи про банкрутство ТзОВ “Яблуневий Дар» дізналася 30.08.2021.
Ухвалою суду від 06.10.2021 у справі № 914/2404/19 визнано грошові вимоги кредитора Ансіл Інвестмент Кампані до ТзОВ “Яблуневий Дар» у розмірі 654 268 835,70 грн.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що як з моменту коли Ансіл Інвестмент Кампані дізналася про наявність справи про банкрутство, так і з моменту визнання Ансіл Інвестмент Кампані кредитором у справі про банкрутство ТзОВ “Яблуневий Дар», остання не була позбавлена можливості оскаржувати ухвалу суду від 12.05.2021 про відкриття провадження у справі №914/2404/19 про банкрутство ТзОВ “Яблуневий Дар», в частині визнання вимог ТзОВ “Сад Агро Трейд», що виникли на підставі оскаржуваних договорів, у зв'язку з тим, що ТзОВ “Сад Агро Трейд» нібито не підтверджено специфікаціями та заявками кількість яблук, яка повинна була бути поставлена, та по якій ціні.
Крім того, Ансіл Інвестмент Кампані не була позбавлена можливості оскаржувати ухвалу від 22.06.2022 у справі №914/2404/19, якою визначено перелік та розмір визнаних вимог кредиторів ТзОВ “Яблуневий Дар», які підлягають внесенню розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів боржника, до яких, зокрема увійшли і вимоги ТзОВ “Сад Агро Трейд», які виникли на підставі оскаржуваних договорів.
Частиною 1 статті 235 ГПК України передбачено, що ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Кодексом України з процедур банкрутства.
Частиною 12 статті 39 КУзПБ передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі про банкрутство набирає законної сили з моменту її постановлення.
Також, частиною 3 статті 47 КУзПБ визначено, що ухвала господарського суду, постановлена за результатами попереднього засідання, може бути оскаржена стороною у справі про банкрутство лише в частині конкретних вимог кредиторів.
Положеннями ст. 18 ГПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Оскільки, Ансіл Інвестмент Кампані не оскаржувала ні ухвалу від 12.05.2021 про відкриття провадження у справі №914/2404/19, ні ухвалу за результатами попереднього засідання від 22.06.2022 у даній справі в частині, зокрема розміру, визнаних вимог ТзОВ “Сад Агро Трейд» до боржника (як і інші учасники такої справи), то такі судові рішення набрали законної сили та відповідно до положень статті 18 ГПК України є обов'язковими до виконання.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції зроблено вірні висновки, що при розгляді справи №914/2404/19(914/1244/24) суд не вправі переоцінювати обставини, встановлені в ухвалі суду від 12.05.2021 про відкриття провадження у справі № 914/2404/19 та визначати, чи було, чи не було ТзОВ “Сад Агро Трейд» підтверджено специфікаціями та заявками кількість яблук, поставлених за оскаржуваними договорами та їх ціну.
Щодо обґрунтування позивачем фраудаторності договорів з посиланням на статистичні дані, то ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Докази у господарському процесі повинні бути належними (стосуватися предмета доказування), допустимими (отриманими законним шляхом), достовірними (відповідати дійсності) та вірогідними (переважувати докази протилежної сторони).
Разом з тим, статистичні дані, на які посилається позивач не доводять наявність певних обставин у конкретно даному випадку, а лише показують загальну картину, що потребує додаткового підтвердження.
Додатково підтверджуючи, обставину поставки ТзОВ “Сад Агро Трейд» надвеликих об'ємів продукції за оскаржуваними договорами за відсутності технічної можливості поставки продуктів у такій кількості, Ансіл Інвестмент Кампані посилалася на:
- ухвалу слідчого судді Сихівського районного суду м. Львова від 28.07.2015 по справі № 464/6340/15-к, якою надано дозвіл на проведення огляду земельної ділянки, розташованої за адресою: Вінницька обл., Ямпільський р-н, с. Качківка, загальною площею 91,0 га, з метою встановлення на ній наявності та кількості багаторічних насаджень яблуні, які передані Качківською сільською радою для ТОВ “Фруктерія» (ЄДРПОУ 38254098) згідно з договором оренди основних засобів №20/13-06 від 13.06.2013 та в подальшому в суборенду ТОВ “ТБ “САД» (ЄДРПОУ 37122702), згідно з договором суборенди №01/06-33 від 13.06.2013;
- на встановлення в ході огляду такої земельної ділянки відсутності, вирощеної ТзОВ “Сад Агро Трейд» сільськогосподарської продукції, в тому числі яблук;
- на вирок Ямпільського районного суду Вінницької області від 22.03.2016 у справі № 153/249/16-к, у якому встановлено, що ОСОБА_1 , обіймаючи посаду сільського голови Качківської сільської ради Ямпільського району Вінницької області, 13.06.2013 уклав від імені Качківської сільської ради Ямпільського району Вінницької області договір оренди основних засобів (багаторічних насаджень) № 20/13-06 з ТОВ “Фруктерія», з метою збільшення грошового прибутку до бюджету сільської ради в обвинуваченого виник умисел спрямований на внесення завідомо неправдивих відомостей до договору оренди. З метою реалізації свого злочинного наміру обвинувачений умисно вніс у договір оренди завідомо неправдиві відомості про те, що в оренду передаються основні засоби (багаторічні насадження) загальною площею 91 га. Однак, згідно довідки відділу Держземагенства Ямпільського району Вінницької області від 30.06.2015 №10-28-0.2-1879/2-15, площа багаторічних насаджень у межах населеного пункту села Качківка Ямпільського району Вінницької області становить 2,5 га.
Господарським судом встановлено, що відповідно до постанови Львівського окружного адміністративного суду від 12.02.2016 у справі № 813/4935/15, яка залишена в силі ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2016, суд першої інстанції прийшов до висновку, що твердження контролюючих органів про нереальність (безтоварність) ТзОВ “ТБ Сад» з його контрагентами не обґрунтовані належними та допустимими доказами. Реальність, товарність господарських операцій підтверджена матеріалами справи, до яких долучено відповідні договори (зокрема і 138 Договорів, що витребовувались ухвалою суду від 26.03.2025 у справі № 914/2404/19(914/1244/24), довідки, виписки, реєстри, податкові та видаткові накладні, оборотно-сальдові відомості, розрахунки, акти звірки та надання послуг, акти здачі-прийняття та виконання робіт, ТТН та інші первинні документи бухгалтерського обліку. Суд вказав, що позиція контролюючого органу щодо нереальності послуг з контрагентами ТзОВ “ТБ Сад» не знайшла свого підтвердження.
Верховний Суд у постанові від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18 зазначав, що судове рішення має відповідати приписам ст. 236 ГПК України, тобто судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У постанові від 01.09.2020 у справі №907/29/19 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов'язується виникнення юридичних наслідків.
Законодавчо встановлені вимоги до доказів у господарському судочинстві визначають, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України).
У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що принцип “змагальності сторін» забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (аналогічний висновок наведений Верховним Судом у постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17).
Разом з цим, за наявності визначених ст. 75 ГПК України підстав, учасники процесу можуть бути звільнені від доказування. Зокрема, ч. 4 цієї статті передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Тобто факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиційний характер. Преюдиційність означає обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Такий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 26.11.2019 у справі №922/643/19.
Отже, факт укладення ТзОВ “Сад Агро Трейд» (зокрема і 138 Договорів, що витребовувались ухвалою суду від 26.03.2025 у справі №914/2404/19(914/1244/24) та товарність операцій за такими договорами встановлена у постанові Львівського окружного адміністративного суду від 12.02.2016 у справі №813/4935/15, яка залишена в силі ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2016.
З огляду на викладене, такі факти, встановлені щодо ТзОВ “Сад Агро Трейд» у рішенні суду в адміністративній справі № 813/4935/15, в силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України, є преюдиційними при розгляді справи №914/2404/19(914/1244/24), а тому не підлягають встановленню.
Згідно ч. 6 ст. 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Факти у вироці Ямпільського районного суду Вінницької області від 22.03.2016 по справі №153/249/16-к, встановлені щодо ОСОБА_1 , і не встановлені щодо жодного з учасників справи №914/2404/19(914/1244/24). Факти, встановлені в ухвалі слідчого судді Сихівського районного суду м. Львова від 28.07.2015 по справі № 464/6340/15-к також не є преюдиційними при розгляді справи № 914/2404/19(914/1244/24), адже така ухвала не є тим судовим рішення, що в силу положень ч. 6 ст. 75 ГПК України, є обов'язковим для застосування господарським судом.
Щодо обґрунтувань скаржника про факт пов'язаності відповідачів, то апеляційний суд вважає, що такі обґрунтування з посиланням лише на інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та з презентації групи компаній Т.Б. Фрут не є самостійною та достатньою підставою для визнання оскаржуваних договорів недійсними. Вказана інформація оцінюється судом у сукупності з іншими доказами.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування “вірогідності доказів».
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
В контексті зазначеного, суд першої інстанції обґрунтовано та правомірно вважав, що докази, подані відповідачами в спростування позиції позивача щодо поставлення надвеликих об'ємів продукції за оскаржуваними договорами за відсутності технічної можливості поставки продуктів у такій кількості, є більш вірогідними, ніж докази, подані позивачем на підтвердження такої позиції.
Щодо обґрунтувань скаржника про удаваність оскаржуваних правочинів оскільки такі, на його думку, не мають на меті настання правових наслідків для сторін та фактично націлені на збільшення заборгованості задля настання несприятливих наслідків іншим кредиторам, то колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 235 ЦК України удаваний правочин - це правочин, який вчинено для приховання іншого правочину.
Удаваний правочин може мати юридичні наслідки, але не ті, що випливають із його змісту, а ті, що відповідають правочину, який сторони насправді вчинили.
Внаслідок укладення удаваного договору сторони навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді є, і фактично вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний “маскувати» волю осіб; інший - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.
Правова природа удаваного договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст. Тому під час оцінки відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суди надають правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
Позивач стверджуючи про удаваність оскаржуваних договорів не наводить конкретно, який саме правочин прихований відповідачами шляхом укладення таких договорів, і яким саме нормам закону такі приховані правочини не відповідають.
Враховуючи, що позивачем не вказано, який прихований правочин намагались “замаскувати» відповідачі, укладаючи оскаржувані договору, суд першої інстанції був позбавлений можливості надати оцінку правовій природі такого прихованого правочину, оцінити його умови, визначити дійсну мету та спрямованість, а також правові наслідки.
Щодо доводів скаржника про перевищення повноважень виконавчого директора при укладені оскаржуваних договорів, що полягає у вчиненні відповідних дій без згоди загальних зборів товариства, що прямо порушує пункт 14.7 Статуту ТзОВ “Яблуневий Дар», де передбачено, що виконавчий директор має право укладати, зокрема, договори, сума яких перевищує 500 000,00 грн лише після отримання згоди наглядової ради або загальних зборів учасників, то слід зазначити таке.
З оскаржуваних договорів вбачається, що такі підписані виконавчим директором ТзОВ “Яблуневий Дар» ОСОБА_3 , який діяв на підставі Статуту.
Позивач стверджував, що виконавчий директор ТзОВ “Яблуневий Дар» не отримував згоду наглядової ради або загальних зборів учасників ТзОВ “Яблуневий Дар» на укладення спірних договорів.
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина 1 статті 92 ЦК України).
Юридична особа вчиняє правочини через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
Частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
У постановах від 02.04.2019 у справі №904/2178/18, від 05.07.2022 у справі №910/2958/20 Верховний Суд вказав, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним.
Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини.
Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений ?не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Судом першої інстанції вірно та обґрунтовано встановлено, що на момент укладення оскаржуваних договорів у Статутах ТзОВ “Яблуневий Дар» існували обмеження щодо можливості вчинення виконавчим директором договорів, сума яких перевищує 500 000,00 грн без отримання згоди наглядової ради або загальних зборів учасників.
ТзОВ “Яблуневий Дар» не надав доказів погодження наглядовою радою або загальними зборами укладення виконавчим директором оскаржуваних договорів.
Водночас, враховуючи положення статті 241 ЦК України, зважаючи, на подальше схвалення ТзОВ “Яблуневий Дар» правочинів, що вчиненні його виконавчим директором без згоди наглядової ради або загальних зборів, беручи до уваги практику Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що оскаржувані договори не можуть визнаватись недійсними з підстав, визначених позивачем.
Про схвалення ТзОВ “Яблуневий Дар» оскаржуваних правочинів свідчить підписання видаткових накладних за період з червня 2013 року до грудня 2014 року про отримання ТзОВ “Яблуневий Дар» товару на підставі оскаржуваних договорів, надання ТзОВ “Яблуневий Дар» відповідей на листи ТзОВ “Сад Агро Трейд» з вимогами про сплату заборгованості, підписання акту звіряння взаємних розрахунків. Вчинення таких дій встановлено судом в рішення від 18.07.2018 у справі №914/933/18 та ухвалі від 12.05.2021 у справі №914/2404/19.
Доводячи порушення оскарженими договорами своїх прав, позивач вказував, що оскаржувані договори по своїй правовій природі направлені на виведення коштів ТзОВ “Яблуневий Дар» та створення штучної заборгованості перед ТзОВ “Сад Агро Трейд». Визнання судом грошових вимог ТзОВ “Сад Агро Трейд» до ТзОВ “Яблуневий Дар» у справі №914/2404/19, відповідно до ст. 48 КУзПБ дає можливість ТзОВ “Сад Агро Трейд» здійснювати переважний вплив на процедуру банкрутства та фактично нівелює можливість інших кредиторів, в тому числі Ансіл Інвестмент Кампані, впливати на будь-які рішення комітету кредиторів.
Разом з тим, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку, що оскаржуваними договорами не порушується право або майновий інтерес позивача, оскільки господарським судом встановлено, що у справі про банкрутство ТзОВ “Яблуневий Дар» загальний розмір визнаних конкурсних вимог, які беруть участь у голосуванні на зборах кредиторів, складає 12 124 531 773,73 грн, з яких вимоги ТзОВ “Сад Агро Трейд» складають 1 514 654 978,76 грн, що у відсотковому відношенні складає 9,5%. При цьому, частка вимог позивача від загальної кількості голосуючих вимог складає 5,4%. Комітет кредиторів у справі про банкрутство сформовано у складі трьох кредиторів, а саме 1) АТ “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “Легран» (7 570 417 голосів, 77,7%); 2) ТзОВ “Сад Агро Трейд» (1 514 654 голосів, 15,6%), 3) Ансіл Інвестмент Кампані (654 264 голосів, 6,7%).
З огляду на викладене, ТзОВ “Сад Агро Трейд» не має переважної кількості голосів для прийняття рішень як зборами кредиторів, так і комітетом кредиторів. Вказаним спростовується твердження скаржника про те, що визнання кредиторських вимог ТзОВ “Сад Агро Трейд» за оскаржуваними договорами нівелює можливість інших кредиторів, зокрема і самого позивача впливати на будь-які рішення комітету кредиторів.
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що у задоволенні позовних вимог Ансіл Інвестмент Кампані слід відмовити.
Арґументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом першої інстанції під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відхиляючи доводи скаржника, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі “Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі “Шевельов проти України»).
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване рішення, прийшла до висновку, що з врахуванням фактичних матеріалів справи, воно прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та дотриманням норм процесуального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення не вбачає.
Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України за розгляд апеляційної скарги слід покласти на скаржника.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Ансіл Інвестмент Кампані б/н від 05.11.2025 (вх. №01-05/3281/25 від 10.11.2025) - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 06.10.2025 у справі №914/2404/19(914/1244/24) - залишити без змін.
3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на скаржника.
4. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Повний текст постанови складено та підписано 18.02.2026.
Головуючий суддя Панова І.Ю.,
Суддя Зварич О.В.,
Кравчук Н.М.