Іменем України
17 лютого 2026 року
м.Харків
справа № 635/1881/24
провадження № 22-ц/818/318/26
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.,
суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.
за участю секретаря: Шнайдер Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Харківський метрополітен» про зобов'язання вчинити певні дії, -
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 27 травня 2025 року, постановлене суддею Карасавою І.О.
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплатити на його користь середній заробіток за період з 19 липня 2022 року до дня звільнення його з військової служби.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 27 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та вирішити питання щодо судових витрат.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що з серпня 2022 року по теперішній час середній заробіток відповідачем позивачу не нараховується та не виплачується. Вважає, що принцип правової визначеності передбачає застосування закону на день настання обставин, вважає, що оскільки наказ про припинення виплати йому заробітку не був доведений до його відома то припинення є протиправним.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що дії КП «Харківський метрополітен» щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку на період проходження військової служби починаючи з серпня 2022 року є правомірними, оскільки починаючи з 19 липня 2022 року, правові підстави для збереження середнього заробітку, згідно діючого законодавства за такими працівниками відсутні.
Такі висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судовим розглядом встановлено, що відповідно до довідки №03-28/925 від 13/09/2023, видної начальником відділу кадрів КП «Харківський метрополітен» ОСОБА_3 - ОСОБА_1 працює в КП «Харківський Метрополітен» з 01.03.1993 на посаді слюсаря з ремонту рухомого складу електодепо «Московське»(наказ №31-к від 01.03.1993); з 22.05.2017 працює на посаді чергового по електродепо Салтівське) по теперешней час(наказ №125-кТ від 18.05.2017).
Аналогічна інформація міститься також в трудовій книжці НОМЕР_1 , заповненая на ім'я ОСОБА_1
11.10.2021 між Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб солдатського складу, відповідно до п. 3 умов якого контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на три роки.
Згідно з витягом з наказу №205 від 11.10.2021 т.в.о. командира військової частини НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_5 рядового запасу ОСОБА_1 , зарахованого наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 11.10.2021 №193-РС для проходження військової служби за контрактом строком на 3 (три) роки, призначеного на посаду водія-санітара медичного пункту 2 самоходного артиллерійського дивізіону, з 11.10.2021 зарахувано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення і вважається таким, що з 11.10.2021 приступив до прийому справ та посади, цього ж числа прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою. Встановлено посадовий оклад зі посадою 2 820,00 грн на місяць, щпк «солдат». Виплачувати надбавку за проходження військової служби в розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 166% посадового окладу з 11.10.2021. Вислуга років станом на 11.10.2021 становить: календарна вислуга років 00 років 10 місяців 14 днів, у пільговому обчисленні: не має, загальна вислуга: 00 років 10 місяців 14 днів.
Наказом генерального директора КП «Харківський метрополітен» від 29.11.2021 №410-кт ОСОБА_1 , чергового по електродепо «Салтівське» служби електрорузомого складу увільнено від виконання трудових обов'язків на час проходження військової служби за контрактом строком на 3 (три) роки з 11.10.2021, із збереженням місця роботи та середнього заробітку. Підстава: копія контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 11.10.2021.
Відповідно до наказу в.о. генерального директора КП «Харківський метрополітен» Сергія Титаренко №114-ок «Про припинення нарахування середнього заробітку» від 19.07.2022, вбачається, що «у зв'язку з набранням чинності Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин», яким передбачено відміна збереження середнього заробітку працівникам, які увільнені від роботи на підставі ч.3 ст.119 КЗпП України, ОСОБА_1 з 19.07.2022 було припинено нарахування середнього заробітку на період проходження військової служби, що підтверджується витягом з даного наказу.
Відповідно до довідки про доходи від 23.01.2024 №10/22 з серпня 2022 року припинено нарахування середнього заробітку.
Згідно довідки, наданої командиром військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_6 вбачається, що ОСОБА_1 дійсно в період з 01.04.2023 по 30.04.2023, з 01.05.2023 по 31.05.2025, з 01.06.2023 по 18.06.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в н.п. Сенькове Харківської області.
Згідно довідки, наданої командиром військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_6 рядовий ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_2 .
Згідно акту про ознайомлення з наказом ОСОБА_1 від 31.08.2022, який був складений комісією у складі ОСОБА_7 - начальника електродепо «Салтівське» служби електрорухомого складу, ОСОБА_8 - в.о. заступника начальника електродепо з експлуатації електродепо «Салтівське» служби електрорухомого складу, ОСОБА_9 - голови цехового профспілкового комітету електродепо «Салтівське» служби електрорухомого складу, вбачається, що члени комісії підтверджують, що черговому по електродепо цеху експлуатації електродепо «Салтівське» служби електрорухомого складу ОСОБА_1 , який з 11.10.2021 проходить службу в Збройних силах України, починаючи з 22.07.2022 року по 25.08.2022 засобами телекомунікаційного зв'язку за номером телеону НОМЕР_3 , в тому числі через додаток VIBER було доведено наказ №114-ОК від 19.07.2022 «ро припинення нарахування середнього заробітку».
ідповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 15, 16 Цивільного кодексу України (тут і далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону (ст. 65 Конституції України).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
Статтею 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу «встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Глава VII цього Закону врегульовує особливості призову під час мобілізації. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
Частиною 3 статті 119 КЗпП України (у редакції станом на дату наказу про увільнення позивача) визначено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Разом з цим, Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесені зміни та у частині третій статті 119 КЗпП слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
Із набранням чинності згаданим Законом № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов'язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.
Відповідно до частини другої статті Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (зі змінами, внесеними Законом від 01 липня 2022 року № 2352-IX) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені в статті 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.
Так, ОСОБА_1 з моменту укладення контракту та увільнення від виконання трудових обов'язків на час проходження військової служби за контрактом не виконував роботу чергового по електродепо Салтівське в КП «Харківський метрополітен», тобто роботу, визначену трудовим договором, у наслідок призиву на військову службу, а отримував грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.
Звільнивши з 19 липня 2022 року роботодавців від обов'язку з виплати щомісячного забезпечення мобілізованим працівникам, 28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», згідно з якою компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.
Відтак, обов'язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року).
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року не містить приписів щодо його застосування лише до осіб, які призвані після набрання ним чинності.
Отже, до спірних відносин підлягає застосуванню частина третя статті 119 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права.
Таким чином, із набранням чинності Закону № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов'язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.
Відтак, обов'язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року).
З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені в статті 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.
Позивач у цій справі не виконує роботу, визначену трудовим договором між ним та відповідачем, унаслідок призиву на військову службу, а отримує грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.
Звільнивши з 19 липня 2022 року роботодавців від обов'язку з виплати щомісячного забезпечення мобілізованим працівникам, 28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», згідно з якою компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Конституційний Суд України у пункті 2.3. Рішення від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 сформулював висновок, відповідно до якого держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.
У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а, отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмупдсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.
При виданні КП «Харківський метрополітен» наказу № 114-ок від 19.07.2022 про припинення з 19.07.2022 нарахування середнього заробітку позивачу ОСОБА_1 на період проходження військової служби відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства.
Враховуючи наведене та з огляду на те, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX відсутні правові підстави для збереження середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності цим Законом, суд першої інстанції, зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 753/12209/22 (провадження № 61-5606св23) та від 14 серпня 2023 року у справі № 349/1607/22 (провадження № 61-7739св23).
Висновки суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та узгоджуються з нормами матеріального права, які правильно застосовані.
Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
Керуючись ст. ст.367,374,375,381384,389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 27 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: В.Б. Яцина
О.Ю. Тичкова