№ провадження 11-кп/4809/90/26 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Справа № 389/359/25 Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
Категорія 307 (229-1)
10.02.2026 року м. Кропивницький
Колегія суддів Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючий суддя ОСОБА_2
судді у складі колегії суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар ОСОБА_5 ,
при участі:
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
адвоката - ОСОБА_8 ,
переглянула у відкритому судовому засіданні, за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_8 , який здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_7 , вирок Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16.10.2025, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Знам'янка Кіровоградської області, українця, громадянина України, який проходив військову службу на посаді стрільця-санітара 2 механізованого відділення - бойової машини 3 механізованого взводу 1 механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , наразі безробітного, із середньою освітою, не одруженого, без утриманців, зареєстрованого та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі положень ст. 89 КК України не має судимості,
визнано винуватим та засуджено за: ч. 1 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; ч. 2 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначене остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належного йому майна.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів у розмірі 7 047 гривень 24 коп.
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнаний винуватим і засуджений за вчинення незаконного придбання, зберігання з метою збуту, а також незаконного збуту психотропної речовини та незаконного придбання, зберігання з метою збуту, а також незаконного збут психотропної речовини, вчиненого повторно.
Як встановлено судом першої інстанції, кримінальне правопорушення вчинене при наступних обставинах.
ОСОБА_7 будучи військовослужбовцем Збройних Сил України призваним по мобілізації, проходячи військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , в період дії воєнного стану в Україні, не бажаючи займатися суспільно - корисною працею, переслідуючи мету незаконного збагачення за рахунок протиправної діяльності у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, обрав предметом своєї протиправної діяльності психотропну речовину - метамфетамін, обіг якої заборонено, та спосіб незаконного збагачення - його незаконне придбання, зберігання з метою збуту, а також незаконний збут за грошові кошти особам, які його вживають.
З метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_7 , у невстановлений досудовим розслідування час, місці та спосіб, в порушення вимог Закону України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори" №60/95-ВР від 15.02.1995 та Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними" №62/95-ВР від 15.02.1995, незаконно придбав психотропну речовину - метамфетамін з метою збуту, яку залишив зберігати при собі, тим самим вчинив незаконне придбання, зберігання психотропної речовини з метою збуту.
У подальшому, 06.08.2024 приблизно о 13.00 год. ОСОБА_9 , перебуваючи по вул.Михайла Грушевського, в місті Знам'янка Кіровоградської області, передав ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 750 грн з метою придбання у останнього психотропної речовини - метамфетаміну. В свою чергу ОСОБА_7 , реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на збут психотропної речовини - метамфетаміну, діючи умисно та цілеспрямовано збув ОСОБА_9 зіппакет, в якому знаходилась кристалічна речовина білого кольору, тим самим вчинив незаконний збут психотропної речовини.
У подальшому, 06.08.2024 в період часу з 14.43 год по 14.48 год, в ході проведення огляду місця події у ОСОБА_9 , в присутності понятих, було виявлено та вилучено зіппакет, в середині якого знаходилась речовина кристалічного походження, яка відповідно до висновку судової експертизи матеріалів, речовин і виробів являється психотропною речовиною - метамфетаміном, обіг якої заборонено, маса, в наданій на дослідження речовині, становить 0,0123 грама, яку ОСОБА_7 незаконно збув ОСОБА_9 за гроші кошти в сумі 750 гривень.
Крім того, ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України призваним по мобілізації, проходячи військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , в період дії воєнного стану в Україні, не бажаючи займатися суспільно - корисною працею, переслідуючи мету незаконного збагачення за рахунок протиправної діяльності у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, раніше обравши предметом своєї протиправної діяльності - психотропну речовину - метамфетамін, обіг якої заборонено, та спосіб незаконного збагачення - його незаконне придбання, зберігання з метою збуту, а також незаконний збут за грошові кошти особам, які його вживають.
З метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_7 , у невстановлений досудовим розслідування час, місці та спосіб, в порушення вимог Закону України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори" №60/95-ВР від 15.02.1995 та Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними" №62/95-ВР від 15.02.1995, повторно незаконно придбав психотропну речовину - метамфетамін з метою збуту, який залишив зберігати при собі, тим самим вчинив незаконне придбання, зберігання психотропної речовини з метою збуту вчинене повторно.
У подальшому, 23.10.2024 приблизно о 12:00 годині особа з легендованими установчими даними ОСОБА_10 , до якого застосовано заходи безпеки, шляхом забезпечення конфіденційних відомостей, діючи на добровільних засадах, в порядку та на умовах зазначених законом з метою викриття злочину, перебуваючи в салоні автомобіля ВАЗ 21093 державний реєстраційний номер НОМЕР_2 по вул. Скіфській у м. Знам'янка Кіровоградської області, передав ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 700 грн з метою придбання у останнього психотропної речовини - метамфетаміну. В свою чергу ОСОБА_7 , реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на повторний збут психотропної речовини - метамфетаміну, діючи умисно та цілеспрямовано, збув ОСОБА_10 зіп пакет, в якому знаходилась кристалічна речовина білого кольору, тим самим вчинив незаконний збут психотропної речовини вчинений повторно.
У подальшому, особа з легендованими установчими даними ОСОБА_10 , в присутності понятих, добровільно видав працівникам ВП №1 (м.Знам'янка) КРУП ГУНП в Кіровоградській області зіп пакет, в середині якого знаходилась речовина кристалічного походження, яка відповідно до висновку судової експертизи матеріалів, речовин і виробів, являється психотропною речовиною - метамфетаміном, обіг якої заборонено, маса, в наданій на дослідження речовині, становить 0,010 грама, яку ОСОБА_7 незаконно збув ОСОБА_10 за гроші кошти в сумі 700 гривень.
Крім того, ОСОБА_7 , підозрюється у тому, що він, будучи військовослужбовцем Збройних Сил України призваним по мобілізації, проходячи військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , в період дії воєнного стану в Україні, не бажаючи займатися суспільно - корисною працею, переслідуючи мету незаконного збагачення за рахунок протиправної діяльності у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, раніше обравши предметом своєї протиправної діяльності - психотропну речовину - метамфетамін, обіг якої заборонено, та спосіб незаконного збагачення - його незаконне придбання, зберігання з метою збуту, а також незаконний збут за грошові кошти особам, які його вживають.
З метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_7 , у невстановлений досудовим розслідування час, місці та спосіб, в порушення вимог Закону України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори" №60/95-ВР від 15.02.1995 та Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними" №62/95-ВР від 15.02.1995, повторно незаконно придбав психотропну речовину - метамфетамін з метою збуту, яку залишив зберігати при собі, тим самим вчинив незаконне придбання, зберігання психотропної речовини з метою збуту вчинене повторно.
У подальшому, 04.11.2024 приблизно о 14:47 год особа з легендованими установчими даними ОСОБА_10 , до якого застосовано заходи безпеки, шляхом забезпечення конфіденційних відомостей, діючи на добровільних засадах, в порядку та на умовах зазначених законом з метою викриття злочину, перебуваючи в приміщенні магазину «Вітоль», розташованого за адресою: вул Віктора Голого,81, м.Знам'янка Кіровоградської області, передав ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 700 грн, з метою придбання у останнього психотропної речовини - метамфетаміну. В свою чергу, ОСОБА_7 реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на повторний збут психотропної речовини - метамфетаміну, діючи умисно та цілеспрямовано збув ОСОБА_10 зіп пакет, в якому знаходилась кристалічна речовина білого кольору, тим самим вчинив незаконний збут психотропної речовини вчинений повторно.
У подальшому, особа з легендованими установчими даними ОСОБА_10 , в присутності понятих, добровільно видав працівникам ВП №1 (м.Знам'янка) КРУП ГУНП в Кіровоградській області зіппакет, в середині якого знаходилась речовина кристалічного походження, яка відповідно до висновку судової експертизи матеріалів, речовин і виробів, являється особливо небезпечною психотропною речовиною - метамфетаміном, обіг якої заборонено, маса, в наданій на дослідження речовині, становить 0,019 грама, яку ОСОБА_7 незаконно збув ОСОБА_10 за гроші кошти в сумі 700 гривень.
В апеляційній скарзі адвокат, який здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_7 , просить вирок суду першої інстанції змінити в частині призначення покарання ОСОБА_7 , покарання за ч. 1, ч. 2 ст. 307 КК України останньому визначити із застосуванням положень ст. 69 КК України, звільнивши ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, на підставі положень ст. 75 КК України.
Свої вимоги умотивовує такими доводами.
Судом першої інстанції, крім такої обставини, яка пом'якшує покарання, як щире каяття, не взято до уваги інших обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченому.
Такими обставинами захист вважає: відсутність судимості у ОСОБА_7 , наявність постійного місця проживання де він мешкає разом із матір'ю-інвалідом, характеризований обвинувачений виключно позитивно, хворіє на туберкульоз, потребує лікування та медичного догляду, захищаючи Батьківщину, отримав поранення, потребує реабілітації.
Крім того, ОСОБА_7 свою вину у вчиненому визнав повністю.
За таких обставин захист переконаний, що є можливим застосування щодо ОСОБА_7 положення ст. ст. 69, 75 КК України.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, думку у дебатах сторони захисту (обвинуваченого ОСОБА_7 , адвоката, який здійснює його захист, ОСОБА_8 ), які висловились на підтримку апеляційної скарги, просили про пом'якшення покарання для обвинуваченого, шляхом застосування положень ст. ст. 69, 75 КК України, думку прокурора, який заперечив апеляційну скаргу сторони захисту, вивчивши матеріали кримінального провадження, зваживши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з таких підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стороною захисту обвинувальний вирок оскаржений лише в частині призначення ОСОБА_7 покарання. В іншій частині - вирок не оскаржений.
Отже, колегія суддів не вдається до дослідження та оцінки обставин кримінального провадження, доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, правильності кваліфікації його дій, вважаючи його дії правильно кваліфікованими як вчинення незаконного придбання, зберігання з метою збуту, а також незаконного збуту психотропної речовини та незаконного придбання, зберігання з метою збуту, а також незаконного збут психотропної речовини, вчиненого повторно, тобто, - за ч. 1, ч. 2 ст. 307 КК України.
Щодо призначення судом першої інстанції покарання ОСОБА_7 та дотримання принципів та положень щодо призначення покарання.
Згідно із ч. 2, ч. 3 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами; покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Відповідно до ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
У статті 65 КК України визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Відповідно до положень ст. 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», - особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів; більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів; у кожному конкретному випадку суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання; суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Зважується, крім того, на висновки з приводу пропорційності покарання тяжкості правопорушення, висловлені ЄСПЛ в своїх рішеннях, зокрема, у рішеннях по справах «Souring v. UK», «Shvydka v. Ukraine», «Tammer v. Estonia», - за змістом яких захід, що застосовується до порушника має бути пропорційним переслідуваній меті, засудження та покарання порушника не мають бути непропорційними законній меті і підстави, якими керуються національні суди, мають були відповідними і достатніми для виправдання такого втручання.
Вимоги дотримання справедливості при призначенні кримінального покарання закріплені у ст.10 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст.14 Міжнародного пакту про цивільні та політичні права 1966 року, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Європейський Суд з прав людини у справах «Бакланов проти Росії» та «Фрізен проти Росії» зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.
У справі «Ізмайлов проти Росії» Європейський Суд вказав, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів (ч. 2 ст. 50 КК України).
Виходячи з мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини і захистом інтересів держави й суспільства.
Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України: за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Положеннями Постанови Пленуму ВСУ 24.10.2003 N 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», п. 8, визначено: призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або непризначення обов'язкового додаткового покарання може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання, а в резолютивній - послатися на ч. 1 ст. 69 КК.
При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.
Тож, однією з обов'язкових умов для застосування до винної особи положень ст. 69 КК України є наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання.
Разом з тим суди зобов'язані встановити не лише їх наявність, а й обґрунтувати, які саме обставини справи або дані про особу підсудного визнаються такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання, і яким чином такі пом'якшуючі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Обмеження щодо застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням, передбачені абзацом першим цієї частини, не застосовуються, якщо суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією.
В Рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Бемер проти Німеччини» від 03.10.2002 року, Європейський Суд з прав людини зазначив, що «виконання вироку, який передбачає позбавлення свободи, призупиняють, якщо можна розраховувати, що вирок служитиме засудженому як попередження і що він не здійснюватиме нові злочини в майбутньому, навіть без впливу, спричиненого відбуванням покарання. Роблячи такий прогноз…суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв'язку з відстрочкою».
Колегія суддів також враховує правові висновки Верховного Суду, що містяться в його постанові від 03.12.2024 у справі № 465/7145/23 (провадження № 51-3022 км24), згідно яких, справедливість покарання законодавець пов'язує не тільки з даними про особу винуватця та пом'якшуючими покарання обставинами, а і з тяжкістю злочину, суспільною небезпечністю конкретних діянь, а також з метою попередження вчинення засудженим та іншими особами нових кримінальних правопорушень.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції дотримався принципів призначення покарання, вимог і положень закону, якими регульований порядок призначення покарання, обставини, які мають враховуватися судом.
Враховано тяжкість вчинених ОСОБА_7 кримінальних правопорушень (декілька епізодів злочинного діяння), що є умисними, тяжкими злочинами.
Як особа обвинувачений ОСОБА_7 характеризований посередньо, осудний, без утриманців, безробітний (до затримання проходив військову службу у ЗСУ), на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, на підставі положень ст. 89 КК України - не судимий.
Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченому, не встановлені.
Наведені обставини достатньо враховані судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, і суд прийшов до обґрунтованого та правильного висновку про призначення обвинуваченому покарання у межах санкції частин статей обвинувачення.
Слід зауважити, що вчинення кримінальних правопорушень, за які визнаний винуватим ОСОБА_7 , карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років та на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна.
Суд призначив ОСОБА_7 мінімальне покарання у межах санкцій частин статей обвинувачення, остаточне покарання визначивши шляхом застосування положень ст. 70 КК України, поглиненням менш суворого покарання більш суворим.
Доводи сторони захисту про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що ОСОБА_7 визнав свою вину, слід вказати, що цю обставину суд зазначив у вироку, врахувавши визнання вини ОСОБА_7 , визнання цієї обставини такою, яка пом'якшує покарання, з огляду на положення ч. 2 ст. 66 КК України, є дискрецією суду.
Положеннями ст. 66 КК України встановлені обставини, які пом'якшують покарання, відповідно до ч. 1 цієї норми закону при призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються: п. 1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження. розкаяння передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання.
Як слідує зі змісту вироку, матеріалів кримінального провадження, судом правильно ураховано обставину, яка пом'якшує покарання, щире каяття ОСОБА_7 у вчиненому.
Зважаючи на зазначене вище у сукупності, колегія суддів вважає, що обставина, яка пом'якшує покарання, як щире каяття, з урахуванням факту визнання обвинуваченим вини, не є достатніми обставинами, для визнання такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання обвинуваченому.
Щодо доводів сторони захисту про те, що ОСОБА_7 боронив Батьківщину, має поранення.
Вказане, безсумнівно і безумовно, - заслуговує на визнання, шанобливе ставлення, гідне найвищої поваги.
Разом із тим, злочини, вчинені ОСОБА_7 , скоєні ним під час проходження військової служби, коли останній був військовослужбовцем Збройних Сил України, у період воєнного стану.
Військовослужбовці ж повинні постійно бути зразком високої культури, витримки, берегти військову честь, поводитися з гідністю й честю, захищати свою й поважати гідність інших людей, мають не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, а також не вживати спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги під час виконання обов'язків військової служби.
Під час виконання обов'язків військовослужбовець не повинен допускати вчинків, що дискредитують або ганьблять військове звання та високий статус захисника України.
Більш того, слід зауважити, що за поведінкою військовослужбовця судять не лише про нього, а й про інших військовослужбовців та Збройні Сили України в цілому.
Також, у конкретному випадку наявність у обвинуваченого постійного місця проживання, де він мешкає із матір'ю-інвалідом, відсутність судимості у ОСОБА_7 , інші зазначені захистом обставини, також не можуть визнаватись тими обставинами, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і у даному випадку впливають на пом'якшення покарання шляхом застосування положень ст. 69 КК України.
Відтак, переконливих мотивів наявності підстав для застосування положень ст. 69 КК України з урахуванням принципу справедливості покарання й відповідності його меті ? виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами, ? не віднайдено.
За таких обставин, колегія суддів не убачає підстав до застосування щодо обвинуваченого положень ст. 69 КК України та призначення останньому більш м'якого покарання за вчинене кримінальне правопорушення, ніж передбачено законом.
Відповідно, колегія суддів виснує й про те, що є неможливим і неправильним звільнення ОСОБА_7 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання, оскільки звільнення є невиправдано м'яким заходом примусу, який не можна вважати справедливим, пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного.
Враховуючи зазначене вище, колегія суддів вважає достатнім та необхідним для виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, покарання у межах санкцій частин статей обвинувачення,
Визначена міра покарання, на переконання колегії суддів, відповідає таким принципам призначення покарання, про які йшлося вище, - справедливість - як основна засада права, індивідуалізація покарання - призначення покарання конкретній особі за конкретний злочин із урахуванням особливостей обставин справи та індивідуальних характеристик особи.
Тож, доводи апеляційної скарги сторони захисту свого підтвердження не знайшли.
Істотних порушень або тих порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, або стали би беззаперечною підставою для зміни або скасування оскаржуваного судового рішення, не встановлено.
Відтак, колегія суддів не убачає підстав до зміни або скасування оскаржуваного вироку суду першої інстанції, і залишає вирок суду без змін як законний та обґрунтований.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 , який здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16.10.2025 стосовно ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала Кропивницького апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4